Ухвала

від 14.02.2013 по справі 2а-1870/6793/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 р.Справа № 2а-1870/6793/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/6793/12

за позовом Науково виробничої фірми "Спеціаліст" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Науково - виробнича фірма «Спеціаліст» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах №000031505/2185 та № 0000052230/2189 від 04 квітня 2012 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року адміністративний позов наукової виробничої фірми "Спеціаліст" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах № 0000031505/2185 від 04 квітня 2012 року та № 0000052230/2189 від 04 квітня 2012 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Сумах проведено виїзну документальну перевірку НВФ «Спеціаліст», за результатами якої складено акт про результати позапланової виїзної документальної перевірки НВФ «Спеціаліст» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово - господарським операціям з TOB «Костарика -10» за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року № 1531/23--20/13998365 від 15.03.2012 року (а.с. 7-24).

На підставі вказаного акту, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Сумах № 0000031505/2185 від 4 квітня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27637,50 грн., № 0000052230/2189 від 4 квітня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 28509 грн. (а.с. 25, 27)

Як вбачається з матеріалів перевірки, донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість були здійснені внаслідок висновку податкового органу про те, що правочини, вчинені НВФ «Спеціаліст» з ТОВ «Костаріка - 10» не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки відповідача про те, що підприємством позивача безпідставно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість та до валових витрат витрати з вартості товарно-матеріальних цінностей по господарським операціям з ТОВ «Костарика-10», які не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Проте, колегія суддів з такими висновками відповідача не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено реальність господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між підприємством НВФ «Спеціаліст» м. Суми та TOB «Костарика - 10» м. Харків було укладено договори на поставку електродвигунів № 34 від 01.06.2011 року та №37 від 10.08.2011 року. (а.с.29-30, 35 - 36).

Факт отримання електродвигунів за вказаними договорами підтверджується накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Посилання податкового органу в апеляційній скарзі на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу не підтвердження позивачем права на віднесення сум ПДВ по господарським операціям з TOB «Костарика - 10» до податкового кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 909 ЦК України передбачено, що складанням товарно-транспортної накладної підтверджується укладання договору перевезення у письмовій формі.

Отже, товарно-транспортна накладна підтверджує факт укладання договору перевезення.

За умовами договорів № 34 від 01.06.2011 року та №37 від 10.08.2011 року. (а.с.29-30, 35 - 36) доставка товару здійснюється продавцем (п.с.5.2 Договорів), а тому у позивача був відсутній обов'язок на укладання договору перевезення і як наслідок складання товарно-транспортної накладної.

Таким чином, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на переміщення товару не свідчить про нереальність господарських операцій з TOB «Костарика - 10».

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальність господарських операцій з TOB «Костарика - 10».

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного з TOB «Костарика - 10» слугував акт перевірки TOB «Костарика - 10» за висновками якого відповідач прийшов до висновку про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентом містить ознаки нікчемності.

Між тим, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочину.

Спірні договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Отже, враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи підтверджують фактичне отримання товару за вказаними вище договорами, а тому можуть бути підставою для формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено документально фактичне виконання господарських операцій за переліченими вище договорами, колегія суддів приходить до висновку про правомірність формування витрат за спірними договорами.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/6793/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.