Постанова

від 12.02.2013 по справі 802/386/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 лютого 2013 р. Справа № 802/386/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жернакова Михайла Володимировича,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука Віктора Володимировича

представників позивача: Андрущак В. М., Захарченка В. М.,

представника відповідача: Сидоришина М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: медичного реабілітаційного центру "Південний Буг" МВС України

до: Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся медичний реабілітаційний центр "Південний Буг" МВС України (надалі - МРЦ "Південний Буг", позивач) з адміністративним позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (надалі - Хмільницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012200 від 16.01.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2162 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 375 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказане рішення Хмільницької ОДПІ прийняте в порушення чинного законодавства України, нормативне обґрунтування застосовано за відсутності юридичних фактів, на підставі помилкового застосування норм матеріального права до фактичних правовідносин. За вказаних обставин позивач вважає неправомірним встановлення порушення вимог податкового законодавства та застосування фінансових санкцій до платника податків.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно на підставі виявлених порушень, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд установив наступні фактичні обставини.

З 17.12.2012 р. по 21.12.2012 р. на підставі направлення № 373 від 17.12.2012 р., відповідно до службової записки ВПМ "Козятинської ОДПІ" № 2691/07-30-02 від 16.10.2012 р. та акта позапланової невиїзної перевірки № 2766/2204/37159565 від 12.11.2012 р. Вінницької ОДПІ з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП "Торгтехсиз" та на виконання наказу № 592 від 13.12.2012 р., виданого Хмільницькою ОДПІ, головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю Хмільницької ОДПІ Савонік Л. І. провела позапланову виїзну документальну перевірку МРЦ "Південний Буг" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Торгтехсиз", код ЄДРПОУ 37159565, за період з 15.06.2010 р. по 30.06.2012 р.

Результати перевірки викладені в акті від 28.12.2012 р. № 76-22-08733794 (а. с. 9-26). Як убачається з висновків вказаного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 44.1, п. 44.3, п. 44.5, п. 44.6 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 2162 грн., в тому числі: за лютий 2011 р. в сумі 40 грн., за червень 2011 р. - 627 грн., за липень 2011 р. - 1322 грн., за листопад 2011 р. - 120 грн., за лютий 2012 р. - 53,33 грн.

На підставі акта документальної перевірки від 28.12.2012 р. № 76-22-08733794 Хмільницька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 000001220, яким збільшила МРЦ "Південний Буг" суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2162 грн. та застосувала штрафну санкцію в розмірі 375 грн. (а. с. 7).

Не погодившися з указаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку рішенням відповідача, суд виходить із приписів частини 2 статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Висновки акта документальної перевірки від 28.12.2012 р. № 76-22-08733794 виходять з обставини визнання контрагента позивача ПП "Торгтехсиз" як фіктивного підприємства на підставі інформації внутрішніх службових документів, і як наслідок визнання укладених договорів із зазначеним контрагентом недійсними з наступним виключенням зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від TOB "Торгтехсиз", а також застосуванням штрафних санкцій.

Твердження відповідача, що ПП "Торгтехсиз" є фіктивним підприємство ґрунтується на підставі та з посиланням на акт Вінницької ОДПІ від 12.11.2012 р. № 2766/2204/37159565 "Про результати позапланової виїзної перевірки ПП "Торгтехсиз" з питань дотримання вимог податкового, валютного, законодавства за період з 15.06.2010 р. по 30.06.2012 р. Однак визнання контрагента ПП "Торгтехсиз" як фіктивного підприємства не доведене в передбаченому законом порядку.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво - створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано право визнавання особи такою, що скоїла злочин. Більш того, такі дії є прямим порушення прав та охоронюваних Конституцією України інтересів особи. За відсутності вироку суду, відсутні будь-які правові підстави стверджувати про фіктивність ПП "Торгтехсиз".

Статтею 55-1 Господарського кодексу України визначено ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними.

Згідно пп. 20.1.12 п. 20.1 ст. 20 ПКУ органам податкової служби надано право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця про визнання недійними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Орган податкової служби не навів фактів звернення до суду з вимогами про припинення ПП "Торгтехсиз" за ознаками фіктивності.

Таким чином, лише на підставі даних камеральної перевірки декларації з ПДВ та за відсутності вироку суду та/або підтвердження наявності рішення суду про припинення юридичної особи в державного податкового інспектора відсутні будь-які правові підстави стверджувати, що ПП "Торгтехсиз" є фіктивним підприємством. Також нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства та не передбачено відповідальність платника податків за дії свого контрагента.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України 31.01.2011 р. у справі № 21-47а10 чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

У постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року та у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Крім того, вказані рішення узгоджуються з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС АД" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейський Суд з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В акті перевірки відповідач зробив висновок, що правочини МРЦ "Південний Буг" не спрямовані на реальне настання правових наслідків і є недійсними.

Однак із зазначеними твердженнями не можна погодитись, оскільки висновки податкового органу ґрунтуються не лише на відсутніх юридичних фактах, але й на помилковому (довільному) розумінні та тлумаченні норм права щодо недійсності правочину.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За умовами договору купівлі-продажу № 29 від 01.02.2012 р. (а. с. 30) продавець - ПП "Торгтехсиз" зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві - МРЦ "Південний Буг", - а покупець зобов'язується оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на наведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом. Також укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Крім цього, виконання умов договору № 29 від 0102.2012 року підтверджується наданими суду та дослідженими у судовому засіданні видатковими та податковими накладними. Сплата за товари підтверджується платіжними дорученнями, транспортування товарів - подорожніми листами. Оприбуткування товарів по складу МРЦ "Південний Буг" та їх використання для власних потреб підтверджується відповідними накладними.

Щодо правових підстав формування податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 14.1.181, п. 14.1.18 Податкового кодексу України (далі ПКУ) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту на підставі ч.1 ст.198.2 ст. 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Позивач використав право на віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту за наслідками здійснення операції, передбаченої зазначеними нормами законодавства, а саме з придбання товарів за умовами договору купівлі-продажу.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В процесі розгляду справи суд установив, що в межах спірних відносин товар позивачем отриманий та оплачений, за фактом отримання податкових накладних сформований податковий кредит. Отже, посилання відповідача в акті перевірки на протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту не знаходить свого підтвердження. З огляду на зазначене підстави для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість відсутні. Безпідставність збільшення грошових зобов'язань доводить також безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, з урахуванням положень частини 1 статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 114,70 грн., сплачений за подання адміністративного позову до суду згідно з платіжним дорученням № 138 від 24 січня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов медичного реабілітаційного центру "Південний Буг" МВС України задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000012200 від 16.01.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь медичного реабілітаційного центру "Південний Буг" МВС України суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби з рахунків Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку, визначеному ст. 186 КАС України .

Суддя Жернаков Михайло Володимирович