Ухвала

від 02.04.2013 по справі 802/386/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/386/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Бернацькій І.А.

за участю представників сторін:

представників позивача - Захарченка В.М., Андрущак В.М.;

представника відповідача - Сидоришина М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Медичного реабілітаційного центру "Південний Буг" МВС України до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012200 від 16.01.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2162 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 375 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2013 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000012200 від 16.01.2013 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її вимоги.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали заперечення проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили суд відмовити у її задоволенні, з підстав, викладених у запереченнях.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як правильно встановлено судом І інстанції, з 17.12.2012 р. по 21.12.2012 р. на підставі направлення № 373 від 17.12.2012 р., відповідно до службової записки ВПМ "Козятинської ОДПІ" № 2691/07-30-02 від 16.10.2012 р. та акта позапланової невиїзної перевірки № 2766/2204/37159565 від 12.11.2012 р. Вінницької ОДПІ з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП "Торгтехсиз" та на виконання наказу № 592 від 13.12.2012 р., виданого Хмільницькою ОДПІ, головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю Хмільницької ОДПІ Савонік Л. І. провела позапланову виїзну документальну перевірку МРЦ "Південний Буг" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Торгтехсиз", код ЄДРПОУ 37159565, за період з 15.06.2010 р. по 30.06.2012 р. Результати перевірки викладені в акті від 28.12.2012 р. № 76-22-08733794 (а. с. 9-26). Як убачається з висновків вказаного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 44.1, п. 44.3, п. 44.5, п. 44.6 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 2162 грн., в тому числі: за лютий 2011 р. в сумі 40 грн., за червень 2011 р. - 627 грн., за липень 2011 р. - 1322 грн., за листопад 2011 р. - 120 грн., за лютий 2012 р. - 53,33 грн. На підставі акта документальної перевірки від 28.12.2012 р. № 76-22-08733794 Хмільницька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 000001220, яким збільшила МРЦ "Південний Буг" суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2162 грн. та застосувала штрафну санкцію в розмірі 375 грн. (а. с. 7).

Приймаючи оскаржуване судове рішення суд І інстанції виходив з того, що посилання відповідача в акті перевірки на протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів погоджується із висновком суду І інстанції, з таких підстав.

Висновки акта документальної перевірки від 28.12.2012 р. № 76-22-08733794 зроблені на підставі визнання контрагента позивача ПП "Торгтехсиз" як фіктивного підприємства на підставі інформації внутрішніх службових документів, і як наслідок визнання укладених договорів із зазначеним контрагентом недійсними з наступним виключенням зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від TOB "Торгтехсиз", а також застосуванням штрафних санкцій.

Твердження відповідача, що ПП "Торгтехсиз" є фіктивним підприємство ґрунтується на підставі та з посиланням на акт Вінницької ОДПІ від 12.11.2012 р. № 2766/2204/37159565 "Про результати позапланової виїзної перевірки ПП "Торгтехсиз" з питань дотримання вимог податкового, валютного, законодавства за період з 15.06.2010 р. по 30.06.2012 р. Однак визнання контрагента ПП "Торгтехсиз" як фіктивного підприємства не доведене в передбаченому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано право визнавання особи такою, що скоїла злочин. Більш того, такі дії є прямим порушення прав та охоронюваних Конституцією України інтересів особи. За відсутності вироку суду, відсутні будь-які правові підстави стверджувати про фіктивність ПП "Торгтехсиз".

Згідно пп. 20.1.12 п. 20.1 ст. 20 ПКУ органам податкової служби надано право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця про визнання недійними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Орган податкової служби не навів фактів звернення до суду з вимогами про припинення ПП "Торгтехсиз" за ознаками фіктивності.

Таким чином, лише на підставі даних камеральної перевірки декларації з ПДВ та за відсутності вироку суду та/або підтвердження наявності рішення суду про припинення юридичної особи в державного податкового інспектора відсутні будь-які правові підстави стверджувати, що ПП "Торгтехсиз" є фіктивним підприємством. Також нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства та не передбачено відповідальність платника податків за дії свого контрагента.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Також, суд І інстанції правильно застосував Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС АД" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейський Суд з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В акті перевірки відповідач зробив висновок, що правочини МРЦ "Південний Буг" не спрямовані на реальне настання правових наслідків і є недійсними.

Колегія суддів погоджується з судом І інстанції, що із зазначеними твердженнями не можна погодитись, оскільки висновки податкового органу ґрунтуються не лише на відсутніх юридичних фактах, але й на помилковому (довільному) розумінні та тлумаченні норм права щодо недійсності правочину.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За умовами договору купівлі-продажу № 29 від 01.02.2012 р. (а. с. 30) продавець - ПП "Торгтехсиз" зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві - МРЦ "Південний Буг", - а покупець зобов'язується оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на наведені вище положення ЦК України, свідчили б про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом. Також укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Крім того, виконання умов договору № 29 від 0102.2012 року підтверджується наданими суду та дослідженими у судовому засіданні видатковими та податковими накладними. Сплата за товари підтверджується платіжними дорученнями, транспортування товарів - подорожніми листами. Оприбуткування товарів по складу МРЦ "Південний Буг" та їх використання для власних потреб підтверджується відповідними накладними.

Щодо правових підстав формування податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 14.1.181, п. 14.1.18 Податкового кодексу України (далі ПКУ) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту на підставі ч.1 ст.198.2 ст. 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Позивач використав право на віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту за наслідками здійснення операції, передбаченої зазначеними нормами законодавства, а саме з придбання товарів за умовами договору купівлі-продажу.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судом встановлено, що в межах спірних відносин товар позивачем отриманий та оплачений, за фактом отримання податкових накладних сформований податковий кредит. Таким чином, посилання відповідача в акті перевірки на протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту не знаходить свого підтвердження. З огляду на зазначене підстави для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість відсутні. Безпідставність збільшення грошових зобов'язань доводить також безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд І інстанції дійшов вірного висновку задовольнивши позов, оскільки, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, не доведено протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту. Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідач дія з порушенням вимог ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.

По-скільки, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом І інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 квітня 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.