Постанова

від 11.02.2013 по справі 807/59/13-а

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа № 807/59/13-а

Ряд стат. звіту № 8.2.1

Код - 07

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2013 року місто Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Лумей В.Г.

за участю:

представника позивача: Ігнатенка С.С.,

представника відповідача: Бондарєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Профкомплект-Сервіс» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС про визнання протиправним податкове повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство «Профкомплект-Сервіс», звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС, якою просить визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000012341 1/36600315/210/79-13 від 02.01.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 125090,06 грн. за основним платежем та 31272,52 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді прийняте відповідачем в супереч норм чинного законодавства. Зокрема, підставою для донарахування грошового зобов'язання з ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту сум, пов'язаних з придбанням товару у ТОВ «Добробуд-05» за договором, який нібито є нікчемним, а також сум, пов'язаних з придбанням товару у ПП «Будтранс Плюс», оскільки до перевірки не надано транспортні документи, які підтверджують факт переміщення ТМЦ від ПП «Будтранс Плюс» до позивача. При цьому зазначено, що суми податкового кредиту по ПДВ сформовано в рамках укладених договорів, за якими здійснювалися поставки товару на користь позивача, та видаткових накладних, а сплачений ПДВ в межах виконання договорів в зв'язку з придбанням такого товару відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, згідно вимог розділу V Податкового кодексу України. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладеної угоди, оскільки підставою недійсності угод в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цими правочинами публічного порядку та суперечність цих правочинів інтересам держави та суспільства, однак з 01 січня 2011 року такі правочини визначаються недійсними в судовому порядку відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України. Крім того зазначає, що можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві. Наголошено, що позивач у періоді, який перевірявся, мав трьох найманих працівників та орендував нежитлові приміщення, які використовував у власній господарській діяльності, що свідчить про наявність достатніх ресурсів для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу товару, в т.ч. за спірними договорами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у засіданні позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у запереченнях проти позову, пояснив, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «Добробуд-05» є недійсний в силу закону, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, результатом діяльності ТОВ «Добробуд-05» є виключно чи переважно формування податкового кредиту на адресу контрагентів-покупців. По взаємовідносинам позивача з ПП «Будтранс Плюс» зазначив, що до перевірки не представлено жодних первинних документів, що підтверджують факт переміщення товару від постачальника до покупця. Також вказав, що саме ПП «Профкомплект-Сервіс» немає можливості фактично здійснювати господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів. За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволені позову повністю.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Профкомплект-Сервіс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, що мали відносини з платником податків: ПП «Будтранс Плюс» (код ЄДРПОУ 35961105) за грудень 2011 року; ТОВ «Добробуд-05» (код ЄДРПОУ 37270362) за серпень 2011 року (акт ДПІ у м. Ужгороді № 3857/22-02/36600315 від 18.12.2012 р.), якою зокрема встановлено порушення ПП «Профкомплект-Сервіс» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 125090,06 грн., у т.ч. по періодах: грудень 2011 р. - 117710,56 грн.; серпень 2011 р. - 7379,50 грн.

На підставі акту перевірки № 3857/22-02/36600315 від 18 грудня 2012 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012341 1/36600315/210/79-13 від 02.01.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125090,06 грн. за основним платежем та 31272,52 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом ДПІ у м. Ужгороді № 3857/22-02/36600315 від 18.12.2012 р., підставою для донарахування позивачу спірної суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Добробуд-05» став висновок про те, що договори ТОВ «Добробуд-05» з його контрагентами є нікчемними в силу статтей 203 ч. 3. та ч. 5., 215, 234 та 228 ЦК України, як такі що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, порушують публічний порядок, інтереси держави та суспільства. Підставою для донарахування позивачу спірної суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ПП «Будтранс Плюс» стало те, що до перевірки не надано транспортні документи, які підтверджують факт переміщення товару, а також те, що у ПП «Профкомплект-Сервіс» відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, складських приміщень, тощо.

Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1).

Підпунктом «а» п. 198.1. ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.6 цієї ж статті, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судом належними та допустимими доказами достовірно встановлено, що 01 серпня 2011 року між ПП «Профкомплект-Сервіс» та ТОВ «Добробуд-05» було укладено договір поставки № 0108/01, предметом якого є зобов'язання ТОВ «Добробуд-05» передати належну йому фурнітуру та комплектуючі до вікон та дверей у власність позивача та зобов'язання позивача прийняти товар та сплатити за нього.

Також ПП «Профкомплект-Сервіс» уклав договір поставки № 0310/01 від 03.10.2011 року з ПП «Будтранс Плюс», предметом якого є зобов'язання ПП «Будтранс Плюс» передати належну йому фурнітуру та комплектуючі до вікон та дверей у власність позивача та зобов'язання позивача прийняти товар та сплатити за нього. 17 жовтня 2011 року між ПП «Профкомплект-Сервіс» та ПП «Будтранс Плюс» було укладено додаткову угоду до вказаного основного договору поставки, згідно якої сторони визначили, що поставка товару здійснюється автотранспортом та за рахунок ПП «Будтранс Плюс».

Реальний характер вказаних договорів підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по поставці товару (фурнітури та комплектуючих до вікон та дверей) про що свідчать досліджені в судовому засіданні та наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, які підтверджують факт передачі поставленої продукції від постачальника до покупця, право покупця на податковий кредит та оплату їх вартості. Крім того, факт надходження товару та його відпуск у зв'язку з подальшим використанням у господарській діяльності ПП «Профкомплект-Сервіс» підтверджується журналом «Склад», що ведеться згідно наказу № 4 від 04.05.2011 р.

Правова норма п. 198.6 ст. 198 ПК України забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідний звітний податковий період повністю підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача. Обставини, що наведені відповідачем в акті перевірки № 3857/22-02/36600315 від 18.12.2012 р. знаходяться поза межами вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Cуд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірних договорів поставки № 0108/01 від 01.08.2011 р. та № 0310/01 від 03.10.2011 р., можливі порушення з боку ТОВ «Добробуд-05» та ПП «Будтранс Плюс» вимог податкового законодавства не є достатньою підставою для визначення спірних правочинів недійсними в силу закону, оскільки податковим законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин встановлюється індивідуальний характер відповідальності платника податку за порушення ведення податкового обліку.

Так, відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників.

Суд не бере до уваги посилання відповідача у акті перевірки № 3857/22-02/36600315 від 18.12.2012 р. на те, що договір поставки № 0108/01 від 01.08.2011 р. укладений з ТОВ «Добробуд-05» спрямований на порушення публічного порядку, суперечить моральним засадам та спрямований на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1. ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, поставлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

Як вбачається із змісту акту перевірки № 3857/22-02/36600315 від 18.12.2012 р., висновок відповідача про нікчемність договору поставки № 0108/01 від 01.08.2011 р. є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів, які б давали підстави вважати укладений позивачем договір нікчемним правочином, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.

Стосовно позиції податкового органу викладеної на стор. 6. акту перевірки від 18.12.2012 р. про нікчемність договору поставки № 0108/01 від 01.08.2011 р з тих підстав, що такий суперечить моральним засадам суспільства та вчинений без наміру настання правових наслідків, суд констатує наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 р. за № 2756 - VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01.01.2011 р.).

Тобто, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам - визнаються недійсними в судовому порядку. Аналогічно правочин укладений без мети настання реальних правових наслідків в силу ст. 234 Цивільного кодексу України визнається судом недійсним.

Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності моральним засадам суспільства - є помилковим, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку).

Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд констатує, що відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарської операції по поставці товару позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, частини 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися також лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Посилання податкового органу у акті перевірки № 3857/22-02/36600315 від 18.12.2012 р. в обґрунтування недійсності договору поставки № 0310/01 від 03.10.2011 р. укладеного з ПП «Будтранс Плюс» на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних суд відхиляє, оскільки згідно п. 3.2 договору поставки № 0310/01 від 03.10.2011 р. в редакції додаткової угоди від 17.10.2011 р. поставка товару здійснювалася автотранспортом та за рахунок ПП «Будтранс Плюс».

Законом України «Про автомобільний транспорт» та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом (наказ Мінтрансу №363 від 14.10.97 р.) товарно-транспортна накладна є первинним обліковим документом, що складається при наданні транспортних послуг вантажовідправникам/вантажоодержувачам незалежним перевізником. Такий документ складається для обліку списання, руху та оприбуткування продукції у зв'язку з її переданням не безпосередньо продавцем покупцеві, а через третю особу (перевізника). Оскільки в даному випадку перевезення здійснювало ПП «Будтранс Плюс», то і відповідну транспортну документацію (в т.ч. товарно-транспортні накладні чи подорожні листи) оформляло вказане підприємство.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновку про відсутність спірної господарської операції, оскільки із наявних в матеріалах справи первинних документів (договору поставки № 0310/01 від 03.10.2011 р., видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, журналу «Склад», що ведеться згідно наказу № 4 від 04.05.2011 р.) вбачається, що фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача у зв'язку з укладенням ним спірного правочину мали місце.

Водночас, не можуть бути взяті до уваги посилання податкового органу на обов'язкову наявності типових форм транспортної документації (ТТН, подорожніх листів, талонів замовлення) згідно Наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 488/346 від 29.12.95 р., оскільки вказаний наказ не був зареєстрований Міністерством Юстиції України і відповідно є нечинним згідно п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», яким передбачено, що вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Недоречним є також посилання на статті 11, 14, 655, 656, 662 ЦК України (встановлюють правові засади договору купівлі-продажу) та статті 42, 56, 62 ГК України (визначають поняття, порядок утворення та засади діяльності підприємства), оскільки ці нормативні акти не регулює податкові відносини по нарахуванню та сплаті ПДВ, натомість Податковий кодекс України не містить викладених у акті перевірки обмежень права платника податку на формування податкового кредиту і не ставлять його в залежність від приписів вказаних статей. Податковий орган не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України та ст. 1, ч. 1. ст. 4. ГК України до податкових відносин цивільне та господарське законодавство не застосовується.

Крім того, суд критично оцінює посилання податкового органу на відсутність у позивача необхідних основних засобів та трудових ресурсів для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу, оскільки на ПП «Профкомплект-Сервіс» у спірному періоді працювало троє найманих працівників, що підтверджується звітом підприємства форми № 1ДФ за IV кв. 2011 року. Також ПП «Профкомплект-Сервіс» у своїй господарській діяльності використовує нежитлові приміщення Приватного підприємства побутових послуг «Смерічка» на підставі договору оренди № 947 від 01.06.2011 р. В порушення ч. 2. ст. 71 КАС України податковим органом не доведено, що вказана кількість найманих працівників та зазначені нежитлові приміщення є не достатніми ресурсами для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу товару по взаємовідносинам з ПП «Будтранс Плюс».

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належними та допустимими доказами в розумінні ст. 70 КАС України не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Тому суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки № 3857/22-02/36600315 від 18.12.2012 р. в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору (платіжне доручення № 52 від 09 січня 2013 року) у розмірі 1563 (тисячу п'ятсот шістдесят три) грн. 63 (шістдесят три) коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовну заяву Приватного підприємства «Профкомплект-Сервіс» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення - задоволити повністю.

2.Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС № 0000012341 1/36600315/210/79-13 від 02.01.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125090,06 грн. за основним платежем та 31272,52 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Профкомплект-Сервіс» понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1563 грн. 63 коп.

4.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Калинич Я.М.