Постанова

від 21.02.2013 по справі 812/876/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2013 року Справа № 812/876/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Ковальової Т.І.,

при секретарі судового засідання - Ворошило О.Є.,

за участю :

представника позивача - Щочки В.М.,

представника відповідача - Каменєва О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування наказу, визнання незаконними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.12.2012 року № № 0000102230, 0000092230, -

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2013 року ухвалою Луганського окружного адміністративного суду відкрито провадження по адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування наказу, визнання незаконними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.12.2012 року № № 0000102230, 0000092230.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що Алчевською ОДПІ в період з 05.12.12 по 11.12.12 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, яка оформлена актом від 18.12.12 № 2680/223/32648238 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник-Схід» (код за ЗДРПОУ 32648238), з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.08 по 30.09.10 по взаємовідносинах з ПП «Варекоресурс» (код 36990844) та ТОВ «Лугапорт» (код 33846020)» за висновками якого прийнято спірні податкові повідомлення - рішення від 29.12.12 про визначенню позивачу податкового зобов'язання.

Позаплановою невиїзною перевіркою були встановлені порушення податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Варекоресурс» за період серпня 2010 у сумі 53 621 грн. за вересень 2010р. у сумі 10 580 грн., усього в розміру 64 201 грн. щодо завищення саме позивачем податкового кредиту на вказані суми по податкових накладних нібито оформлених не належним чином, як вказано в акті - чим порушено п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону від 03.04.97 №168/97-ВР «Про ПДВ» (із змінами і доповненнями) та п.2, п.5, п.18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 165. Також нібито встановлено завищення позивачем валових витрат за наявними первинними документами (накладними і т.і.) по взаємовідносинах з ПП «Варекоресурс», і як вказано в акті, чим порушено п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, ст.5 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями).

Позивач вважає, що позапланова перевірка проведена з порушенням підстав і порядку її проведення.

Висновки акту перевірки не можливо вважати належним і допустимими доказом і до того ж вони не відповідають дійсності, а відтак, спірні податкові повідомлення - рішення прийнято в наслідок неправильного застосування норм законодавства з огляду на таке.

Як свідчать текст наказу, повідомлення та акту перевірки, підставами проведення невиїзної позапланової перевірки є виявлення фактів, які свідчать про можливі порушення податкового законодавства ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник-Схід» та не надання пояснення та їх документальне підтвердження на письмовий запит АОДПІ протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, чим порушено п.п.78.1.1 ПКУ.

Тобто вказаними положеннями ПКУ безумовно передбачено, що інформація (пояснення) та її документальне підтвердження щодо взаємовідносин з контрагентом надається платником податку тільки коли вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом, виявлені факти, які свідчать про явні конкретні порушення цим платником податків податкового законодавства (Абзац 1 п.73.3) та такий запит підписується керівником (заступником керівника) ОДПС і повинен містити конкретний вичерпний перелік інформації та документів, що запитується, також підстави для надіслання запиту (Абз.1,2), які визначені в абзацах 3-7 п.73.3 ст.73 ПКУ. Вказане є безумовними істотними обставинами такого запиту.

При цьому строк надання такої інформації з наданням до неї первинних та інших документів -1 місяць.

При цьому, при ненаданні вказаної інформації отриманої відповідно до п.7.3 ст.7 ПКУ не передбачено призначення позапланових перевірок, а відтак при виявленні конкретних фактів порушення законодавства ОДПС мають право проводити тільки планові документальні перевірки щодо усіх, передбачених ПКУ податків та зборів, в т.ч. з підстав того, що виявлені факти порушення законодавства потребують ретельного дослідження, а для цього потрібно більше часу, чим при перевірці на підставі п.7.8.1.1 ПКУ.

Відтак, ПК України щодо строків надання відповіді передбачено 2 підстави отримання інформації та її документального підтвердження та відповідно різні норми права та строки її надання : п.п.78.1.1 ПКУ - якщо виявлені факти які свідчать про можливі порушення податкового законодавства - то це 10 робочих днів та п.п.73.3 ПКУ, виявлені факти які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства - строк надання 1 місяць.

Відповідно і наслідки не надання можуть наступити чи ні при не наданні інформації в строк 10 чи 30 днів, якщо не враховувати інші норми ПК України. А вони свідчать, що такі наслідки можливі після спливу терміну - 1 місяць та при наявності в інших, передбачених законом обставин.

А якщо ці строки не порушені, інформація надана ОДПС, то підстав для позапланових, а тим більше позапланових невиїзних не має.

АОДПІ у своєму запиту від 05.11.12 не навела законних підстав для отримання інформації (пояснення). В ньому взагалі відсутнє будь-яке посилання на конкретне порушення відповідних норм податкового чи іншого законодавства та фактичних обставин вказаного ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник-Схід», а йдеться мова про діяльність контрагента-продавця з юридичними дефектами.

Позивач мав усі підстави не надавати витребуване 05.11.12 АОДПІ, але з розумінням уставившись до роботи ОДПС та з метою не допущення упередженості та упередженності з боку АОДПІ 15.11.12. надав вказане (вих. № 11/15 від 15.11.12, отримано 15.11.12 за вх. № 5499/10).

Відтак, у АОДПІ взагалі не було будь-яких підстав на видання вказаного Наказу від 20.11.12 № 773 на підставі п.п.78.1.1 ст.78; п.79.1 ст.79 ПК України та повідомлення від 22.11.12 №20982/22, так як затребуване на підставі п.73.3 ст.73 ПК України було своєчасно 05.11.12, при тому, на 20 днів раніш строку передбаченому ПКУ. У зв'язку з чим, якщо АОДПІ вважала що подано недостатньо документів, їх треба доповнити, то у неї було ще 20 днів, щоб звернутися до позивача з відповідним листом-вимогою.

АОДПІ безпідставно призначила позапланову невиїзну перевірку 20.11.12, без витребування будь яких додаткових пояснень і документів.

За вказаним вх.№5914/10 від 05.12.12 від позивача надане пояснення з документами за власною ініціативою за вих.№12/05-2 від 05.12.12, з посиланням на лист від 22.11.12 №20982/233, за яким надійшов наказ та повідомлення про перевірку. Зазначеним фактично було продубльовано відповідь від 15.11.12 з метою зупинення упередженого ставлення АОДПІ та припинення проведення безпідставно призначеної позапланової перевірки. Але вказане не зупинило протиправні дії АОДПІ.

Також, АОДПІ протиправно призначила проведення спірної перевірки і провела її, не зважаючи на те, що запит було підписано не заступником начальника АОДПІ, тобто не уповноваженою особою.

Відтак, АОДПІ не мала права спірну перевірку оформляти актом від 18.12.12 (так як неправомірні дії не можуть приводити до правомірного результату), з подальшим винесенням податкових повідомлень-рішень, а здійснене відповідачем є протиправним і свідчить про явну упередженість АОДПІ щодо позивача.

Слід зазначити, що навіть на час перевірки підприємство ПП «Варекоресурс» не ліквідовано та знаходиться в ЄДРПОУ.

При цьому на час спірних взаємовідносин і в подальшому ПП «Варекоресурс» було з 24.02.10 зареєстровано в ЄДРПОУ за №13821020000017065, а з 25.02.10 знаходиться на податковому обліку в ДПІ в Артемівському р-ні м. Луганська за №6717, а також стало з 10.03.10 платником ПДВ за №100273486.

В 2010-2011 роках ніяких дій ДПІ в Артемівському р-ні м. Луганська щодо ПП «Варекоресурс» з метою проведення ліквідаційних процедур та подальшим виключенням його з єдиного державного реєстру запису шляхом її припинення не здійснювалось, і це не зважаючи про наявність вироку Жовтневого райсуду м. Луганська від 01.06.11 щодо визнання винним ОСОБА_3 Але в той же час, АОДПІ звинувачує позивача за нібито здійснені ним порушення у період взаємовідносин у 3-му кварталі 2010 року.

На думку позивача, АОДПІ вказала на якісь взаємовиключні обставини і доводи та відповідно зробила висновки, які фактично є припущенням та домислом ревізорів.

Вони не ґрунтуються на нормах законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи, і з яких можливо зробити висновки, що АОДПІ аналізуючи не реальні господарські операції та підтверджуючи їх первинні документи, а якісь виробничо-технологічні ресурси, за умови, що вони необхідні для здійснення господарської діяльності (тобто не знаючи необхідні вони чи ні для таких операцій і які саме) вважає, що АОДПІ встановлено неможливість фактичного постачання ПП «Варекоресурс» запчастин, які визначені у наведених видаткових (податкових) накладних на адресу ТОВ «ВКФ Укрпідшипник - Схід».

Зазначене вказує на те, що якщо АОДПІ вказане це не відомо, то це є нібито доказом щодо відсутності реальних операцій чи здійснення операцій, з порушенням волі постачальника (що є можливою підставою визнання правочинів не дійсними на підставі ч.3 ст.203 ЦК України), що не може використовувати як доказ в акті перевірки.

До того ж формулювання АОДПІ «встановлено неможливість фактичного постачання ПП «Варекоресурс» запчастин, які визначені у наведених видаткових (податкових) накладних на адресу ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник-Схід», за які здійснено безготівкові розрахунки, по своєї юридичній суті треба розуміти як фіктивні правочини (ст.234 та ч.5 ст.203 ЦК), які тільки судом можливо визнавати не дійсними.

Оцінюючи вищевказане слід зазначити, що наведене не може бути підставою для виключення зі складу податкового кредиту витрат сум ПДВ та валових витрат, понесених позивачем у зв'язку з виконанням договірних зобов'язань з цим підприємством з вищенаведеного та з інших причин.

Та обставина, що директор постачальника ОСОБА_3 не контролював (або робив це навмисно, щоб зменшити чи уникнути відповідальності), хто складає та підписує від імені очолюваного ним підприємства документи, користується печаткою підприємства та здійснює інші повноваження, не може бути поставлена у провину позивачу, оскільки ці обставини відносяться до внутрішньої діяльності цього постачальника, контролювати яку позивач не має ні прав, ні можливостей.

Діюче законодавство не покладає на позивача обов'язків та не надає йому повноважень перевіряти належність підписів, що містяться у первинних документах його контрагентів, їх керівникам (зокрема, проводити почеркознавчу експертизу) та за несплату ним податків. Тому позивач не може нести юридичної відповідальності за ці обставини (навіть якщо вони і будуть встановлені).

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Алчевської ОДШ від 20.11.12 № 773. Визнати незаконними дії Алчевської ОДПІ щодо проведення позапланової перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід», яка оформлена актом від 18.12.12 № 2680/223/32648238. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.12.12. про визначення ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» податкових зобов'язань за № 0000102230 з податку на додану вартість в розміру 80 251,25 грн., в т.ч. податок 64 201 грн. і. штрафні (фінансові) санкції - 16 050,25 грн. та № 0000092230 з податку на прибуток у сумі 102 752,50 грн. в т.ч. податок в розміру 82 202 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 20 550,50 грн.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити виходячи із наступного.

На підставі наказу Алчевської ОДПІ Луганської області ДПС за № 773 від 20.11.2012, згідно п. п. 78.1.1 п.78.1 ст.78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Укрпідшипник - Схід» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.2008 по 30.09.2010 по взаємовідносинам з ТОВ «Лугапорт» та ПП «Варекоресурс».

Відповідно до змісту вказаної норми Кодексу документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами ОДПС виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Зазначена норма не передбачає обов'язку податкового органу отримувати докази про те, що повідомлення про вручення кореспонденції платником податку було вручено йому.

Відповідно до п.79.3 ст.79 Кодексу не передбачено обов'язкової присутності платника податків при проведенні документальної невиїзної перевірки.

Алчевська ОДПІ відповідно до п.79.1 ст.79 Кодексу належним чином повідомила позивача про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки підприємства, а саме спрямувала копію наказу Алчевської ОДПІ Луганської області ДПС № 773 від 20.11.2012 року, повідомлення про проведення перевірки від 22.11.2012 року № 20982/223. Ці документи 23.11.2012 було надіслано рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, та вручено 28.11.2012 року.

Таким чином, Алчевська ОДШ вважає, що позивач був належним чином повідомлений про призначення та проведення перевірки, за наслідками якої складено оскаржуваний акт відповідно до вимог п.79.2 ст.79 Податкового Кодексу України. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки, а тому твердження про порушення зазначеної правової норми є безпідставним.

Запити, які були складені ОДПІ та направлені позивачу з метою отримання від нього первинних документів, та які залишені поза увагою, про що йдеться мова в акті, відповідають вищенаведеним вимогам, а саме оформлені на титульному бланку податкового органу, підписані заступником начальника ОДПІ, зазначені факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства - встановлено розбіжність по завищенню податкового кредиту по контрагентам за результатами співставлення даних податкових декларацій з ПДВ з урахуванням уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ.

До початку проведення перевірки позивачу були направлені листи про надання інформації та її документального підтвердження від 15.10.2012 за № 17730/223 та від 05.11.2012 за № 19230/223, які були вручені 18.10.2012 особисто ОСОБА_4 та 05.11.2012 особисто директору ТОВ «Укрпідшипник - Схід».

У зв'язку з тим що, діяльність ПП „ВАРЕКОРЕСУРС" не відповідає та суперечить вимогам ст. 3, 42, 44 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-ІУ (із змінами та доповненнями) встановлено неможливість фактичного постачання ПП „ВАРЕКОРЕСУРС" запчастин, які визначені у наведених видаткових накладних на адресу ТОВ « ВКФ Укрпідшипник-Схід, з наступних причин:

- відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій,

- наявність в штаті лише керівної посади та відсутність кваліфікованого персоналу при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т.ч. за спеціальною освітою;

- відсутність виробничих активів за умови, що вони необхідні для здійснення господарської діяльності.

Як встановлено Жовтневим районним судом м. Луганська, ПП «ВАРЕКОРЕСУРС» є фіктивним підприємством, фінансово-господарську діяльність здійснювало невстановлені особи, які оформлювали і підписували документи на здійснення операцій від імені директора ОСОБА_3

Підсудний ОСОБА_3 після реєстрації статутних та реєстраційних документів ПП «Варекоресурс», передав їх разом з печаткою підприємства невстановленій особі для здійснення незаконної діяльності, таким чином первинні та бухгалтерські документи ПП «Варекоресурс» не підписував.

Згідно п.2 ст.9. Закону України від 16.07.99 №996-Х1У "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (із змінами та доповненнями):

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704: 2.4. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 2.16. ст.2 Положення № 88 передбачено, що забороняється приймати первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку прийняття, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Виходячи з викладеного, оскільки видаткова накладна є звітним документом, яка дає право платнику податку на податковий кредит і валові витрати, вона повинна бути підписана особисто уповноваженою особою платника податку.

За таких обставин, Алчевська ОДПІ просить суд відмовити ТОВ «Укрпідшипник - Схід» у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 26.08.2003 року за № 13841070018000309 та внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.38,39).

Позивач перебуває на податковому обліку в Алчевській ОДПІ Луганської області ДПС та згідно свідоцтва НБ № 502738 є платником податку на додану вартість з 31.01.2011 р. (а.с.40).

Відповідно до рішення № 1 від 20.05.2005 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» є ОСОБА_5 (а.с.41,42).

Алчевською ОДПІ Луганської області Державної податкової служби позивачу було надіслано запит від 05.11.2012 за № 19230/223 про надання інформації та її документального підтвердження щодо здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Варекоресурс» та ТОВ «Лугапорт» (а.с.34).

На виконання вищезазначеного запиту позивачем 15.11.2012 року було надано до Алчевської ОДПІ Луганської області Державної податкової служби лише частину запитуваних документів (а.с.35).

Податковим органом 20.11.2012 року було винесено наказ № 773 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Лугапорт», ПП «Варекоресурс» та 22.11.2012 року повідомлення № 20982\223, які 22.11.2012 року були надіслані позивачу та отримані ним 28.11.2012 року, що не заперечують сторони по справі (а.с.23-25).

У період з 05.12.2012р. по 11.12.2012р. посадовими особами відповідача проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Лугапорт», ПП «Варекоресурс». За результатами перевірки складено акт від 18.12.2012 р. за № 2680/223/32648238 (а.с.133-155).

З висновків акту перевірки від 18.12.2012 р. за № 2680/223/32648238 вбачається, що ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» порушено :

- п.5.1 , п.п.5.3.9 ст.5.3. ст. 5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), в результаті чого ТОВ «Укрпідшипник- Схід» занижено податок на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Варекоресурс» у сумі 82202 грн. за 3 квартали 2010 року.

- п.п 7.2.1 п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами і доповненнями), та п.2 п.5, п.18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за N 233/2037

в результаті чого ТОВ «Укрпідшипник-Схід» занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Варекоресурс» в сумі 64201 грн., в т.ч. по періодам: серпень 2010 року -53621 грн.; вересень 2010 року - 10580 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем 29.12.2012 року винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення форми «Р» №№ 0000102230, 0000092230, які були надіслані позивачу (а.с.31-33).

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Згідно статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

У зв'язку з надходженням не в повному обсязі витребуваних документів стосовно інформації про факти, що свідчать про можливі порушення товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» податкового законодавства, та ненадання особистих пояснень позивачем, відповідачем видано наказ № 773 від 20.11.2012р. про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід».

Отже, відповідачем наказ № 773 від 20.11.2012 р. про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» прийнято на законних підставах та у межах повноважень, а позивачем не доведено протиправність дій відповідача щодо визнання протиправним та скасування наказу № 773 від 20.11.2012р. про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід», а тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу № 773 від 20.11.2012р. слід відмовити.

Також, з аналізу вищенаведених нормативних актів вбачається, що позапланова невиїзна документальна перевірка була проведена в межах повноважень, наданих органу державної податкової служби та з додержанням норм Податкового кодексу України, позивачем не доведено незаконність дій відповідача по проведенню перевірки, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог позивача про визнання незаконними дій Алчевської ОДПІ Луганської області ДПС щодо проведення позапланової перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід», яка оформлена актом від 18.12.2012 р. за № 2680/223/32648238, оскільки умови статті 79 Податкового Кодексу України органом державної податкової служби були виконані в повному обсязі, а отже відповідач мав право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Порядок оформлення результатів перевірок платників податків органами ДПС врегульовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. № 984.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства акт службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п. 7 розділу IV Порядку за результатами розгляду керівником органу державної податкової служби (його заступником) акта перевірки, заперечень посадових осіб платника податків або його законних представників та інших матеріалів перевірки, у терміни та порядку, встановлені Кодексом, приймаються відповідні податкові повідомлення-рішення.

Таким чином, рішенням податкового органу, з яким закон пов'язує виникнення у платника податків податкових зобов'язань, є податкове повідомлення-рішення.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту п. 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження. господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704 та статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Крім того, у відповідності до ст. 83 ПК України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені ПК України, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені ПК України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон втратив чинність на підставі Кодексу № 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010, але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон втратив чинність на підставі Кодексу № 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010, але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п.п. 7.2.1, 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон втратив чинність на підставі Кодексу № 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010, але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи з цього підставою для нарахування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна.

На підставі п. 10.2 ст. 10 Закону України Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у п.п. «а», «в», «г», «д» п. 10.1 цієї статті відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

На час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавці були включеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (податковими та видатковими накладними тощо).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що здійснені позивачем правочини щодо купівлі - продажу товару є реальними, про що свідчать договори та інші первинні бухгалтерські, податкові, банківські документи, а також подальша поставка товару контрагентам-покупцям (а.с.52-126).

Зміст спірних договорів, на підставі яких між сторонами здійснювались господарські операції, не суперечать актам цивільного законодавства, вони відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків на реальне здійснення господарських операцій. Ніякої податкової вигоди яка б мала юридичний дефект позивач не отримав, але при тому сплатив до бюджету ПДВ та податок на прибуток.

Зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами по вказаним операціям виконані фактично в повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, якими відображені господарські операції та регістрами обліку.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо того, що документи виписані від імені ПП «Варекоресурс» на адресу ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством, тому вважаються відсутніми.

Слід зазначити, що в акті позапланової перевірки не наведено жодного доказу протиправності дій самого позивача при формуванні податкового кредиту та валових витрат, а бо його обізнаності про дефекти постачальника.

Статею 18 Закону України від 15.05.2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено таке, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них в спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

В ході перевірки було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» мало взаємовідносини з таким контрагентом, як ПП «Варекоресурс» (код 36990844). Керівником ПП «Варекоресурс» є ОСОБА_3.

На час здійснення господарських операцій вищевказаного контрагента позивача включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

ПП «Варекоресурс» знаходиться на обліку в ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську з 25.02.2010 року за № 6717 (а.с141)

Частиною 4 статті 72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 01.06.2011 року ОСОБА_3 визнано винним за ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 205 КК України; за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 366 КК України (а.с.156-161).

Вирок суду по кримінальній справі, по якій було засуджено посадову особу контрагента позивача, не може бути доказами незаконності дій позивача, фіктивності спірних договорів, оскільки останній не був учасником операцій, які досліджувались по вказаній кримінальній справі.

Тобто, протиправна діяльність вказаного постачальника, не може бути підставою для негативних наслідків для позивача, при умові відсутності доказів недобросовісності останнього (в т.ч. прямій чи опосередкованій причетності до такої протиправної діяльності з ціллю отримання податкової вигоди чи обізнаності про таку), і про це не вказано у вироку суду.

Факт підроблення підписів на податкових накладних, підписаних та виданих від імені ПП «Варекоресурс» може бути встановлений лише вироком суду, а такого з цього питання взагалі не існує.

До того ж, посилання відповідача на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 01.06.2011 року є необґрунтованим, оскільки господарські операції між ПП «Варекоресурс» та позивачем в рамках даної кримінальної справи судом не досліджувались, також не було встановлено підроблення підписів на податкових та видаткових накладних, інших первинних документах ПП «Варекоресурс» виданих позивачеві.

Вказана кримінальна справа була порушена після здійснення вказаних господарських операцій, а саме після надання у грудні 2010 року ПП «Варекоресурс» податкової звітності з ПДВ та її перевірки ревізорами, а потім досліджування досудовим слідством та судом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання та не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На думку суду позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність.

Під господарською діяльністю у ГК України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Недотримання постачальником товару при здійснені господарських операцій певних вимог законодавства щодо оформлення доручення на право підпису податкової та видаткових накладних, що навіть не підтверджено належними доказами, не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ при придбанні товару, оскільки Закон «Про податок на додану вартість» не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником товару вимог податкового законодавства.

Аналогічно це стосується і валових витрат і відповідно відсутність з боку позивача порушення Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відтак, вказаний вирок суду від 01.06.2011 року не є безумовним, достатнім і належним доказом щодо можливості позбавлення права позивача на податковий кредит та валових витрат по взаємовідносинах з ПП «Варекоресурс».

Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентом або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення суду не надано.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, однак відповідачем належні докази з цього приводу не надано.

Вплив допущених контрагентами платника податків порушень податкового законодавства на право платника податків на податковий кредит слід оцінювати з урахуванням можливої обізнаність цього платника податків щодо таких порушень.

При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності вищевказаного контрагенту, або мав реальну можливість з`ясувати ті обставини його діяльності, які унеможливлюють віднесення ним сум ПДВ до податкового кредиту, в матеріалах справи відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

На підставі наданих позивачем первинних документів вбачається реальність угод та наявність господарських відносин між позивачем та контрагентом, тому у податкового органу не було права виносити оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.12.2012 року про визначення ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» податкових зобов'язань за № 0000102230 з податку на додану вартість в розміру 80 251,25 грн., в т.ч. податок 64 201 грн. і. штрафні (фінансові) санкції - 16 050,25 грн. та № 0000092230 з податку на прибуток у сумі 102 752,50 грн. в т.ч. податок в розміру 82 202 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 20 550,50 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.

Позивач сплатив судовий збір на рахунок УДКСУ у м. Луганську в сумі 1830,04 грн. ( а.с.2).

Відповідно до частини 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 99, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування наказу, визнання незаконними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.12.2012 року № № 0000102230, 0000092230, - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.12.2012 року про визначення ТОВ «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» податкових зобов'язань за № 0000102230 з податку на додану вартість в розміру 80 251,25 грн., в т.ч. податок 64 201 грн. і. штрафні (фінансові) санкції - 16 050,25 грн. та № 0000092230 з податку на прибуток у сумі 102 752,50 грн. в т.ч. податок в розміру 82 202 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 20 550,50 грн.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування наказу, визнання незаконними дій відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпідшипник - Схід» судові витрати у сумі 610,00 грн. (шістсот десять гривень).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 26 лютого 2013 року.

Суддя Т.І. Ковальова