Ухвала

від 22.02.2013 по справі 2а-1283/10/0770

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2013 р. Справа № 34396/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «П плюс К» до Державної податкової інспекції в м.Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 25.03.2009 року №0001111640/0 820/15-2/34022687/1807,-

В С Т А Н О В И Л А:

07.04.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 25.03.2009 року №0001111640/0 820/15-2/34022687/1807.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість, поданої за січень 2010 року складено акт перевірки від 22.03.2010 року №604/15-2. На підставі даного акту прийнято податкове повідомлення - рішення від 25.03.2009 року №0001111640/0 820/15-2/34022687/1807, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2010 року у розмірі 10355 грн. Підставою для зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ в акті перевірки зазначено обставину, що при заповненні податкової декларації порушено п.п.7.7.1 та п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Вважає, що перевірка відповідача була проведена всупереч вимогам п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні», а тому зазначене податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м.Ужгороді Закарпатської області від 25.03.2009 року №0001111640/0 820/15-2/34022687/1807.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі покликається на те, що не може бути взято до уваги аргумент позивача про неправомірність проведення перевірки з огляду на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» в частині встановлення мораторію проведення перевірок. Вказаним Законом не внесено відповідних змін до Закону України «Про державну податкову службу в України», який є спеціальним законом і визначає статус державної податкової служби в України, її функції та правові основи діяльності. Оскільки ним не заборонено проведення перевірок, то здійснена перевірка є правомірною.

У позивача відсутні власні або орендовані складські приміщення безпідставними є твердження про правильність відображення в обліку показників якими відображаються товари на складі, та оскільки такі показники не відповідають дійсним обставинам, відсутні обставини стверджувати, що товари виражені такими показниками обліку мають відношення (використовуються) у господарській діяльності.

Особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що всі товарно-матеріальні цінності, в тому числі ті, що станом на 31.12.2009 року обліковувалися на рах.281, використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме вони були реалізовані контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (вантажними митними деклараціями № 300080001/0/000024 від 05.01.10 р.(а.с.23), № 300080001/0/001376 від 10.03.10 року (а.с.30), накладними та податковими накладними № 01 від 12.01.10р. (а.с.24,25), № 02 від 20.01.10 р. (а.с.26,27), № 03 від 01.03.10 р. (а.с.28-29). Операції з поставки товарів відображені у встановленому порядку у податкових деклараціях позивача по податку на додану вартість у відповідних звітних податкових періодах (а.с. 19-22,58-61). Дані первинні документи спростовують твердження відповідача про безоплатну передачу товарів.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем - ДПІ у м. Ужгороді проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість поданої ТОВ П плюс К за січень 2010 року, про що складено Акт перевірки від 22.03.2010 року №604/15-2. В основу даного Акту покладені висновки Акту від 11.03.2010 року № 471/23-4/34022687 позапланової виїзної перевірки питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось за листопад 2009 року.

На підставі Акту перевірки від 22.03.2010 року №604/15-2 відповідачем прийнято повідомлення - рішення від 25.03.2009 року №0001111640/0 820/15-2/34022687/1807, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2010 року у розмірі 10355 гривень.

В ході проведення документальної перевірки встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку, а саме відомості «обліку отримання та видачі товарно-матеріальних цінностей» по рахунку 281 «товари на складі» у позивача станом на 31.12.2009р. обліковуються залишки товарно-матеріальних цінностей (пиломатеріал хвойний обрізний) на загальну суму 68057,24 грн.

Згідно ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначені види, межі та порядок віднесення витрат до складу валових витрат платника податків. Зокрема, вичерпний перелік витрат платника податків, що не відносяться до складу валових витрат, передбачений п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому відповідно до п. 5.10 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

В зв'язку з цим необхідно зазначити, що аналіз п. 5.3 ст. 5, а також інших норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» свідчить про те, що положення вказаного Закону не містять обмежень у віднесенні до складу валових витрат платників податку, пов'язаних із здійсненням статутної діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, платник податку має право на включення до складу валових витрат будь-яких витрат, понесених ним у зв'язку зі здійсненням власної господарської діяльності.

Для визначення терміна «господарська діяльність» необхідно звернутись до п. 1.32 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, комплексний аналіз п. 1.32 ст. 1 і п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» свідчить про те, що платник податку має право на віднесення до складу валових витрат, які понесені ним у зв'язку з веденням діяльності, яка здійснювалась безпосередньо таким платником податку, є для нього регулярною, постійною та суттєвою і направлена на одержання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що посилання ж у акті перевірки на п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» не підтверджує, що відображення в бухгалтерському обліку платника податку на рахунку 281 залишків товарно-матеріальних цінностей прирівнюється до безоплатної поставки товарів. Безоплатна ж поставка товару передбачає передачу товарів третім особам без компенсації їх вартості, що в свою чергу зумовлює перехід права власності на товар. Підтвердження цьому суб'єктом владних повноважень - відповідачем - ДПІ у м. Ужгороді не надано суду. Не має жодного правового значення відсутність укладених позивачем договорів зберігання продукції, оскільки закон не пов'язує операції безоплатної поставки товарів з умовами зберігання продукції, наявністю чи відсутністю договорів оренди, зберігання, тощо. Твердження ж відповідача про те, що позивачем не підтверджено право власності на товар спростовуються наявними у справі документами: на купівлю - накладними, квитанціями; на продаж - митні декларації, накладні, реєстром отриманих та виданих накладних. Придбання ж товарно-матеріальних цінностей, які використовувалися у підприємницькій діяльності, де сплачено ПДВ підтверджено накладними, розрахунками, платіжними дорученнями, квитанціями. Кошти за придбання зазначених товарно-матеріальних цінностей переказувалися у безготівковому порядку, або вносилися в касу контрагентів директором ТОВ «П плюс К», як посадовою особою, і підтверджується квитанціями.

Покликання апелянта на те, що позивач не дотримав вимоги п.п.7.7.1 та п.7.7.2 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто не здійснював оплату за отриманий товар не знайшло свого підтвердження, оскільки із матеріалів справи видно (квитанції про внесення коштів), що кошти вносило ТОВ «П плюс К» в особі директора і платником являвся позивач. При цьому розрахунки проводилися як в готівковій, так і в безготівковій формі. Проведення готівкових розрахунків не суперечить вимогам законодавства України і передбачено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою правління НБУ від 12.12.2004 року № 637. У всіх платіжних документах чітко визначено, що платником є саме позивач, а не яка-небудь інша особа, що повністю спростовує висновки акту перевірки. Проведення розрахунків через підзвітну особу не дає можливість зробити висновок про те, що оплату здійснював не позивач, оскільки позивач як юридична особа може приймати участь у готівкових розрахунках лише через представника - підзвітну особу, а сама підзвітна особа при проведенні готівкових розрахунків діяла від імені та в інтересах позивача, а не від власного імені.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки всі товарно-матеріальні цінності, в тому числі ті, що станом на 31.12.2009 року обліковувалися на рах.281, використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме вони були реалізовані контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (вантажними митними деклараціями № 300080001/0/000024 від 05.01.10 р., № 300080001/0/001376 від 10.03.10 року, накладними та податковими накладними № 01 від 12.01.10р., № 02 від 20.01.10 р., № 03 від 01.03.10 р.. Операції з поставки товарів відображені у встановленому порядку у податкових деклараціях позивача по податку на додану вартість у відповідних звітних податкових періодах.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року у справі №2а-1283/10- без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І. Довга

І.І.Запотічний