Ухвала

від 25.02.2013 по справі 2055-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

25.02.2013Справа №5002-19/ 2055-2010

За заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне сяйво», АР Крим, м.Керч (ідентифікаційний код 32183975)

За участю - Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Україна, м.Київ

про банкрутство

Суддя В.І. Мокрушин

Представники сторін:

від ПАТ "Промінвестбанк" - Субботіна О.І. - головний юрисконсульт, дов. № 09-32/1455 від 30.10.12

від боржника - не з'явився

ліквідатор - не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Південне сяйво» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з заявою про порушення справи про банкрутство у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у зв'язку зі створенням заборгованості у розмірі 29811826,00 грн.

25.02.2013 р. до суду від Головного управління юстиції МЮУ в АР Крим на виконання ухвали суду надійшла копія акту позапланової перевірки додержання арбітражним керуючим Кураковим К.А. ліцензійних умов від 21.11.2012 р. №59.

У судовому засіданні представник ПАТ "Промінвестбанк" підтримав заявлену скаргу та просив її задовольнити.

Ліквідатор щодо задоволення вказаної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні.

Представник боржника, присутній у судовому засіданні, підтримав позицію ліквідатора та заперечував щодо задоволення заявленої скарги.

Представник ВВД ФСС з ТВП питання щодо задоволення даної скарги залишив на розсуд суду.

У судовому засіданні було оголошено перерву.

Після оголошеної перерви у судовому засіданні був присутній лише представник ПАТ "Промінвестбанк".

Інші учасники правом на участь судовому засіданні не скористались, про причини неприбуття суд не сповістили. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 р. по справі № 5023/4165/11.

Розглянувши матеріали скарги та додані до неї документи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до скарги на дії ліквідатора ПАТ "Промінвестбанк" просить визнати неналежним виконання арбітражним керуючим - ліквідатором Кураковим К.А. обов'язків ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне сяйво», а також просить визнати незаконними дії арбітражного керуючого щодо передачі майна банкрута в оренду за договором №1 оренди основних виробничих фондів від 02.07.2012 р.

Однією з підстав для подання відповідної скарги скаржник зазначає порушення ліквідатором вимог ч.11 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 30 червня 1999 року N 784-XIV з наступними змінами), відповідно до яких ліквідатор не рідше одного разу на місяць має надавати комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

Проте, як заявляє скаржник, ліквідатором дані вимоги закону виконані не були, тобто ліквідатор не звітував про хід ліквідаційної процедури перед комітетом кредиторів до подання банком 28.08.2012 р. клопотання про витребування звіту ліквідатора.

Також скаржник вказує на те, що відповідно до представленого до суду звіту ліквідатора від 21.09.2012 р. ліквідатор зазначає про передачу в оренду за погодженням комітету кредиторів частини нерухомого майна боржника, проте фактично в оренду було передано також й рухоме майно, яке відповідно є предметом застави ПАТ «Промінвестбанк».

Крім того, скаржник зазначає, що відповідно до проведеної перевірки ГВПМ Феодосійської ОДПІ встановлено існування двох договорів №1 від 02.07.2012 р. про передачу майна банкрута в оренду ПП «Фонехс».

Однією з підстав для звернення із відповідною скаргою банк зазначає передачу майна банкрута виконавчому директору ОСОБА_4 в порушення вимог ч.5 ст. 3-1 та ч.1 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 30 червня 1999 року N 784-XIV з наступними змінами).

Крім того, скаржник вказує на неналежне проведення ліквідатором інвентаризації майна банкрута, тобто документи щодо проведення інвентаризації не оформлені належним чином.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги на дії ліквідатора з огляду на наступне.

У матеріалах справи міститься правова позиція комітету кредиторів боржника, відповідно до якої комітет кредиторів не вбачає будь-яких порушень чинного законодавства з боку ліквідатора боржника арбітражного керуючого Куракова К.А. та вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги ПАТ «Промінвестбанк» за її необґрунтованості (а.с.27-30, том.26).

Згідно ч.12 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 30 червня 1999 року N 784-XIV з наступними змінами) ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

Так, щодо доводів скаржника стосовно порушення ліквідатором даних норм закону, комітет кредиторів зазначає, що зміст скарги не містить будь-яких посилань на ту обставину, що ліквідатор не надавав на вимогу суду необхідних відомостей щодо проведення ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч.11 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 30 червня 1999 року N 784-XIV з наступними змінами) ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

Проте, як зазначає комітет кредиторів у своїй правовій позиції, матеріали справи не свідчать про ненадання відповідних звітів ліквідатором та відсутність у комітету кредиторів будь-яких претензій з цього приводу.

Крім того, як зазначає комітет кредиторів, рішенням комітету кредиторів від 23.07.2012 р., оформленим відповідним протоколом №9 від 23.07.2012 р., встановлено особливий порядок подання ліквідатором звітів. Так, відповідно до прийнятого рішення надання щомісячного звіту є необов'язковим; також вказаним рішенням закріплено, що ліквідатор може надавати звіти щодо своєї діяльності комітету кредиторів або голові комітету кредиторів як письмово, так і усно.

Таким чином, комітетом кредиторів визначений порядок подання звітів ліквідатором.

Оскільки діючим законодавством не встановлений порядок надання звіту комітету кредиторів (письмово чи усно) суд враховує позицію комітету кредиторів щодо можливості надання звітів усно членам комітету кредиторів, а тому відсутність претензій з боку членів комітету кредиторів є суттєвим у даному випадку. Тобто відсутність звіту повинно бути доведено скаржником. Проте представник комітету кредиторів заперечував щодо ненадання членам комітету кредиторів відповідних звітів.

З урахуванням того, що такі звіти можуть надаватися усно, доказом того, що вказані звіти не надавалися може бути позиція будь-кого з членів комітету кредиторів щодо неотримання ним звіту, чи підтвердження ліквідатором факту ненадання звіту, але комітет кредиторів вказує саме на надання звітів з боку ліквідатора і ліквідатор заперечує факт ненадання звіту.

Відповідно до Закону «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод» від 17.07.1997 р. згадана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини мотиви скарги повинні бути доведені «поза розумним сумнівом». Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати. (Справа Європейського суду з прав людини «Грецька справа», № 3321/67, 3322/67, 3323/67, 3344/67, доповідь Комісії від 5 листопада 1969 р.; рішення Європейського суду з прав людини по справі «Вільваража та інші проти Об'єднаного Королівства» від 30 жовтня 1991 р. № 215, § 107; рішення Європейського суду з прав людини по справі «Науменко проти України» від 10 лютого 2004 року § 109).

Суд не може задовольнити вимоги скаржника припускаючи лише можливість ненадання звіту ліквідатором. Хоча у суду є сумніви стосовно правдивісті заяв ліквідатора, проте рішення суду не може базуватися на припущеннях, тому цей факт суд вважає не доказаним.

Щодо доводів скаржника про порушення вимог закону, а саме укладення договору оренди майна боржника, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 30 червня 1999 року N 784-XIV з наступними змінами) визначено, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Вказаний договір оренди, на який звертає увагу скаржник, підписаний саме виконавчим директором ТОВ «Південне сяйво» ОСОБА_4, якому відповідні повноваження на його підписання надані комітетом кредиторів боржника.

Отже суду не надані докази вини ліквідатора в підписанні даного договору.

Суд звертає увагу на те, що у матеріали справи надані різні редакції договорів оренди, предметом оренди за якими виступає різне майно, проте доказів причетності ліквідатора до укладення останніх суду не надано.

Щодо твердження скаржника про надання ліквідатором відповідної довіреності виконавчому директору ОСОБА_4, на підставі якої останнім було укладено відповідний договір оренди, суд зазначає, що відповідно до приписів п.4 ч.4 ст. 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 30 червня 1999 року N 784-XIV з наступними змінами) арбітражний керуючий має право залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Законом чи угодою з кредиторами.

При цьому суд звертає увагу на те, що у тексті договорів оренди немає посилання на вказану довіреність, а є лише посилання на рішення комітету кредиторів.

Таким чином, надання довіреності не може бути підставою для визнання незаконними дій ліквідатора.

Також суду не представлено достатніх доказів порушення ліквідатором умов інвентаризації майна боржника. Посилання скаржника на невідповідність порядку підписання документів не може бути достатньою підставою для визнання дій ліквідатора незаконними.

Посилання скаржника на передачу майна ОСОБА_4 з боку ліквідатора взагалі не знайшло свого підтвердження під час розгляду скарги.

При цьому суд враховує, що обов'язок доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону, в даному випадку скаржника.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, дослідивши обставини справи, а також розглянувши матеріали скарги ПАТ "Промінвестбанк" на дії ліквідатора арбітражного керуючого Куракова К.А., суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись ст. 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 30 червня 1999 року N 784-XIV з наступними змінами) та ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги ПАТ "Промінвестбанк" на дії ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне сяйво» арбітражного керуючого Куракова К.А. відмовити.

Суддя В.І. Мокрушин