Постанова

від 07.02.2013 по справі 12294/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 лютого 2013 р. Справа № 2а- 12294/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чернової М.С.,

за участю :

представників позивача: Данилова А.В., Чернявської Н.В.,

представника відповідача - Орач О.Л,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТАЛ" до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТАЛ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 27.09.2012 року №0000732223;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 27.09.2012 року №0000722223.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що на час проведення перевірки мав в наявності документи, які податкове законодавство пов'язує з правом платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Стверджує, що взаємовідносини позивача з ПП «ГЕЛІОС-Д» склалися в межах звичайної господарської діяльності, мали реальний характер та підтверджені належними документами, а саме: факти надання послуг за договором №01/05.01 від 05.01.11 року з ПП «ГЕЛІОС-Д» підтверджуються актами виконаних робот з додатками, податковими накладними. Перевезення здійснювалось транспортом перевізника на виконання договорів постачання товару, укладених замовником перевезення з іншими контрагентами та підтверджені товарно-транспортними накладними у повному обсязі. Здійснення оплати послуг підтверджено платіжними дорученнями. Позивач зауважив, що усі первинні документи надавались під час перевірки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про його задоволення в повному обсязі, зазначивши, що податковим органом при проведенні перевірки не доведено належними доказами того, що спірний правочин з ПП "Геліос-Д" позивачем вчинявся з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач - Дергачівська міжрайонна державна податкова інспекція Харківської області Державної податкової служби - позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов відповідач вказав, що проведеною перевіркою підприємства позивача за період березень - квітень 2011 встановлено порушення п. 198.1, 198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ із змінами і доповненнями в результаті заниження ТОВ "ІНТАЛ" податку на додану вартість в сумі - 8381 грн. в частині завищення податкового кредиту в сумі- 8381 грн. при відображенні в податковому обліку з ПДВ операцій із здійснення взаємовідносин із платниками податків та зборів ПП «Геліос-Д», в т.ч. за -березень 2011-5960,00 грн., квітень 2011 -2421,0 грн. Крім того, перевіркою повноти визначення податку на прибуток ТОВ "ІНТАЛ" за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 встановлено його заниження всього у сумі 10243,0 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 7450,0 грн., за II квартал 2011- 2784,0 грн. в частині неправомірно сформованих витрат за нікчемним правочином по придбанню послуг від ПП "ГЕЛІОС-Д" в результаті допущених порушень "ІНТАЛ" п.5.1 ст.5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями, п.п.134.1.1 п.134.1 , п.138.1 , п.138.2, п.138.3 ст.138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ. Відповідач зазначив, що підприємством відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на вищевикладені обставини, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Під час судового розгляду з'ясовано, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтал», пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання -юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 32357781 (т. 1 а.с. 56). На обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) перебуває в Дергачівській МДПІ з 20.02.2003 р. № 1284. ТОВ «Інтал» є платником податку на додану вартість, згідно Свідоцтва за № НВ 27818263 від 24.02.2003, виданого Дергачівською МДПІ, індивідуальний податковий номер 32357782112.

Зазначені обставини визнаються сторонами, підтверджені доказами, які є в матеріалах справи, а отже, не потребують додаткового доказування.

Як свідчать матеріали справи, фахівцем Дергачівської МДПІ була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Інтал» з питання відображення у податковому обліку операцій з ПП «Геліос-Д» за березень - квітень 2011 року. Результати перевірки оформлені актом від 06.07.12 111/22-204/32357781 (т. 1 а.с. 11-31).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Інтал» на підставі укладеного договору від 05.01.11 № 01/05.01 про надання транспортних послуг, актів виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних до складу валових витрат віднесена вартість послуг, отриманих від ПП «Геліос-Д», у загальній сумі 41904,0 грн. (1 квартал 2011 року - 29800 грн., 2 квартал 2011 року - 12104 грн.) та до складу податкового кредиту віднесено суму податку на додану вартість по вказаним операціям у загальній сумі 8381 грн. (березень-квітень 2011 року).

За результатами перевірки Дергачівською МДПІ були винесені податкові повідомлення- рішення від 19.07.12р. № 0000412223, яким підприємству позивача донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 8381грн. та 2 грн. штрафних санкцій, № 0000452223, яким позивачу донараховано податку на прибуток у розмірі 10243 грн. та 1 грн. штрафних санкцій.

Позивач, не погодившись із винесеними податковими повідомленнями -рішеннями, та відповідно до приписів ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив їх у адміністративному порядку.

Рішенням ДПС у Харківській області від 20.09.12р. № 4745/10/10.2-17 скасоване податкове повідомлення- рішення від 19.07.12 № 0000412223 в частині застосування штрафної санкції на суму 1 грн. та скасоване податкове повідомлення- рішення від 19.07.12 №0000452223 в частині донарахування податку на прибуток на суму 9 грн. (т. 1 а.с. 41-45). Вказане рішення ДПС у Харківській області було оскаржене до ДПС України та було залишено без змін рішенням від 23.10.2012 (т. 1 а.с. 53-55).

З урахуванням зазначеного рішення за результатами розгляду скарги, Дергачівською МДПІ прийняті податкові повідомлення рішення від 27.09.12 р. №000722223, яким підприємству позивача донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 8381грн. та 1 грн. штрафних санкцій, №0000732223 від 27.09.12, яким позивачу донараховано податку на прибуток у розмірі 10234 грн. та 1 грн. штрафних санкцій (т. 1 а.с. 9-10).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті перевірки від 06.07.12 № 111/22-204/32357781 судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків п. 198.1, 198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ, із змінами та доповненнями, в результаті заниження ТОВ "ІНТАЛ" податку на додану вартість в сумі - 8381 грн. в частині завищення податкового кредиту в сумі - 8381 грн. при відображенні в податковому обліку з ПДВ операцій із здійснення взаємовідносин із платником податків та зборів - ПП «Геліос-Д», в т.ч. за - березень 2011-5960,00 грн., квітень 2011 -2421,0 грн. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток ТОВ "ІНТАЛ" за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 встановлено його заниження всього у сумі 10243,0 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 7450,0 грн., за II квартал 2011- 2784,0 грн. в частині неправомірно сформованих витрат за нікчемними правочинами по придбанню послуг від ПП "ГЕЛІОС-Д" в результаті допущених порушень "ІНТАЛ" п.5.1 ст.5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями, п.п.134.1.1 п.134.1, п.138.1, п.138.2, п.138.3 ст.138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ.

Крім того, перевіряючим робиться висновок про порушення підприємством позивача п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 627 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "ІНТАЛ" з ПП «Геліос-Д», з огляду на що, не можливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій ТОВ "ІНТАЛ" з ПП «Геліос-Д» за березень, квітень 2011 року.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки, викладені в акті № 543/23-3/35448064 від 07.02.12 за результатами перевірки ПП «Геліос-Д» з питань формування податкових зобов'язань податкового кредиту за січень - квітень 2011 року, проведеної Лівобережною МДПІ Дніпропетровська, який надійшов до Дергачівської МДПІ (т. 3 а.с. 7-9).

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 06.07.2012 № 111/22-04/32357781, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Судовим розглядом встановлено, що позивач - ТОВ «Інтал», у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ПП "ГЕЛІОС-Д".

Судом з'ясовано, що ТОВ «Інтал» в межах господарської діяльності укладались договори постачання з контрагентами: ТОВ «Южспецатоменергомонтаж» № 7/11 від 10.01.2011, ТОВ «Онікс ТС» № 6/11 від 10.01.2011 року, ТОВ «Мік-Ойл» № 14/11 від 30.03.2011 року, ПАТ «Фінпрофіль» № 03/11 від 05.01.2011 року, ТОВ фірма «Бриг» № 05/01-3 від 05.01.2011 р., ТОВ «Форс С» № 27/11 від 05.01.2011 року, ТОВ Долорес» № 26/11 від 05.01.2011 року, КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» № 01/111 від 01.01.2011 року, ТОВ НПП «Технохолод» № 04/11 від 05.01.2011 року, ФО-П ОСОБА_1 № 27/11 від 05.01.2011, ТОВ «ДРСУ 13» № 31/12 від 05.01.2011, та інш. (т. 1 а.с. 69-70; 75-77; 79; 81 ; т. 2 а.с. 13-14; 18-20; 21-23; 24; 25-26; 33).

Так, з метою здійснення своєї підприємницької діяльності позивач (Замовник) уклав з ПП "ГЕЛІОС-Д" (Перевізник) договір про надання транспортних послуг №01/05.01 від 05.01.11 на загальну суму 50285,00 грн. щодо перевезення товарів на адресу вищезазначених підприємств (т. 1 а.с.57).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що зазначений правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, зазначений договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані ПП «ГЕЛІОС-Д» податкові накладні: № 423 від 31.03.2011 на суму 35760 грн., № 585 від 28.04.2011 на суму 11825 грн., № 622 від 29.04.2011 на суму 2700 грн. (т. 1 а.с. 62-64).

На виконання визначених за договором транспортних послуг позивачем до матеріалів справи надані копії актів здавання-приймання робіт (виконаних послуг): №000110 від 31.03.2011 на суму 35760,00 грн. та № 000155 від 29.04.2011 на суму 14525 грн. (на загальну суму 50285,00 грн.) (т. 1 а.с. 58-61).

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: видаткові накладні, довіреності та копії товарно-транспортних накладних № 127 від 28.04.2011р., № 85 від 29.03.2011, № 75 від 16.03.2011, № 3 від 10.01.2011, № 43 від 24.02.2011, № 114 від 19.04.201, № 131 від 29.04.2011, № 19 від 27.01.2011, № 8 від 18.01.2011, № 28 від 10.02.2011, № 48 від 01.03.2011, № 7 від 17.01.2011, № 11 від 21.01.2011, № 12 від 21.01.2011, № 13 від 24.01.2011, № 14 від 25.01.2011, № 16 від 26.01.2011, № 19 від 27.01.2011, № 21 від 31.01.2011, № 23 від 03.02.2011, № 25 від 07.02.2011, № 28 від 10.02.2011, № 31 від 11.02.2011, № 34 від 15.02.2011, № 37 від 18.02.2011, № 39 від 21.02.2011, № 40 від 22.02.2011, № 42 від 24.02.2011, № 43 від 24.02.2011, № 45 від 25.02.2011, № 44 від 25.02.2011, № 48 від 01.03.2011, № 50 від 02.03.2011, № 63 від 04.03.2011, № 65 від 09.03.2011, № 64 від 09.03.2011, № 68 від 10.03.2011, № 73 від 16.03.2011, № 72 від 16.03.2011, № 77 від 17.03.2011, № 76 від 17.03.2011, № 82 від 24.03.2011, № 85 від 29.03.2011, № 91 від 01.04.2011, № 95 від 04.04.2011, № 94 від 04.04.2011, № 99 від 06.04.2011, № 102 від 07.04.2011, № 108 від 13.04.2011, № 109 від 14.04.2011, № 110 від 14.04.2011, № 114 від 19.04.2011, № 118 від 20.04.2011, № 119 від 20.04.2011, № 230 від 27.04.2011, 125 від 27.04.2011, № 127 від 28.04.2011, № 130 від 29.04.2011, № 131 від 29.04.2011 року (т. 1 а.с. 71-74, 78, 80, 82-86; т. 2 а.с. 69, 72, 76, 80, 85, 89, 92, 99, 103, 108, 118, 122, 128, 131, 134, 138, 142, 145, 148, 151, 154, 158, 162, 167, 172, 176, 179, 182, 185, 189, 193, 196, 199, 201, 204, 207, 210, 213, 216, 219, 223, 226, 230, 233,236, 239, 244) -) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином.

Здійснення оплати послуг підтверджено платіжними дорученнями, які надавались під час перевірки. До матеріалів справи позивачем на підтвердження оплати за автотранспортні послуги, здійснені ПП «Геліос-Д», надані копії виписки Харківської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», м. Харків, МФО 351016 від 30.03.2011 та від 29.04.2011 року (т. 1 а.с. 65-68), які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оглянувши долучені позивачем до справи копії первинних документів, що були складені по взаємовідносинам між ТОВ «ІНТАЛ» та ПП «Геліос-Д», суд зазначає, що документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату; товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться, зокрема, до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Разом з цим, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Також п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

При цьому, суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вищевикладені обставини придбання товару позивачем та його транспортування (фізичного переміщення), відомості щодо придбання товару та можливостей зберігання, підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду будь-яких сумнівів в реальності здійснення позивачем господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовано валові витрати та податковий кредит при обчисленні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «ГЕЛІОС-Д».

Доказів відсутності фактичного перевезення товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач - Дергачівська МДПІ, в ході розгляду справи до суду не подав.

Враховуючи вищенаведене, викладені в акті від 06.07.12 № 111/22-204/32357781 судження суб'єкта владних повноважень про заниження податку на додану вартість на загальну суму 8381 грн. у т.ч. за березнь 2011 року у сумі 5960 грн., за квітень 2011 року у сумі 2421 грн. - не знайшли свого підтвердження добутими судом доказами.

Щодо встановлених податковим органом допущених порушень з боку ТОВ "ІНТАЛ" п.5.1 ст.5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", зі змінами та доповненнями, п.п.134.1.1 п.134.1, п.138.1, п.138.2, п.138.3 ст.138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.04.2011 року втратив чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Проте, у зв'язку з тим, що правовідносини щодо формування валових витрат та податкового кредиту виникли в тому числі до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід також застосовувати норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які були чинні на момент виникнення даних правовідносин, а саме: 1 квартал 2011 року.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 № 334/94-ВР (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За правилом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що визначальним критерієм для формування валових витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де указано, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п.5.3 ст.5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачали як підставу для не включення витрат до складу валових відсутність розрахункових, платіжних та інших документів, що підтверджують факт понесення таких витрат та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю.

Приписами п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (п. 138.1.1 ст. 138 ПКУ).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами п. 138.3. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Як досліджено вище матеріалами справи, факти придбання отримання робіт, проведення розрахунків, підтверджується договорами, довідками про вартість виконаних підрядних робіт та податковими накладними, актами виконаних робіт, документами, що підтверджують розрахунки за виконані роботи.

Зазначені отримані транспортні послуги, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності позивача, оскільки з метою отримання прибутку були відправлені іншим контрагентам ТОВ «Інтал», що підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як досліджено вище матеріалами справи, факти придбання продукції, її подальшого транспортування, отримання транспортних послуг та проведення розрахунків з ПП «Геліос-Д» підтверджується договором, видатковими та податковими накладними, прийомними актами, товарно-транспортними накладними, документами, що підтверджують розрахунки за транспортовані товари.

Товари, які перевозились контрагентом ПП «Геліос -Д», пов'язані зі здійсненням господарської діяльності позивача, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.

Відтак, висновок відповідача щодо порушення позивачем п.5.1 ст.5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями, п.п.134.1.1 п.134.1, п.138.1, п.138.2, п.138.3 ст.138 Податкового Кодексу України за рахунок віднесення до складу валових витрат по придбанню товарів, послуг (робіт) у ПП «Геліос -Д», є необґрунтованим.

З огляду на те, що позивачем правомірно віднесено такі витрати до складу валових, суд вважає висновок відповідача про неправомірно сформовані витрати за нікчемними правочинами по придбанню послуг від ПП "ГЕЛІОС-Д" в результаті чого відповідачем було встановлено його заниження у сумі 10234,0 грн. - необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб (згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, яка міститься в матеріалах справи, державна реєстрація ПП «Геліос-Д» відбулася 03.10.2007, № запису 1224102 0000 039337), які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами Дергачівська МДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не мала. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження податкового органу про нікчемність спірного правочину № 01/05.01 від 05.01.2011 року ґрунтується виключно на мотивах складеного за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту перевірки № 543/23-3/35448064 від 07.02.12 ПП «Геліос-Д» з питань формування податкових зобов'язань податкового кредиту за січень - квітень 2011року, проведеної Лівобережною МДПІ Дніпропетровська.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Посилання відповідача в акті перевірки на акт перевірки № 543/23-3/35448064 від 07.02.2012 ПП «Геліос-Д» з питань формування податкових зобов'язань податкового кредиту за січень - квітень 2011року, проведеної Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська, суд не бере до уваги, оскільки, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні договору № 01/05.01 від 05.01.2011 з ПП «Геліос-Д», який на думку податкового органу є спірним правочином з ПП «ГЕЛІОС-Д», відсутності факту перевезення товарів за спірним правочином та відсутності факту подальшого використання цього товару в межах господарської діяльності.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за вказаним вище правочином.

За встановлених в ході судового розгляду обставин суд дійшов висновку про невідповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТАЛ" до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 27.09.2012 року №0000732223 та №0000722223.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТАЛ" (ідент. код 32357781; вул.Потьомкіна, 28А, смт.Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область,62370) витрати зі сплати судового збору в сумі 186,17грн. (сто вісімдесят шість грн. сімнадцять коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2013 року.

Суддя Р.В. Мельников