Постанова

від 19.02.2013 по справі 5010/1210/2012-9/46

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.13 Справа № 5010/1210/2012-9/46

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання А. Филистин

за участю представників сторін:

від позивача - Зеркевич А. В. - представник

від відповідача (апелянта) - Челах А. В. - спеціаліст

розглянув апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ № 2100/09-15в від 18.11.2012 р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2012 р. (суддя Фанда О. М.)

у справі № 5010/1210/2012-9/46

за позовом ТОВ «Агроінформсервіс», м. Івано-Франківськ

до відповідача Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

про визнання недійсним договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р. та додаткової угоди до даного договору від 20.04.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2012 р. у справі № 5010/1210/2012-9/46 частково задоволено позов ТОВ «Агроінформсервіс», м. Івано-Франківськ, додаткову угоду від 20.04.2010 р. до договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р. визнано недійсною, з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ на користь позивача стягнуто 536, 50 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору, в решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов спірного договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р. з огляду на те, що даний договір містить предмет договору, попередній розмір пайового внеску, строк та порядок його сплати, строк дії договору, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, а відтак, підстави для визнання його недійсним відсутні. Щодо додаткової угоди від 20.04.2010 р., то суд зазначив, що така угода обмежує свободу товариства, посилює дію фінансової кризи на розвиток будівельної галузі, оскільки сплата такої суми до введення об'єкта в експлуатацію значно погіршить фінансове становище забудовника та унеможливить подальше здійснення будівництва. Підставою часткового задоволення позову суд вказав ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», згідно якої пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що договір про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста та додаткова угода до нього укладені сторонами на підставі чинного законодавства України, зокрема сторонами узгоджені всі істотні умови договору.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що відповідно до ч. 2 ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію. Як зазначено в п. 1 додаткової угоди, замовник зобов'язується в термін до 01.01.2012 р. сплатити пайовий внесок у розмірі 133 871, 76 грн., який передбачений у договорі про пайову участь № 34 від 30.03.2010 р. Термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати 01.01.2012 р. Проте, станом на день підписання додаткової угоди та на 01.01.2012 р. відповідачем не було здано в експлуатацію офісні приміщення, які він мав намір будувати. Більше того, декларацію про початок виконання будівельних робіт від 01.12.2011 р. позивач отримав лише 17.01.2012 р., а самі будівельні роботи не розпочаті, що підтверджується актом № 69/02-4. Крім цього, позивач вважає, що додаткова угода суперечить п.п. 3.2 - 3.5 договору, оскільки в цих пунктах вказано, що суми пайових внесків сплачуються на підставі графіку, що є невід'ємною частиною договору, а не на підставі додаткової угоди, тоді як в додатковій угоді зазначена конкретна дата сплати пайового внеску.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.03.2010 р. між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ТОВ «Агроінформсервіс» (замовник) у відповідності до рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 р. (у редакції рішення сесії від 30.07.2009 р.), а також згідно ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову території» укладено договір № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, відповідно до умов якого замовник зобов'язався сплатити пайовий внесок, у розмірі та у терміни, визначені договором, зокрема, попередній розмір пайового внеску в сумі 13 387, 18 грн. сплачується в такому порядку: 10 % пайового внеску - протягом 15 днів з дати зазначення на витягу рішення виконавчого комітету; 50 % - згідно графіку з моменту сплати 10 % до орієнтованого терміну здачі об'єкта в експлуатацію, а остаточну суму - до моменту підписання акта про готовність об'єкта до експлуатації (а. с. 9).

Відповідно до п. 4.1 договору, строк дії договору з дати прийняття рішення виконавчого комітету про надання дозволу на будівництво і діє до моменту повного виконання умов договору.

Згідно п. 6.2 договору, зміни до договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору.

20.04.2010 р. сторонами укладено додаткову угоду до договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, відповідно до умов якої виконавчий комітет погодився на відстрочення платежу замовником будівництва за договором про пайову участь № 34 від 30.10 2010 р., у запропонований ним термін до 01.01.2012 р., у розмірі 133 871, 76 грн. (відповідно до п.п. 3.2 та 3.3 основного договору), а замовник зобов'язався в термін до 01.01.2012 р. сплатити пайовий внесок, у розмірі 133 871, 76 грн., який передбачений в основному договорі (а. с. 11). Тобто, позивач (замовник) зобов'язався сплатити пайовий внесок в сумі 133 871, 76 грн. до 01.01.2012 р., в той час як виконання будівельних робіт дозволено лише 01.12.2011 р., про що свідчить декларація про початок виконання будівельних робіт від 01.12.2011 р. (а. с. 14 - 19). Тобто, додатковим договором встановлено обов`язок забудовника сплатити пайовий внесок до введення об`єкта в експлуатацію.

З врахуванням п. 6.2 основного договору та відповідно до додаткової угоди від 20.04.2010 р. сторони змінили терміни сплати пайового внеску, які не повинні перевищувати 01.01.2012 р.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про планування і забудову території», нормативне регулювання планування, забудови та іншого використання територій полягає у прийнятті нормативно-правових актів, зокрема державних будівельних норм, відомчих нормативних документів, регіональних і місцевих правил забудови. Державні будівельні норми щодо планування і забудови та іншого використання територій розробляє та затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади з питань, які належать до їх повноважень. Нормативно-правові акти інших центральних органів виконавчої влади щодо планування, забудови та іншого використання територій, що видаються в межах їх компетенції, затверджуються цими органами після погодження із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури і реєструються в установленому законодавством порядку. Державні будівельні норми та інші нормативно-правові акти з питань планування і забудови територій є обов'язковими для суб'єктів містобудування.

Відповідно до п. 7 розділу «А» ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи виконавчої влади мають право винятково на договірній основі залучати юридичні особи незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку міст, сіл, селищ, координувати цю роботу на місцях на відповідній території.

Відповідно до ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову території», пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК, відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Вказаною статтею ЦК України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.

Згідно ч. 1, 4 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для визнання недійсним оспорюваних умов договору необхідним є доведення, яким вимогам закону не відповідає така умова.

Ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Щодо посилання позивача на невизначення терміну (графіку) оплати пайового внеску, зазначеного в п. 3.3 договору № 34, як на підставу недосягнення всіх істотних умов договору, то суд першої інстанції вірно зазначив, що п.п. 3.1 - 3.5 вказаного договору чітко передбачено розмір та порядок сплати пайового внеску. Зокрема, п. 3.1 передбачено, що розрахунок попереднього розміру пайового внеску, який становить 133 871, 76 грн. здійснюється відповідно до додатку № 1 до договору та оплачується в порядку, встановленому п.п. 3.2 - 3.5.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов спірного договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р., з огляду на те, що даний договір містить предмет договору, попередній розмір пайового внеску, строк та порядок його сплати, строк дії договору, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, а відтак, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Разом з тим, додаткова угода до договору також підписана сторонами та скріплена їхніми печатками, що дає підстави вважати, що сторонами скористались правом, передбаченим ст. 6 ЦК України, і відступили від положень актів цивільного законодавства, зокрема ст. 21-1 Закону України «Про планування і забудову території», і врегулювали свої відносини на власний розсуд, передбачивши строк сплати пайового внеску саме до прийняття об'єкта в експлуатацію.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України, у разі зміни чи скасування рішення апеляційний господарський суд здійснює новий розподіл судових витрат.

Оскільки в результаті перегляду в порядку апеляційного провадження рішення суду першої інстанції скасовано частково, а в позові повністю відмовлено, то судові витрати за розгляд спору в суді першої інстанції покладаються повністю на позивача, а за апеляційне провадження - підлягають стягненню також з позивача на користь відповідача (апелянта).

Крім цього, апелянтом при поданні апеляційної скарги платіжним дорученням № 880 від 08.11.2012 р. сплачено 537 грн. судового збору замість належних до сплати 536, 50 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, апелянту слід повернути з державного бюджету України 0, 50 грн. зайво сплаченого судового збору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ задоволити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2012 р. у справі № 5010/1210/2012-9/46 скасувати в частині задоволення позовних вимог. В цій частині прийняти нове рішення.

В позові ТОВ «Агроінформсервіс», м. Івано-Франківськ до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ про визнання недійсною додаткової угоди від 20.04.2010 р. до договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р. відмовити.

3. В решті рішення залишити без змін.

4. Стягнути з ТОВ «Агроінформсервіс», вул. Василіянок, 62 А, м. Івано-Франківськ на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ, 76000, код 00914852, 536, 50 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

5. Повернути Виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000, код 04054346, з державного бюджету України (Отримувач коштів - УДКСУ у Личаківському районі м. Львова; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620; банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області; код банку отримувача (МФО) 825014; рахунок отримувача 31216206782006; код класифікації доходів бюджету 22030001) 0, 50 грн. зайво сплаченого судового збору.

6. Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 22.02.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.