Постанова

від 29.05.2013 по справі 5010/1210/2012-9/46

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року Справа № 5010/1210/2012-9/46

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Жукової Л.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінформсервіс" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі№ 5010/1210/2012-9/46 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агроінформсервіс" доВиконавчого комітету Івано-Франківської міської ради провизнання недійсним договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 та додаткової угоди до даного договору від 20.04.2010 за участю представників сторін

від позивача: Зеркевич А.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2012р. у справі №5010/1210/2012-9/46 частково задоволено позов ТОВ "Агроінформсервіс". Додаткову угоду від 20.04.2010 р. до договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р. визнано недійсною, в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов спірного договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р. з огляду на те, що даний договір містить предмет договору, попередній розмір пайового внеску, строк та порядок його сплати, строк дії договору, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, а відтак, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Щодо додаткової угоди від 20.04.2010 р., то суд зазначив, що така угода обмежує свободу товариства, посилює дію фінансової кризи на розвиток будівельної галузі, оскільки сплата такої суми до введення об'єкта в експлуатацію значно погіршить фінансове становище забудовника та унеможливить подальше здійснення будівництва. Підставою часткового задоволення позову суд вказав ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", згідно якої пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2013р. рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2012р. скасовано в частині задоволення позовних вимог, в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2012р.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.03.2010 р. між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ТОВ "Агроінформсервіс" (замовник) у відповідності до рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 р. (у редакції рішення сесії від 30.07.2009 р.), а також згідно ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову території" укладено договір № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, відповідно до умов якого замовник зобов'язався сплатити пайовий внесок, у розмірі та у терміни, визначені договором, зокрема, попередній розмір пайового внеску в сумі 13387, 18 грн. сплачується в такому порядку: 10 % пайового внеску - протягом 15 днів з дати зазначення на витягу рішення виконавчого комітету; 50 % - згідно графіку з моменту сплати 10 % до орієнтованого терміну здачі об'єкта в експлуатацію, а остаточну суму - до моменту підписання акта про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до п. 4.1 договору, строк дії договору з дати прийняття рішення виконавчого комітету про надання дозволу на будівництво і діє до моменту повного виконання умов договору.

Згідно п. 6.2 договору, зміни до договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору.

20.04.2010 р. сторонами укладено додаткову угоду до договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, відповідно до умов якої виконавчий комітет погодився на відстрочення платежу замовником будівництва за договором про пайову участь № 34 від 30.10 2010 р., у запропонований ним термін до 01.01.2012 р., у розмірі 133871, 76 грн. (відповідно до п.п. 3.2 та 3.3 основного договору), а замовник зобов'язався в термін до 01.01.2012 р. сплатити пайовий внесок, у розмірі 133871, 76 грн., який передбачений в основному договорі.

Тобто, позивач (замовник) зобов'язався сплатити пайовий внесок в сумі 133871, 76 грн. до 01.01.2012 р., в той час як виконання будівельних робіт дозволено лише 01.12.2011 р., про що свідчить декларація про початок виконання будівельних робіт від 01.12.2011 р.

Таким чином, додатковим договором встановлено обов`язок забудовника сплатити пайовий внесок до введення об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до п. 7 розділу "А" ст. 27 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи виконавчої влади мають право винятково на договірній основі залучати юридичні особи незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку міст, сіл, селищ, координувати цю роботу на місцях на відповідній території.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про планування і забудову території", нормативне регулювання планування, забудови та іншого використання територій полягає у прийнятті нормативно-правових актів, зокрема державних будівельних норм, відомчих нормативних документів, регіональних і місцевих правил забудови. Державні будівельні норми щодо планування і забудови та іншого використання територій розробляє та затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади з питань, які належать до їх повноважень. Нормативно-правові акти інших центральних органів виконавчої влади щодо планування, забудови та іншого використання територій, що видаються в межах їх компетенції, затверджуються цими органами після погодження із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури і реєструються в установленому законодавством порядку. Державні будівельні норми та інші нормативно-правові акти з питань планування і забудови територій є обов'язковими для суб'єктів містобудування.

Відповідно до ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову території", пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Вказаною статтею ЦК України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.

Згідно ч. 1, 4 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, про неправомірність посилань позивача на невизначення терміну (графіку) оплати пайового внеску, зазначеного в п. 3.3 договору № 34, як на підставу недосягнення всіх істотних умов договору, оскільки п.п. 3.1 - 3.5 вказаного договору чітко передбачено розмір та порядок сплати пайового внеску. Зокрема, п. 3.1 передбачено, що розрахунок попереднього розміру пайового внеску, який становить 133871, 76 грн. здійснюється відповідно до додатку № 1 до договору та оплачується в порядку, встановленому п.п. 3.2 - 3.5.

Таким чином, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов спірного договору № 34 про пайову участь замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 30.03.2010 р., договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у визнанні його недійсним

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про скасування рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсною додаткової угоди до договору від 20.04.2010 та відмову в позові, оскільки остання підписана сторонами та скріплена їхніми печатками, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що сторони, в даному випадку, скористались правом, передбаченим ст. 6 ЦК України, і відступили від положень актів цивільного законодавства, зокрема ст. 21-1 Закону України "Про планування і забудову території", і врегулювали свої відносини на власний розсуд, передбачивши строк сплати пайового внеску саме до прийняття об'єкта в експлуатацію.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не впливають на нього, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2013, яка ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінформсервіс" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2013р. у справі №5010/1210/2012-9/46 залишити без змін .

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова