Рішення

від 29.01.2013 по справі 5011-17/16506-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-17/16506-2012 29.01.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Промбудівельник-4»

про стягнення 218 375,77 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

від позивача Гаркавенко С. В. (за довіреністю)

від відповідача Драч В. І. (голова правління)

Стужук Н. В. (за довіреністю)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося публічне акціонерне товариство «Київенерго» з позовом про стягнення з житлово-будівельного кооперативу «Промбудівельник-4» 218 375,77 грн., а саме: основного боргу в сумі 209 114,32 грн., збитків від інфляції в сумі 1 338,27 грн. та 3% річних в сумі 7 923,18 грн.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих за умовами договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630374 від 01.10.1998 року послуг по постачанню теплової енергії у гарячій воді за період з 01.12.2010 року по 01.10.2012 року.

Під час розгляду справи в суді позивачем суду надавались довідки про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію ЖБК «Промбудівельник-4» за періоди з жовтня 2012 року по листопад 2012 року та за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року, з яких слідує, що в рахунок погашення спірної заборгованості відповідачем в період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року перераховано позивачу 45 000 грн., з яких 15 000 грн. - 29.10.2012 року, а 30 000 грн. - 26.12.2012 року. Отже, у вказаних довідках позивач визначив суму заборгованості відповідача за спірний період на рівні 164 114,32 грн., проте з відповідною заявою про зменшення (уточнення) розміру позовних вимог до суду не звертався.

Відповідач у відзиві позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що плата за теплову енергію оплачується не з коштів кооперативу, оскільки спірні послуги споживаються мешканцями кооперативу, які здійснюють їх оплату на рахунок відповідача, який, у свою чергу, перераховує вказані кошти позивачеві. Відповідач зазначив, що мешканці мають заборгованість за спожиті послуги, проте враховуючи, що позивач розрахував вартість спірних послуг, виходячи не з тарифів, встановлених КМДА, в той час як мешканці оплачують спірну послугу виходячи саме з останніх, сума заборгованості мешканців є значно меншою, ніж зазначена позивачем у позові.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2012 року порушено провадження у справі № 5011-17/16506-2012.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва, за клопотанням позивача ухвалою суду від 17.01.2013 року строк вирішення спору продовжений, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

01.10.1998 року позивач (енергопостачальна компанія) та відповідач (абонент) уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630374 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених Договором.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Згідно з п. 2.3.1 Договору відповідач зобов'язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Як слідує з матеріалів справи, за період з 01.12.2010 року по 01.10.2012 року позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 492 899,85 грн.

Факт отримання послуг підтверджується доданими до матеріалів справи копіями облікових карток за спірний період та підписаними відповідачем відомостями обліку теплової енергії за спірний період.

Під час розгляду справи в суді відповідачем надано контрозрахунок вартості спірних послуг, з якого слідує, що за розрахунком відповідача вартість наданих протягом спірного періоду послуг становить 208 098,38 грн.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що вказана різниця винила внаслідок того, що позивачем відповідачу нарахування за теплову енергію у гарячій воді здійснюються у гігакалоріях, а відповідачем - безпосереднім споживачам - у метрах кубічних. Зазначена обставина призводить до того, що при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних утворюється різниця в тарифах, внаслідок того, що позивач розраховує вартість теплової енергії виходячи з тарифів, встановлених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України, в той час як мешканці відповідача оплачують спірну послугу виходячи з тарифів, встановлених КМДА.

Щодо здійснення нарахувань за теплову енергію у гарячій воді у гігакалоріях, слід зазначити таке.

Згідно з п. 3 звертання-доручення про укладення договору на постачання теплової енергії від 01.10.1998 року, з яким відповідач звертався до позивача з проханням щодо укладення спірного договору, останній зазначив, що він просить проводити облік споживання теплової енергії розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що облік споживання відповідачем теплової енергії здійснюється розрахунковим способом.

У Додатку 1 до Договору - Обсяги споживання теплової енергії сторонами погоджені обсяги постачання теплової енергії саме в гігакалоріях та визначений поквартальний обсяг теплової енергії, яка споживається відповідачем за умовами Договору.

З розрахунків позивача слідує, що він при розрахунку обсягів наданих відповідачу протягом спірного періоду послуг не виходив за межі обсягів, погоджених сторонами в Додатку 1 до Договору.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, укладаючи Договір сторони дійшли згоди як про те, що теплова енергія за Договором розраховується саме в гігакалоріях, так і про обсяги такої енергії, а отже, здійснення позивачем нарахуваннь за теплову енергію у гарячій воді в гігакалоріях є вірним.

Щодо того, що позивач розраховує вартість теплової енергії виходячи з тарифів, встановлених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України, в той час як мешканці відповідача оплачують спірну послугу виходячи з тарифів, встановлених Київською міською державною адміністрацією, слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 2.1 Договору при виконанні умов Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно з методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписами статті 20 Закону України Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», який набрав чинності з 22.07.2010 року, внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.

Зокрема, у підпункті 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Позивач є суб'єктом природних монополій у сфері теплопостачання та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Таким чином, з 22.07.2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.

Відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 14.12.2010 року прийняла постанову № 1729, якою було затверджено тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго». Ця постанова набрала чинності з 01.01.2011 року.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 1998 року № 335/98, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

За таких обставин, з 22.07.2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на теплову енергію для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 14.10.2010 року затвердила тарифи на теплову енергію акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 22/313 від 11.12.2012 року, в той час як частиною 3 ст. 82 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Отже, позивач цілком правомірно здійснює нарахування плати за теплову енергію, виходячи саме з тарифів, встановлених вищезгаданою постановою НКРЕ від 14.12.2010 року № 1729.

Додатком 1 до Договору сторонами погоджені обсяги постачання теплової енергії.

Згідно з Додатком 2 до Договору (тарифи та порядок розрахунків):

- у разі встановлення у відповідача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії, кількість спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3, 4) (п. 2);

- у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії відповідача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначних цими приладами обліку, відповідачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3 Додатку 1 (п. 3);

- дата зняття відповідачем показників будинкових приладів обліку - по 25 число поточного місяця (п. 4);

- відповідач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає позивачу звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-6 вул. Меліративна, 11 - не пізніше 28 числа поточного місяця (п. 5);

- у разі відсутності у відповідача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

- на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7, з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

- на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7, з урахуванням температури теплоносія (п. 8);

- відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число отримувати в МВРТ-6 за адресою: вул. Меліративна, 11, оформлену позивачем платіжну вимогу - доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання (п. 9);

- відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10).

Позивач при зверненні до суду зазначив, що відповідачем в рахунок оплати послуг, наданих протягом спірного періоду, перераховано 283 785,53 грн., з огляду на що заборгованість відповідача становить 209 114,32 грн. (492 899,85 грн. -283 785,53 грн.).

Водночас, як слідує з наданих самим позивачем довідок про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію ЖБК «Промбудівельник-4» в рахунок погашення спірної заборгованості відповідачем у період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року перераховано позивачу 45 000 грн., з яких 15 000 грн. - 29.10.2012 року, а 30 000 грн. - 26.12.2012 року.

У вказаних довідках позивач фактично визнав, що заборгованість відповідача перед ним за спірні послуги становить 164 114,32 грн., що на 45 000 грн. менше, ніж заявлена ним до стягнення суми.

Як слідує з матеріалів справи частину коштів, а саме 15 000 грн. - відповідач перерахував 29.10.2012 року, тобто до дати звернення позивача до суду з даним позовом, а 30 000 грн. - 26.12.2012 року, тобто під час розгляду справи в суді.

Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За обставин, що склалися, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 30 000 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, згідно з яким господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, а в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 15 000 грн. відмовлено.

Отже, станом на дату прийняття рішення неоплаченою залишилась поставлена за спірний період теплова енергія на суму 164 114,32 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що плата за теплову енергію здійснюється не з коштів кооперативу, оскільки спірні послуги споживаються мешканцями кооперативу, які й здійснюють їх оплату на рахунок відповідача, який переховує вказані кошти позивачеві, слід зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За умовами Договору боржником є саме відповідач, який зобов'язаний забезпечити щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а до 25 числа поточного місяця - сплатити вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10 Додатку 2), а отже, він має зобов'язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуг.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права у встановленому законодавством порядку звернутись до позивача з пропозицією щодо внесення змін до Договору в частині оплати наданих за його умовами послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт наявності у відповідача заборгованості за надані за умовами Договору за період з 01.12.2010 року по 01.10.2012 року послуги в сумі 164 114,32 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та збитків від інфляції слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 1 338,27 грн. та 3% річних в сумі 7 923,18 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені тау відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача з урахуванням розміру заборгованості, яка існувала на дату звернення позивача до суду з даним позовом.

Водночас слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

Загальна сума заявлених майнових вимог становить 218 375,77 грн., з огляду на що, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» позивач при звернення до суду з даним позовом мав сплати судовий збір в розмірі 4 357,62 грн.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у розмірі 4 544,23 грн. (платіжне доручення № 17097 від 13.11.2012 року), що на 176,76 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір в сумі 176,76 грн. (4 544,23 грн. - 4 357,62 грн.) підлягає поверненню позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Промбудівельник-4» (02222, м. Київ, проспект Маяковського, 28, код 22885170) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305) основний борг в сумі 164 114 (сто шістдесят чотири тисячі сто чотирнадцять) грн. 32 коп., збитки від інфляції в сумі 1 338 (одна тисяча триста тридцять вісім) грн. 27 коп., 3% річних в сумі 7 923 (сім тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 18 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 067 (чотири тисячі шістдесят сім) грн. 52 коп.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 30 000 грн. припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути публічному акціонерному товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305) судовий збір в сумі 176 (сто сімдесят шість) грн. 76 коп., перерахований платіжним дорученням № 17097 від 13.11.2012 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Суддя О.Г. Удалова