Рішення

від 20.02.2013 по справі 901/114/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.02.2013Справа № 901/114/13-г

За позовом Садового господарства «Весна-Крим»

(вулиця Чкалова, буд 173, кв. 40, місто Феодосія, 98100; ідентифікаційний код 35364990)

до Ради садівницьких товариств масиву «Степовий»

(вулиця Галерейна, буд. 18, місто Феодосія, 98100, ідентифікаційний номер 22282996)

про укладання договору та спонукання виконати певні дії

суддя Шевчук Н.Г.

Представники:

від позивача - Вітковський О.І., довіреність б/н від 21.01.2013,

від позивача - Кулак К.В., довіреність №95 від 01.12.2012,

від позивача - Семашко О.В., голова правління, довідка з ЄДР №529471;

від відповідача - Ключник О.С., довіреність №1 від 25.01.2013.

Суть спору:

Садове товариство «Весна-Крим» звернулось з позовом до Ради садівницьких товариств масиву «Степовий», в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вх. №8 від 04.02.2013 (т.1 арк.с. 100-101) просить визнати безпідставними вимоги відповідача до позивача щодо погашення заборгованості у сумі 68194грн та зобов'язати провести її списання; укласти договір поставки технічної води для поливу між позивачем та відповідачем в запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги з посиланням на статті 181, 187 Господарського кодексу України, статтю 642 Цивільного кодексу України мотивовані тим, що вимоги відповідача до позивача про оплаті заборгованості за спожиту останнім воду є безпідставними по причині неправильного визначення обсягу спожитої води; що відмова відповідача від укладення договору на поставку позивачу води для поливу є неправомірною.

Відповідач проти позову заперечує з посиланням на те, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» централізоване водопостачання та водовідведення підлягають ліцензуванню, а Рада садівницьких товариств масиву «Степовий» не має відповідного дозволу на здійснення такої господарської діяльності, а тому не має права на укладення такого договору (т.1 арк. с. 72-74).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Способи захисту прав та охоронюваних законом інтересів встановлені статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 20 Цивільного кодексу України.

Права та законні інтереси суб'єкта господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Зазначеними статтями або іншим законом чи укладеним між позивачем та відповідачем договором такий спосіб захисту прав та законних інтересів як визнання безпідставними вимог про погашення заборгованості не встановлений.

Наявність чи відсутність підстав щодо вимог про стягнення заборгованості є обставиною, яка встановлюється при розгляді спору про стягнення заборгованості.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача провести списання заборгованості суд встановив наступне.

Відповідно до положень статей 509, 11 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Докази існування між позивачем та відповідачем зобов'язальних відносин щодо вчинення відповідачем на користь позивача дій по списання вказаної у позові заборгованості відсутні.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання безпідставними вимог відповідача до позивача щодо погашення заборгованості у сумі 68194грн та зобов'язання провести її списання задоволенню не підлягають.

Не підлягає також задоволенню і вимога про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір поставки технічної води для поливу між позивачем та відповідачем в запропонованій позивачем редакції.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до при приписів статті 549 цього Кодексу розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Статтею 187 Господарського кодексу України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Таким чином, законодавець визначив випадки, коли договір може бути укладений за рішенням суду.

Що стосується централізованого водопостачання, то відповідно до вимог пункту 17 частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» таких вид господарської діяльності як централізоване водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.

Ліцензування відповідно до статті 1 цього Закону - це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування; ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Докази наявності у відповідача ліцензії на право здійснювати господарську діяльність по водопостачанню відсутні.

Таким чином, Рада садівницьких товариств масиву «Степовий» не має права здійснювати господарську діяльність по централізованому водопостачанню, а тому не зобов'язана і не може укласти з позивачем договір на поставку технічної води для поливу.

За своєю правовою природою договір на поставку технічної води для поливу, проект якого запропонований позивачем і про укладення якого з відповідачем позивач звернувся з позовом у суд, є договором про централізоване водопостачання.

Так, відповідно до пункту 1.1 цього проекту постачальник (Рада садівницьких товариств масиву «Степовий») протягом поливного сезону, строки якого встановлюються на конференції садівницьких товариств масиву «Степовий», зобов'язується поставляти «Абонентові» (Садовому товариству «Весна-Крим») технічну воду для поливу, а «Абонент» зобов'язується обсяги поставленої води прийняти і оплатити.

За таких обставин вимоги позивача про укладення з відповідачем договору на поставку технічної води для поливу безпідставні і задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення підписане

25.02.2013

Суддя Н.Г. Шевчук