Рішення

від 20.02.2013 по справі 5017/3859/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2013 р.Справа № 5017/3859/2012

Господарський суд Одеської області

у складі судді - Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань - Ярошенко С.П.

За участю представників сторін:

Від позивача: Кірячок О.Ю. за довіреністю від 07.09.2012р.

Від відповідача: Кубик В.С. /директор/

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства „Агровіта" до товариства з обмеженою відповідальністю „Дорсервіс" про стягнення 32 550 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Агровіта" (далі по тексту - ПП „Агровіта") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Дорсервіс" (далі по тексту - ТОВ „Дорсервіс") про стягнення заборгованості в сумі 32 550 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами по справі у спрощений спосіб договором купівлі-продажу щодо передання у власність позивача товару, вартість якого була передплачена, а також відмовою ТОВ „Дорсервіс" від повернення отриманої суми попередньої оплати.

Відповідачем заявлені ПП „Агровіта" позовні вимоги були визнані у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

На підставі платіжного доручення № 449 від 23.08.2011р. ПП „Агровіта" було перераховано на користь ТОВ „Дорсервіс" грошові кошти в сумі 32 550 грн., призначення платежу - за пісок згідно рахунку № 22 від 15.08.2011р.

Як свідчить зміст рахунку-фактури № СФ-0000022 від 15.08.2011р., на підставі якого позивачем було здійснено перерахування грошових коштів за платіжним дорученням № 449 від 23.08.2011р., даний рахунок було виставлено відповідачем до сплати ПП „Агровіта" з метою отримання грошових коштів за пісок крупнозернистий Микитівський у кількості 350 тон, загальною вартістю 32 550 грн. з урахуванням ПДВ.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). При цьому, правочини між юридичними особами належить обов'язково вчиняти у письмовій формі (п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В силу положень ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Дотримуючись вищенаведених приписів законодавства, господарський суд дійшов висновку що між сторонами по справі у спрощений спосіб було укладено договір купівлі-продажу крупнозеристого піску „Микитівський" у кількості 350 тон, за яким ПП „Агровіта" є покупцем, а ТОВ „Дорсервіс", відповідно, продавцем.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з положеннями ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи та було зазначено вище по тексту рішення, вчинення укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу з боку ПП „Агровіта" підтверджується перерахуванням на користь відповідача грошових коштів в сумі 32 550 грн. згідно з платіжним дорученням № 449 від 23.08.2011р., тобто, конклюдентними діями сторін підтверджено, що спірні правовідносини передбачали обов'язок здійснення покупцем попередньої оплати вартості товару, який є предметом відповідної угоди.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає за необхідне звернутись до приписів законодавства, якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу, які містять елемент попередньої оплати вартості товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати

В силу положень ст.ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. В свою чергу, положеннями ст.ст. 251, 252 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, при укладенні у спрощений спосіб договору купівлі-продажу сторони по справі не визначили конкретної календарної дати, вказівки на подію або певний юридичний факт, із настанням яких у ТОВ „Дорсервіс" виникає обов'язок здійснити передачу товару, який є предметом цієї угоди, у власність позивача, у зв'язку з чим, суд зазначає, що строк виконання вказаного обов'язку відповідача визначається моментом пред'явлення ПП „Агровіта" вимоги із цього приводу.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем будь-яких вимог до ТОВ „Дорсервіс" про передання товару - крупнозернистого піску Микитівський, вартість якого була передплачена ПП „Агровіта", до моменту звернення до суду із даним позовом пред'явлено не було, у зв'язку з чим, незважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів передачі у власність позивача передплаченого останнім товару, суд дійшов висновку, що відповідачем не було допущено порушення прийнятих на себе зобов'язань у спірних правовідносинах, оскільки строк виконання цього обов'язку є таким, що не настав.

При цьому, судом відхиляються посилання позивача на факти пред'явлення відповідачу претензій на повернення отриманих грошових коштів в сумі 32 550 грн. як докази пред'явлення вимоги про передання передплаченого товару з огляду на наступне.

Так, як вбачається із матеріалів справи, 15.02.2012р. позивачем було складено повідомлення за вих. № 3/02, адресоване ТОВ „Дорсервіс", у якому наголошено на необхідності повернення грошових коштів в сумі 32 550 грн., отриманих в якості передплати за непоставлений товар. У вказаному повідомленні наголошено, що відповідач як продавець у спірних правовідносинах станом на 15.02.2012р. допустив порушення прийнятих на себе зобов'язань через непередання у власність позивача передплаченого останнім товару.

Перш за все, суд зазначає, що у вказаному повідомленні не викладено конкретної вимоги про передання товару, вартість якого була передплачена ПП „Агровіта", у зв'язку з чим, виходячи з системного аналізу положень ст.ст. 530, 663, 693 ЦК України, суд зазначає, що вказане повідомлення не може бути кваліфіковане як вимога до виконання обов'язку з передачі товару. Більш того, у повідомленні позивач наголошує, що на момент складання цього документу відповідач є таким, що порушив зобов'язання з поставки товару, проте такі твердження, виходячи зі змісту спірних правовідносин, є декларативними і повністю спростовуються матеріалами справи. Крім того, позивачем не надано доказів реального отримання відповідачем цього документу або доказів надсилання повідомлення на адресу ТОВ „Дорсервіс", тобто обізнаності боржника із пред'явленням для нього відповідної вимоги.

Крім того, матеріали справи свідчать, що 25.09.2012р. на адресу ТОВ „Дорсервіс" позивачем було надіслано претензію про повернення грошових коштів в сумі 32 550 грн., отриманих в якості передплати за непоставлений товар, та наголошено на факті неналежного виконання ТОВ „Дорсервіс" власних зобов'язань як продавця.

У зв'язку із викладеним, непередання відповідачем товару, вартість якого була передплачена ПП „Агровіта", після пред'явлення останнім вищезазначеної претензії, не може бути кваліфіковане як порушення відповідного обов'язку продавця у спірних правовідносинах. При цьому, неповернення суми отриманої передплати, в даному випадку, також не є порушенням зобов'язань ТОВ „Дорсервіс" з огляду на наступне.

Чинне законодавство, а саме положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, наділяють продавця в правовідносинах купівлі-продажу правом вимагати повернення суми попередньої оплати виключно у випадку, якщо продавець товару отримав попередню оплату його вартості та не здійснив передачі товару. В свою чергу, у спірних правовідносинах у ПП „Агровіта" не виникло обов'язку поставки на користь позивача товару, вартість якого була передплачена, у зв'язку з чим, у ПП „Агровіта" не виникло право вимоги повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, у зв'язку із недоведеністю факту порушення відповідачем обов'язку з передачі товару у власність ПП „Агровіта", строк настання якого повинен визначатися моментом пред'явлення вимоги про виконання обов'язку в натурі, яка не була пред'явлена, що, в свою чергу, в силу положень ч.2 ст.693 ЦК України, виключає можливість вимагати повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення отриманої відповідачем суми передплати в розмірі 32 550 грн.

При цьому, суд наголошує, що визнання позову з боку ТОВ „Дорсервіс" не є обов'язковим для суду, оскільки, в даному випадку, це суперечить положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим, відповідно ч. 6 ст. 22, ч. 5 ст. 78 ГПК України вказані дії відповідача не можуть бути підставою для задоволення позову ПП „Агровіта".

Підсумовуючи вищевикладені обставини, керуючись ст.ст. 11, 251, 252, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 655, 662, 663, 693 ЦК України суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ПП „Агровіта".

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 251, 252, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 655, 662, 663, 693 ЦК України, ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 25.02.2013р.

Суддя С.П. Желєзна