Рішення

від 19.02.2013 по справі 5006/13/94пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.02.13 р. Справа № 5006/13/94пд/2012

Колегія суддів господарського суду Донецької області у складі головуючого судді Макарової Ю.В., судді Осадчої А.М. та судді Шилової О.М., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВН Агентство маркетингових досліджень АМІ», м. Донецьк

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Айтітрейд", м. Київ за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Айтімакс», м. Київ про визнання договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. недійсним.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - не з'явився;

від Відповідача - не з'явився;

від Третьої особи - Коршак Г.М. (довіреність від 12.09.2012р.).

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПВН Агентство маркетингових досліджень АМІ», м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Айтітрейд", м. Київ про визнання договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВН Агентство маркетингових досліджень АМІ» спірний договір підписаний фінансовим директором з перевищенням наданих йому повноважень.

Ухвалою від 18.12.2012р. судом залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Айтімакс" м. Київ.

04.01.2013р. третя особа через канцелярію суду звернулась із заявою про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог.

04.01.2013р. ТОВ «Айтімакс» надало відзив на позовну заяву, яким заперечило проти задоволення позовних вимог, вважає їх необгрунтованими, крім того вважає, що спірний договір був схвалений позивачем шляхом вчинення дій, спрямованих на його виконання.

Розпорядженням голови господарського суду від 08.01.2013р. призначений колегіальний розгляд справи у складі: головуючого судді Макарової Ю.В., суддів Осадча А.М. та Шилова О.М.

22.01.2013р. третя особа супровідним листом надала через канцелярію суду завірені копії довіреностей, якими позивач уповноважував своїх працівників на отримання матеріальних цінностей від відповідача, видаткових накладних, за якими здійснювалось постачання товару.

У зв'язку з неявкою сторін по справі, не виконанням вимог ухвали суду, суд неодноразово відкладав розгляд справи, проте сторони у судові засідання не з'явилися, витребуваних документів не надали, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

Факт отримання ухвал суду позивачем підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень з ухвалами господарського суду.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю «Айтітрейд», ідентифікаційний код 33234056, за адресою, вказаною у позові, договорі № 235/03 від 01.07.2009р. - м. Київ, вул. Газова, 30 та Витягу з ЄДР станом на 21.01.2013р. - 69002, м. Запоріжжя, вул. Горького, будинок 123, офіс 53.

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зокрема, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

У судове засідання, призначене на 19.02.2013р. з'явився представник третьої особи, який просив суд відмовити позивачу у задоволені позову, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування позиції зі спору.

Ухвалою господарського суду про відкладення розгляду у даній справі від 08.01.2013р. учасники судового процесу були попереджені про те, що у разі нез'явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПВН Агентство маркетингових досліджень АМІ», м. Донецьк (покупець), в особі фінансового директора Астрахань М.В., діючого на підставі довіреності №143 від 07.10.2007року, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айтітрейд», м. Київ (постачальник), в особі директора Сухоставським В.М., діючого підставі Статуту підприємства, укладено договір поставки 235/03 від 01.07.2009р.

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору постачальник зобов'язується поставити та передати на умовах даного договору товар у власність покупця, а покупець приймає та оплачує на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 3.2 договору асортимент товару обумовлено у додатку № 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010р.

Згідно із п. 7.2 договору термін дії цього договору автоматично продовжується на не визначений строк у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договору, але не менше ніж як за 10 календарних днів до закінчення терміну його дії.

На виконання умов п.3.2 договору, сторонами підписаний додаток № 1 до договору № 235/03 від 01.07.2009р., яким сторони погодили перелік товарів, що можуть бути поставлені згідно договору та термін гарантії на них.

Позивач вважає, що договір поставки 235/03 від 01.07.2009р. з боку покупця -Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВН Агентство маркетингових досліджень АМІ», м. Донецьк підписаний не уповноваженою особою, у зв'язку з чим, посилаючись на ст. 215 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору

Предмет та підстави позову позивачем не змінювались.

Надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Законодавець, з метою захисту прав та законних інтересів у ст. 204 Цивільного кодексу України закріпив презумпцію правомірності правочину, а саме, правочин (договір) є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зазначені пункти ст. 203 Цивільного кодексу України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступним схваленням спірного договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. є те, що на виконання умов договору відповідачем поставлено позивачу товар і оформлені відповідні документи на його відвантаження. Зокрема, як свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, відповідачем протягом вересня 2009 року - травень 2010р. були здійснені поставки товару, що не спростовано сторонами, як і не надані суду докази існування між сторонами будь-яких інших правовідносин з постачання товарів, опосередкованих іншими договорами, крім спірного.

Тобто, ТОВ «НВП Агентство маркетингових досліджень АМІ» після підписання договору № 235/03 від 01.07.2009р. вчинив дії, які свідчать про схвалення вчиненого правочину, а саме довіреностями уповноважував своїх працівників на отримання від відповідача товару та отримав його від відповідача (постачальника) за видатковими накладними без жодних заперечень та зауважень, що підтверджує факт виконання сторонами спірного договору.

Наразі, як свідчить наявний в матеріалах справи двосторонній акт звірки розрахунків між «ПВН Агентство маркетингових досліджень АМІ» та ТОВ «Айтітрейд» за період з 01.07.2010р. по 31.07.2010р., заборгованість позивача на користь відповідача складає 2588215грн. 68коп.

Згідно частин 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Цивільна дієздатність юридичної особи визначена ст. 92 цього Кодексу. За змістом частини 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Статтею 244 Цивільного кодексу України встановлено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватись на акті органу юридичної особи.

Відповідно до статті 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Договір поставки № 235/03 від 01.07.2009р. укладений від імені ТОВ «НВП АМІ» (позивача у справі) фінансовим директором - Астрахань М.В., діючим на підставі довіреності № 143 від 07.10.2007р.

Згідно ст.249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність, про що повинна негайно повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про скасування виданої довіреності.

Крім того, довіреність № 143 від 07.10.2007р. сторонами у виконання вимог суду до матеріалів справи не надана, у зв'язку з чим позивачем не доведено, що фінансовий директор не мав повноважень при підписанні спірного договору від імені ТОВ «НВП АМІ».

У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до умов ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Спірний договір поставки № 235/03 від 01.07.2009р. укладено в письмовій формі та в порядку, передбаченому законодавством України.

У главі 20 Господарського Кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, згідно якого за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором, після чого сторони погоджують розбіжності, які виникли та договір підписується на взаємоузгоджених умовах.

Як вбачається з матеріалів справи договір поставки № 235/03 від 01.07.2009р. підписано без протоколу розбіжностей, заперечень про невідповідність умов договору не наведено.

Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених ним, за умовами договору здійснена поставка продукції, що свідчить про схвалення договору позивачем.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем не доведено обґрунтованість своїх позовних вимог, у задоволені позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 241 Цивільного кодексу України ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВН Агентство маркетингових досліджень АМІ», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Айтітрейд", м. Київ, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Айтімакс», м. Київ про визнання договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. недійсним - відмовити.

У судовому засіданні 19.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25.02.2013р.

Головуючий суддя Макарова Ю.В.

Суддя Осадча А.М.

Суддя Шилова О.М.