ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 Р І Ш Е Н Н Я іменем України 21.02.13 р. Справа № 905/173/13-г Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Авто Дизель», м. Дніпропетровськ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Крусеш», Донецька обл., м. Краматорськ про: стягнення 30378грн.08коп. за участю представників сторін від позивача: не з'явився. від відповідача: Шеботинська І.А. (за довіреністю № 7 від 19.01.2013р.) СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Авто Дизель», м. Дніпропетровськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Крусеш», Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення 30378грн.08коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 24000грн.00коп., пені в сумі 1578грн.08коп. та штрафу в сумі 4800грн.00коп. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 22/02 від 22.02.2012р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару. 30.01.2013р. відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву № 37/01-2013 від 28.01.2013р., у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, а саме посилається на те, що специфікація відповідно до п. 1.2 договору № 22/02 від 22.02.2012р. не погоджувалась, що на думку відповідача свідчить про не узгодження сторонами істотних умов договору № 22/02 від 22.02.2012р.; крім того, договір № 22/02 від 22.02.2012р. підписаний з боку відповідача з протоколом розбіжностей, однак позивач екземпляр направленого протоколу розбіжностей не підписав та не повернув. На підставі викладеного відповідач вважає, що договір № 22/02 від 22.02.2012р., на підставі якого заявлені позовні вимоги, є неукладеним, а тому і відсутні правові підстави для задоволення позову. 19.02.2013р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 12000грн.00коп., пеню в сумі 789грн.04коп. штраф у сумі 2400грн.00коп. (всього 15189грн. 04коп.). Крім того, позивач письмово заперечив проти тверджень відповідача стосовно неукладеності договору № 22/02 від 22.02.2012р., посилаючись на те, що сторони вчиняли дії з його виконання - в межах вказаного договору позивач, крім спірної поставки, здійснив декілька поставок товару, які повністю оплачені відповідачем, при цьому в усіх рахунках, які виставлялися для оплати товару, в податкових накладних у якості підстави здійснення господарської операції вказаний договір № 22/02 від 22.02.2012р.; стосовно протоколу розбіжностей до договору № 22/02 від 22.02.2012р. позивач вказує на те, що сторони дійшли згоди його не підписувати, що підтверджується відсутністю на ньому підпису позивача. Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. Частиною 6 ст.22 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог здійснено позивачем внаслідок неврахування при подачі позовної заяви здійсненої відповідачем 02.07.2012р. часткової оплати суми основного боргу у розмірі 12000грн.00коп., суд вважає, що такі дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Відтак, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням. В судове засідання 21.02.2013р. з'явився представник відповідача, який заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених письмово; позивач, наданим через канцелярію суду 20.02.2013р. клопотанням просив суд розглянути справу без участі представника або відкласти розгляд справи. Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин. Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ: 22.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Авто Дизель», м. Дніпропетровськ (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крусеш», м. Краматорськ(покупцем) був підписаний та скріплений печатками договір поставки № 22/02 (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та в строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця, в визначеній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. Відповідно до п. 1.2 договору найменування, асортимент та ціна поставляє мого товару зазначаються в Додатку № 1 до даного договору (Специфікація), яка є його невід'ємною частиною. Згідно із п. 2.3 договору датою поставки вважається дата підписання покупцем або його представником видаткової накладної на товар, що поставляється. У відповідності із п. 3.2 договору остаточна загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних обома сторонами. Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем на підставі даного договору та видаткових накладних до нього шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 15 календарних днів після підписання видаткових накладних. Згідно із п. 10.1 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2012р. включно, або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. За змістом позовної заяви позивач посилається на те, що на виконання договору № 22/02 від 22.02.2012р. здійснив поставку товару відповідачу за видатковою накладною № 113 від 03.07.2012р. загальною вартістю 24000грн.00коп., в свою чергу отримавши товар відповідач повністю не оплатив його вартість, внаслідок чого виникла заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 12000грн.00коп. Викладене призвело до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне: Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору. Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Предметом позову, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 12000грн.00коп., пені в сумі 789грн.04коп. та штрафу в сумі 2400грн.00коп. Позивач у позові вказує, що поставка товару за видатковою накладною № 113 від 03.07.2012р. здійснювалася за договором поставки товарів № 22/02 від 22.02.2012р. В свою чергу відповідач вважає договір № 22/02 від 22.02.2012р. неукладеним, посилаючись на те, що в порушення ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України сторонами не узгоджені істотні умови договору, які повинні зазначатися в специфікації до вказаного договору, яка в свою чергу між сторонами не підписувалась. Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона–постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст.266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. За приписами ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Виходячи з положень ст. 43 ГПК України господарський суд приймає судове рішення за наслідками всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. В тексті наявного в матеріалах справи договору № 22/02 від 22.02.2012р. відомості про найменування товару і його ціни відсутні, як і відсутня оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, яка містить асортимент товару, його кількість та вартість. Разом з цим судом встановлено, що посилаючись на договір № 22/02 від 22.02.2012р. позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 206 від 02.07.2012р. на суму 24000грн.00коп. Вбачається, що 02.07.2012р. відповідач перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 12000грн., зазначивши при цьому у платіжному дорученні у якості призначення платежу рахунок № 206 від 02.07.2012р. Як вже зазначалося, рахунок № 206 від 02.07.2012р. виставлено на виконання умов договору № 22/02 від 22.02.2012р., оплата відбулася згідно даного рахунку-фактури, тобто, фактично згідно вказаного договору. У подальшому позивач за видатковою накладною № 113 від 03.07.2012р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 24000грн.00коп., при цьому у видатковій накладній визначений артикул товару, найменування товару, кількість товару та його ціна, що повністю узгоджується з відомостями, вказаним у рахунку на оплату № 206 від 02.07.2012р. Наявність посилань у спірній накладній № 113 від 03.07.2012р. на договір № 22/02 від 22.02.2012р. та в свою чергу прийняття товару відповідачем без будь-яких заперечень з цього приводу є підставою вважати зазначену поставку такою, що здійснена за вказаним договором. Наразі довіреність № 313 від 03.07.2012р., за якою відповідач уповноважував свого представника на отримання матеріальних цінностей від позивача у якості підстави її видачі містить посилання на рахунок № 206 від 02.07.2012р., який був виставлений позивачем саме для оплати товару за договором № 22/02 від 22.02.2012р. Як свідчать надані позивачем податкові накладні, у якості підстави декларування доходів за проведену господарську операцію позивач вказує договір № 22/02 від 22.02.2012р. Для приєднання до матеріалів справи позивачем наданий суду також рахунок на оплату № 112 від 06.04.2012р., який повністю узгоджується з видатковою накладною № 50 від 06.04.2012р. на суму 12000грн., оплата вказаного рахунку здійснена відповідачем 10.04.2012р. в повному обсязі. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що накладна і рахунок містять посилання на договір № 22/02 від 22.02.2012р. В підтвердження фактичних правовідносин, які склалися між сторонами, позивачем наданий суду також рахунок на оплату № 267 від 07.08.2012р., який повністю узгоджується з видатковою накладною № 171 від 24.09.2012р. на суму 1950грн., оплата вказаного рахунку здійснена відповідачем 08.08.2012р. в повному обсязі. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що накладна, рахунок містять посилання на договір № 22/02 від 22.02.2012р. Відповідач 14.02.2013р. надав суду довідку за підписом першого керівника, відповідно до якої договори поставки та/або будь-які інші договори за платежами 10.04.2012р. та 08.08.2012р. (якими оплачені рахунки № 112 від 06.04.2012р., №267 від 07.08.2012р.) не укладалися. Докази наявності інших правовідносин між сторонами з постачання товару, опосередкованих іншими договорами, суду не надані. Виходячи з вищевикладеного, розглянувши матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до договору № 22/02 від 22.02.2012р. з зазначенням асортименту товару та його вартості, але в матеріалах справи є підписані обома сторонами видаткові накладні, які містять артикул товару, його найменування, кількість та вартість та за якими здійснилося приймання товару представником відповідача, що свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки. Отже, своїми конклюдентними діями з прийняття, погодження оплати продукції за договором № 22/02 від 22.02.2012р., відповідач узгодив, що в тому числі поставка спірного товару здійснена за договором № 22/02 від 22.02.2012р. Відсутність в матеріалах справи підписаного обома сторонами протоколу узгодження розбіжностей до договору № 22/02 від 22.02.2012р, який виконувався сторонами, свідчить про недосягнення сторонами згоди стосовно внесення змін до договору № 22/02 від 22.02.2012р. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати договір № 22/02 від 22.02.2012р. неукладеним. Поставлений згідно спірної накладної № 113 від 03.07.2012р. товар, на підставі наявної в матеріалах справи довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача № 313 від 03.07.2012р. прийнято уповноваженою особою відповідача. Факт отримання відповідачем товару за вказаною накладною підтверджується підписом представника відповідача в графі „Отримав”, що свідчить про те, що останній надав згоду на прийняття саме цього товару, за передбаченою ціною та вказаній кількості. Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину. Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. У пункті 3.3 договору № 22/02 від 22.02.2012р. сторони дійшли згоди, що оплата товару здійснюється покупцем на підставі даного договору та видаткових накладних до нього протягом 15 календарних днів після підписання видаткових накладних. Відповідно до матеріалів справ, відповідач лише частково оплатив вартість спірного товару в сумі 12000грн.00коп. Враховуючи, що товар за видатковою накладною № 113 був поставлений та відповідно отриманий відповідачем 03.07.2012р., то з урахуванням умов п. 3.3 договору щодо строків оплати, строк оплати вартості товару наступив для відповідача 18.07.2012р., а вже з 19.07.2012р. почалось прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази погашення боргу в сумі 12000грн.00коп. суду не надані, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача перед позивачем залишилося невиконаним, що є порушенням вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Заявлена сума боргу в тому числі підтверджується двостороннім актом звірки взаємних розрахунків між сторонами за період січень 2012р. – січень 2013р., відповідно до якого станом на 31.01.2013р. за відповідачем значиться заборгованість у сумі 12000грн.00коп. Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару та не оплати у передбачені договором № 22/02 від 22.02.2012р. строки, докази сплати суми заборгованості в розмірі 12000грн.00коп. суду не надані, господарський суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач, відповідно до остаточного розрахунку, наданого через канцелярією суду 19.02.2013р. разом із заявою про зменшення позовних вимог, просить суд також стягнути з відповідача пеню в сумі 789грн.04коп. за період з 19.07.2012р. по 26.12.2012р. Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою. Як передбачено сторонами у п. 7.4. договору № 22/02 від 22.02.2012р, у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець буз будь-яких письмових вимог від постачальника сплачує постачальнику, зокрема пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення платежу. Суд дослідивши представлений позивачем розрахунок пені дійшов висновку, що позивачем вірно визначений момент виникнення у позивача права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару, отриманого за спірною накладною; нарахування пені здійснено позивачем з врахуванням вимог договору, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд, перевіривши арифметичний розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, вважає, що заявлена позивачем сума пені – 798грн.04коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, у зв'язку з чим суд задовольняє вимоги позивача в цій частині вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Так, згідно п. 7.4 договору № 22/02 від 22.02.2012р. у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець без будь-яких письмових вимог від постачальника сплачує постачальнику, зокрема штраф у розмірі 20% від простроченої суми у випадку прострочення оплати поставленого товару на 30 і більше календарних днів. Отже, укладаючи договір, сторони передбачили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України. Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до представленого позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафу на суму боргу 12000грн.00коп. Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати продукції, отриманої за накладною № 113 від 03.07.2012р. більш ніж на 30 днів, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.7.4 договору. Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог у розмірі 2400грн.00коп. Приймаючи до уваги, що зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковою оплатою відповідачем суми основного боргу до подання позову, судовий збір у відповідній частині покладатися на відповідача не буде, відповідно до ст. 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 180, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Авто Дизель», м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крусеш», Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення суми основного боргу в розмірі 12000грн.00коп., пені в сумі 789грн.04коп. та штрафу в сумі 2400грн.00коп. задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Крусеш» (юридична адреса: 84313, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 23178143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Авто Дизель» (юридична адреса: 49017, м. Дніпропетровськ, вул. Кам'янська, будинок 2, офіс 1, код ЄДРПОУ 37733144) суму основного боргу в розмірі 12000грн.00коп., пеню в сумі 789грн.04коп. та штраф в сумі 2400грн.00коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 804грн.75коп. У судовому засіданні 21.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Видати наказ після набрання рішення законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано. Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2013р. Суддя Макарова Ю.В.
Суд | Господарський суд Донецької області |
Дата ухвалення рішення | 21.02.2013 |
Оприлюднено | 01.03.2013 |
Номер документу | 29623930 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Донецької області
Макарова Ю.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні