Постанова
від 20.02.2013 по справі 2а/0470/14874/12
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 р. Справа № 2а/0470/14874/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОлійника В. М. при секретаріПрихно К.С. за участю: представника позивача представника відповідача Халеміна М.Б. Стоілової І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Дніпрометиз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2012 року до суду надійшов позов публічного акціонерного товариства «Дніпрометиз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, в якому позивач просить: визнати протиправними щодо позивача дії відповідача по визначенню суми грошового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000148812 від 21.03.2011 р. за платежем з податку на прибуток приватних підприємств (код 11021000) за основним платежем у розмірі 57 699 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 424,63 грн., що разом становить 72 123,63 грн.; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000148812 від 21.03.2011 р. та стягнути з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти в сумі 72 123,63 грн.; визнати протиправними щодо позивача дії відповідача по визначенню суми грошового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000138812 від 21.03.2011 р. за платежем з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (код 11020500) в частині основного платежу в розмірі 172 969,35 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 43 242,33 грн., що разом становить 216 211,68 грн.; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000138812 від 21.03.2011 р. в частині основного платежу в розмірі 172 969,35 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 43 242,33 грн. та стягнути з Державного бюджету України через ГУДСКУ у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти в сумі 216 211,68 грн; визнати протиправними щодо позивача дії відповідача по застосуванню штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1 грн. (код платежу 3021080900) згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000188812 від 21.03.2011 р.; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000188812 від 21.03.2011 р. та стягнути з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти в сумі 1 грн.; стягнути з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача понесені останнім витрати по справі у вигляді судового збору в сумах 2 146 грн. та 32,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.03.2011 р. працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську складено акт № 376/08-02/2-05393145 «Про результати планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства «Дніпрометиз /ДМВО/», код за ЄДРПОУ 05393145, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р.» На підставі вказаного акту перевірки заступником начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську у відношенні до відкритого акціонерного товариства «Дніпрометиз /ДМВО/» було винесено податкові повідомлення-рішення: від 21.03.2011 р. за № 0000148812; від 21.03.2011 р. за № 0000138812; від 21.03.2011 р. за № 0000188812.

Позивач вважає незаконними викладені в акті перевірки висновки відповідача, на підставі яких виносились податкові повідомлення-рішення, внаслідок чого ці податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Позивач стверджує, що витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності бази відпочинку «Сосновка» в частині тих, що не відшкодовані за рахунок продажу путівок або інших джерел, за період з 01.07.2009 р. до 30.09.2010 р. підлягають включенню до валових витрат виробництва (обігу).

Абзац 2 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вимагає від платника податків включення до складу валового доходу отриманих у звітному періоді сум безповоротної фінансової допомоги (в т.ч. внаслідок списання кредиторської заборгованості після закінчення строку позовної давності), при цьому в законодавстві немає жодної норми, яка б вимагала від платника податку одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованих, але не компенсованих постачальникам товарів чи робіт (послуг).

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чинного на час спірних правовідносин сторін, в функції державних податкових інспекцій входить, зокрема подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними. Тобто повноважень на самостійне визнання правочинів недійсними (в т.ч. нікчемними) податкові інспекції не мають.

Натомість, за ч. 1 ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто в силу встановленої законом презумпції правомірності правочину ніхто не може нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину.

Підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена саме законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що по постачальнику ПП ОСОБА_7 за договором від 12.01.2009 р. № 52/09 станом на 31.12.2009 р. у позивача обліковується заборгованість (с-до К-т по б/р 631-11 «Розрахунки з постачальниками матеріалів по операційній діяльності») в сумі 6 448 грн. Отримання матеріалів від постачальника підтверджено накладною № 12 від 11.06.2009 р. (мотор-редуктор). Претензія щодо неоплати отримана позивачем у липні 2009 року (вх. № 179 від 28.07.2009 р.).

Валові доходи по операціям з врегулювання сумнівної заборгованості по рядку 02.3 податкової декларації позивача відображено у декларації за 2009 рік, хоча оплата на користь постачальника в сумі 6 448,0 грн. проведена згідно платіжного доручення від 25.04.2010 р. № 2488, тобто у 2010 році.

Із вказаним фактом порушення податкового законодавства позивач погоджується, однак наголошує на тому, що дане порушення не виявилось підставою визначення суми податкового зобов'язання чи нарахування штрафних (фінансових) санкцій в податковому повідомленні-рішенні від 21.03.2011 року № 0000148812.

Натомість вказане порушення призвело до надмірної сплати позивачем за 1-ше півріччя 2010 року податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1 612 грн., яка була врахована відповідачем від'ємним значенням при розрахунку податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Отже, при винесенні податкового повідомлення рішення від 21.03.2011 року № 0000148812 відповідач не мав права включати до нього як підставу для визначення суми грошового зобов'язання такі порушення податкового законодавства позивачем (з позиції відповідача), які не встановлюють обов'язку позивача сплатити суму грошового зобов'язання або внести відповідні зміни до податкової звітності.

За контрактом від 31.07.2008 р. № 1345/08, укладеним позивачем з фірмою-резидентом Швейцарії «M.F.L. SA», продавець поставив позивачеві обладнання не власного виробництва, а виробництва фірми-резидента Італійської Республіки «MARIO FRIGERIO S.p.А», що підтверджується відповідними сертифікатами про походження та сертифікатами якості виробника.

При цьому шеф-монтажні та пусконалагоджувальні роботи стосовно поставленого обладнання були здійснені продавцем-нерезидентом силами своїх спеціалістів, а вартість цих робіт при укладенні контракту та її оплаті була відокремлена від вартості самого обладнання.

Пунктом 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею, але у пп. «й» цього пункту цієї статті встановлено виключення: за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Твердження ж відповідача в акті перевірки про те, що шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи й тестові випробування обладнання, виконані за контрактом від 31.07.2008 р. № 1345/08 нерезидентом фірмою «M.F.L. SA», Швейцарія, підпадають під поняття «інжиніринг» у розумінні п. 1.36 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відповідає дійсності.

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 7 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал (підписана 30.10.2000 р., ратифікована 10.01.2002 р. згідно з Законом України від 10.01.2002 р. №2929-ІІІ, набрала чинності для України 26.02.2002 р.) прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво; якщо ж підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва.

Фірма «М.F.L. SA», Швейцарія як нерезидент комерційної діяльності на території України не здійснює, представництв на її території не створювала, тож доходи цього нерезидента у зв'язку з виконанням робіт для позивача за контрактом від 31.07.2008 р. № 1345/08 не можуть бути оподатковані в Україні.

Додатковим підтвердженням того, що позивачем було здійснено оплату за шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи та тестові випробування обладнання нерезиденту фірмі «М.F.L. SA», Швейцарія саме у вигляді виручки, є той факт, що позивач відобразив у декларації з ПДВ ці виплати як виручку нерезидентів, нарахувавши на них ПДВ.

Для віднесення певного виду робіт (послуг) нерезидента до господарської діяльності вказані роботи (послуги) мають відповідати вимогам п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто виконуватись (надаватись) на території України систематично, рівномірно, через певні проміжки часу, тобто відповідати ознаці регулярності, тривати весь час, а не тимчасово, тобто бути постійними, становити суть діяльності або бути важливою, значимою частиною діяльності нерезидента, тобто бути суттєвими.

Виконані ж нерезидентом ДП «ЦСБП», Литовська Республіка на користь позивача сертифікаційні роботи за контрактом від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L-ес/1069/09 не відповідають зазначеним вище характеристикам, а тому одержані від таких робіт доходи не підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 7 Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (підписана 23.09.1996 р., ратифікована 09.12.1997 р. згідно з законом України від 09.12.1997 р. № 704/97-ВР, набрала чинності для України 25.12.1997 р.) прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво; якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як зазначено вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

ДП «ЦСБП», Литовська Республіка як нерезидент комерційної діяльності на території України не здійснює, представництв на її території не створювала, тож доходи цього нерезидента у зв'язку з виконанням робіт для позивача за контрактом від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L-ес/1069/09 не можуть бути оподатковані в Україні.

Додатковим підтвердженням того, що позивачем було здійснено оплату за сертифікаційні роботи нерезиденту ДП «ЦСБП», Литовська Республіка саме у вигляді виручки, є той факт, що позивач відобразив у декларації з ПДВ ці виплати як виручку нерезидентів, нарахувавши на них ПДВ.

Згідно абз. 4 ст. 2 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

При придбанні ж у позивача товарів (як власного, так і не власного виробництва) за готівкові кошти покупці попередньо сплачують вартість таких товарів у касі підприємства, що знаходиться в приміщенні заводоуправління (це відмічено самим відповідачем в Акті перевірки). Надалі покупці отримують прибуткові касові ордери, з якими прямують на товарно-матеріальні склади, розташовані по всій території підприємства позивача на значній відстані (до 2 км) від будівлі заводоуправління. На складах матеріально-відповідальні особи при пред'явленні касових ордерів відпускають товари, попередньо оплачені в касі й оформлюють перепустки на вивіз таких товарів за межі території позивача. Тобто місце розрахунків за товари і місця видачі таких товарів на території позивача не співпадають.

З огляду на це реалізація позивачем товарів не власного виробництва за готівкові кошти без застосування РРО не містить зазначених відповідачем порушень податкового законодавства, оскільки за п. 12 ст. 9 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» РРО та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Ухвалою суду від 26 грудня 2012 року залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача заперечували проти задоволення адміністративного позову та зазначили, що актом перевірки зафіксовано порушення п.5.1 ст.5 (з урахуванням п.1.32 ст.1) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (далі - Закон №334), а саме - врахування ВАТ «Дніпрометиз» у складі валових витрат виробництва (обігу) витрат в розмірі збитків, отриманих від надання туристичних послуг, що призвело до завищення валових витрат на 209 971,87 грн.

Зазначені збитки утворилися в результаті утримання відокремленого підрозділу позивача - бази відпочинку «Сосновка», яка розташована в Новомосковському районі, селищі Пісчанка.

Реалізація путівок на базі відпочинку у періоді, що охоплений перевіркою, здійснювалась робітникам підприємства та стороннім юридичним та фізичним особам за цінами, визначеними на підставі наказів підприємства.

Вартістю, по якій здійснювалася реалізація путівок (калькуляція якої проведена платником податку самостійно та затверджена наказами по підприємству), не враховано розміру фактичних витрат на утримання та експлуатацію бази відпочинку.

Перевіркою встановлено, що за період, охоплений перевіркою, доходи, отримані від діяльності бази відпочинку складають 211 022,05 грн., витрати на утримання та експлуатацію бази відпочинку складають 420 992,92 грн.

В акті перевірки від 02.03.2011р. №376/08-02/2-05393145 зафіксовано порушення ВАТ «Дніпрометиз» абз.7 пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону №334, а саме - заниження валових витрат на суму заборгованості, погашеної в межах врегулювання сумнівної заборгованості на 6 448 грн.

Перевіркою відображених у рядку 05.3 Декларацій «врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості» показників за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р. не встановлено задекларованих суб'єктом господарювання показників.

По постачальнику ПП ОСОБА_7 за договором від 12.01.2009 р. №52/09 станом на 31.12.2009 р. обліковується заборгованість (с-до К-т по б/р 631-11 «Розрахунки з постачальниками матеріалів по операційній діяльності») в сумі 6 448 грн. Отримання матеріалів від постачальника підтверджено накладною №12 від 11.06.2009 р. (мотор-редуктор). Претензія у неоплаті отримана ВАТ «Дніпрометиз» у липні 2009 року (вх.№179 від 28.07.2009 р.).

Валові доходи по операціям з врегулювання сумнівної заборгованості по рядку 02.3 податкової декларації ВАТ «Дніпрометиз» відображено по Декларації за 2009 рік.

Оплата на користь постачальника - ПП ОСОБА_7 проведена згідно платіжного доручення від 25.04.2010 р. №2488.

На порушення абз.7 пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ВАТ «Дніпрометиз» занижено валові витрати на суму заборгованості, погашеної в межах врегулювання сумнівної заборгованості на 6 448 грн. за 1 півріччя 2010 року.

Наявність кредиторської заборгованості у ВАТ «Дніпрометиз» у розмірі 5 849 грн., яка обліковується станом на 01.07.2009 р. згідно відомостей по балансовим рахункам 631/11, 631/12, 631/13, 632/11 свідчить про те, що валові витрати були визначені за оприбуткуванням товарів (послуг) при цьому вартість отриманих товарів (послуг) не була компенсована підприємством, та в подальшому списана як кредиторська заборгованість, по якій сплинув термін позовної давності.

Таким чином, на підставі п. 5.1 ст.5 Закону №334 ВАТ "Дніпрометиз" повинно було зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару (робіт, послуг), вартість якого не компенсовано, оскільки підприємством фактично не понесені витрати.

При цьому, з урахуванням спливу термінів позовної давності по заборгованості та відсутністю у товариства первинних документів, що підтверджують формування такої заборгованості, можна стверджувати про відсутність наміру у ВАТ «Дніпрометиз» щодо її погашення (понесення витрат у майбутньому).

Висновки, викладені в Акті перевірки щодо порушення товариством п.5.1 ст.5 Закону №334 - завищення валових витрат на некомпенсовану постачальникам вартість товарів (робіт, послуг) в сумі 5 849 грн., за заборгованістю по якій закінчився термін позовної давності, є такими, що відповідають нормам чинного податкового законодавства.

Як доведено матеріалами перевірки ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська - акт «Про результати документальної невиїзної перевірки TOB «Арт-Вікторія» (код за ЄДРПОУ 33908170) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень 2010 року, та податку на прибуток за 3 квартали 2010 року від 19.01.2011 р. №53/232/33908170, укладання договорів між позивачем та ТОВ «Арт-Вікторія» було спрямовано на ухилення від сплати податків.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Встановлення обставин, які викладені у акті перевірки ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, дає підстави для визнання суми валових витрат, віднесеної ВАТ «Дніпрометиз» по визначеному нікчемному правочину, як неправомірно віднесеної. За нікчемною угодою господарська операція вважається такою, за якою юридичного факту (дії або події) з придбання товару (сировини) не відбулося, і як наслідок, правомірність продажу та відповідно понесених покупцем затрат з придбання у складі валових витрат не може бути визнано.

В порушення п.13.1, п.13.2 ст.13, п.16.13 ст.16 Закону №334, при перерахуванні 18.08.2009 р. на рахунок нерезидента «M.F.L. SА», Швейцарія, валютних коштів за виконані на території України роботи за контрактом від 31.07.2008 р. №1345/08 у загальній сумі 103 800,00 євро (1 140 128,82 грн.) ВАТ «Дніпрометиз» не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу нерезидента у сумі 171 019,32 грн.

Виконані на території України нерезидентом - продавцем фірмою «M.F.L. SA», Швейцарія, шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи та тестові випробування обладнання є доходами з джерелом їх походження з України, які підпадають під поняття типу «інжиніринг» .

Згідно з пп. «в» п.13.1 ст. 13 Закону №334 в числі інших доходів, оподаткування яких здійснюється згідно з п.13.2 ст.13 Закону №334 визначено доходи від послуг типу «інжиніринг».

На порушення п.13.1, п.13.2 ст.13, п.16.13 ст.16 Закону №334, при перерахуванні 13.04.2010 р. на рахунок нерезидента SPSC, Литва, валютних коштів в оплату за виконані на території України роботи за контрактом від 24.07.2009 р. №09-07-3116L-ес/1069/09 у сумі 1 207,28 євро (13 000,17 грн.) ВАТ «Дніпрометиз» не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу нерезидента у сумі 1 950,03 грн.

Довідку, яка підтверджує, що нерезидент SPSC є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, до СДПІ ВПП у перевіряємому періоді та у ході планової документальної перевірки підприємством не надано.

При продажу товарів в місці отримання товарів, а саме на складах підприємства, де розрахунки у готівковій формі не здійснюються, РРО не застосовуються. Але в місці отримання готівкових коштів, а саме в спеціально облаштованому приміщенні каси підприємства, яке знаходиться у будівлі заводоуправління і де розташовано реєстратор розрахункових операцій Міні 500.02 ME, ВАТ «Дніпрометиз» зобов'язане застосовувати РРО.

З огляду на викладене, представники відповідача вважають правомірними висновки акту перевірки щодо порушення з боку ВАТ «Дніпрометиз» вимог п.1 ст.3 та п.1 ст.9 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» при здійсненні реалізації продукції не власного виробництва за готівкові кошти без застосування РРО.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 35 КАС України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон №509) та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на IV квартал 2010 року, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - СДПІ ВПП) була проведена планова виїзна перевірка відкритого акціонерного товариства «Дніпрометиз /ДМВО/» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р.

В результаті вищезазначеної перевірки було складено акт від 02.03.2011 р. №376/08-02/2-05393145. На підставі вказаного акту перевірки СДПІ ВПП у відношенні до відкритого акціонерного товариства «Дніпрометиз /ДМВО/» було винесено наступні податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 р.: №0000148812 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в сумі 72 123,63 грн., з яких 57 699,00 грн. за основним платежем та 14 424,63 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000138812 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 257 900,85 грн., з яких 206 320,68 грн. за основним платежем та 51 580,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000188812 про визначення грошового зобов'язання у сумі 1 грн. у вигляді штрафу за порушення законодавства в сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій.

До 31.05.2011 р. позивач мав найменування відкрите акціонерне товариство «Дніпрометиз», а з вказаної дати за рішенням чергових загальних зборів акціонерів його діяльність було приведено у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-ІV від 17.09.2008 р., у зв'язку з чим було змінено його найменування на публічне акціонерне товариство «Дніпрометиз».

Податковим повідомленням-рішенням від 21 березня 2011 року № 0000148812 відповідачем для позивача було визначено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств (код 11021000) за основним платежем у розмірі 57 699 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) в розмірі 14 424,63 грн., що разом становить 72 123,63 грн. Цю суму позивача було зобов'язано сплатити в десятиденний термін.

Підставою визначення грошового зобов'язання в податковому повідомленні-рішенні від 21 березня 2011 року № 0000148812 відповідачем було заявлено встановлене актом перевірки порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 (з урахуванням п. 1.32 ст.1), абз. 7 пп. 12.1.5. п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час спірних правовідносин сторін.

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення стали чотири порушення, визначені відповідачем в акті перевірки.

Перше порушення: порушення п. 5.1 ст.5 (з урахуванням п. 1.32 ст. 1) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилося у віднесенні позивачем до складу своїх валових витрат збитків від надання туристичних послуг.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що в ході перевірки було виявлено завищення позивачем у цій частині своїх валових витрат за період з 01.07.2009 р. до 30.09.2010 р. на суму 209 971 грн., в т.ч. по періодах:

- три квартали 2009 р. - в сумі 44 407 грн.,

- 2009 р. - в сумі 106 742 грн.,

- перший квартал 2010 р. - в сумі 72 900 грн.,

- перше півріччя 2010 р. - в сумі 85 954 грн.,

- три квартали 2010 р. - в сумі 103 229 грн., внаслідок наступного, на думку відповідача, порушення.

Позивач у цьому періоді утримував базу відпочинку «Сосновка», розташовану в с. Пісчанка Новомосковського району Дніпропетровської області, яка є його відокремленим структурним підрозділом. Реалізація путівок на базу відпочинку у цьому періоді здійснювалась як працівникам позивача, так і стороннім юридичним та фізичним особам. Вартість, по якій здійснювалася реалізація путівок, не враховувала розмір фактичних витрат на утримання та експлуатацію бази відпочинку, зазначено відповідачем в акті перевірки.

Перевіряючими встановлено, що за період з 01.07.2009 р. до 30.09.2010 р. отримані позивачем від діяльності бази відпочинку валові доходи складають 211 022,05 грн., а валові витрати на її утримання та експлуатацію складають 420 992,92 грн.

На обґрунтування факту порушення позивачем податкового законодавства в цій частині відповідач наводить в акті перевірки положення:

- п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою;

- за ст. 3 Господарського кодексу України підприємства створюються для здійснення виробничої, науково-дослідної та комерційної діяльності з метою одержання прибутку (доходу);

- за п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати визначаються як сума будь-яких витрат платника податку, які здійснюються як компенсація вартості товарів, що придбаваються для подальшого використання у власній господарчій діяльності.

Відповідач вважає, що за податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, оскільки операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку. У зв'язку з цим відповідач робить висновок, що такі збитки підлягають відшкодуванню за рахунок відповідних інших джерел.

На думку відповідача, витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності бази відпочинку позивача в частині тих, що не відшкодовані за рахунок продажу путівок або інших джерел, за період з 01.07.2009 р. до 30.09.2010 р. не підлягають включенню до валових витрат виробництва (обігу).

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, так як при визначенні правомірності віднесення витрат до валових необхідно керуватися п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. З огляду на вищезазначене, під господарською діяльністю у цьому пункті необхідно розуміти визначення, наведене саме у п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В акті перевірки зазначено, що за даними бухгалтерського обліку позивача доходи від реалізації туристичних послуг відображаються на рахунку 703/5 «Доходи від туристичних послуг», а собівартість туристичних послуг відображається на рахунку 903/5 «Собівартість туристичних послуг». При цьому фінансовий результат від надання туристичних послуг позивачем за період з 01.07.2009 р. до 30.09.2010 р. наступний: за 3 квартал 2009 року дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ) 61 954,55 грн., собівартість туристичних послуг 106 361,61 грн., фінансовий результат - 44 407,06 грн.; за 4 квартал 2009 року дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ) 2 783,33 грн., собівартість туристичних послуг 65 118,56 грн., фінансовий результат - 62 335,23 грн.; за 1 квартал 2010 року дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ) 0 грн., собівартість туристичних послуг 72 899,48 грн., фінансовий результат - 72 899,48 грн.; за 2 квартал 2010 року дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ) 75 310,84 грн., собівартість туристичних послуг 88 364,67 грн., фінансовий результат - 13 053,83 грн.; за 3 квартал 2010 року дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ) 70 973,33 грн., собівартість туристичних послуг 88 248,60 грн., фінансовий результат - 17 275,27 грн.; разом дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ) 211 022,05 грн., собівартість туристичних послуг 420 992,92 грн., фінансовий результат - 209 970,87 грн.

Наведені дані свідчать про те, що позивач отримував доходи від діяльності свого відокремленого підрозділу - б/в «Сосновка» у вигляді надання туристичних послуг (що мають вартісний характер і цінове вираження) у кожному з зазначених звітних періодах, окрім І кварталу 2010 р., хоча собівартість цих послуг (валові витрати) і перевищила розмір доходів.

Однак факт збитковості операцій зовсім не свідчить про неможливість віднесення їх до господарської діяльності. Хоча збиткова операція і не приносить прибутку, однак це не свідчить, що вона не може приносити доходу, тим більш те, що вона не спрямована на отримання такого доходу як на день проведення цієї операції, так і в майбутньому.

Здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності. Господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб'єкт може отримати доход. При цьому окрема господарська операція може бути безпосередньо не направлена на отримання доходу, але бути передумовою для останнього.

Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

До того ж, за п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Відповідачем же не наведено конкретних, передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» обмежень, на включення позивачем до валових витрат виробництва (обігу) витрат на утримання б/в «Сосновка», не відшкодованих за рахунок продажу путівок або інших джерел.

Відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст. 7), а політика ціноутворення спрямована, в тому числі, на забезпечення економічної самостійності підприємств (абз. 2 ч. 1 ст. 3).

Тобто підприємство вправі здійснювати продаж товарів та послуг за цінами й тарифами, встановленими ним самостійно чи на договірній основі, в тому числі й здійснювати такий продаж за цінами, нижчими від ціни їх придбання (формування), оскільки реалізацію товарів та послуг за нижчими від їх собівартості цінами не заборонено діючим законодавством, якщо такі ціни встановлюються підприємствами самостійно чи на договірній основі.

Державою не здійснюється регулювання цін і тарифів на надання туристичних послуг, отже позивач має право реалізовувати путівки на б/в «Сосновка» за вільними цінами, встановленими ним самостійно чи на договірній основі.

Позивачем у охопленому перевіркою відповідача періоді здійснювались ремонт (відновлення) та інші поліпшення основних фондів б/в «Сосновка», спрямовані на покращення сервісу й зміцнення конкурентноздатності на ринку послуг відпочинку, що потягло за собою значне збільшення витрат на утримання бази відпочинку. Проте, внаслідок цих понесених додаткових витрат позивач в майбутніх періодах очікує збільшення попиту на послуги б/в «Сосновка» й відповідне збільшення надходжень від діяльності цієї бази відпочинку.

Друге порушення: порушення п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилося у не зменшенні позивачем валових витрат на суму оприбуткованого та не компенсованого товару.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що протягом періоду, що охоплений перевіркою, відповідно до відомостей по балансових рахунках 631/11 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками матеріалів», 631/12 «Розрахунки з постачальниками послуг по операційній діяльності», 631/13 «Розрахунки з підрядниками по ремонтах», 632/11 «Розрахунки з постачальниками-нерезидентами матеріалів» та розшифровки К-т балансового рахунку 717 «Доходи від списання кредиторської заборгованості» позивачем здійснено списання кредиторської заборгованості за отримані ТМЦ та послуги від постачальників-резидентів та нерезидентів у розмірі 5 849 грн., по якій закінчився термін позовної давності, а саме по періодах:

- III кв. 2009 р. на суму 2 799 грн.;

- IV кв. 2009 р. на суму 1 234 грн.;

- І кв. 2010 р. на суму 347 грн.;

- II кв. 2010 р. на суму 1 469 грн.

Відповідач наводить положення абз. 4 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого сума заборгованості перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася не стягнутою після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Сутність порушення податкового законодавства в цій частині відповідач вбачає у включенні позивачем на підставі пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказаної суми кредиторської заборгованості до складу валового доходу (бухгалтерська проводка: Д-т 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Д-т 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» - К-т 717 «Доходи від списання кредиторської заборгованості») у відповідних звітних періодах і одночасному не зменшенні на підставі п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валових витрат на таку ж суму оприбуткованого та не компенсованого товару, оскільки позивачем фактично не були понесені відповідні витрати.

Суд погоджується з даними висновками акту перевірки, та як відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу визначено, як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь - яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товару, а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання.

Наявність кредиторської заборгованості у ВАТ «Дніпрометиз» у розмірі 5 849 грн., яка обліковується станом на 01.07.2009 р. згідно відомостей по балансовим рахункам 631/11, 631/12, 631/13, 632/11, свідчить про те, що валові витрати були визначені за оприбуткуванням товарів (послуг), при цьому вартість отриманих товарів (послуг) не була компенсована підприємством та в подальшому списана як кредиторська заборгованість, по якій сплинув термін позовної давності.

Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки щодо порушення товариством п.5.1 ст.5 Закону №334 - завищення валових витрат на некомпенсовану постачальникам вартість товарів (робіт, послуг) в сумі 5 849 грн., за заборгованістю по якій закінчився термін позовної давності, є такими, що відповідають нормам податкового законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Третє порушення: порушення п.5.1 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у завищенні позивачем валових витрат у зв'язку з включенням до їх складу витрат за нікчемним правочином.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит з ПДВ по операції придбання у TOB «Арт-Вікторія» (код ЄДРПОУ 33908170) тканини пакувальної у кількості 3 600 м2 за ціною 5,95 грн./м2 в межах виконання угоди від 08.09.2010 р. № 1195/10 у вересні 2010 року.

До перевірки надано видаткову накладну № 1806 від 10.09.2010 р., прибутковий ордер № 1183 від 10.09.2010 р., товарно-транспортну накладну б/н від 10.09.2010 р. (перевізник - ВАТ «Дніпрометиз», а/м державний номер 8721 AT), податкову накладну від 10.09.2010 р. № 1806 на суму 25 704 грн., в т.ч. ПДВ 4 284 грн.

Станом на 30.09.2010 р. за обліком позивача по постачальнику TOB «Арт-Вікторія» існує кредиторська заборгованість в сумі 25 704 грн.

В акті перевірки зазначено, що за результатами документальної невиїзної перевірки TOB «Арт-Вікторія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за липень, серпень і вересень 2010 року, та податку на прибуток за 3 квартали 2010 року, проведеної ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на виконання постанови слідчого від 05.01.2011 р. у кримінальній справі № 08-3846, з'ясовано суттєві обставини діяльності TOB «Арт-Вікторія» (акт перевірки від 19.01.2011 р. № 53/232/33908170): Основним видом діяльності TOB «Арт-Вікторія» є організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду. За даними декларацій з податку на прибуток підприємства (3 квартали 2010 року) основні засоби відсутні, амортизація не нараховувалась, відповідно до даних звіту за формою 1-ДФ кількість працюючих - 1 особа. У TOB «Арт-Вікторія» відсутні трудові ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Операції TOB «Арт-Вікторія» з постачальниками і покупцями не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Проведення будь-яких господарських операцій TOB «Арт-Вікторія» не підтверджено із врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності. Зазначене свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв'язку з цим доведено, що посадові особи TOB «Арт-Вікторія» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від TOB «Арт-Вікторія» до підприємств-покупців у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

З врахуванням наведеного відповідач вважає, що актом перевірки від 19.01.2011 р. №53/232/33908170 зафіксовано відсутність поставок товарів та укладення угод TOB «Арт-Вікторія» з метою настання реальних наслідків. Укладені TOB «Арт-Вікторія» з контрагентами правочини визнано такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

При цьому, враховуючи відсутність у TOB «Арт-Вікторія» необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відповідач не визнає діяльність TOB «Арт-Вікторія» господарською діяльністю в розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В акті перевірки відповідач наводить положення п. 19 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1 і 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України, пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинних на час спірних правовідносин сторін, та робить висновки, що єдиною метою проведення документування фактично нездійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди, несплата до бюджету необхідних податкових платежів, що є заволодінням державним майном.

Наводячи в акті перевірки положення ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо змісту, форми і спрямованості правочину, а також положення ч.ч. 1 і 2 ст. 215 ЦКУ щодо недійсності правочину, відповідач вважає правочин по поставці TOB «Арт-Вікторія» у вересні 2010 року позивачеві тканини пакувальної в межах виконання угоди від 08.09.2010 р. № 1195/10 нікчемним і таким, що в силу ст. 216 ЦКУ не створює юридичні наслідки, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В акті перевірки відповідач наводить положення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та зазначає, що відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, на думку перевіряючих, позивач завищив власні валові витрати в податковій декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 року на суму 21 420 грн., у зв'язку з включенням до їх складу витрат за нікчемним правочином.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на наступне.

Відповідач вважає, що актом перевірки від 19.01.2011 р. № 53/232/33908170 встановлено нікчемність угод TOB «Арт-Вікторія» з контрагентами внаслідок того, що ці правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Тобто визнання фіктивними правочинів TOB «Арт-Вікторія» з контрагентами відповідач обґрунтовує посиланнями на загальні вимоги при укладенні правочину, вважаючи недотримання цих умов, нібито встановлене актом перевірки іншої ДПІ, підставою недійсності такого правочину в силу закону, тобто його нікчемності.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦКУ, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Якими саме можуть бути такі правочини, Пленум ВСУ перерахував також у цьому пункті, наголошуючи на обов'язковій їх складовій - вині, що виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, доказаній вироком суду, постановленим у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, у вказаному переліку немає, навпаки встановлено, що всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є лише той правочин, недійсність якого прямо встановлена законом (нікчемний правочин), а за ч. 3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чинного на час спірних правовідносин сторін, в функції державних податкових інспекцій входить, зокрема подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними. Тобто повноважень на самостійне визнання правочинів недійсними, в т.ч. нікчемними, податкові інспекції не мають.

Натомість, за ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто в силу встановленої законом презумпції правомірності правочину ніхто не може нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину.

Визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю.

Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Отже, твердження відповідача й обґрунтування цього твердження в акті перевірки про нікчемність угоди з придбання у вересні 2010 року позивачем у TOB «Арт-Вікторія» тканини пакувальної у кількості 3 600 м2 за ціною 5,95 грн./м2 в межах виконання угоди від 08.09.2010 р. №1195/10 не відповідає дійсності, відповідачем не наведено жодної передбаченої законом ознаки такої нікчемності, а недійсною вказана угода судом не визнавалась.

Підтвердженням реальності вказаного правочину, крім наданих до перевірки вищевказаних документів, є платіжне доручення, за яким позивачем на користь TOB «Арт-Вікторія» було здійснено оплату отриманої пакувальної тканини.

Четверте порушення: в акті перевірки від 02.03.2011 р. №376/08-02/2-05393145 зафіксовано порушення ПАТ «Дніпрометиз» абз.7 пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону №334, а саме - заниження валових витрат на суму заборгованості, погашеної в межах врегулювання сумнівної заборгованості на 6 448 грн.

Оплата на користь постачальника - ПП ОСОБА_7 проведена згідно платіжного доручення від 25.04.2010 р. №2488.

Як визначено у пп.54.3.2 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2012 р. № 2755-VІ, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків якщо дані перевірок платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 ПК України, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, згідно з абз.1 п.58.1 ст.58 вищезазначеного Кодексу.

Відповідно до абз.2 п.58.1 ст.58 ПК України, податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання: посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

У податковому повідомленні-рішенні від 21.03.2011 р. №0000148812 підставою для здійснення розрахунку або перерахунку суми податкового зобов'язання застосування штрафних (фінансових) санкцій, зазначені пп. 54.3.2 п.54.3 ст.54, п. 123.1 ст.123 ПК України та акт перевірки від 02.03.2011 р.№376/08-02/2-05393145.

Податковим повідомленням-рішенням від 21 березня 2011 року № 0000138812 відповідачем для позивача було визначено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (код 11020500) за основним платежем у розмірі 206 320,68 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 51 580,17 грн., що разом становить 257 900,85 грн. Цю суму позивача було зобов'язано сплатити в десятиденний термін.

Підставою визначення грошового зобов'язання у вищевказаному податковому повідомленні-рішенні відповідачем було заявлено встановлене актом перевірки порушення позивачем п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 та п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час спірних правовідносин сторін.

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення стали три порушення, визначені відповідачем в акті перевірки.

Перше порушення: порушення п. 13.1, п.13.2 ст.13, п.16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у неутриманні (несплаті) до бюджету податку з доходу нерезидента ОАО «Северсталь», РФ із джерелом його походження з України.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що за субліцензійними договорами від 03.05.2010 р. № 775/10 й № 776/10, укладеними з ОАО «Северсталь», РФ на передачу прав на програмне забезпечення позивачем при перерахуванні 24.06.2010 р. на рахунок нерезидента валютних коштів у вигляді плати за право користування програмним забезпеченням (роялті) у загальній сумі 28 109,71 доларів США (222 342,18 грн.) не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу такого нерезидента за ставкою 15 % в сумі 33 351,33 грн.

Із вказаним фактом порушення податкового законодавства позивач погоджується, дії відповідача щодо визначення для позивача в податковому повідомленні-рішенні сум податкових зобов'язань за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями в частині саме цього порушення не є предметом судового оскарження.

Друге порушення: порушення п. 13.1, п. 13.2 ст. 13, п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилося у неутриманні (несплаті) до бюджету податку з доходу нерезидента «M.F.L. SA», Швейцарія із джерелом його походження з України.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем з фірмою «М.F.L. SА», Швейцарія укладено контракт від 31.07.2008 р. № 1345/08 на поставку обладнання. Відповідно до п. 1.3 цього контракту Продавець-нерезидент зобов'язується силами своїх спеціалістів виконати шеф-монтажні та пусконалагоджувальні роботи у відповідності з вимогами, передбаченими в контракті та додатках до нього.

До загальної суми контракту крім вартості самого обладнання на умовах поставки автомобільним транспортом DDU - Дніпропетровськ включено вартість робіт з його пуско-наладки та введення в експлуатацію. Згідно додатку № 1 до контракту вартість шефмонтажу та пусконалагоджувальних робіт складає 103 800,00 євро, відповідно до доповнення № 1 від 23.12.2008 р. до контракту вартість робіт по пуско-наладці та введенню в експлуатацію обладнання підтверджено в сумі 103 800,00 євро.

В акті перевірки відповідачем наводяться положення розділу 10 контракту від 31.07.2008 р. № 1345/08 «Пусконалагоджувальні роботи та введення в експлуатацію», а саме:

10.1. Нерезидент (Продавець) приймає на себе зобов'язання здійснити комплекс робіт з пуско-наладки та введення обладнання в експлуатацію, а саме: введення обладнання в експлуатацію, проведення заключних випробувань обладнання, навчання обслуговуючого персоналу Покупця та спеціалістів з технічного обслуговування. По прибуттю на завод Покупця спеціалісти Продавця перевіряють правильність підготовчого монтажу, здійсненого Покупцем. Початок робіт по введенню обладнання в експлуатацію є підтвердженням факту правильного здійснення Покупцем підготовчого монтажу.

10.2. Продавець зобов'язаний для кожної партії (лота) обладнання здійснити весь комплекс робіт з пуско-наладки та введення в експлуатацію в строк не більше 5 календарних тижнів, починаючи з дати прибуття спеціалістів Продавця на завод Покупця.

10.3. Покупець зобов'язаний здійснити підготовчий монтаж обладнання. Під підготовчим монтажем розуміються: підготовка фундаментів у відповідності з кресленнями, отриманими від Продавця, та розстановка обладнання на фундаменти, а також прокладення та розключення електричного та силового кабелю.

10.4. Загальна вартість пусконалагоджувальних робіт та введення обладнання в експлуатацію без урахування податків, що стягуються на території України, складає 103 800,00 євро.

10.5. Підтвердженням факту виконаних Продавцем пусконалагоджувальних робіт кожної лінії та введення її в експлуатацію є Акт про пуск обладнання в експлуатацію з відміткою «без зауважень», підписаного представниками сторін.

10.6. Питання оподаткування доходів, отриманих з джерел на території України, регулюється міждержавними угодами про уникнення подвійного оподаткування та податковим законодавством України.

10.7. Для звільнення від податку на доходи іноземних юридичних осіб з джерел, що знаходяться на території України, Продавець зобов'язується надати Покупцю виписку з Комерційної Палати, легалізовану шляхом проставлення апостилю.

10.8. Всі витрати, пов'язані з проїздом, проживанням та харчуванням спеціалістів Продавця, оплачуються ними самостійно.

Перевіркою відповідача встановлено, що у періоді, що перевірявся, на рахунок нерезидента-продавця фірми «M.F.L. SA», Швейцарія були перераховані валютні кошти:

- 24.07.2009 р. - 145 531,50 євро (1 586 829,34 грн.),

- 18.08.2009 р. - 149 730,00 євро (1 644 619,35 грн.),

- 24.09.2009 р. - 135 714,751 євро (606 381,12 грн.),

- РАЗОМ: 430 976,25 євро (4 837 829,81 грн.), з них:

327 176,25 євро - сплата кредиторської заборгованості за поставлене обладнання,

103 800,00 євро - плата за шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи та тестові випробування обладнання.

Відповідач зазначає, що до перевірки йому було надано акти прийому-передачі виконаних нерезидентом шеф-монтажних, пусконалагоджувальних робіт та тестових випробувань обладнання за лотами №№ 1-3 на загальну суму 103 800,00 євро. На кожному акті прийому-передачі зроблена помітка «Сплачено 18.08.2009 р. 34 600,00 EUR» і проставлено штамп та підпис відповідальної особи управління валютного контролю ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідач зазначає, що за п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею, а для цілей цієї статті під такими доходами слід розуміти й доходи від послуг типу «інжиніринг» ( пп. «в» п. 13.1 ст. 13).

Також відповідач вказує, що за п. 13.2 ст. 13 ЗаконуУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у п.п. 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Тож відповідач вважає, що позивач при перерахуванні 18.08.2009 р. на рахунок нерезидента фірми «M.F.L. SA», Швейцарія валютних коштів за виконані за контрактом від 31.07.2008 р. №1345/08 шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи й тестові випробування обладнання у загальній сумі 103 800,00 євро (1 140 128,82 грн.) повинен був утримати й сплатити до бюджету податок з такого доходу нерезидента в сумі 171 019,32 грн., тобто за ставкою 15 %, оскільки ним не було надано до перевірки довідку, яка підтверджує, що фірма «M.F.L. SA» є резидентом країни, з якою Україною укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування.

З такою позицією відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

По-перше, за контрактом від 31.07.2008 р. № 1345/08, укладеним позивачем з фірмою-резидентом Швейцарії «M.F.L. SA», продавець поставив позивачеві обладнання не власного виробництва, а виробництва фірми-резидента Італійської Республіки «MARIO FRIGERIO S.p.А», що підтверджується відповідними сертифікатами про походження та сертифікатами якості виробника.

Як вже було зазначено вище, за п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею, але у пп. «й» цього пункту цієї статті встановлено виключення: за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

- надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань,

- проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів,

- розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології,

- консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт,

- а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами).

Тож консультації й нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт не авторського характеру, коли їх здійснює не автор (виробник) обладнання, не є інжинірингом у розумінні п. 1.36 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

По-друге, здійснення монтажних та пусконалагоджувальних робіт безпосередньо нерезидентом на території України, на відміну від консультацій та авторського нагляду під час здійснення таких робіт іншими особами, не може класифікуватись як послуги типу «інжиніринг», доходи від таких робіт не повинні оподатковуватися як доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України за ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Такі послуги класифікуються, як доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від нерезидента, які відповідно до пп. «й» п. 13.1 не є доходами, які підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

По-третє, для віднесення певного виду робіт (послуг) нерезидента до господарської діяльності вказані роботи (послуги) мають відповідати вимогам п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто виконуватись (надаватись) на території України систематично, рівномірно, через певні проміжки часу, тобто відповідати ознаці регулярності, тривати весь час, а не тимчасово, тобто бути постійними, становити суть діяльності або бути важливою, значимою частиною діяльності нерезидента, тобто бути суттєвими.

Виконані ж нерезидентом фірмою «М.F.L. SA», Швейцарія на користь позивача шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи й тестові випробування обладнання за контрактом від 31.07.2008 р. № 1345/08 не відповідають зазначеним вище характеристикам, а тому одержані від таких робіт доходи не підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Приймаючи рішення по справі, суд також враховує, що відповідно до п. 1 ст. 7 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал (підписана 30.10.2000 р., ратифікована 10.01.2002 р. згідно з Законом України від 10.01.2002 р. №2929-ІІІ, набрала чинності для України 26.02.2002 р.) прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво; якщо ж підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва.

Третє порушення: порушення п.13.1, п.13.2 ст.13, п.16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у неутриманні (несплаті) до бюджету податку з доходу нерезидента «Statybos produkcijos sertifikavimo centras» Литовська Республіка із джерелом його походження з України.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем з нерезидентом «Statybos produkcijos sertifikavimo centras» (Державне підприємство «Центр із сертифікації будівельної продукції», ДП «ЦСБП»), Литовська Республіка укладено ліцензійний договір від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L-ec/1069/09 про надання права користування сертифікатами відповідності СЕ та маркірування вказаної в цих сертифікатах продукції знаком СЕ.

У додатку А від 24.07.2009 р. до вказаного ліцензійного договору зазначено номер сертифікату відповідності - 1397-CPD-0268, 2009-07-24, найменування продукції - стальна фібра для конструкційного армірування бетону та розчину, контроль якості сертифікованої продукції - згідно стандарту EN 14889-1:2006, а саме:

- самоконтрольні випробування - виконує лабораторія ліцензіата;

- оцінка результатів самоконтрольних випробувань - виконують експерти ДП «ЦСБП»;

- оцінка лабораторії виробника-ліцензіата - виконують експерти ДП «ЦСБП»;

- оцінка системи контролю виробництва - виконують експерти ДП «ЦСБП».

Самоконтрольні випробування здійснюються ліцензіатом згідно плану внутрішнього контролю виробника та надаються ДП «ЦСБП» один раз на рік під час надзорного аудиту, а оцінка системи контролю виробництва здійснюється ДП «ЦСБП» починаючи з квітня 2010 року кожні 12 місяців.

Плата за нагляд відповідності сертифікованої продукції узгоджена сторонами у розмірі 1 207,28 євро, додатково ліцензіат здійснює відшкодування витрат на транспорт, відрядження, проживання й страховку після оцінки системи контролю виробництва згідно фактичних витрат ДП «ЦСБП».

Згідно додаткової угоди № 1 від 01.04.2010 р. та додатку Б від 01.04.2010 р. до вказаного ліцензійного договору сторони на підставі фактично понесених ДП «ЦСБП» витрат на транспорт, відрядження, страховку та проживання під час наглядового аудиту 27.04.2010 р. узгодили додаткову вартість сертифікаційних робіт в сумі 1 070,44 євро.

Відповідач вказує, що до перевірки було надано копії ЄС-сертифікату відповідності 1397-CРD-0268 від 24.07.2009 р. російською та англійською мовою. Ліцензійний договір діє разом з сертифікатами відповідності з моменту його укладення до тих пір, поки діють ці сертифікати відповідності.

На підставі вищевикладеного позивачем на користь нерезидента ДП «ЦСБП», Литовська Республіка було здійснено перерахування валютних коштів у загальній сумі 2 277,72 євро (24 237,49 грн.), зокрема:

- 13.04.2010 р. - 1 207,28 євро (13 000,17 грн.),

- 29.04.2010 р. - 1 070,44 євро (11 237,32 грн.).

Виконання робіт підтверджено підписаним сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт від 20.05.2010 р. в сумі 2 777,72 євро.

Наводячи в акті перевірки положення п. 1.21 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо доходів із джерелом їх походження з України як будь-яких доходів, отриманих резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, відповідач зазначає, що за п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею, а для цілей цієї статті під такими доходами слід розуміти й інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення (пп. «й» п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідач також вказує, що за п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у п.п. 13.3- 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Тож відповідач вважає, що позивач при перерахуванні 13.04.2010 р. на рахунок нерезидента ДП «ЦСБП», Литовська Республіка валютних коштів за виконані за контрактом від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L-ес/1069/09 роботи в сумі 1 207,28 євро (13 000,17 грн.) повинен був утримати й сплатити до бюджету податок з такого доходу нерезидента в сумі 1 950,03 грн., тобто за ставкою 15 %, оскільки ним не було надано до перевірки довідку, яка підтверджує, що ДП «ЦСБП» є резидентом країни, з якою Україною укладено міжнародний договір про уникнення подвійного податкування.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на наступне.

Виконані ж нерезидентом ДП «ЦСБП», Литовська Республіка на користь позивача сертифікаційні роботи за контрактом від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L.-ЄС/1069/09 не відповідають зазначеним вище характеристикам, а тому одержані від таких робіт доходи не підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Податковим повідомленням-рішенням від 21 березня 2011 року № 0000188822 відповідачем для позивача було визначено суму грошового зобов'язання внаслідок застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1 грн. (код платежу 3021080900). Цю суму позивача було зобов'язано сплатити в десятиденний термін.

Підставою визначення грошового зобов'язання у вищевказаному податковому повідомленні-рішенні відповідачем було заявлено встановлене актом перевірки порушення позивачем п. 1 ст. 3 та п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

В акті перевірки відповідачем зазначено, що для проведення розрахунків із споживачами позивачем у відповідача зареєстровано реєстратор розрахункових операцій (РРО), книги обліку розрахункових операцій до РРО та розрахункові книжки. На момент перевірки позивач використовував РРО Міні 500.02 МЕ (заводський номер ПБ 57144810, реєстраційний номер 0402005814), що розташований в приміщенні каси підприємства, яка знаходиться у приміщенні заводоуправління за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Газети «Правда», 20.

В охопленому перевіркою періоді позивач мав торгові патенти на право здійснення торгівельної діяльності, які були видані відповідачем. В цьому періоді відповідачем встановлено реалізацію позивачем покупних товарів за готівкові кошти без застосування РРО (з розрахунками з оформленням прибуткових касових ордерів) на загальну суму 47 661,9 грн.

Суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року № 0000188822 є правомірним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до вимог п.1 ст.3 вищевказаного Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Отже, з огляду на вищенаведене, при продажу товарів в місці отримання товарів, а саме на складах підприємства, де розрахунки у готівковій формі не здійснюються, РРО не застосовуються.

Але в місці отримання готівкових коштів, а саме в спеціально облаштованому приміщенні каси підприємства, яке знаходиться у будівлі заводоуправління і де розташовано реєстратор розрахункових операцій Міні 500.02 ME, ВАТ «Дніпрометиз» зобов'язане застосовувати РРО.

Окрім того, у даному випадку відсутні підстави вважати продаж товарів ВАТ «Дніпрометиз» покупцеві - ОСОБА_8, факти якого зафіксовано матеріалами перевірки, оптовою торгівлею, оскільки угоди (укладені як у письмовій так і в усній формі) з фізичною особою, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, відповідають характеристикам договору роздрібної купівлі-продажу, визначення якого наведено у ст.698 ЦК України: за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

З огляду на викладене, суд вважає правомірними висновки акту перевірки щодо порушення з боку ВАТ «Дніпрометиз» вимог п.1 ст.3 та п.1 ст.9 Закону №265 при здійсненні реалізації продукції не власного виробництва за готівкові кошти без застосування РРО.

Фінансова санкція за зазначене порушення визначена відповідно до п.1 ст. 17 Закону №265 в редакції, що діяла станом на дату прийняття податкового повідомлення - рішення, в сумі 1 гривня.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог, так як вважає, що належним способам захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право, буде визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача в тій частині, в якій вони не відповідають нормам законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи, що податковим повідомленням-рішенням відповідача від 21 березня 2011 року за № 0000148812 позивачу визначено за основним платежем з податку на прибуток приватних підприємств 57 699,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 14 424,63 грн., а за перше та третє порушення, які стали одними з підстав для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення, та з якими суд не погоджується, основний платіж складає 57 847,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 14 461,94 грн., суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині шляхом визнання протиправним та скасування повністю податкового повідомлення-рішення відповідача від 21 березня 2011 року № 0000148812.

У зв'язку з тим, що суд погоджується із неправомірним нарахуванням в податковому повідомленні-рішення відповідача від 21 березня 2011 року № 0000138812 основного платежу у розмірі 172 969,35 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 43 242,33 грн., суд вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 21 березня 2011 року № 0000138812 в частині основного платежу у розмірі 172 969,35 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 43 242,33 грн.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року № 0000188812 є правомірним, в цій частині позову суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування даного податкового повідомлення-рішення і, відповідно, щодо стягнення з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача 1,00 грн.

Суд також вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача 72 123,63 грн., 216 211,68 грн., які були визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, так як у зв'язку із задоволенням позовних вимог шляхом визнання частини податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування, на особистій картці позивача з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на прибуток іноземних юридичних осіб відповідачем мають бути внесені відповідні корективи, що і є, на думку суду, належним способом захисту позивача.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог позивача, суд вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2140,00 грн.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000138812 від 21.03.2011 року в частині основного платежу у розмірі 172 969,35 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 43 242,33 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Дніпрометиз» судові витрати у розмірі 2140,00 грн. (дві тисячі сто сорок гривень нуль копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Суддя Постанова не набрала законної сили 25 лютого 2013 року. СуддяВ.М. Олійник В.М. Олійник В.М. Олійник


Суд	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	20.02.2013
Оприлюднено	01.03.2013
Номер документу	29634659
Судочинство	Адміністративне

Судовий реєстр по справі —2а/0470/14874/12

Постанова від 21.06.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Олендер І.Я.

Ухвала від 20.06.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Олендер І.Я.

Ухвала від 26.01.2018

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Олендер І.Я.

Ухвала від 13.12.2012

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Олійник Віктор Миколайович

Ухвала від 12.02.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Приходько І.В.

Постанова від 20.02.2013

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Олійник Віктор Миколайович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.02.2013 по справі 2а/0470/14874/12ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —2а/0470/14874/12

Постанова від 21.06.2019

Ухвала від 20.06.2019

Ухвала від 26.01.2018

Ухвала від 13.12.2012

Ухвала від 12.02.2015

Постанова від 20.02.2013

Постанова
від 20.02.2013 по справі 2а/0470/14874/12
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД