Ухвала

від 18.02.2013 по справі 2а-1670/6817/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 р.Справа № 2а-1670/6817/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2012р. по справі № 2а-1670/6817/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕТСо"

до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕТСо", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000052301 від 27.06.2012 р., яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 48 569,75 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на невідповідність висновків акту перевірки від 13.06.2012 р. №848/22/23812829 щодо порушення ТОВ "НЕТСо" п. п. 1.3, 1.7 ст. 1, пп. 7.2.2 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок чого завищено податковий кредит по ПДВ у розмірі 42 375,00 грн.

Зазначає, що відповідачем в односторонньому порядку не прийнято наданих на перевірку підтверджуючих документів по господарським операціям з придбання у ТОВ "Макростаб" товарно-матеріальних цінностей (поліетиленовий модифікатор, епоксидне соєве масло, стабілізатор для ПВХ, тощо). Проте, як стверджує позивач, господарські операції з ТОВ "Макростаб" зафіксовані та підтверджені первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Як позивач, так і його контрагент у період, що охоплювався перевіркою, були зареєстрованими суб'єктами господарювання, платниками ПДВ, перебуваючи на відповідному обліку в органах державної податкової служби.

Висновки перевіряючих про непідтвердження реальності здійснення поставок обґрунтовані лише припущеннями та спростовуються наданими на перевірку документами. До того ж позивач наголошує на неправомірності проведення самої перевірки, оскільки ТОВ "НЕТСо" своєчасно надані всі відповіді з поясненнями і документальними підтвердженнями на запити контролюючого органу.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕТСо".

Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби №0000052301 від 27.06.2012 р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕТСо" грошові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 490 грн. 56 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача надав письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ "НЕТСо" зареєстроване як юридична особа Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області 15.02.1996 р., свідоцтво про державну реєстрацію серія А00 №189052 (т.1, а.с.86), ідентифікаційний код 23812829, місцезнаходження юридичної особи: Полтавська область, Полтавський район, с.Абазівка, вул. Білоуського, 52-А.

До видів діяльності ТОВ "НЕТСо" за КВЕД відносяться: холодне волочіння дроту; виробництво пластмас у первинних формах; виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; діяльність посередників у торгівлі широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля; вантажний автомобільний транспорт.

У період з 23.05.2012 р. по 06.06.2012 р. фахівцями Полтавської МДПІ Полтавської області на підставі направлень від 22.05.2012 р. №0006 та від 30.05.2012 р. №000651, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕТСо" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р.

За результати вказаної перевірки складено акт від 13.06.2012 р. №848/22/23812829, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "НЕТСо", зокрема, п. п. 1.3, 1.7 ст. 1, пп. 7.2.2 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів на підставі нікчемного правочину, чим завищено суму податкового кредиту в загальному розмірі 42 375,00 грн. (т.1, а.с. 11-70).

На підставі зазначеного акту перевірки Полтавською МДПІ винесено, крім інших, податкове повідомлення-рішення від 27.06.2012 р. №0000052301 (т.1, а.с. 10), яким ТОВ "НЕТСо" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на 48 569,75 грн. (у тому числі 42 376,00 грн. - за основним платежем, 6 193,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до Державної податкової служби у Полтавській області. За результатами розгляду скарги рішенням ДПС у Полтавській області від 13.09.2012 р. №2351/10/10-215 податкове повідомлення-рішення залишила без змін, а скаргу - без задоволення (т.2, а.с.7-14).

Також встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Макростаб» на підставі договору №15/04-02 від 15.04.2010 р.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, ТОВ «Макростаб», використання товару у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковими накладними, оформленими згідно вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України; контрагент позивача на момент складання податкових накладних та здійснення господарських операцій був платником ПДВ.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме до щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд першої інстанції також зазначив, що викладені в акті перевірки висновки з приводу нікчемності угоди, укладеної позивачем з ТОВ "Макростаб", зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ні Податковий кодекс України, ні Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Як свідчать письмові докази, між ТОВ "НЕТСо" та ТОВ "Макростаб" укладений договір №15/04-02 від 15.04.2010 р., відповідно до умов якого ТОВ "Макростаб" (продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ "НЕТСо" (покупець) товар, а покупець прийняти та оплатити. Вартість товару вказана в рахунках - фактурах та накладних на поставку товару, які являються невід'ємною частиною даного договору. Умови поставки товару - самовивіз зі складу продавця (Київська обл., Броварський район, с.Димитрово, вул.Дмитрова, 2Г). (т.1, а.с.87-88).

Реальність здійснення умов вказаного договору підтверджується видатковими накладними (т.1, а.с.90-105); податковими накладними (т.1, а.с.106-121); товарно - транспортні накладними (т.1, а.с.122-136).

Відповідно до п.2.1 договору №15/04-02 від 15.04.2010 р., для замовлення кожної партії товару Покупець завчасно за 30 календарних днів до бажаного строку отримання товару направляє факсом Продавцю заявку узгодженої форми, яка є невід'ємною частиною даного договору із вказівкою асортименту та кількості необхідного товару.

Так, на виконання вказаного положення договору ТОВ "НЕТСо" надано відповідні заявки на поставку стабілізатора для ПВХ Baeropan TX 355 R/1, діоксиду титану R 206, поліетиленового воску Baerolub Pa-L, модифікатора Degalan 10F, лубриканта Pa-L, комплесного стабілізатора SMS 355 R/1, модифікатора 10 F, стабілізатора LSA, стабілізатора EXREIN EP-KONZ.G, модифікатора Acrilan B 23 (а.с.117-132, т.2).

Відповідно до п.2.6 договору №15/04-02 від 15.04.2010 р., при відвантаженні товару продавець надає покупцеві рахунок - фактуру, накладну, податкову накладну, лист технічної інформації про товар, сертифікат якості.

Крім того, на підтвердження реальності господарських взаємовідносин з контрагентом позивачем листи технічної інформації про товар та сертифікати якості, копії яких залучені до матеріалів справи (а.с.164-205, т.2).

Перевезення придбаного товару здійснено ТОВ "НЕТСо" власним вантажним автомобілем ТАТА LPT 613/38, який знаходиться на балансі підприємства з вересня 2009 року (а.с. 78-80, т.2). У зв'язку з цим ТОВ "НЕТСо" зареєстроване платником збору за забруднення навколишнього природного середовища (екологічного податку) та подає відповідні податкові розрахунки до органу державної податкової служби (а.с. 81-92, т.2).

Згідно товарно-транспортних накладних, перевезення вантажу здійснював водій ОСОБА_1 Позивачем надано накази про прийняття на роботу вказаної особи з 14.09.2009 р. та її звільнення з 15.06.2012 р. (а.с.93-94, т.2). При цьому на кожну поїздку водію видавалися посвідчення про відрядження (а.с. 95-109, т.2).

Прийомку товарно - матеріальних цінностей здійснював начальник цеху ОСОБА_2, переведений на цю посаду 03.11.2008 р. та звільнений 23.07.2012 р. (а.с. 111-112, т.2), до посадових обов'язків якого, згідно з п. 2.4 посадової інструкції начальника цеху з виробництва продукції із полівінілхлориду, входить забезпечення своєчасної заготівлі сировини для виробництва, її приймання та зберігання на виробничому складі (а.с. 113-114, т.2).

Згідно технічного паспорту на виробничий будинок, ТОВ "НЕТСо" є власником нежитлових будівель по вул. Білоуська, 52-а, у с. Абазівка Полтавського району Полтавської області, які використовуються в якості складських приміщень (а.с. 148-163, т.2). Вказані приміщення знаходяться на балансі ТОВ "НЕТСо" та обліковуються у бухгалтерському обліку на рах. 103 "Будинки та споруди" (а.с. 115-116, т.2).

Облік придбаного товару позивач відобразив у накладних на внутрішнє переміщення (а.с.137-164, т.1) та картках складського обліку матеріалів (а.с.165-185, т.1).

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності шляхом виготовлення продукції та її реалізації підтверджується видатковими накладними (а.с.185-214, т.1) та терміновими звітами про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами (а.с.215-244, т.1).

Таким чином, господарські операції між позивачем та контрагентами повністю підтверджено належними первинними документами, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковими накладними, оформленими згідно вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Макростаб"; придбаний товар використано у власній господарській діяльності.

На момент складання податкових накладних на адресу позивача, його контрагент - ТОВ "Макростаб" зареєстрований в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрований в установленому порядку платником податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбудеться раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів /послуг, що підтверджено податковою накладною.

Норми п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Крім того, постановою апеляційного суду Полтавської області від 01.10.2012 р. по справі №33/1690/280/2012 скасовано постанову Полтавського районного суду від 30.08.2012 р. стосовно директора ТОВ "НЕТСо" ОСОБА_3 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.1631 Кодексу України про адміністративні правопорушення за вчинення порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку. Провадження у справі закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.47, т.2).

З приводу викладеного в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину, колегія суддів зазначає що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

З 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, є виключною компетенцією судових органів.

З огляду на приписи наведених вище норм права, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Згідно ч. 1 ст. 244 - 2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення - рішення №0000052301 від 27.06.2012р., що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2012р. по справі № 2а-1670/6817/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.