Ухвала

від 28.02.2013 по справі 2а/1570/4746/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 р.Справа № 2а/1570/4746/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

За участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом ЗАТ «Пересувна механізована колона № 5» до Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ЗАТ «Пересувна механізована колона № 5» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі Одеської області Державної податкової служби від 20.06.2011 року № 0000732301, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 106 228 грн., з яких 84 982 грн. - за основним платежем, 21 246 грн. - за штрафними санкціями.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Будкомплекс» з посиланням на факт несплати контрагентом до бюджету сум ПДВ за цими операціями, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі від 06.06.2011 року № 961/23/01353500 про результати планової виїзної перевірки ЗАТ «Пересувна механізована колона № 5» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення 7.2.3, 7.2.4 п.7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у заниженні податку на додану вартість впродовж травня-вересня 2010 року.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаному періоді позивачем сформовано податковий кредит по ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом - ТОВ «Будкомплекс», якого визнано банкрутом та який не включив до складу податкових зобов'язань зазначену суму ПДВ за цими операціями та не відобразив їх у податковій звітності і фактично не сплатив цих сум до бюджету.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Будкомплекс» на дату укладання договору №8/26/05 від 26.05.2010 року, надання послуг та виписки податкових накладних за даним договором, у встановленому Законом порядку було зареєстровано як юридична особа та як платник податку на додану вартість.

Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Згідно пп.7.4.5. п. 7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Закон не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб, отже несплата податку або не зменшення суми податкових зобов`язань продавцем (виконавцем робіт) у тому числі внаслідок ухилення від сплати у разі здійснення господарської діяльності не впливає на формування податкового кредиту покупцем цих робіт та суму бюджетного відшкодування.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне негативні наслідки саме для нього.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість або віднесення до податкового кредиту частини вартості товарів (послуг) податку у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, здійснив оплату товарів (робіт, послуг) з урахуванням податку на додану вартість для здійснення власної господарської діяльності та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, отже невиконання контрагентом позивача зобов'язання зі сплати податку на додану вартість до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість шляхом формування податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.05.2010 року між ЗАТ «Пересувна механізована колонна №5» та ТОВ «Будкомплекс» укладено договір №8/26/05 від 26.05.2010 року, згідно якого ТОВ «Будкомплекс» надано послуги по виділенню будівельних механізмів, виготовленню плоских арматурних каркасів, з надання в оренду опалубки, виготовлення та встановлення опалубки на будівельному майданчику, виготовлення металоконструкцій по заявкам замовника.

Про підтвердження надання послуг свідчать первинні бухгалтерські документи, а саме податкові накладні, накладні, платіжні доручення, акти прийому - здачі робіт, акти огляду прихованих робіт тощо.

На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, податковим органом не доведено належними доказами факт неправомірності формування податкового кредиту позивачем.

Крім цього судом першої інстанції встановлено, що на час здійснення господарських операцій та виписки податкових накладних ТОВ «Будкомплекс» перебувало у Єдиному державному реєстрі та мало статус платника податку на додану вартість.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом ЗАТ «Пересувна механізована колона № 5» до Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.