Постанова

від 27.02.2013 по справі 5004/1384/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року Справа № 5004/1384/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Лукашук А.В. (договір № 26 від 05 жовтня 2012 року )

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "Арт-Десятка" на рішення господарського суду Волинської області від 27 грудня 2012 року у справі №5004/1384/12 (суддя Черняк Любов Олександрівна)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Інноваційно Будівельних Технологій"

до відповідача Приватного підприємства "Арт-Десятка"

про стягнення в сумі 39 906 грн..

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Волинської області від 27 грудня 2012 року по справ № 5004/1384/12 (а.с. 41-42), з підстав вказаних у даному рішенні, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інноваційно-Будівельних Технологій» (надалі - Позивач) до Приватного підприємства «Арт-десятка» (надалі - Відповідач) про стягнення 26 450 грн. 91 коп. основного боргу, 9 567 грн. 11 коп. процентів за користування чужими коштами, 1 866 грн. 47 коп. три відсотки річних та 2 022 грн. 13 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Волинської області задоволено вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 26 450 грн. 91 коп., трьох відсотків річних в розмірі 1 866 грн. 47 коп., 2 022 грн. 13 коп. індекс інфляції. Та відмовлено в позові щодо стягнення відсотків за користування чужими коштами. Також суд не поклав витрати на послуги адвоката (як судові витрати) на Відповідача, з підстав вказаних у цьому рішенні.

Не погоджуючись з даним рішенням, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 51-53) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення є неправомірним та таким, що не відповідає чинному законодавству України. Підставою неправомірності рішення господарського суду Волинської області і на думку апелянта є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що суд безпідставно та необґрунтовано стягнув 3 % річних та інфляційні витрати.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 17 січня 2013 року (а.с. 47), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27 лютого 2013 року на 15 годину 10 хвилин.

На виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 17 січня 2013 року Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу (а.с. 56-57), в якому, з підстав зазначеному в даному відзиві Позивач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Відповідача та залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник Відповідача в судове засідання від 27 лютого 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 55). Клопотань про відкладення розгляду справи не було подано.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 27 лютого 2013 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи та досліджені в судовому засіданні докази, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Волинської області від 27 грудня 2012 року залишити без змін. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Судом встановлено, що на виконання усної домовленості Позивач відпустив Відповідачу товар (пінолістирол EXTRAPLEX) на загальну суму 61 350 грн. 91 коп. згідно підписаної видаткової накладної № РН-0000012 від 15 вересня 2010 року по довіреності №173 від 15 вересня 2010 року (а.с. 9,10).

Відповідач здійснив часткову оплату товару на суму 34 900 грн., дане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з рахунку Позивача, зокрема: 16 вересня 2010 року Відповідачем проплачено - 30 000 грн. (а.с. 12), 27 січня 2012 року - 4 000 грн. (а.с.13) та 22 червня 2012 року - 900 грн. (а.с. 14).

В силу діх статтей 174, 181 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 526 Цивільного України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 612 Цивільнго кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку апеляційний суд зазначає, що досягнута між Позивачем та Відповідачем усна домовленість, шляхом проставлення підпису на видатковій накладній підпису довіреної особи, щодо отримання товару, згідно довіреності № 173 від 15 вересня 2010року, виписаній Відповідачем на отримання товару від Позивача і виплати частини коштів (згідно банківських виписок), містить в собі ознаки договору купівлі-продажу у відповідності до якого Позивачем було взято на себе зобов'язання щодо передачі на замовлення Відповідача товару (надання послуг), а Відповідач зобов'язаний отримати даний товар та оплатити його вартість.

Відповідно, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений правочин, який породжує певні обов'язки без дотримання письмової форми правочину, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили умови договору купівлі-продажу, тобто на підставі названого правочину у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості товару, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: видаткова накладна № PH - 0000012 від 15 вересня 2010 року (а.с. 9); довіреність № 173 від 15 вересня 2010 року від (а.с. 10); рахунок - фактура № СФ-0000006 від 15 вересня 2010 року від 15 вересня 2010 року (а.с. 11); банківські виписки (а.с. 12-14); вимога щодо погашення заборгованості та звернення з відповідним позовом до суду (а.с. 18; доказ направлення на а.с. 19).

Отже, правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий товар в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Колегія суддів зауважує, що зазначеним претензійним листом Позивач ініціював перед Відповідачем питання щодо повернення заборгованості за поставлену продукцію.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справ наявні акти звірки взаємних розрахунків станом на 1 червня 2012 року (а.с. 37) та станом на 26 січня 2012 року (а.с. 38), які підписані та скраплені печатками уповноважених представників Позивача та Відповідача, з яких опосередковано вбачається, що Відповідач визнав свою заборгованість перед Позивачем.

Отже, враховуючи вищенаведене, заборгованість Відповідача станом на момент розгляду справи становить 26 450 грн. 91 коп. та підтверджена наявними у справі належними та допустимими доказами. Відповідно, вимоги Позивача щодо її стягнення є підставними і підлягають до стягнення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в цій частині та залишає судове рішення в цій частині без змін.

Крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача річні та інфляційні.

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок інфляційних та річних, що наведений у позовній заяві (а.с. 4) Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку.

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків пов'язаних з інфляційним процесом в розмірі 2 022 грн. 13 коп., та три проценти річних від простроченої суми в сумі 1 866 грн. 47 коп..

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду щодо задоволення даних вимог без змін.

Крім того Позивач у позовній заяві просить стягнути з Відповідача 9 567 грн. 11 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд наголошує на тому, що частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, а лише вказано про можливість вимагати їх сплати. Водночас, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України не тільки визначено їх розмір (3 % річних), а й надано сторонам право встановлювати інший розмір процентів у договорі.

Наведене свідчить про те, що частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин колегія Рівненського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що не підлягають одночасному задоволенню вимога Позивача про стягнення 3 % річних, і вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки за своєю правовою природою вони є одним і тим же видом відповідальності за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару (також з огляду на це суд констатує безпідставність обрахунків своїх вимог Позивача в цій частині, як пені, та наголошує на тому, що в силу дії частини 1 статті 546, частини 1,2 статті 547 Цивільного кодексу України, і стягнення пені в даному випадку є неможливим, оскільки нарахування пені (штрафних санкцій) за порушення зобов'язання (при забезпеченні виконання зобов'язання) можливе лише у разі наявності між сторонами письмового договору чи угоди (правочину) в якому обумовлено таке забезпечення виконання зобов'язання).

Водночас суд констатує і той факт, що розмір процентів та порядок їх сплати, у відповідності до статті 1054 Цивільного кодексу України, є істотними умовами договору.

В зв'язку з наведеним вище, колегія суду констатує, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з Відповідача іншого, ніж 3 % річних, розміру процентів за користування чужими грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу в задоволенні позову вцій частині, і залишає основне рішення в цій частині без змін.

Що стосується посилань Відповідача на те, що сторонами строк оплати не визначений, вимоги про оплату товару за Договором не подано, а відтак Позивачем не дотримано вимоги, передбачені статтю 530 Цивільного кодексу України, то колегія суду ставиться до даного твердження критично, виходячи з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що між Позивачем та Відповідачем мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощенний спосіб договір купівлі-продажу, за яким сторони не визначили строк здійснення Відповідачем оплати за отриманий товар. З огляду на це суд вважає, що в такому випадку слід керуватися статтею 692 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що покупець (Відповідач в даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого, як підтверджено матеріалами справи в повному обсязі здійснено не було (тобто, в разі належного отримання товару Відповідачем, накладна є самостійною підставою виникнення обов'язку у Відповідача здійснити розрахунок за отриманий товар).

Колегія суду вважає помилковим посилання Відповідача на те, що обов'язок Відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення Позивачем, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання - здійснити оплату товару та отримання даної вимоги Відповідачем, посилаючись при цьому на положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 Цивільного кодексу України «Виконання зобов'язання» і носить загальний характер (тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті).

Колегія суду констатує, що положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - статтею 692 Цивільного кодексу України (відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар, після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього).

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача на його користь витрати по сплаті послуг адвоката у розмірі 49 431 грн. 36 коп., в зв'язку з чим колегія суддів зазначає таке (покласти на нього ці витрати, як судові витрати по справі).

Відповідно до приписів частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вищий господарський суд України, у пункті 10 роз'яснення «Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/78 від 4 березня 1998 року із змінами та доповненнями, зазначає, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Витрати на оплату послуг адвоката віднесені законом до судових витрат, а отже питання про відшкодування таких витрат та покладання їх на одну із сторін має визначатись одночасно із питанням розподілу між сторонами інших судових витрат.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у цьому Законі.

Згідно статті 26 вказаного Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено що між Позивачем та адвокатом Лукашуком А.В. укладено 5 жовтня 2012 року договір N 26 про надання правової допомоги (надалі - Договір; а.с. 20-21).

Пунктом 3 Договору передбачено обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим Договором, який визначається у відповідному Розрахунку, який є невід'ємним додатком до Договору і свідчить про виконання Сторонами своїх розрахунків. Водночас, наданий Розрахунок не дає змогу встановити обґрунтованість, розумність розрахунку вартості адвокатських послуг.

Згідно статті 30 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність": гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, вимоги даної норми не дотримані Позивачем в повній мірі, оскільки в Договорі не міститься ні порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), ні підстави для зміни розміру гонорару, ні порядок його сплати, ні умови повернення.

Дослідивши зазначений Розрахунок, колегія суду зауважує, що спір, який розглядається в межах цієї справи, на переконання колегії суддів, не є складним ні з правової (юридичної) точки зору (в тому числі відсутність в ньому новизни правових питань) ні з точки зору обґрунтування і доказування заявлених вимог (витребування документів, збирання доказів, складання інших документів, необхідність заявлення додаткових клопотань тощо) необхідних для захисту прав та інтересів клієнта по даній справі, а відтак не потребував від адвоката великого обсягу часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення. та не потребував необхідності великого досвіду для його успішного завершення.

Зроблені розрахунки заявленої до стягнення заборгованості, втрат від інфляції на 3% річних також не є складними, оскільки здійснені по відпрацьованим, сталим, встановленим чинним законодавством методикам наявним у комп'ютерних правових системах „Законодавство" і „Ліга", а відтак також не потребували для їх здіснення великого юридичного досвіду, інтелектуальних зусиль та тривалого часу.

Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Доказі, які підтверджують розумність витрат на оплату адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, передбачені Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (які підтверджували сплату послуг та розумність витрат на оплату послуг адвоката Лукашука А.В. у розмірі 4 499 грн.), в контексті вищезазначених норм законодавства щодо судових витрат за участь адвоката при розгляді справи, які підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Що ж стосується наявної в матеріалах справи розписки (а.с. 36), то вона не є розрахунковим документом, який підтверджує факт сплати коштів Позивачем за надані послуги (крім того, відповідно до норма нового Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", то факт наявності будь-яких грошових відносин, підтверджується саме гонораром).

Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що про таку вимогу Позивач лише опосередковано зазначив в описовій частині відзиву на апеляційну скаргу, однак, апеляційної скарги на оскарження такої відмови не подав.

З огляду на усе вищевказане колегія суду не вбачає підстав для покладання даного розміру відповідних витрат (як судових витрат) на іншу сторону. Також суд погоджується з розміром витрат місцевого господарського суду щодо сплати судового збору. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення в цій частині.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, спростовані усім вищевказаним у даному судовому рішенні, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та Відповідачем, всупереч нормам статтей 32,33 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Волинської області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Арт-Десятка" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 27 грудня 2012 року в справі №5004/1384/12 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №5004/1384/12 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.