Постанова

від 19.02.2013 по справі 2а-12569/12/0170/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013 ПОСТАНОВА Іменем України  м. Сімферополь 19 лютого 2013 р. (14:30 год.) Справа №2а-12569/12/0170/18 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого  судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні  адміністративну справу         за позовом   Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я"           до   Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби               про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень представники сторін: не з'явились. Суть справи: Пансіонат з лікуванням "Кримське Приазов'я" (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до  Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012р. №0000602301/677/10/22-0-9918 та №0000612301/676/10/22/0-9919. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення –рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо заниження позивачем податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість. Також, позивач зазначив, що податковим органом невірно застосовані норми Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що податковим органом нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток у зв'язку з виключенням суми податкового кредиту по взаємовідносинам з Фірмою "Капітель Плюс". Позивач підкреслює, що висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентом позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, реальність господарський операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманих товарів (послуг) в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку,  тому спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.11.2012 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду. У судове  засідання 19.02.2013 р. представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та  місце розгляду справи. У судове засідання представник відповідача 19.02.2013 р. також не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надіслав на адресу суду 18.02.2013р. клопотання про перенесення розгляду справи. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі  матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті. Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -      ВСТАНОВИВ: Пансіонат з лікуванням "Кримське Приазов'я" є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи – 22268134),  перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 05.11.2004 р. № 00659649 серії НБ №110260, індивідуальний податковий номер 222681301198. Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я" (ЄДРПОУ 22268134) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарських операцій з Фірмою "Капітель Плюс" (код ЄДРПОУ 31095815) за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012р. За результатами проведеної перевірки був складений акт від 20.08.2012 р. №522/22-00/22268134 (а.с.23-58). З акту перевірки вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені такі порушення (а.с. 23): - п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), встановлено заниження позивачем податку на прибуток у сумі 5137,00 грн., у т.ч. за 3 квартал 2011 року - 5137,00 грн.; - п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755 - VI (із змінами та доповненнями), встановлено заниження позивачем податку на  додану вартість у сумі 18168,00 грн., у т.ч.: за жовтень 2009 року - 15159,00 грн., за липень 2011 року - 3009,00 грн. На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення – рішення № 0000612301/676/10/22-0-9919 від 27.08.2012 р. про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 22718,00 грн., з яких за основним платежем 18168,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 4542,00 грн. (а.с.60); №0000602301 від 27.08.2012 р. про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем 5137,00 грн. (а.с. 59). Перевіряючи обґрунтованість визначення суми завишення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 18168,00  грн. та суми завишення від'ємного значення податку на  прибуток на суму 5137,00 грн. Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я", суд зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно. Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень –рішень, якими позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та нараховані штрафні санкції. Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у 2009 р. були визначені в Законі України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон). Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобов'язання – загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді. За пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.   Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. “Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання”, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли під час виникнення спірних правовідносин, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року. Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового  кодексу України  податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового  кодексу України   податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Згідно з  п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п.198.2  ст.198 Податкового  кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість", до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з Фірмою "Капітель Плюс"  на підставі договорів. Перевіряючи реальність виконання договору № 661 від 01.09.09 р. укладеного між позивачем та Фірмою "Капітель Плюс" (ЄДРПОУ 31095815), суд зазначає наступне. Між позивачем та ТОВ "Капітель Плюс" був укладений договір підряду від 01.09.09р. №661, згідно якого Підрядчик зобов'язаний здійснити ремонт кровлі  спального корпусу пансіонату, роботи виконуються з матеріалів Підрядчика. Строк дії договору до 31.10.2009р. Для підтвердження фактичного існування договірних відносин та реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, були використані первинні документи, на підставі яких у бухгалтерському та податковому обліку відображено отримані послуги від Фірми "Капітель Плюс" на суму 90952,80 грн.  а саме: акт виконаних робіт за формою №КБ-2в за жовтень 2009 р. на загальну суму 90952,80 грн. (а.с. 63-65), довідка про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2009р. на суму 90952,80 грн. (а.с. 66), відомість ресурсів к локальному кошторису на ремонт кровлі спального корпусу №2-1-1 (а.с. 67-68), договірна ціна (тверда) (69-70), локальний кошторис №2-1-1 (а.с. 71-72), зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва на суму 90953,000 грн. (а.с. 73-74). Акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами договору, є безпосереднім фактом підтвердження виконання узятих за договором зобов'язань і, відповідно, фактом виконання робіт. Отже судом встановлено, що загальна вартість договору за перевіряємий період складає 90952,80 грн., в тому числі ПДВ 15158,80 грн. Так, Фірмою  "Капітель Плюс" виписана та надано податкову накладну №2051 від 30.10.2009р. на загальну суму 90952,80 грн. у т.ч. ПДВ - 15158,80 гр. (а.с. 75). Після чого, позивач на розрахунковий рахунок Фірми "Капітель плюс" перерахував грошові кошти платіжним дорученням №189 від 02.11.2009р. на суму 77000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 12833,33 грн. та платіжним дорученням №166 від 02.11.2009 р. на суму 13952,80 грн. у т.ч. ПДВ - 2325,47 грн. (а.с. 76-77). Крім того, судом із матеріалів справи та акту перевірки вбачається, що у липні 2011 року Фірма "Капітель плюс" здійснювало постачання товарів (ліжка) позивачу. На підставі чого, Фірмою "Капітель плюс" було видано позивачу видаткову накладну №1139 від 26.07.2011р. на постачання ліжок кількістю 30 шт. на загальну суму 26800,50 грн. у т.ч. ПДВ - 4466,75 грн. (а.с. 78) та податкову накладну №138 від 26.07.2011р. на суму 26800,50 грн. у т.ч. ПДВ - 4466,75 грн. (а.с. 79). Так, позивач на розрахунковий рахунок Фірми "Капітель плюс" перерахував грошові кошти платіжним дорученням № 1 від 26.07.2011р. на суму 26800,50 грн. у т.ч. ПДВ - 4466,75 грн. (а.с. 80). Також, судом встановлено, що постачальник послуг (товарів), придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідних господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкову накладну. Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був юридичною особою,  зареєстрований як платник податків на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України та ЗУ "Про податок на додану вартість" мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних. Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним. Тому суд робить висновок про те, що суми ПДВ у у жовтні 2009 року в  сумі 15159,00 грн. та у липні 2011 року в сумі 3009,00 грн. включені вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на додану вартість в сумі 18168,00 грн.  грн. (15159,00 грн. + 3009,00 грн.) Щодо заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 5137,00 грн., суд вказує наступне. Так, з акту перевірки відповідача судом вбачається, що заниження податку на прибуток з 01.01.2009р. по 31.03.2012 р. у загальній сумі 5137,00 грн., у т.ч. за 3 квартал 2011р. у сумі 5137,00 грн. виникло у зв'язку із завищенням позивачем валових витрат з питань взаємовідносин з Фірмою "Капітель плюс" (а.с. 39). Відповідно  до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн. Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після  закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність  оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2). Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом. Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків. Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами. Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку. Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів. З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів, були створені документи: акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні, платіжні доручення, які вказані вище. Дані документи в силу норм Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій. Тому суд робить висновок про те, що суми включені до складу валових витрат, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування податку за 3 квартал 2011р. в  сумі 22334,00 вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток в сумі 5137,00 грн. Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я" ТМЦ (послуг) у Фірми "Капітель Плюс", у зв'язку з тим, що останній має ознаку "фіктивності" та спрямований на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому усі операції з надання послуг Фірмою "Капітель Плюс" не спричиняють реального настання правових наслідків - є нікчемними, суд зазначає наступне. Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Так, позивач та його контрагент  –  Фірма "Капітель Плюс" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України. Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів. Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України. Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочини між позивачем та Фірмою "Капітель Плюс", були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним). Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами, укладеними між Фірмою "Капітель Плюс" і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання  отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності  позивача. А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочини з наданням товарів (послуг) Фірмою "Капітель Плюс" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи  підтверджують фактичне придбання позивачем послуг. Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом. З огляду на зазначене, відсутні ознаки нікчемності у правочинах, укладених між позивачем з Фірмою "Капітель Плюс", оскільки вказані правочини мають реальний характер, були направлені на досягнення правових наслідків з набуттям сторонами правочину відповідних прав та обов'язків. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки викладені відповідачем в акті перевірки №55/22-00/22268134 від 20.08.2012 р. не підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18168,00 грн. та з податку на прибуток 5137,00 грн. У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість та з податку на прибуток. Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача. Керуючись ст.ст.  160-163 КАС України, суд     ПОСТАНОВИВ: 1. Адміністративний позов задовольнити. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби від 27.08.2012 р. №0000602301/677/10/22-0-9918. 3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби від 27.08.2012  р. №0000612301/676/22-0-9919. 4. Стягнути  з Державного бюджету України на користь Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я" (ЄДРПОУ 22268134) 278,47 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача. Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.     Суддя                        Панов О.І.