Ухвала

від 22.04.2013 по справі 2а-12569/12/0170/18

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12569/12/0170/18

22.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я"- Макарова Світлана Геннадіївна, довіреність № б/н від 23.11.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Панов О.І.) від 19.02.2013 у справі № 2а-12569/12/0170/18

за позовом Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я" (вул. Анджиєвського, 39, селище Мисове, Ленінський район, Автономна Республіка Крим,98210)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Дзержинського, 7, селище міського типу Леніне, Ленінський район, Автономна Республіка Крим,98200)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2013 адміністративний позов Пансіонату з лікуванням "Кримське Приазов'я" задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 27.08.2012: №0000602301/677/10/22-0-9918, №0000612301/676/22-0-9919, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Пансіонат з лікуванням "Кримське Приазов'я" (далі-позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012: №0000602301/677/10/22-0-9918, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 5137,00 грн. та №0000612301/676/22-0-9919, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22710,00 грн., з яких 18168,00 грн. за основним платежем, 4542,00 грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення -рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо заниження позивачем податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача приймати спірні повідомлення-рішення.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 27.08.2012 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: №0000602301/677/10/22-0-9918, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 5137,00 грн. та №0000612301/676/22-0-9919, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22718,00 грн., з яких 18168,00 грн. за основним платежем, 4542,00 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 20.08.2012 №522/22-00/22268134 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарських операцій з Фірмою "Капітель Плюс" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено заниження позивачем податку на прибуток у сумі 5137,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, встановлено заниження позивачем податку на додану вартість у сумі 18168,00 грн.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та ТОВ "Капітель Плюс" був укладений договір підряду від 01.09.2009 №661 зі строком дії до 31.10.2009, згідно якого Підрядчик зобов'язаний здійснити ремонт кровлі спального корпусу пансіонату, роботи виконуються з матеріалів Підрядчика. Фактичне існування договірних відносин та реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, підтверджується первинними документами, на підставі яких у бухгалтерському та податковому обліку відображено отримані послуги від Фірми "Капітель Плюс" на суму 90952,80 грн., а саме: актом виконаних робіт за формою №КБ-2в за жовтень 2009 року на загальну суму 90952,80 грн., довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 року на суму 90952,80 грн., відомістю ресурсів к локальному кошторису на ремонт кровлі спального корпусу №2-1-1, локальним кошторисом №2-1-1, зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва на суму 90953,00 грн.

Таким чином, загальна вартість договору за перевіряємий період складає 90952,80 грн., у тому числі податок на додану вартість 15158,80 грн., що підтверджується податковою накладною №2051 від 30.10.2009 на загальну суму 90952,80 грн. у тому числі податок на додану вартість - 15158,80 грн. та платіжними дорученнями №189 від 02.11.2009 та №166 від 02.11.2009.

Поза увагою заявник апеляційної скарги, що у липні 2011 року Фірма "Капітель плюс" здійснювала постачання товарів (ліжка) позивачу, на підставі чого Фірмою "Капітель плюс" було видано позивачу видаткову накладну №1139 від 26.07.2011 на постачання ліжок кількістю 30 шт. на загальну суму 26800,50 грн. у тому числі податок на додану вартість - 4466,75 грн. та податкову накладну №138 від 26.07.2011 на суму 26800,50 грн. у тому числі податок на додану вартість - 4466,75 грн., а позивач, відповідно, на розрахунковий рахунок Фірми "Капітель плюс" перерахував грошові кошти платіжним дорученням № 1 від 26.07.2011 на суму 26800,50 грн. у тому числі податок на додану вартість - 4466,75 грн.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі порушених відносно посадових осіб постачальників контрагента позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагента позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентом по вказаних вище договорах.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби» (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012: №0000602301/677/10/22-0-9918 та №0000612301/676/22-0-9919, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012: №0000602301/677/10/22-0-9918, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 5137,00 грн. та №0000612301/676/22-0-9919, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22718,00 грн., з яких 18168,00 грн. за основним платежем, 4542,00 грн. за штрафними санкціями, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2013 у справі № 2а-12569/12/0170/18 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко