Ухвала

від 27.02.2013 по справі 2а-3510/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3510/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

27 лютого 2013 року м. Київ

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Грибан І.О.,

Федотова І.В.

при секретарі Білошапка Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ірбіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ірбіс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.02.2012р. №0000802312, №0000812312, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 вересня 2012року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, позивачем - ТОВ «Виробничо-комерційна фірма "Ірбіс" подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши доводи учасників процесу, колегія суддів апеляційного суду знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до вимог ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що оскільки контрагент позивача - ПП «Чосо» фактично господарські операції позивачу не надавало, керівник контрагента до здійснення господарсько-фінансової діяльності відношення не мав, то позивач не отримувало товарів та послуг від ПП «Чосо» та не міг позивач використати такі послуги в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може з огляду на наступне.

Так, відповідачем - ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС 19.01.2012р. на підставі пп..78.1.11 п.78.1 чт.78, п.79.1., п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВКФ «Ірбіс»(код ЄДРПОУ 21639249) щодо фінансово - господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «ЧОСО»(код ЄДРПОУ 33654415) за період з 30.10.2008р. по 01.01.2011р., про що складено Акт від 19.01.2012 № 57/23-12/21639249 (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомленням - рішенням від 09.02.2012 № 00802312, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість у розмірі 12 729,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 3 182,00грн., та податкове повідомленням - рішення від 09.02.2012 №0000812312, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток підприємств у розмірі 24 914,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 6 228,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2008р. між Позивачем та ТОВ «ЧОСО» (код 33654415, свідоцтво платника податку на додану вартість №08046026) укладено господарській договір поставки № 09/06-2008 (далі-Договір) щодо постачання товарів. Відповідно до пункту 1.1. статті 1 Договору постачальник (ПП «ЧОСО») зобов'язується поставити у зумовлені строки товар, а покупець (ТОВ «ВКФ «ІРБІС») зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.(а.с. 72-75 т.1)

Відповідно до пункту 2.1. цього Договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ, місце поставки - склад покупця, розташований за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького,23.

Згідно пункту 8.1, пункту 8.2 статті 8 Договору покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому Договорі.

Також, з матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного договору, по мірі його виконання, їх сторонами, тобто між позивачем та ТОВ «Чосо» в особі уповноважених представників, складались та підписувались відповідні акти щодо поставки товарів (продуктів харчування) копії яких містяться в матеріалах справи.

Наявні в матеріалах справи і належні докази проведення оплати позивачем за поставлений його контрагентом товар, а саме належним чином посвідчені платіжні доручення(а.с.100-108 т.1)

Виписано на виконання вказаного договору контрагентом Позивача - ТОВ «Чосо» видаткові накладні (№ 1198 від 07.11.2008р., № 1346 від 10.12.2008р., № 1347 від 10.12.2008р., № 1388 від 23.12.2008р., № 1370 від 23.12.2008р., №50 від 13.01.2009р., №84 від 26.01.2009р., №144 від 11.02.2009р., №252 від 25.02.2009р., №324 від 19.03.2009р., №395 від 07.04.2009р.) і податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, і які від імені ТОВ «Чосо» підписані уповноваженою особою (а.с.79-99 т.1).

Відповідно до п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Цей перелік підстав не включення до складу податкового кредиту є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно пп.7.5.1 п.7.5 вищевказаного Закону вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, саме відсутність податкових накладних (або митної декларації) є єдиною підставою для застосування пп.7.4.5 п.7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»

Як вбачається з матеріалів справи, та вже вищезазначено судом, Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість були надані податкові накладні, які не містять недоліків та порядок заповнення яких відповідає положенням пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про додану вартість»

Пунктом 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року , із змінами та доповненнями, визначено, що валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року , із змінами та доповненнями, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни В структурі активів та зобов»язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до положень ст.9 вказаного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 цієї ж статті Закону передбачено, що Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вже було вищевказано судом, матеріалами справи підтверджено фактичне виконання господарського договору між позивачем та ТОВ «Чосо», який на момент виконання таких мав статус платника ПДВ .

Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного суду, фактичне виконання господарських договорів ТОВ «Компанія «Афіна» для позивача є доведено належними доказами.

За таких обставин, беручи до уваги фактичну наявність господарських відносин між позивачем та ТОВ «Чосо» за укладеним договором та повну відповідність первинних бухгалтерських документів, зокрема видаткових і податкових накладних, актів поставки товару вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", колегія суддів вважає, що Позивачем було правомірно сформовано податковий кредит, а також визначено грошове зобов»язання за податком на прибуток підприємств, у зв'язку з чим зафіксоване актом перевірки порушення належними доказами є недоведеним.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість були надані податкові накладні, які не містять недоліків та порядок заповнення яких відповідає положенням пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про додану вартість»

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено з матеріалів справи органом ДПІ, як суб»єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано суду жодного доказу щодо визнання недійсними господарських договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Чосо», фальшивість первинних та інших документів (зокрема не надано висновків почеркознавчої експертизи), а відтак, укладення таких договорів та фактичне виконання робіт ТОВ «Чосо» для Позивача не спростовано.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Матеріали справи не містять ні копій висновку експерта, ні вироку суду, який би набрав законної сили, а відтак відповідачем жодним чином не спростоване укладення і фактичне виконання господарського договору між позивачем та ТОВ «Чосо», як і не надано суду жодних належних доказів визнання такого нікчемним чи недійсним.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Частиною 1 ст.70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 КАС України).

Відповідачем, як суб»єктом владних повноважень, який заперечує проти заявленого позову, не надано суду, в порядку встановленому саме КАС України, жодних належних і допустимих доказів на ствердження тих обставин, на які він посилається як в акті перевірки так і в судовому засіданні при запереченні позову.

За таких обставин посилання органу ДПІ, як і суду першої інстанції як на підставу для відмови у позові на дані, зазначені в акті перевірки є необґрунтованим, а результати діяльності контрагента Позивача не можуть бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Крім того, відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз.3 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

При цьому до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України забороняє, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки, приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки. Цією нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 19.01.2012 р., що призначена на виконання постанови слідчого Генеральної прокуратури України (а.с.198 т.2) відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, ДПІ у Шевченківському районі м.Києва прийняла спірне податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки, призначеної на виконання постанови слідчого, прийнятому в порядку КПК України, в порушення вимог Закону, а тому таке податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що заявлений позов є обґрунтованим належними доказами, а податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 09.02.2012 року №0000802312 та №0000812312 є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ірбіс" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2012 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ірбіс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.02.2012р. №0000802312, №0000812312, - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 09.02.2012 року №0000802312 та №0000812312.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.

Судді: Грибан І.О.

Федотов І.В.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Грибан І.О.

Федотов І.В.