Постанова

від 26.02.2013 по справі 21/148-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. Справа№ 21/148-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секреті: Вершути П.В.

за участю представників:

від позивача - не з'явилися

від відповідача - Суховерко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2012 року (суддя Ярема В.А.)

за позовом Приватного підприємства «Транспортна компанія «Східний Експрес-Універсал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»

про стягнення 42 613,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Транспортна компанія «Східний Експрес-Універсал» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - відповідач) про стягнення 42 613,50 грн., з яких: 38 112,50 грн. заборгованості за договором № 0131ДК12-1 від 31.01.2012 року, 3 762,00 грн. пені та 739,00 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.12.2012 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на користь Приватного підприємства «Транспортна компанія «Східний Експрес-Універсал» 34 714,61 грн. заборгованості та 1 311,16 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.12.2012 року.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2012 року відхилити у повному обсязі

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 року відкладено розгляд апеляційної скарги на 26.02.2013 року.

У судове засідання 26.02.2013 року з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 26.02.2013 року не з'явився, проте через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від останнього надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Враховуючи, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, апеляційна інстанція вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за відсутності представників позивача та відповідача за наявними матеріалами справи.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Правовідносини між ПП «ТК «Східний Експрес-Універсал» (далі-виконавець) та ТОВ «Комплекс Агромарс» (далі-замовник) виникли на підставі укладеного договору на транспортні послуги з перевезення автомобільним транспортом №0131ДК12-1 31.01.2012 року.

Предметом даного договору є те, що виконавець, діючи від імені та за рахунок замовника, зобов'язався здійснити перевезення вантажів у міжнародному сполученні.

На виконання умов договору, 06.02.2012 року сторонами було укладено замовлення автомобіля №0131, яким погоджено маршрут перевезення: Dk-Sonderso-Копенгаген-Рига-Мінськ-Мозир-т/п «Виступовичи-Нова Рудня» - т/п. «Святошин» КОТ -с. Гаврилівка/Україна. Фрахтова сума 82 500,00 євро за міжбанківським курсом НБУ на момент виставлення рахунку-фактури.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач свої обов'язки за договором в частині здійснення перевезення вантажу за погодженим маршрутом виконав, що підтверджується копією міжнародної вантажно-транспортної накладної СМR LV-170025.

Пунктом 4.2.3 договору сторони погодили, що замовник оплачує остаточні рахунки-вимоги, виставлені виконавцем, протягом 3-х банківських днів після доставки вантажу до місця призначення, фіксування передачі вантажу та підписання акту-звіту про виконання транспортування вантажу без претензій кожної із сторін.

Так, позивачем надіслано відповідачу акт-звіт виконаних робіт (послуг) №0131ДК12-1 від 28.03.2012 року, вимогу про сплату №18/07 від 18.07.2012 року, а також виставлено рахунки на оплату послуг за договором №31-01/1 від 31.01.2012 року на суму 606 375,00 грн., №33-01/2 від 27.03.2012 року на суму 224 375,00 грн.

Проте, відповідачем зазначений акт не підписаний, як і не надано вмотивованої відмови від його підписання, що свідчить про прийняття відповідачем наданих позивачем послуг за договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2011 року у справі №08/43-48.

Посилання ж відповідача на лист/вимогу №161/2012-ЮД від 26.03.2012 року про відшкодування позивачем 77 161,48 грн. збитків, завданих останнім у зв'язку з порушенням строків відвантаження вантажу на 19 днів (39 803,09 грн.), строків доставки (простій 8-ми автомобілів) (33 518,39 грн.) та стоянці на митному терміналі (3 840,00 грн.), як на доказ відсутності у відповідача обов'язку по сплаті 38 112,50 грн. заборгованості за договором, судом не приймається, оскільки як слідує зі змісту спірного акту-звіту, визначення вартості наданих послуг за договором (830 750,50 грн.) позивачем було здійснено за вирахуванням санкцій за порушення строків відвантаження (39 803,00 грн.).

Проте, оскільки суду не надано доказів погодження сторонами розміру та порядку нарахування санкцій за порушення позивачем строків доставки та/або стоянку автомобілів на митному терміналі, суд дійшов висновку про необґрунтованість нарахування відповідачем зазначених санкцій, і, відповідно, безпідставність відмови відповідача від проведення остаточних розрахунків за договором.

Водночас, у відповідності до замовлення автомобіля №0131 від 06.02.2012 року фрахтова сума становить 82 500 євро за міжбанківським курсом НБУ на момент виставлення рахунку-фактури. Умовою оплати авансування є сплата 70% попередньої оплати.

У відповідності до матеріалів справи, рахунки на сплату за договором: 70% авансового платежу (57 750,00 євро) та 30% остаточного (24 750,00 євро), позивачем було виставлено 31.01.2012 року та 27.03.2012 року відповідно.

Таким чином, з урахування курсу НБУ євро до гривні станом на день виставлення рахунків (10,474497 та 10,60214), сума за виставленими рахунками мала становити 604 902,20 грн. та 262 404,80 грн. відповідно (57 750,00*10,474497; 24 750,00*10,60214).

Пунктом п. 5.2.1 договору передбачено, що за недотримання строків подачі рухомого складу для завантаження виконавець несе матеріальну відповідальність у розмірі 200 євро по курсу НБУ на день підписання транспортної заявки на добу.

Так, позивачем було допущено порушення умов договору у вигляді порушення строків відвантаження вантажу на 19 днів, що підтверджується матеріалами справи, що у відповідності до п. 5.2.1 договору, є підставою для стягнення з останнього 39 954,89 грн. штрафних санкцій.

Судом першої інстанції вірно здійснений розрахунок зазначеної суми з урахуванням курсу НБУ євро до гривні станом на день підписання транспортної заявки (06.02.2012 року) - 10,514445, а саме: 200 євро*19 днів прострочення* 10,514445 (курс валют)= 39 954,89 грн.

Отже, загальна вартість наданих позивачем послуг за договором становить 827 352,11 грн., яка складається із сум, що підлягали сплаті за виставленими рахунками (604 902,20 грн. + 262 404,80 грн.) за вирахуванням штрафних санкцій за порушення умов договору (39 954,89 грн.).

Водночас, як слідує з матеріалів справи, відповідачем за договором було сплачено 792 637,50 грн., що свідчить про те, що арифметично вірний розмір заборгованості відповідача за договором становить 34 714,61 грн. (827 352,11 грн. - 792 637,50 грн.), а не 38 112,50 грн. як помилково вважає позивач.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Враховуючи факт часткової сплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг з перевезення автомобільним транспортом, а також те, що арифметично вірний розмір заборгованості відповідача за договором становить 34 714,61 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 38 112,50 грн. заборгованості за договором підлягає частковому задоволенню в розмірі 34 714,61 грн.

Оскільки, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з останнього 3 762,00 грн. пені, нарахованої на 38 112,50 грн. заборгованості за договором.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений ст. 1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін) (роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання м неналежне виконання грошових зобов'язань»).

Оскільки відповідальність за порушення строків оплати вартості наданих послуги у вигляді пені та її розміри договором не передбачена, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 762,00 грн. пені за порушення строків оплати вартості наданих послуг за договором є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 27.03.2012 року у справі №4/17-3520-2011.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 739,00 грн. 3% річних, нарахованих на 38 112,50 грн. заборгованості, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем не надано суду доказів, зі місту яких можливо встановити період, з якого відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 739,00 грн. 3% річних, нарахованих на 38 112,50 грн. заборгованості за договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2012 року у справі №5002-18/273-2011.

За таких обставин, оскільки посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства не знайшло свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги та спростовується матеріалами справи, а тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2012 року у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2012 року - без змін.

Матеріали справи № 21/148-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Андрієнко В.В.

Буравльов С.І.