Рішення

від 05.03.2013 по справі 0504/5947/2012

БУДЬОННІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

Справа № 2/254/140/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 лютого 2013 року м. Донецьк

Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Семенець А.О.

За участю представника позивача Носач Т.О.

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 та Приватного підприємства «ТІМ» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову, позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить стягнути солідарно з ОСОБА_3 та Приватного підприємства «ТІМ» заборгованість за кредитом та відсотками в розмірі 127422,32 грн., заборгованість за пенею в розмірі 323190,40 грн. та понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3219 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 09 січня 2008 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № CM-SME-100/002/2008 на погашення поточної заборгованості позичальника перед Кредитором першої черги за кредитним договором першої черги та наданий кредит в розмірі: 1 транш - 14286,38 доларів США та 2 транш 1713,62 доларів США. Дата остаточного повернення кредиту відповідно кредитного договору настає 09 січня 2015 року. ОСОБА_3 в свою чергу, зобов'язалася прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені в Кредитному договорі. Так, згідно п. 1.5 Кредитного договору погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків здійснюється позичальником щомісячно на рахунок Банку згідно графіку погашення кредиту та сплати відсотків. Згідно п. 4.1.1 Кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань за цим договором, позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% відсотка від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення. Пеня сплачується додатково до прострочених сум. У зв'язку з тим, що позичальником було порушено зазначені вище умови Кредитного договору, Банком на підставі п. 1.9 Кредитного договору 20 липня 2012 року ОСОБА_3 була направлена Досудова вимога про дострокове повернення кредиту та відсотків за Кредитним договором, але на момент подання позову відповідач так і не повернув належну суму за Кредитним договором. Станом на 29 серпня 2012 року, згідно розрахунку ціни позову, загальна заборгованість ОСОБА_3 за кредитом та відсотками складає 127422,32 грн. та пенею 323190,40 грн., а саме: основний борг за кредитом - 97289,63грн.; відсотки за користування кредитом - 30132,69 грн.; нарахована пеня - 323190,40 грн. Також у забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 перед Кредитором за Кредитним договором № CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року, між Приватним підприємством «ТІМ» та Банком, був укладений Договір поруки № SR-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року. Згідно п 1.1 цього договору поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником його боргових зобов'язань перед Кредитором за Кредитним договором в повному обсязі таких зобов'язань. Поручителю 20 липня 2012 року також направлялись Досудова вимога про погашення заборгованості за Кредитним договором, але останній так і не повернув належну суму за Кредитним договором. 12 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю. Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» у відповідності ст.ст. 512. 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Відповідача за кредитним договором № СМ-SМЕ-100/002/2008 від 09 січня 2008 року та за договором поруки № CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року.

Представник позивача Носач Т.О. в судовому засіданні підтримала в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. З приводу заперечень відповідачів додатково пояснила, що стверджень представника відповідачів про необхідність реєстрації права «відступлення права вимоги» у реєстрі обтяжень рухомого майна є безпідставним, оскільки співставлення відповідачем права вимоги за договором купівлі-продажу кредитного портфелю до майнових прав як різновиду рухомого майна, є помилковим, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-ІV від 18 листопада 2003 року цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно зі статтею 514 даного Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Відповідача за Кредитним договором № CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року, оскільки Кредитний договір значиться у Додатку 1 до договору купівлі - продажу кредитного портфеля за № 1826. Відповідно до статті 1 договору купівлі-продажу кредитного портфелю, «Кредитний портфель» - права вимоги до Боржників (їх Поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості Боржників перед Продавцем за Кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності) на Дату набрання чинності, а також права, зазначені у статті 3.3 цього Договору. Одночасно, відповідно до пункту 3.1 статті 3 договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 12 листопада 2010 року, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець продає (переуступає) Покупцю права на Кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (перелік яких міститься в Додатку 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Продавця винагороду. Відповідно до пункту 1.4 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою правління НБУ № 49 від 08 лютого 2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2000 року за № 209/4430, майнові права - права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором. Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-ІV від 18 листопада 2003 року не передбачена державна реєстрація прав вимоги для осіб за зобов'язаннями, за якими вони є кредиторами, а, отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зобов'язане надавати ані суду, ані Відповідачу Витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, оскільки чинним Законодавством така реєстрація взагалі не передбачена і стосується рухомого майна, правовий режим якого регулює § 6 Цивільного кодексу України «Застава», Закон України «Про заставу», тощо. Одночасно, статтею 512 ЦК України дано однозначне трактування «відступленню прав вимоги». Так само, представник позивача вважає безпідставними посилання представника відповідачів на необхідність отримання ними ліцензії для подальшого нарахування відсотків за кредитним договором. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є фінансовою установою, що зареєстрована у встановленому законодавством порядку та має відповідне свідоцтво, за яким має право надавати послуги факторингу без отримання ліцензій та/або дозволів. До ТОВ «ОТП Факторинг України» перейшли права вимоги за кредитним договором №CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року та договором наступної іпотеки № СM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 12 листопада 2010 року та договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року. Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом «б» частини 3.3 ст. З Договору купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 12 листопада 2010 року передбачено право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за Кредитними договорами з дати набрання ним чинності. Таким чином, діюче законодавство не передбачає ліцензування діяльності пов'язаної з наданням послуг факторингу, а нарахування процентів Позивач здійснює як новий кредитор за кредитним договором №CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року. Також, представник позивача акцентує увагу на тому, що вказана представником відповідачів редакція частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», викладена у редакції Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI (зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») не застосовується до кредитних правовідносин між позивачем та відповідачем по кредитному договору № CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року, оскільки вказана редакція набрала чинності 16 жовтня 2011 року, а згідно частини першої, другої Прикінцевих положень даного Закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Отже, посилання на дану редакцію є неправомірним. Крім цього, представник позивача звертає увагу на те, що відповідно до частини першої, третьої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно зі статтею 4 (зокрема в п. 4.1 з підпунктами) Кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань за цим договором, Відповідач зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягає сплаті згідно цього Договору. Відповідно до Преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10 січня 2002 року № 2921-III) цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. Отже, застосування подвійної облікової ставки НБУ відповідно до вищевказаного Закону до правовідносин з відповідачами не може бути застосовано, оскільки відповідачка ОСОБА_3 є фізичною особою.

Представник відповідачів ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Заперечення обґрунтував тим, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими через відсутність з боку ОСОБА_3 порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача, з огляду на наступне. По-перше, посилання позивача стосовно, нібито, допущенного відповідачкою порушення умов кредитного договору № СМ-SМЕ 101/002/2008 від 09 січня 2008 року в частині несвоєчасної сплати кредиту та відсотків за ним не відповідають дійсності та спростовуються наявними у ОСОБА_3 платіжними документами (квитанціями). Як вбачається з матеріалів долучених позивачем та не заперечується відповідачами, 09 січня 2008 року, ОСОБА_3 був наданий перший транш кредиту в сумі 14286,38 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку в ЗАТ «ОТП Банк» на рахунок № НОМЕР_1, МФО 335775. В подальшому, вказані кредитні кошти, в порядку, передбаченому застереженням до підпункту 1.7.1. частини 2 кредитного договору, були перераховані у безготівковій формі кредитору першої черги - АКБ ДОФ «Укрсоцбанк» для погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 150/198/М від 25 жовтня 2006 року. У той же час, пунктом 1.5. (з наявними у ньому підпунктами) частини 2 Кредитного договору, на порушення якого посилається позивач, передбачено, що погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (який є додатком до кредитного договору), шляхом внесення готівки в касу банка або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Наразі, відповідно до пункту 2 частини 1 Кредитного договору, яким визначені базові Умови кредитування та терміни, що вживаються у цьому договорі, під поточним рахунком розуміється рахунок № НОМЕР_1. У свою чергу, ОСОБА_3 вже 09 січня 2008 року внесла на вищевказаний поточний рахунок 72003,38 грн., що підтверджується квитанцією № 32, яка не зазначена у розрахунку заборгованості, доданому позивачем до своєї позовної заяви. Між тим, зі змісту вказаної квитанції вбачається, що поточний рахунок за № НОМЕР_1, наведений у Кредитному договорі, зазначений у ній в графі «Кредит». Разом з тим, відповідно до розділу «класи, рахунки та їх призначення» Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 17 червня 2004 року № 280, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за № 919/9518, за «кредитом» рахунку 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб» проводяться суми, що надходять у встановленому порядку на рахунки клієнтів згідно з режимом роботи рахунків; суми залишків кредитів овердрафт, що перераховані на рахунки простроченої заборгованості. При цьому, незважаючи, що відповідно до підпункту 1.11.3 частини 2 Кредитного договору, всі платежі за ним повинні здійснюватися у валюті кредиту (тобто доларі США), банк має право, на свій власний розсуд, прийняти виконання боргових зобов'язань, що повинні бути виконанні у вільноконвертованій валюті, у іншій вільноконвертованій валюті. Якщо у позичальника не буде можливості виконати боргові зобов'язання у валюті кредиту, то при наявності іншої вільноконвертованої валюті, позичальник повинен запропонувати банку виконання своїх зобов'язань у такій іншій валюті. Враховуючи, що банк провів операцію з зарахування вищевказаної суми коштів на поточний (позичковий) рахунок, про що власне й свідчить квитанція № 32 від 09 січня 2008 року, то, відповідно, банком було прийнято виконання боргових зобов'язань відповідачки у національній валюті, яка є єдиним законним засобом платежу на території України. Крім того, згідно з підпунктом 1.5.2 (з наявними у ньому підпунктами) частини 2 Кредитного договору, банку було надано доручення від позичальника на договірне списання коштів з рахунків останнього, яке підлягає виконанню з моменту настання строку виконання боргових зобов'язань і в сумі, яка дорівнює сумі боргових зобов'язань, строк виконання яких настав. При цьому, відповідно до положень підпункту 1.5.2.3. частини 2 Кредитного договору договірне списання може здійснюватися з будь-якого рахунку позичальника, відкритого в банку, реквізити якого відомі сторонам, зокрема з поточного рахунку із застосуванням для розрахунку списання валютного курсу НБУ чи Міжбанківського валютного курсу (на вибір банку) на день списання. Отже враховуючи вищезазначене, та виходячи з того, що станом на 09 січня 2008 року офіційний курс долару США по відношенню до української гривні, за даними НБУ, складав 505 гривень за 100 доларів США, відповідачка, у перерахунку на валюту кредиту, знесла за квитанцією № 32 приблизно 14 258 доларів США (72003,38/5,05). Якщо ж перерахувати суму, внесену відповідачкою за квитанцією № 32 по міжбанківському валютному курсу, що встановився станом на 09 січня 2008 року при купівлі долару США та дорівнював 5,049 гривень за 1 долар США, то ця сума буде дорівнювати приблизно 14261 долару США. Все вищевказане свідчить про те, що ОСОБА_3 ще 09 січня 2008 року погасила більшу частину отриманого кредиту. Окрім вищевказаного платежу, відповідно до квитанції № 32, ОСОБА_3 з 09 січня 2008 року по 29 жовтня 2010 року, здійснила платежі на погашення кредитної заборгованості («тіла» кредиту та відсотків) на загальну суму 4150,93 доларів США та 25501,54 грн., що підтверджується відповідним квитанціями, долученими до цього заперечення у якості додатків. При цьому, деякі з сум, внесених за цими квитанціями не знайшли свого відображення у розрахунку суми заборгованості, долученого позивачем до своєї позовної заяви. Таким чином, з усього вищенаведеного вбачається, що вказана у позовній заяві сума боргу відповідачки за кредитом та відсотками по ньому, не відповідає дійсності, а, отже, й відсутнє порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку ОСОБА_3 По-друге, щодо наявності у позивача суб'єктивного права вимоги для звернення в суд із заявленими позовними вимогами. Перед усім, відповідно до пункту 2 частини 1 кредитного договору, кредитні кошти надавалися відповідачці частинами (траншами), а саме: перший транш в сумі 14286,38 доларів США - на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги, а другий транш у сумі 1713,63 доларів США - на споживчі цілі. Отже, грошові кошти, отримані позичальником за вищевказаним кредитним договором, є нічим іншим ніж споживчим кредитом. У той же час, 10 листопада 2011 року Конституційний Суд України ухвалив рішення за № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2001 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), яким, окрім іншого, розтлумачив, що дія положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. У свою чергу, абзацом 6 частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли кредитодавець на основі умов договору надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, можуть бути здійснені споживачем протягом шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. У даному випадку, виконання, зобов'язань відповідачки було забезпечене, не тільки укладенням договору поруки, а й укладенням договору наступної іпотеки від 09 січня 2008 року за № PM-SME 101/002/2008. Між тим, як вбачається з долучених позивачем до позову документів, досудова вимога про дострокове повернення кредиту та відсотків за кредитним договором була отримана відповідачами лише 23 липня 2012 року, а позовна заява з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором була пред'явлена до суду вже 12 вересня 2012 року, ще до спливу шістдесяти календарних днів від дня отримання відповідачами досудової вимоги про дострокове повернення кредиту та відсотків за ним. Отже, з усього вищенаведеного вочевидь вбачається, що у даному випадку, пред'явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасним, а в його задоволенні необхідно відмовити, оскільки позивачем недотримана процедура, передбачена абзацом 6 частини 10 статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів». По-третє, твердження позивача щодо, нібито, наявності більш ніж річного прострочення на його користь зобов'язань, взятих на себе відповідачем за кредитним договором не ґрунтується на законі. Зокрема, згідно частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник (у доданому випадку відповідачка) не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор (у даному випадку позивач) несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Також, відповідно до частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України, боржник (у даному випадку відповідач) має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові (у даному випадку позивач) до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. У той же час, з матеріалів цієї справи вбачається, що позивач не надав жодного доказу переходу до нього прав у зобов'язаннях, які виникли з кредитного договору таким доказом може бути лише договір факторингу (цесїї) чи, як у даному випадку, договір купівлі-продажу кредитного портфелю, а жодним чином ні вищевказана досудова вимога. Отже не виконання відповідачкою своїх, наразі, вже припинених знанням зобов'язань, позивачу є цілком законним, адже без належних доказів переходу до позивача, як нового кредитора своїх зобов'язань відповідач навіть не мав повних відомостей здійснення будь-якого платежу. Виходячи з наведеного, прострочення виконання зобов'язань відповідачкою могло мати місце не раніше ніж з 23 липня 2012 року, тобто з дати, коли остання отримала офіційне повідомлення (досудову вимогу про дострокове повернення кредиту та відсотків за кредитним договором) з якого вбачається, що мала місце заміна кредитора (цесія) у зобов'язаннях, що виникли на підставі кредитного договору. Таким чином, позивач мав право нараховувати пеню не раніше ніж з 24 липня 2012 року, а не з 16 грудня 2011 року. По-четверте, виходячи зі змісту істотних умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року, можна впевнено стверджувати, що за вищевказаним договором позивачу були передані права вимоги, що є нічим іншим ніж майновими правами. У свою чергу, абзац восьмий статті 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає майнові права різновидом рухомого майна. Відступлення права вимоги пунктом 7 частини 1 статті 34 названого Закону відноситься до категорії обтяжень рухомого майна. Стаття 11 того ж Закону передбачає реєстрацію обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Реєстрація обтяжень не впливає на дійсність правочину щодо відступлення права вимоги. Проте відсутність реєстрації цього правочину означає, що він не може поширюватися на третіх осіб, до яких, у даному випадку, належить й відповідач. Тому, відповідач, як боржник, повинен виконувати вимогу нового кредитора про виконання зобов'язання на його адресу лише за умови, що позивачем, як новим кредитором, надані достовірні докази реєстрації відступлення вимоги. Однак, позивач не надав суду таких доказів, саме - Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. По-п'яте, розмір пені, заявлений позивачем до стягнення не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Зокрема, як вбачається в позовної заяви, позивач намагається стягнути, нібито, існуючий борг не тільки з позичальника, який є фізичною особою, а й з поручителя, який є юридичною особою, тобто здійснити солідарне стягнення. Отже, виходячи з наведеного, на данні спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року за № 543/96-ВР в силу преамбули цього Закону. У свою чергу, статтею 3 вищевказаного Закону визначений граничний розмір пені - подвійна облікова ставка НБУ. У той же час, розмір пені у 365% річних, наведений у кредитному договорі є, вочевидь, набагато більшим, а тому суперечить закону та не може застосовуватися. Крім того, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. З вищенаведеного вбачається, що у даному випадку заявлений до стягнення позивачем розмір пені значно (більш ніж у два рази) перевищує розмір збитків останнього, а тому у суду є всі підстави, у разі задоволення вимог позивача про стягнення пені, значно зменшити її розмір. Також, вважає, що позивач протиправно нараховував йому відсотки, оскільки на такий вид діяльності не мав відповідного спеціального дозволу - ліцензії.

На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивачем до позову додана копія кредитного договору № СМ-SМЕ 101/002/2008 (а.с. 8-11), укладеного 09 січня 2008 року відповідачкою ОСОБА_3 з Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», що підтверджується копією статуту ПАТ «ОТП Банк» - а.с. 39-41), за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредит в загальному розмірі 16000 доларів США у вигляді двох траншів:

- перший транш у розмірі 14286,38 доларів США на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги за кредитним договором першої черги;

- другий транш у розмірі 1713,62 доларів США на споживчі цілі.

Позичальник в свою чергу зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

Сторони домовилися про те, що за користування кредитом позичальник сплачує плаваючу процентну ставку, яка визначається шляхом додавання фіксованого відсотка у розмірі 4,4 % до FIDR (процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщений в банку на строк в 366 днів), яка буде визначатися самостійно банком.

Представником відповідачки ОСОБА_3 не оспорений той факт, що зазначений кредитний договір підписаний особисто нею.

ЗАТ «ОТП Банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, що підтверджується сукупністю нижченаведених обставин.

Так, додатком № 1 до кредитного договору від 09 січня 2008 року (а.с. 12) передбачено, що позичальник просить видати кредит в сумі 14286,38 доларів США 09 січня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку в ЗАТ «ОТП Банк» за наступним реквізитами: № рахунку НОМЕР_1, МФО 335775.

Так само, додатком № 2 до кредитного договору від 09 січня 2008 року (а.с. 13) передбачено, що позичальник просить видати другий транш кредиту в сумі 1713,62 доларів США 11 січня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку в ЗАТ «ОТП Банк» за наступним реквізитами: № рахунку НОМЕР_1, МФО 335775.

З копій меморіальних ордерів № 1 від 09 січня 2008 року та № 2 від 11 січня 2008 року (а.с. 27) вбачається, що валютні кошти в розмірі 14286,38 доларів США та 1713,62 доларів США були перераховані на вказаний в кредитному договорі рахунок 09 січня 2008 року та 11 січня 2008 року відповідно.

Перераховані на рахунок № НОМЕР_1 кредитні кошти в розмірі 14286,38 доларів США були видані ОСОБА_3 готівкою 09 січня 2008 року, що підтверджується копією заяви на видачу готівки (а.с. 126).

Згідно копії квитанції № 20 про здійснення валютно-обмінної операції (а.с. 141), в той же день ОСОБА_3 конвертувала отримані готівкою 14286,38 доларів США на 72003,36 грн.

За копією квитанції № 32 від 09 січня 2008 року (а.с. 92), ОСОБА_3 отримані при конвертації грошові кошти у розмірі 72003,38 грн. внесла на рахунок № НОМЕР_1 та за платіжним дорученням № 1 від 09 січня 2008 року (а.с. 127) перерахувала на рахунок № НОМЕР_2 в ДОД АКБ «Укрсоцбанк», МФО 34011 в якості погашення кредитної заборгованості згідно кредитного договору № 150/198/М від 25 жовтня 2008 року, що узгоджується з метою надання першого траншу кредиту.

Наведені обставини в сукупності спростовують твердження представника відповідачів про те, що грошові кошти в розмірі 72003,38 грн. були внесені ОСОБА_3 на рахунок № НОМЕР_1 в якості погашення заборгованості за кредитом перед ЗАТ «ОТП Банк».

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно умов кредитного договору (п. 1.5.1, 1.5.1.1), погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього Договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковими перерахуваннями на поточний рахунок. Нараховані в порядку передбаченому договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів.

09 лютого 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору (а.с. 14-15), яким викладений новий графік платежів.

Додатковим договором № 2 від 21 липня 2009 року (а.с. 16-19) валюта кредиту була доповнена гривневим еквівалентом в 108352,95 грн.

З розрахунку заборгованості (а.с. 6-7) вбачається, що, відповідачка ОСОБА_3 станом на 29 жовтня 2010 року мала прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 5666,69 грн. (при передбаченому графіком залишку в 92622,94 грн., фактичний залишок становив 97289,63 грн.), за нарахованими відсотками - 6246,94 грн.

Розрахунок заборгованості за кредитом та відсотками здійснений арифметично правильно та відповідачами не оспорений.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Кредитний договір був забезпечений укладенням ЗАТ «ОТП Банк» зі співвідповідачем - Приватним підприємством «ТІМ», в день підписання основного договору - договору поруки (а.с. 28-29), додаткові договори до якого підписувалися одночасно з додатковими договорами до кредитного договору (а.с. 30), за яким поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_3 усіх зобов'язань, що виникли з зазначеного кредитного договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, співвідповідач ПП «ТІМ», як поручитель ОСОБА_3, згідно ч. 1 ст. 553, ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник, включаючи сплату основного боргу та процентів за користування кредитом.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

12 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг України» (покупцем) та ПАТ «ОТП Банк» (продавцем) був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю (а.с. 42-48), за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду (п. 3.1 договору). До покупця за кредитними договорами у зв'язку з продажем кредитного портфелю переходить право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за кредитними договорами з дати набрання чинності (п.п. «б» п. 3.3 договору).

З витягу із додатку 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року (а.с. 149) вбачається, що за вказаним договором було відступлено право вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 за вищезазначеним кредитним договором і загальною сумою заборгованості в 103538,67 грн., яка складається із загального залишку неповернутого тіла кредиту в 97289,63 грн. та прострочених процентів в 6246,94 грн.

Заперечення представника відповідачів про необхідність реєстрації відступлення права вимоги в порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» судом до уваги не приймаються, оскільки ґрунтуються на хибному тлумаченні чинних правових норм та на дійсність права вимоги за кредитним договором не впливають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

На виконання вимог ч. 1 ст. 1082 ЦК України 16 червня 2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» спрямувало на адресу відповідачів цінними листами з описом вкладення досудові вимоги (а.с. 144-147) з повідомленням про відступлення права вимоги йому від ПАТ «ОТП Банк», в якому визначило грошову вимогу, яка підлягає задоволенню та відомості про фактора, якому має бути здійснений платіж.

Доводи представника відповідачів про те, що відповідачі не отримували від позивача доказів переходу до нього права вимоги, судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що ними взагалі заявлялися вимоги ПАТ «ОТП Банк» чи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про надання таких доказів, а по друге - боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За п. 1.9.1 кредитного договору, незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому у визначеній банком частині і випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором. При цьому, виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Представником відповідача визнаний той факт, що починаючи з жовтня 2010 року ОСОБА_3 припинила виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, що надає позивачеві право на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, п. 1.9.1 кредитного договору вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позивачем до позову додані копії досудових вимог до обох відповідачів (а.с. 35, 36) датована 19 липня 2012 року, за якою позивач в порядку п. 1.9.1 кредитного договору повідомив про порушення зобов'язання позичальника за договором, зазначив розмір вимоги та вимагає дострокового повернення кредиту і плати за кредит.

Згідно копій повідомлень поштової установи (а.с. 36, 38), зазначена досудова вимога була отримана обома відповідачами 23 липня 2012 року, однак протягом 30 календарних днів порушення умов кредитного договору усунені не були.

Заперечення представника відповідачів щодо неправомірності вимог позивача про дострокове повернення кредиту з посилання на частину 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», викладену у редакції Закону України від 22.09.2011 року №3795-VI (зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг»), судом до уваги не приймаються, оскільки вказана редакція набрала чинності 16.10.2011 року, а згідно частини першої, другої Прикінцевих положень даного Закону, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, до яких відноситься і кредитний договір № CM-SME-100/002/2008.

З розрахунку заборгованості вбачається, що після переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, останній по 04 вересня 2012 року додатково нарахував ОСОБА_3 відсотки за користування кредитом у розмірі 23885,75 грн. Розрахунок відсотків позивачем здійснений арифметично правильно та відповідачами не оспорений.

Доводи представника відповідачів про те, що позивач не мав права нараховувати позичальнику відсотки, оскільки не має на це відповідного спеціального дозволу (ліцензії), судом до уваги не приймаються, як такі що ґрунтуються на хибному тлумаченні чинних правових норм, з наступних підстав.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк якого настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутні вимога).

За договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року до позивача перейшло право нарахування процентів на суму основного боргу (п.п. «б» п. 3.3 договору).

Позивач, згідно копії відповідного свідоцтва, є фінансовою установою, та на підставі розпорядження Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 916 від 03 грудня 2009 року має право на надання фінансових послуг факторингу без отримання ліцензії та дозволів відповідно до законодавства.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: ... сплата неустойки;

За ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення.

Позивачем здійснене нарахування пені на підставі п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 624 ЦК України, п. 1.4.1 кредитного договору за прострочення сплати кредиту та відсотків за період з 16 грудня 2011 року по 04 вересня 2012 року у розмірі 323190,40 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 6-7).

Розрахунок пені позивачем здійснений арифметично правильно та відповідачами не оспорений.

Доводи представника відповідачів про те, що позивач не мав правових підстав для нарахування пені, оскільки ОСОБА_3 не мала можливості сплачувати кредит та відсотки через відмову банківської установи приймати такі платежі, судом до уваги не приймаються як такі, що не підтверджені жодним із допустимих засобів доказування.

Заперечення відповідача щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного Банку України судом до уваги також не приймаються, оскільки відповідно до Преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені за кредитними договорами, де позичальниками виступають фізичні особи.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем становить 450612,72 грн. і складається з заборгованості за кредитом та відсотками в розмірі 127422,32 грн. та заборгованості за пенею в розмірі 323190,40 грн.

Доводи представника відповідача про те, що не всі платежі ОСОБА_3 на виконання умов кредитного договору були враховані при розрахунку заборгованості, судом до уваги не приймаються, оскільки усі платежі за наданими представником відповідачів копіями квитанцій (а.с. 99-119) були зараховані в рахунок погашення відповідної заборгованості.

За ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачі, як солідарні боржники, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняються від відповідальності за неможливість виконання ними грошового зобов'язання, і згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язані сплатити суму боргу.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом та відсотками підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо стягнення нарахованої пені, суд виходить з того, що хоча така пеня і нарахована на підставі договору, однак згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Виходячи з загального розміру заборгованості за основним зобов'язанням та з урахуванням наявності відповідної вимоги від представника відповідачів, суд дійшов висновку, що розмір неустойки може бути зменшений на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України до 120000 грн.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги слід задовольнити частково і стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 247422,32 грн. (97289,63 + 30132,69 + 120000).

З відповідачів на користь позивача згідно ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору в частці, пропорційній частці задоволених судом вимог, а саме у розмірі 1767,49 грн. (3219 х 247422,32 / 459612,72).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 та Приватного підприємства «ТІМ» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та Приватного підприємства «ТІМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»:

- заборгованість за кредитним договором № CM-SME-100/002/2008 від 09 січня 2008 року у загальному розмірі 247422 гривні 32 копійки;

- судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1767 гривень 49 копійок;

усього стягнути 249189 (двісті сорок дев'ять тисяч сто вісімдесят дев'ять) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :