Ухвала

від 12.02.2013 по справі 0670/6321/12

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Фещук А.В.

Суддя-доповідач:Майор Г.І.

УХВАЛА

іменем України

"12" лютого 2013 р. Справа № 0670/6321/12

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Бучик А.Ю.

Шевчук С.М.,

при секретарі Самченко В.М. ,

за участю сторін:

від позивача: Похилько О.С., Кириленко В.П.,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "21" листопада 2012 р. у справі за позовом Коростенського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Коростенське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001372301 від 07.09.2012 року, яким підприємству було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 17500 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність донарахування податковим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням №0001372301 від 07.09.2012 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби №0001372301 від 07.09.2012 р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Коростенського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих судові витрати зі сплати судового збору у сумі 175,00 грн.

Не погоджуючись прийнятим рішенням, Коростенська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в засідання суду не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Колегія суддів ураховуючи те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги. Просили постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Коростенське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих (далі - Коростенське УВП УТОС) є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 03967636, перебуває на податковому обліку в Коростенській об'єднаній державній податковій інспекції Житомирської області Державної податкової служби (далі - Коростенська ОДПІ Житомирської області).

Відповідачем здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача на предмет дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "ЛКС" ( код ЄДРПОУ 31076258) за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, за наслідками якої складено акт від 23.08.2012 року №1149/22-01/03967636 (далі - акт перевірки).

Зазначеним актом зафіксовано порушення підприємством вимог п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, та статей 203, 215, 664 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що призвело до завищення суми податкового кредиту за травень 2011 року на суму 17500 грн., що в свою чергу призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 року на суму 17500 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001372301 від 07.09.2012 року, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму розміром 17500 грн.

Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угоди укладеної між позивачем та ТОВ "ЛКС".

З цими висновками податкового органу погодитись не можна.

З матеріалів справи убачається, що за перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "ЛКС".

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "ЛКС" (продавець) укладено договір №4 від 05.04.2011 року (далі - договір), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець придбаває на умовах франко-склад сировину для виготовлення виробів з поліетилену низького тиску марки 276-83, 276-84 (дробленка, гранули), (далі - товар), в кількості 40 тонн за ціною 21000 грн. за тонну з врахуванням ПДВ. Загальна сума договору складає 840000 грн. з урахуванням ПДВ. Товар відвантажується на протязі 10 робочих днів з моменту отримання передплати, автотранспортом продавця. Оплата за товар проводиться у гривнях на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100% передоплати за партію товару.

На виконання умов договору ТОВ "ЛКС" виписано позивачу видаткову накладну №РН-0000011 від 21.06.2011 року та податкову накладну №11 від 24.05.2011 року на поставку поліетилену литного низького тиску марки 276-83, 276-84.

Факт виконання договору за вказаний період підтверджуються, податковою та видатковою накладною, товарно-транспортною накладною.

Оплата вартості товару позивачем на користь ТОВ "ЛКС" здійснено шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжним дорученням про проведення оплати за товар №290 від 24.05.2011 року.

Крім того, придбаний товар в подальшому використаний у власній господарській діяльності підприємства для виробництва готової продукції, що підтверджується вимогами №87 від 22.06.2011 року, №93 від 29.06.2012 року, №103 від 07.07.2011 року, №109 від 20.07.2011 року, №110 від 26.07.2011 року, №112 від 27.07.2011 року, №114 від 28.07.2011 року.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п.198.3 ст.198 цього ж кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 Податкового кодексу України).

Згідно з п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд також не приймає посилання відповідача стосовно того, що здійснення господарських операцій не підтверджено товарно-транспортними накладними.

Дійсно, товарно-транспортні накладні є документами первинного бухгалтерського обліку. Разом з тим, неправильне оформлення товарно-транспортної накладної не є підставою для висновку про відсутність господарської операції з придбання позивачем вищевказаної продукції, оскільки в судовому засіданні іншими первинними документами безперечно встановлений факт придбання позивачем зазначеного товару з метою його використання у господарській діяльності, пов'язаною з подальшою реалізацією товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки судом встановлено, що в даному випадку господарські операції з придбання товару була вчинена реально, з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, позивач має право на податковий кредит.

З огляду на зазначені обставини колегія суддів приходить до висновку про безпідставність зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість.

На виконання умов договору, укладеного між позивачем та ТОВ "ЛКС", останнім виписано видаткову та податкову накладні та надано товарно-транспортну накладну.

Крім того, частина 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який місить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наявні у позивача первинні документи, а саме: податкова накладна, видаткова накладна, договір купівлі-продажу, платіжне доручення, підтверджують фактичне виконання вищевказаного договору, що свідчить про помилковість висновку податкового органу про неправомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ "ЛКС".

Відтак, первинними документами бухгалтерського обліку повністю підтверджується факт здійснення господарських операцій з купівлі у ТОВ "ЛКС" товарно-матеріальних цінностей, а отже і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту зазначених сум.

Податкове законодавство України не ставить право на формування податкового кредиту в залежність від підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару (послуги). Питання формування податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження такого податкового кредиту.

Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальниками товару (послуги) по ланцюгу сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену безпосередньому контрагенту в ціні послуги.

До того ж, відповідач не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо, допустили контрагенти його контрагента, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Порушень позивачем порядку відображення в декларації з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, наявність первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, підтверджена, а будь-які обставини, які б засвідчували факт недобросовісності самого платника, відсутні.

З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми податкового кредиту з податку на додану вартість по господарській операції з вищевказаним конрагентом.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (№3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів критично оцінює висновки акту перевірки, щодо того, що правочин між позивачем та його контрагентом є нікчемним, таким, що спрямований на отримання податкової вигоди.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналізуючи доводи відповідача в розрізі приписів ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що правочин, вчинений між позивачем та його контрагентом не може бути кваліфікованим як такий, що порушують публічний порядок, а отже відсутні підстави для висновку щодо їх нікчемності. Матеріали справи не встановлено документального підтвердження знищення, пошкодження майна чи незаконного ним заволодіння. Зі сторони податкового органу не надано доказів, які підтверджують вину будь-кого з учасників правочинів вчинення діяння, що порушує публічний порядок.

Договір, на виконання яких складались вищезазначені первинні документи є чинним на день розгляду спору, в судовому порядку нікчемними (недійсними) не визнаний.

Відповідачем не доведено, що сторони договору мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби №00013722301 від 07.09.2012 року.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції. Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів уважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "21" листопада 2012 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: А.Ю.Бучик С.М. Шевчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "15" лютого 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Коростенське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих вул.К.Лібкнехта ,1, м.Коростень, Коростенський район, Житомирська область,11500

3- відповідачу Коростенська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби вул. Коротуна, 3, м.Коростень, Коростенський район, Житомирська область, 11500