Постанова

від 26.02.2013 по справі 5011-54/15550-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. Справа№ 5011-54/15550-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Гончарова С.А.

при секретарі Помаз І.А.

за участю представників:

від позивача: Гаркавенко С.В. - представник за дов. №91/2013/01/28-4;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення господарського суду м. Києва

від 15.01.2013р. (дата підписання - 18.01.2013р.)

у справі №5011-54/15550-2012 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Будматеріали-2»

про стягнення 229 134,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012р. Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Будматеріали-2» про стягнення заборгованості за спожиту протягом жовтня 2010р. - вересня 2012 р. (включно) теплову енергію у розмірі 229 134,74 грн., з яких: 205 029,87 грн. - основного боргу, 10 886,50 грн. - пені, 1 482,87 грн. - інфляційних, 11 735,50 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним між сторонами Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630265 від 01.01.2003р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої теплової енергії.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.11.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №5011-54/15550-2012.

Відповідач позов не визнав. За оцінкою відповідача, Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630265 від 01.01.2003р., на який посилався позивач, як на підставу заявлених вимог, не може бути правочином, з якого у сторін виникають взаємні права та обов'язки щодо постачання теплової енергії та оплати її вартості, оскільки такий договір втратив чинність у відповідності до п.1 Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Водночас відповідач заперечував правомірність нарахування позивачем інфляційних, 3% річних та пені на тій підставі, що Житлово-будівельний кооператив «Будматеріали-2» є неприбутковою організацією і не являється господарюючим суб'єктом. Відповідач вважав, що він звільнений від обов'язку сплачувати пеню та інші штрафні санкції, у тому числі інфляційні та 3% річних, про що подав письмове клопотання .

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.01.2013р. у справі №5011-54/15550-2012 (суддя - Шкурдова Л.М.) позов задоволено частково, визначено до стягнення із ЖБК «Будматеріали-2» на користь ПАТ «Київенерго» 205 029,87 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 1 482,87 грн. інфляційних втрат, 11 735,50 грн. 3% річних. В іншій частині - у задоволенні позову відмовлено.

За оцінкою місцевого господарського суду, на підставі чинного Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630265 від 01.01.2003р. між сторонами виникли цивільно-правові відносини поставки, з яких у відповідача виникли грошові зобов'язання по оплаті поставленої теплової енергії. На думку суду першої інстанції, правовим наслідком невиконання відповідачем грошових зобов'язань є примусове стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних та трьох процентів річних. Відмова у задоволенні позову у частині стягнення із відповідача 10 886,50 грн. пені мотивована у рішенні правовим статусом відповідача як неприбуткової організації, яка створена з метою утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території, і яка (організація) має лише функції виконавця житлово-комунальних послуг. Відтак оплата вартості теплоенергії відповідачем, зазначив суд першої інстанції, залежить від її оплати кінцевими споживачами-мешканцями будинку. Крім того, господарський суд вказав на недоведеність позивачем факту завдання йому збитків простроченням відповідачем сплати вартості спожитих у спірному періоді комунальних послуг. З огляду на такі обставини суд першої інстанції на підставі п.3 ст.83 ГПК України зменшив розмір заявленої до стягнення пені до 0,00 грн.

Не погоджуючись із мотивами судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача пені у розмірі 10 886,50 грн., ПАТ «Київенерго» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду м. Києва від 15.01.2013р. в частині зменшення нарахованої позивачем пені у розмірі 10 886,50 грн. до 0,00 грн. скасувати та прийняти новий судовий акт про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження позивач вказував на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.83 ГПК України у відсутність доказів про наявність підстав для зменшення неустойки.

Водночас, апелянт не погодився із доводами судового рішення про необхідність доведення позивачем як кредитором збитків, завданих простроченням боржником грошового зобов'язання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2013р. №5011-54/15550-2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Іоннікова І.А., Гончаров С.А.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 26.02.2013р.

22.02.2013р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у даній справі, призначеного на 26.02.2013р., у зв'язку з неможливістю явки Голови ЖБК «Будматеріали-2» - Овчинникова В.М. у вказане судове засідання через його зайнятість на спільній нараді Асоціації ОСББ, ЖБК м. Києва, Спілки власників житла м. Києва та керівництва ПАТ «АК «Київводоканал».

25.02.2013р. через канцелярію суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказав на відсутність підстав для задоволення поданої ПАТ «Київенерго» апеляційної скарги, а також просив рекомендувати позивачу реструктуризувати борг або відкласти виконання рішення суду до початку опалювального сезону 2013 - 2014 рр. на підставі гарантійного листа.

26.02.2013р. до початку судового засідання через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження направлення копії апеляційної скарги іншій стороні у справі.

У призначене судове засідання з'явився представник позивача. Відповідач процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Розглянувши у судовому засіданні подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, заслухавши думку представника позивача, судова колегія вирішила відхилити клопотання відповідача.

З огляду на ст.77 ГПК України, судова колегія вважає, що питання з приводу того, чи перешкоджають певні обставини розгляду справи вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

До того ж, за приписами ч.3 ст.28 ГПК України представниками юридичних осіб, окрім їх керівників, можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, з огляду на положення ч.1 ст.101 ГПК України, за змістом якої перегляд справи апеляційним господарським судом здійснюється за наявними у справі і додатково поданими доказами, судова колегія дійшла висновку, що неявка представника відповідача у даному випадку не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В силу ч.ч. 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2003р. між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго», (далі - енергопостачальна організація, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Будматеріали-2» (далі - абонент, відповідач) був укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630265 (далі - Договір), предметом якого було постачання, користування та своєчасна оплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим Договором у житлових будинках, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Каштанова, 12-А та 12-Б.

Відповідно до п.8.1 Договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003р.

За змістом п.8.4 Договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно п.1 Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частин четвертої, п'ятої, сьомої і восьмої статті 31 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2005 року. Договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Невідповідності укладеного між сторонами Договору вимогам Закону України «Про житло-комунальні послуги» суд апеляційної інстанції не встановив, а укладення Договору раніше набрання чинності Законом саме по собі не припиняє дії Договору.

Оскільки доказів припинення дії Договору не встановлено, висновок суду першої інстанції про його чинність протягом спірного періоду є вірним.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.2.2.1 Договору постачальник зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно із Додатком до Договору.

У відповідності до додатків до Договору визначені кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

Пунктом 5.1 Договору сторонами встановлено, що облік споживання відповідачем теплової енергії з центрального опалення проводиться по приладах обліку, з гарячого водопостачання - розрахунковим способом.

На виконання умов укладеного між сторонами Договору позивачем поставлено відповідачу у період з 01 жовтня 2010р. по 30 вересня 2012р. теплову енергію на потреби центрального опалення в кількості 3802,12000 Гкал, обсяг якої розраховано на підставі показів приладу обліку, та на потреби гарячого водопостачання в кількості 2596,38576 Гкал, обсяг якої розраховано розрахунковим способом, загальною вартістю 1 238 628,15 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді за Договором, відомостями обліку споживання теплоенергії та обліковими картками за період з жовтня 2010р. по вересень 2012р. (а.с.42-55, 56-64).

Вартість спожитої у спірному періоді теплової енергії не була сплачена відповідачем у повному обсязі. Станом на день звернення до господарського суду з позовом, несплачена відповідачем сума основного боргу становила 205 029,87 грн.

Додатком 4 до Договору передбачено, що якщо відповідач розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується відповідачем не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками. Відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідач до 25 числа поточного місяця сплачує вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок вартості поставленої теплової енергії з урахуванням чинних протягом заявленого періоду тарифів, дослідивши фактичні обставини справи, судова колегія погоджується із вірним висновком місцевого господарського суду про стягнення із відповідача 205 029,87 грн. боргу за теплову енергію, поставлену протягом жовтня 2010р. - вересня 2012р. (включно).

При цьому, суд першої інстанції правомірно відхилив заперечення відповідача щодо неправомірності застосування позивачем тарифів, затверджених розпорядженнями КМДА, які не були зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Як вірно зазначив господарський суд, видання Київською міською державною адміністрацію розпоряджень про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги здійснено в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, і на момент видання цих актів їх державна реєстрації в органах юстиції не вимагалася.

Відповідач заперечував проти задоволення заявлених до нього вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, посилаючись на те, що житлово-будівельний кооператив «Будматеріали-2» є неприбутковою організацією та здійснює свою діяльність виключно з метою захисту прав та законних інтересів його членів, дотримання обов'язків щодо належного утримання і використання неподільного та загального майна. За оцінкою відповідача, 3% річних та інфляційні втрати не підлягали до стягнення, адже вони не передбачені в тарифах на квартирні платежі, які затверджуються розпорядженнями КМДА.

Утім, судова колегія критично оцінює такі доводи відповідача з огляду на таке.

За змістом ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення із відповідача, як з боржника, який порушив свої грошові зобов'язання, пені, інфляційних та 3% річних є правомірними та такими, що не суперечать закону і умовам укладеного між сторонами Договору.

При цьому, важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника чи державою, і, як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, не звільняють боржника від передбаченої частиною другою ст.625 ЦК України відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Оскільки відповідач у встановлені Договором строки за спожиту протягом спірного періоду теплову енергію у повному обсязі не розрахувався, чим порушив взяті на себе за договором зобов'язання, судова колегія погоджується із вірним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із ЖБК «Будматеріали-2» інфляційних втрат у розмірі 1 482,87 грн. та 3% річних у розмірі 11 735,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача пені у розмірі 10 886,50 грн. за прострочення оплати вартості спожитої теплової енергії, суд першої інстанції виходив з того, що ЖБК «Будматеріали-2» не є безпосереднім споживачем комунальних послуг, а оплата вартості теплоенергії залежить від її оплати кінцевими споживачами - мешканцями житлових будинків. Крім того, господарський суд вказав на недоведеність позивачем факту завдання йому збитків внаслідок прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.

З такими мотивами та висновками суду першої інстанції погодитися не можна, адже вони суперечать умовам Договору та основним засадам цивільного та господарського законодавства щодо співвідношення неустойки та збитків.

Згідно п.3.5 Додатку 4 до Договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Враховуючи положення ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно якого пеня нараховується у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, позивач просив стягнути із ЖБК «Будматеріали-2» 10 886,50 грн. пені, нарахованої в межах встановленого ч.6 ст.232 ГК України шестимісячного строку.

На відміну від процентів, як плати за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і відповідальністю за порушення зобов'язання.

В силу ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Таким чином, за загальним правилом, неустойка має штрафний характер та стягується понад розмір збитків, якщо сторони зазначили про це в договорі або якщо сторонами не визначено ніяких правил щодо співвідношення неустойки та збитків.

На відміну від Цивільного Господарський кодекс України передбачає залікову неустойку.

Утім, позов не містив вимог про стягнення збитків, а тому висновок суду першої інстанції про те, що їх відсутність надає право суду зменшити розмір нарахованої неустойки до 100 %, не ґрунтується на нормах матеріального права.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п.3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, повне звільнення боржника від сплати пені без достатніх для цього підстав свідчить про передчасність і помилковість висновків суду першої інстанції при розгляді вимог щодо стягнення нарахованої у відповідності до Договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» пені у заявленому розмірі, тим більше, що за змістом ч.2 ст.218 ГК України, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, що звільняють учасника господарських відносин від відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Що стосується неприбуткового характеру діяльності відповідача як обставини, яка звільняє його від господарської відповідальності, то з наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.80) судом апеляційної інстанції встановлено, що Житлово-будівельний кооператив «Будматеріали-2» є самостійною юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю та дієздатністю без будь-яких обмежень.

За таких обставин справи, перевіривши арифметичну правильність та обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 886,50 грн., судова колегія задовольняє апеляційну скаргу позивача і скасовує рішення господарського суду у частині відмови у стягненні пені у розмірі 10 886,50 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом апеляційної інстанції враховано, що згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у п.3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відтак, виконаний судом першої інстанції розподіл господарських витрат є вірним, а тому рішення місцевого господарського суду в іншій частині, а саме: в частині задоволених позовних вимог, а також в частині покладення на відповідача судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, слід залишити без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду м. Києва від 15.01.2013р. у справі №5011-54/15550-2012 задовольнити.

2. Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 15.01.2013р. у справі №5011-54/15550-2012 у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Будматеріали-2» пені у розмірі 10 886,50 грн.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду м. Києва від 15.01.2013р. у справі №5011-54/15550-2012 у такій редакції.

«Позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Житлово-будівельного кооперативу «Будматеріали-2» задовольнити.

Стягнути із Житлово-будівельного кооперативу «Будматеріали-2» (02225, м. Київ, вул. Каштанова, 12-А, 12-Б, код ЄДРПОУ - 22864994) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ - 00131305) 205 029,87 грн. заборгованості, 1 482,87 грн. інфляційних втрат, 11 735,50 грн. 3% річних, 10 886,50 грн. пені та 4 582,69 грн. витрат по сплаті судового збору.».

4. Стягнути із Житлово-будівельного кооперативу «Будматеріали-2» (02225, м. Київ, вул. Каштанова, 12-А, 12-Б, код ЄДРПОУ - 22864994) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ - 00131305) 860,25 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Доручити місцевому господарському суду видачу відповідних наказів.

6. Матеріали справи №5011-54/15550-2012 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Іоннікова І.А.

Гончаров С.А.