Постанова

від 27.02.2013 по справі 812/1113/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2013 року Справа № 812/1113/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кисельової Є.О.,

при секретарі судового засідання Гришиній О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНА» до державної податкової інспекції в м.Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та нечинними податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м.Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив наступне.

Податковим повідомленням-рішенням від 15.10.2012 р. №0001472201, виданим ДПІ в м. Сєвєродонецьку на підставі акту перевірки від 28.09.2012 р. №1077/22-14338636 позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану варт розмірі: за 12 міс. 2010р. на 12600грн.; за 7 міс. 2011 р. на 25000 грн., всього на 37600 грн.

Рішенням виконуючого обов'язки голови ДПС у Луганській області Папу В. результати розгляду первинної скарги від 12.12.2012 р. №19465/10-408 та рішенням заступника голови ДПС України Ігнатова А.П. про результати розгляду скар 14.01.2013 р. №453/6/10-2115, яке нашим підприємством отримано по пошті 17.01.2013 наші скарги на зазначене вище податкове повідомлення-рішення залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.10.2012 р. №0001472201 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на 37600 грн. - без змін.

Вважає податкове повідомлення-рішення від 15.10.2012 р. №0001472201 незаконним, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених в актах перевірки, обставинам справи, неправильним застосуванням та порушенням норм права, що привело до безпідставного зменшення нашому підприємству від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Як вбачається з акту перевірки від 28.09.2012 р. №1077/22-14338636, на підставі якого було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, висновок про завищення нашим підприємством від'ємного значення податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Мівісс» та з ПП «Лігохім» головним державним податковим ревізором-інспектором з посиланням на ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України та ст.207 ГК України мотивовано тим, що: правочини нашого підприємства з ТОВ «Мівісс» та з ПП «Лігохім» є нікчемними, а отже, не створюють юридичних наслідків; нашим підприємством порушені вимоги п.п.7.4.1, 7.4.5 і 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилається на Пленум Верховного Суду України в п.4 своєї постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 та зазначає, що укладені нами з ТОВ «Мівісс» та з ПП «Лігохім» угоди не визнані судом недійсними, у зв'язку з цим, висновок податкового ревізора-інспектора про нікчемність укладених нами угод є безпідставними та протиправними, то, як наслідок, є незаконним також і висновок про безпідставність віднесення нами до податкового кредиту сум по взаємовідносинах з ТОВ «Мівісс» та з ПП «Лігохім».

Факт сплати нашим підприємством податку на додану вартість в ціні товару по взаємовідносинах з ТОВ «Мівісс» та з ПП «Лігохім» підтверджується наявними у нас первинними документами, які, з огляду на те, що в даному випадку проводилася невиїзна перевірка, податковим ревізором-інспектором не досліджувалися.

Визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 15.10.2012 р. №0001472201 про зменшення нашому підприємству від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 37600 грн. протиправним та нечинним зі дня його ухвалення відповідачем.

Представники позивача в судовому засіданні 25.02.2013 позовні вимоги підтримали, надали аналогічні пояснення, викладені у адміністративному позові, просили вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Посилаючись на обставини та порушення встановлені під час проведення перевірки відповідача, просив у задоволенні позову відмовити, про що подав письмові заперечення, які були приєднані до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів та заперечень, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Згідно статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу податкової служби.

Відповідно до 75.1.2. цього Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Особливості проведення документальних позапланових перевірок врегульовані статтею 78, 79 Податкового кодексу України(далі - ПК України).

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. (п. 79.1 ст. 79 ПК України).

В судовому засіданні встановлено, що виробничо-комерційна фірма товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНА» є юридичною особою, зареєстрованою 26.12.1994 Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ (а.с.9).

У період з 17.09.2012 по 21.09.2012 на підставі службового посвідчення серії УЛГ № 069815, виданого 01.07.2011 ДПІ у м.Сєвєродонецьку Захаренко Н.В., головним державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податково контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю ДПІ в м.Сєвєродонецьку, інспектором податкової служби І рангу, згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 ст. 78, ст.. 79 ПК України та відповідно до наказу ДПІ у м.Сєвєродонецьку від 17.09.2012 № 694-п проведена позапланова

невиїзна документальна ТОВ «ТАНА», код за ЄДРПОУ 14338636 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «Мівісс», код 32269533 мза період з 01.12.2010 по 31.12.2010 та з ПП «Лігохім», код 31023122 за період з 01.07.2011 по 31.07.2011, результати якої оформлені актом від 28.09.2012 р. №1077/22-14338636, в якому встановлено наступні порушення:

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97 ВР (зі змінами та доповненнями) п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.

ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ ( зі змінами та доповненнями), внаслідок чого завищено від'ємне значення податоку на додану вартість на загальну суму 37600,00 грн., в тому числі за грудень 2010 року у сумі -12600,00 грн., липні 2011 року -25000,00 грн.;

- згідно ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ВКФ ТОВ «ТАНА» з ТОВ «Мівісс» та ПП «Лігохім» при придбанні товарів.

Будучи не згодним з висновками зазначеного вище акту перевірки, позивач подав заперечення до ДПІ в м.Сєвєродонецьку Луганської області ДПС, проте скарга залишена без задоволення.

На підтаві акту перевірки від 28.09.2012 р. №1077/22-14338636відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.10.2012 р. №0001472201 про зменшення позивачу від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 37600 грн. ( а.с.18).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду справи, підставою для проведення документальної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача є довідка ДПІ в м.Сєвєродонецьку від 12.03.2011 № 500/23-32269533 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Мівісс», код 32269533 з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за грудень 2010 року, акт ДПІ в м.Сєвєродонецьку від 19.02.2011 № 2227/23-31023122 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Лігохім», код 31023122, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011.

Висновок про завищення позивачем від'ємного значення податку на додану вартість за перевіряємий період вмотивований тим, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагентів - постачальників, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Предметом спору у даному випадку є правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення, винесеного ДПІ в м.Сєвєродонецьку Луганської області ДПС від 15.10.2012 р. №0001472201.

Вирішуючи питання про правомірність винесення ДПІ в м.Сєвєродонецьку Луганської області ДПС податкового повідомлення-рішення від 15.10.2012 р. №0001472201, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку, визначена у податковій декларації ВКФ ТОВ «ТАНА» за грудень 2010 року сформована позивачем у декларації в період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 року як від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, що раніше встановлено судом.

Також, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку, визначена у податковій декларації ВКФ ТОВ «ТАНА» за липень 2011 року сформована позивачем у декларації в період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 року як від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, що раніше встановлено судом.

Таким чином, для встановлення законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 15.10.2012 р. №0001472201 необхідно перевірити правомірність визначення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за податковою декларацією з податку на додану вартість ВКФ ТОВ «ТАНА» за грудень 2010 року та липень 2011 року.

Судом під час розгляду справи встановлено, щодостовірність нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у декларацій за грудень 2010 року та липень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.12.2010 по 31.12.2010 та з 01.07.2011 по 31.07.2011 перевірено ДПІ в м.Сєвєродонецьку під час проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ВКФ ТОВ «ТАНА» , результати якої відображено у акті від 28.09.2012 № 1077/22-14338636 (а.с 10-17).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій між ВКФ ТОВ «ТАНА» та ТОВ «Мівісс», ПП «Лігохім», що є підставою для виникнення права на податковий кредит.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну податкову службу в України» від 04.12.1990 №509-XII зі змінами та доповненнями (далі -Закон №509), рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Проте, у зв'язку з тим, що частина спірних правовідносин виникла до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід також застосовувати норми Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення даних правовідносин.

Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7).

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної;дату виписування податкової накладної;повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; Підпункт "в" підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 ; податковий номер платника податку (продавця та покупця);

місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних

документах отримувача.

Відповідно до підпункту 7.4.1.пункту 7.4 цього Закону податковий кредит визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: Абзац перший підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 398-V ( 398-16 ) від 30.11.2006 придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшоговикористання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження.

Відповідно до пп 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В судовому засіданні встановлено, що між ВКФ ТОВ «ТАНА» та ТОВ «Мівісс» було укладено договір поставки від 01.10.2010 № 10, відповідно до якого постачальник -ТОВ «Мівісс» взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар.

Факт поставки товару ТОВ «Мівісс» на адресу ВКФ ТОВ «ТАНА» підтверджено податковими накладними, рахунками, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, у яких відправником зазначено саме ТОВ «Мівісс», видатковими накладними, накладними про відпуск товару, рахунками-фактури.

Також встановлено, що між ВКФ ТОВ «ТАНА» та ПП «Лігохім» було укладено договір поставки від 18.07.2011 № 8, відповідно до якого постачальник - ПП «Лігохім» взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар.

Факт поставки товару ПП «Лігохім» на адресу ВКФ ТОВ «ТАНА» підтверджено податковими накладними, рахунками, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, у яких відправником зазначено саме ПП «Лігохім», видатковими накладними, накладними про відпуск товару, рахунками-фактури.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Мівісс» та ПП «Лігохім».

Доказів того, що отримані від переліченого контрагента податкові накладні, використанні для формування податкового кредиту за перевіряємий період, оформлені неналежним чином відповідачем не надано.

Відповідно до п. 4 -п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, акт позапланової невиїзної документальної перевірки від 28.09.2012 № 1077/22-14338636 ВКФ ТОВ «ТАНА» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «Мівісс», код 32269533 за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 та з ПП «Лігохім», код 31023122 за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 зовсім не містить відомості про те, що податковим органом при проведенні перевірки первинні документи вивчались та аналізувались. Висновки акту перевірки щодо порушення позивачем норм податкового законодавства базуються виключно на припущеннях та довідки ДПІ в м.Сєвєродонецьку від 12.03.2011 № 500/23-32269533 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Мівісс», код 32269533 з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за грудень 2010 року, акті ДПІ в м.Сєвєродонецьку від 19.02.2011 № 2227/23-31023122 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Лігохім», код 31023122, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011, які також не містять фактичних даних про порушенням позивачем податкового законодавства.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Суд вважає, що спір виник внаслідок вільного трактування відповідачем пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягає в правовому перевантажені визначених ним слів „поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою", без врахування далі слів „у випадках, визначених цим Законом". За наведеним Законом сплата у складі ціни товарів (послуг) здійснюється покупцем (яким є позивач у справі) продавцю, а не до бюджету.

Порушення норм Закону України „Про податок на додану вартість" контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Такий висновок відповідає вимогам п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

Такі висновки узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Щодо позовних вимог про визнання податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 15.10.2012 р. №0001472201 про зменшення ВКФ ТОВ «ТАНА» від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 37600 грн. протиправним та нечинним зі дня його ухвалення відповідачем, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із

зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Оскільки, під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення протиправним.

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи

прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР ) та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якиминесприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття

рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що під час розгляду справи суд прийшов до висновку про протиправність прийнятого ДПІ у м.Свєвєродонецьку податкового повідомлення-рішення від 15.10.2012 р. №0001472201 про зменшення ВКФ ТОВ «ТАНА» від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 37600 грн., суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтею 2, 11, 17, 18, 71, 87, 90, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНА» до державної податкової інспекції в м.Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 15.10.2012 р. №0001472201 про зменшення ВКФ ТОВ «ТАНА» від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 37600 (тридцять сім тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути на користь ВКФ ТОВ «ТАНА» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 376 ( триста сімдесяти шести ) грн. 00 коп.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 04 березня 2013 року.

Суддя Є.О. Кисельова