Рішення

від 28.02.2013 по справі 902/154/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 лютого 2013 р. Справа № 902/154/13-г

Провадження № 14/902/1/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

представників сторін:

позивача: Піпко А.М. (адвокат) - свідоцтво № 789 від 10.12.12 р., договір № 1Г/13 від 25.01.2013 р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : приватного підприємства "Земіна" (23310, Вінницька область, Тиврівський район, м. Гнівань, вул. Боженка, 20)

до : товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс" (23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Леніна, 272)

про стягнення 101373 грн. 72 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Земіна" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс" 101373 грн. 72 коп. заборгованості за договором поставки №3 від 01.02.2012 р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 30.01.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/154/13-г з призначенням її до розгляду.

13.02.2013р. ухвалою суду розгляд справи відкладено до 28.02.2013р. через неявку в судове засідання представника відповідача та неподання сторонами витребуваних судом доказів.

В судове засідання на визначену дату (28.02.2013р.) з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав частково, про що надав суду заяву про уточнення позовних вимог від 28.02.2013р. (вх. 08-46/2952/13 від 28.02.2013р.), в якій він зменшив ціну позову на 20000 грн. основної заборгованості, що рахується за відповідачем у зв'язку з оплатою суми зазначеного боргу, відтак просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс" 70210 грн. основної заборгованості, 8375 грн. 12 коп. пені та 2788 грн. 60 коп. 3% річних. Вказаною заявою, останній також просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 7068 грн. 87 коп.

З огляду на права, надані позивачеві ст.22 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), заява представника позивача про зміну ціни позову в частинні стягнення основного боргу судом прийнята як така, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб, при цьому розцінюється судом як відсутність між сторонами спору щодо стягнення 20000грн. основної заборгованості, що є наслідком припинення провадження у справі в цій частині.

Поряд з цим, представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином ухвалою суду, яка надсилалася останньому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, про те, що відповідач є таким, що повідомлений належним чином, відтак суд ухвалив провести розгляд справи за його відсутності.

При цьому суд констатує, що сторонами не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні своїх представників.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.02.2012 року між приватним підприємством "Земіна" (постачальник) та товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс" (покупець) укладено договір поставки №3 (а.с. 10-11).

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник передає, а покупець приймає й оплачує паливні гранули, надалі «товар», у кількості 300 т за договірною ціною вказаною в видаткових накладних та рахунках-фактурах.

Згідно із п. 3.1 Договору покупець здійснює оплату за товар у формі безготівкового розрахунку платіжним дорученням шляхом зарахування коштів на поточний рахунок постачальника згідно рахунка-фактури.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору поставки №3 позивач виконав належним чином, передавши відповідачу на підставі рахунків- фактур (а.с. 24-29) товар, а саме паливні гранули на суму 257410 грн., що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи (а.с. 12-22).

Товар був прийнятий відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача Паламарчука В.Г. на видаткових накладних, яка отримала товар на підставі довіреності, наявної в матеріалах справи (а.с.23).

Відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, за поставлений товар розрахувався лише в сумі 167200 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (а.с. 30-32), поясненнями позивача та іншими матеріалами справи.

02.11.2012 р. позивач направив на адресу відповідача претензію (а.с.33-34) з вимогою погасити заборгованість за отриманий товар в сумі 110210 грн., яку директор останнього отримав наручно 18.10.2012р. (а.с. 35). У відповідь на вказану претензію, відповідачем сплачено в рахунок погашення заборгованості перед позивачем 20000 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 02.11.2012р. (а.с. 32).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на день подання позову до суду становить 90210 грн., що підтверджується підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 01.12.2012р. (а.с. 40).

Непроведення відповідачем остаточних розрахунків за отриманий товар стало приводом звернення позивача з даним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору поставки №3 від 01.02.2013р. між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В ході розгляду справи судом встановлено, що частину боргу в сумі 20000 грн. відповідачем погашено після порушення провадження у даній справі, а саме 27.02.2013р. Вказаний факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки від 27.02.2013р.

У пункті п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основної заборгованості в сумі 20000 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення решти суми основного боргу в розмірі 70210 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її у вказаному розмірі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8375 грн. 12 коп. пені, 2788 грн. 60 коп. 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із п. 5.3 Договору покупець за порушення терміну оплати товару сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,05 % за кожний день прострочки від вартості неоплаченого товару.

Водночас, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в п. 3 інформаційного листа ВГС України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 року "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначається, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, судом встановлено, що вказаним пунктом Договору визначено розмір пені, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ, відтак Договір в цій частині не відповідає змісту вказаного Закону і є нікчемним.

Проте, позивачем при обрахуванні пені враховано норми чинного законодавства, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому вимоги про стягнення пені у заявленому розмірі, який не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України є правомірними та обґрунтованими. Разом з тим, перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені та 3% річних не виявлено помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 7068 грн. 87 коп. грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1. ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Пунктом 1 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано завірені копії свідоцтва №789 від 10.12.2012 року про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Піпка А.М. (а.с. 49), договір з приватним підприємством «Земіна» про надання адвокатом Піпком А.М. правової допомоги №1Г/13 від 25.001.2013 р. (а.с. 43-48), ордер серії ВН №008652 на надання правової допомоги (а.с. 42), платіжні доручення №3 від 27.02.2013 року, з якого вбачається, що адвокатом Піпком А.М. отримано від приватного підприємства «Земіна» 7068 грн. 87 коп. за надану правову допомогу згідно договору №1Г/13 від 25.01.2013р., платіжне доручення №1 від 27.02.2013р., з якого вбачається щорічний внесок адвоката Піпка А.М. на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування за 2012, 2013 роки.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник по його вині.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс" (23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Леніна, 272, код ЄДРПОУ 32292615) на користь приватного підприємства "Земіна" (23310, Вінницька область, Тиврівський район, м. Гнівань, вул. Боженка, 20, код ЄДРПОУ 23065114) 70210 грн. основного боргу, 8375 грн. 12 коп. пені, 2788 грн. 60 коп. 3% річних, 2027 грн. 47 коп. витрат зі сплати судового збору та 7068 грн. 87 коп. витрат на послуги адвоката.

Провадження у справі в частині стягнення 20000 грн. основного боргу припинити відповідно до п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом.

Повне рішення складено 05 березня 2013 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Леніна, 272)