Постанова

від 18.02.2013 по справі 804/2/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 р. Справа № 804/2/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняШрамко Я.В. за участю представників сторін: від позивача від відповідача Свінухов О.В. Коваленко В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «ВАЗАРІ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.012.2012р. №0000171742, №0000192340, №0000202340, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013р. Приватне підприємство «ВАЗАРІ» звернулося з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000171742, № 0000192340 та № 0000192340 від 12.12.2012р.

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та зазначив, що допустив опису у позові, вказавши одне й те ж саме податкове повідомлення-рішення двічі у зв'язку з чим просить визнати протиправним та скасувати і податкове повідомлення-рішення № 0000202340 від 12.12.2012р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту перевірки від 28.11.2012р. №661/22-1/33811479 за якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з прибуткового податку з робітників і службовців, включаючи членів кооперативів у розмірі 937,5 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 2274,38 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 284532 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 45145,50 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 223212 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 35 911 грн. 25 коп. Так, податковим органом зроблені висновки в акті перевірки про те, що позивачем при укладенні та виконання договорів з низкою своїх контрагентів у ході господарської діяльності фактично порушені норми ст.ст. 203, 215, 228, 662, 665, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог названих статей, відсутність їх спрямування на реальне настання правових наслідків у зв'язку з чим позивачем було завищено свої валові витрати понесені за такими договорами та, відповідно, занижено суми податку на прибуток та податку на додану вартість, які підлягали сплаті. Позивач вважає винесення вказаних вище податкових повідомлень-рішень безпідставними та протиправними і прийнятими всупереч чинному законодавству, оскільки у відповідності до ст.ст.6,19 Конституції України ст. 20 Податкового кодексу України відповідачеві не надані повноваження та функції щодо встановлення висновків в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Крім того, позивач зазначає, що висновки в акті перевірки суперечать і ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка не встановлює додаткових, окрім зазначених у п.5.3.9 ст. 5 цього Закону, документів, що використовуються в цілях податкового обліку та всі розрахунки за господарські операції, законність та реальність яких заперечує відповідач, зі своїми контрагентами були вчинені позивачем у безготівковій формі на підставі договорів, укладених у письмовій формі, що підтверджується такими договорами, відповідними платіжними дорученнями, видатковими та податковими накладними до цих договорів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує, у судовому засіданні та у письмових запереченнях на позов просить відмовити в задоволенні позову повністю посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки є законними та обґрунтованими, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки свідоцтво платника ПДВ відносно ТОВ фірми «Юквар» було анульовано 11.03.2011р., зазначене підприємство не має основних фондів, розрахунки податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього природного середовища та орендної плати за землю не подавалися до податкового органу з моменту взяття на облік, дане підприємство знаходиться у стані «7» - «до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей», тобто у ході перевірки було встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ фірма «Юквар» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу у зв'язку з чим отримання послуг позивачем від ТОВ Фірма «Юквар» за період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р. документально не підтверджено у ході перевірки. Щодо відносин з ТОВ «Електродизель», то згідно поданої звітності з 2009-1 півріччі 2012 р. зазначене підприємство розрахунки з податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього природного середовища та орендної плати за землю не подавалися до податкової інспекції, окрім того, до Дніпропетровської МДПІ надійшов акт, складений Індустріальною МДПІ м. Харкова, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Електродизель» у зв'язку з чим зроблено висновок, що підприємством був сформований сумнівний податковий кредит, оскільки зазначене підприємство не має основних фондів та транспортних засобів. Щодо правовідносин з ТОВ «Лайнстар», то перевіркою встановлено, що 04.07.2012р. відносно даного підприємства анульовано свідоцтво платника ПДВ, податкова звітність з 2009-І півріччі 2012р. щодо розрахунку податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення та орендної плати за землю не подавалися до податкового органу, окрім того, надійшов акт перевірки про неможливість проведення зустрічної звірки та зроблено висновок, що дане підприємство має ознаки нереальності здійснення господарської діяльності, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ПП «Лайнстар» по ланцюгу постачання. Відповідного змісту зроблені і висновки по правовідносинах позивача з ТОВ «БМ-Технологія», ТОВ «ФБМ-Днепр» та встановлено, що позивач з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів здійснило видимість придбання товарів від вказаних вище підприємств, яке в дійсності товари не реалізовувало, а лише здійснило документальне оформлення операцій (шляхом складання договорів, видаткових накладних, податкових накладних, тощо) у зв'язку з чим підприємством занижено суму доходів у розмірі 153 068 грн., занижено податок на прибуток в сумі 284533 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 223 212 грн.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 18.02.2013р.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «ВАЗАРІ»» зареєстроване розпорядженням Солонянської районної державної адміністрації та є платником податку на додану вартість, що підтверджується відомостями, наведеними в акті перевірки від 28.11.2012р. (а.с.10-11).

З 13.11.2012р. по 21.11.2012р. Дніпропетровською МДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «ВАЗАРІ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 28.11.2012р. №661/22-1/3811479 за висновками якого встановлено наступні порушення:

- ч.1 ст. 203, ст.215, ст.228, ст.662, ст.655, ст.656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( пункт 5 статті 203 ЦК України) по право чинах, здійснених за період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р. по ланцюгу постачання, п.п.4.1.6, п.4.1 ст. 4, п.5.1, пп..5.3.9 п.5.3 ст.5, пп..11.3.1, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.135.5.4 ст.135 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 284 532 грн.;

-ч.1 ст. 203, ст.215, ст.228, ст.662, ст.655, ст.656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( пункт 5 статті 203 ЦК України) по право чинах, здійснених за період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р. по ланцюгу постачання, п.п.7.4.1 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 223 212 грн.;

- п.167.1 ст.167, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, абз.»б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України донараховано податку у сумі 937,5 грн. (а.с.7-79 том 1)

В подальшому, 12.12.2012р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 28.11.2012р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення №0000171742 за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання за платежем з податкового прибутку з робітників і службовців з урахуванням штрафної санкції у загальній сумі 3211 грн. 88 коп. (а.с.81 том 1);

- податкове повідомлення-рішення № 0000192340 за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням штрафних санкцій у загальній сумі 329677 грн.50 коп. (а.с.82 том 1);

- податкове повідомлення-рішення №0000202340 за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафної санкції в загальній сумі 259123 грн. 25 коп. (а.с.83 том 1).

Позивач не погодився з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями та вважає, що оспорювані рішення є протиправними, оскільки прийняті всупереч чинному законодавству, оскільки відповідачеві не надано повноважень та функцій щодо встановлення нікчемності правочинів в актах перевірки укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинного в редакції станом на 2009-2010р.р.) та норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного станом на 2009-2012р.р.,а також норми Податкового кодексу України, виходячи з того, що спірні правовідносини виникли за період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р.

Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку - п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р.) до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01.01.2011р.) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Також відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між ТОВ «Фірма ЮКВАР» та позивачем було укладено договір поставки № 6 від 05.01.2010р. за умовами якого позивач придбавав у даного підприємства на протязі 2010р. брудоочисні системи (а.с.246).

Факт реальності здійснення господарських операцій за вищевказаним договором підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією відповідного договору, копіями рахунків, та копіями податкових накладних, копією реєстру платежів за 2010р. щодо оплати позивачем за придбаний товар на користь ТОВ «Фірма Юквар», які також були досліджені і під час перевірки про що зазначено в акті перевірки від 28.11.2012р. Крім того, в акті перевірки були досліджені і копії платіжних доручень за вказаним договором щодо сплати позивачем на користь ТОВ «Фірма «Юквар» коштів за придбаний товар, які проведені підприємствами у безготівковій формі та вказано про те, що станом на 30.06.2012р. кредиторська заборгованість перед ТОВ Фірма «Юквар» відсутня (а.с.14-15, 183-245 том 1, а.с.29-30 том 2).

Також, 23.03.2012р. між ТОВ «Електродизель» та позивачем був укладений договір №323 на поставку продукції за умовами якого зазначене підприємство як постачальник взяло на себе зобов'язання поставити позивачеві як покупцю продукцію у кількості, асортименті і якості і у строки погоджені обома сторонами специфікаціях або накладних по кожній поставці, які є невід'ємною частиною договору. Відвантаження продукції встановлено в договорі за рахунок покупця або самовивозом, якщо інші умови не обумовлені у специфікації або накладній. (а.с.182 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором також підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копіями податкових накладних, видаткових накладних, рахунків на оплату, копією журналу проводок за І півріччя 2012р. 631, 31 про сплату коштів позивачем на користь ТОВ «Електродизель», які були досліджені податковою інспекцією під час перевірки про що зазначено в акті перевірки від 28.11.2012р.. Крім того, в акті перевірки були досліджені і копії платіжних доручень за вказаним договором щодо сплати позивачем на користь ТОВ «Електродизель» коштів за придбаний товар, які проведені підприємствами у безготівковій формі та зазначено про те, що станом на 30.06.2012р. кредиторська заборгованість перед ТОВ «Електродизель» відсутня (а.с. 23-25, 172-182 том 1, а.с.28 том 2).

02.05.2012р. між ПП «Лайнстар» та позивачем було укладено договір поставки № 58 за умовами якого вказане підприємство як постачальник зобов'язувалося поставити позивачеві як покупцеві товар у кількості і асортименті, вказаних у погоджених сторонами заявах покупця, загальна кількість продукції, визначається у видаткових накладних, постачання здійснюється постачальником (а.с.23 том 2).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копіями податкових накладних, видаткових накладних, копією журналу проводок за І півріччя 2012р. 631, 31 про сплату коштів позивачем на користь ПП «Лайнстар», які були досліджені податковою інспекцією під час перевірки про що зазначено в акті перевірки від 28.11.2012р. Крім того, в акті перевірки були досліджені і копії платіжних доручень за вказаним договором щодо сплати позивачем на користь ПП «Лайнстар» коштів за придбаний товар, які проведені підприємствами у безготівковій формі та зазначено про те, що станом на 30.06.2012р. кредиторська заборгованість перед ПП «Лайнстар» становить 1890 грн. (а.с.26-28, 159-171 том 1, а.с.23 том 2).

15.01.2009р. між ТОВ «БМ-Технологія» та позивачем було укладено договір поставки № 8 відповідно до умов якого ТОВ «БМ-Технологія» як постачальник брало на себе зобов'язання поставити позивачеві як покупцю товар, визначений у рахунках, а покупець зобов'язувався його прийняти та оплатити на умовах, визначених зазначеним договором. Згідно п.4.1 вказаного договору було визначено, що поставка товару здійснюється постачальником (а.с.158 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копією податкової накладної, видаткової накладної, копією рахунку на оплату датованих 05.08.2009р., які були досліджені податковою інспекцією під час перевірки про що зазначено в акті перевірки від 28.11.2012р. Крім того, в акті перевірки була досліджена і копія платіжного доручення за вказаним договором щодо сплати позивачем на користь ТОВ «БМ-Технологія» коштів за придбаний товар, які проведені підприємствами у безготівковій формі та зазначено про те, що станом на 30.06.2012р. кредиторська заборгованість перед ТОВ «БМ-Технологія» відсутня (а.с.28-30, 158 том 1, а.с.26 том 2).

05.01.2010р. та 10.01.2011р. між ТОВ «ФБМ-Днепр» та позивачем були укладені договори поставки 022, та 01-082 за умовами яких ТОВ «ФБМ-Днепр» як постачальник зобов'язувалося поставити позивачеві як покупцеві товар, визначений у рахунках, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором. Згідно п.4.1 умов договору поставка товару здійснюється постачальником (а.с.130, 154 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаними договорами підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями вищевказаних договорів, копіями податкових накладних, видаткових накладних, копіями реєстрів платежів за 2010р. та за 2011р., які також були досліджені і податковою інспекцією під час перевірки про що зазначено в акті перевірки від 28.11.2012р. Крім того, в акті перевірки були досліджені і копії платіжних доручень за вказаними договорами щодо сплати позивачем на користь ТОВ «ФБМ-Днепр» коштів за придбаний товар, які проведені підприємствами у безготівковій формі та зазначено про те, що станом на 30.06.2012р. кредиторська заборгованість перед ТОВ «ФБМ-Днепр» становить 123 грн. 42 коп. (а.с.32-34, 130,154 том 1, а.с.24-25 том 2).

При цьому, акт перевірки від 28.11.2012р. містить також висновки про те, що походження, відвантаження, транспортування та отримання товарів від ТОВ «Електродизель», ТОВ «Лайнстар», ТОВ «БМ-Технологія», ТОВ «ФБМ-Днепр» за період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р. підприємством ПП «ВАЗАРІ» у ході проведення перевірки документально не підтверджено, а надані до перевірки первинні документи мають юридичну дефектність у зв'язку з нереальністю здійснення господарських операцій між ТОВ «Електродизель», ТОВ «Лайнстар», ТОВ «БМ-Технологія» та ПП «ВАЗАРІ» та встановлено, що ПП «ВАЗАРІ» з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів здійснено видимість придбання товарів від ТОВ «Електродизель», ТОВ «Лайнстар», ТОВ «БМ-Технологія», яке в дійсності товари не реалізовувало, а лише здійснило документальне оформлення операцій (шляхом складання договорів, видаткових накладних, податкових накладних, тощо). У зв'язку з наведеним податкові інспектори прийшли до висновку про те, що позивачем порушені ч.1 ст. 203, ст.215, ст.228, ст.662, ст.655, ст.656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених у період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р. по ланцюгу постачання ( а.с.37, 77-78 том 1).

Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 28.11.2012р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами позивача згідно до ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228, ст.662, ст.655, ст.656 ЦК України мають ознаки нікчемності.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 28.11.2012р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ПП «ВАЗАРІ» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 28.11.2012р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та, маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів поставки, до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання правочинів недійсним (нікчемним), які укладені між позивачем та його контрагентами: ТОВ «фірма «Юквар», ТОВ «Електродизель», ТОВ «Лайнстар», ТОВ «БМ-Технологія», ТОВ «ФБМ-Днепр» відсутні. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як вищевказаних контрагентів, так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому надано оцінку господарської діяльності контрагентів позивача з урахуванням наведених в ньому актів перевірки цих контрагентів.

При цьому, на вимогу суду, податковим органом не надано доказів порушення саме позивачем норм податкового законодавства України, а посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача основних фондів для здійснення господарської діяльності, анулювання свідоцтв платників податків після здійснення господарських операцій, не знаходження контрагентів на своїм місцезнаходженням не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкових зобов'язань за вищевказаними угодами.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряє мий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами.

З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача формувати податковий кредит по правовідносинах з вищенаведеними контрагентами є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Законів України «Про податок на додану вартість, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинних на момент виникнення правовідносин), Податкового кодексу України та вказані висновки є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаними договорами з контрагентом позивача - ТОВ «фірма «Юквар», ТОВ «Електродизель», ТОВ «Лайнстар», ТОВ «БМ-Технологія», ТОВ «ФБМ-Днепр».

Не можуть бути покладені в основу цієї постанови і посилання відповідача на те, що у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з підприємствами постачальниками по всьому ланцюгу постачання товару/послуг з огляду на те, що ні норми Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент виникнення правовідносин), ні Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, сплативши податок на додану вартість у складі вартості придбаного товару, позивач не повинен його сплачувати вдруге у разі несплати ПДВ його контрагентом.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та у своїй постанові від 14.11.2012р. № К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Також є протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України і висновки податкової інспекції щодо донарахування податковою інспекцією позивачеві прибуткового податку з робітників і службовців у сумі 3211,88 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0000171742 від 12.12.2012р. з огляду на наступне.

Зазначена сума була донарахована позивачеві у зв'язку з тим, що актом перевірки від 28.11.2012р. встановлено, що згідно авансових звітів за період з 20.04.2011р. по 30.06.2012р. встановлено сплату грошових коштів фізичним-особам підприємцям за надання послуг за тимчасове мешкання, які надавалися фізичними особами-підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_5, які є платниками єдиного податку, однак здійснювали діяльність, яка не зазначена у свідоцтві про сплату єдиного податку у зв'язку з чим позивачем було порушено п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України. З огляду на наведене, податковими інспекторами зроблено висновок про те, що підприємством не утримано та не нараховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб згідно ст. 167.1 ст.167 Податкового кодексу України на суму 937,5 грн.(а.с.74-75 том 1).

Згідно п.167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри .

П.п.168.1.1 ст.168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У відповідності до п.177.1, п.177.2 п.177.5 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства України видно, що суб'єкт господарювання, який має взаємовідносини з фізичною особою-підприємцем не може виступати його податковим агентом, оскільки фізична особа-підприємець здійснює свою господарську діяльність самостійно та веде податковий облік доходів і витрат, сплачує податки самостійно, а отже, ПП «ВАЗАРІ», маючи правовідносини з вищевказаними підприємцями, не є його податковим агентом та не може нести відповідальність за те, що останні надавали послуги, які начебто не зазначені у їх свідоцтві про сплату єдиного податку. Тобто, в даному випадку, за порушення, вчинені Фізичними особами-підприємцями, які надавали позивачеві послуги не може нести відповідальність ПП «ВАЗАРІ».

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представник відповідача в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 12.12.2012р. або спростовували надані докази та твердження позивача.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 12.12.2012р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 205 від 28.12.2012р. та платіжного доручення №246 від 16.01.2013р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн.(а.с. 8, 253 том 1), а тому зазначені судові витрати підлягають відшкодуванню позивачеві із Державного бюджету України з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «ВАЗАРІ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.12.2012р. №0000171742, №0000192340, №0000202340 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 12.12.2012р. №0000171742, №0000192340, №0000202340.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ВАЗАРІ» (52400, Дніпропетровська обл., Солонянський район, смт. Солоне, вул. Шевченко, б.33, код ЄДРПОУ 33811479) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп.( дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 25.02.2013р.

Суддя С.О. Конєва