Ухвала

від 09.12.2015 по справі 804/2/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року м. Київ К/800/21275/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Федоров М.О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014

у справі № 804/2/13-а

за позовом приватного підприємства "ВАЗАРІ" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Підприємство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.12.2012 № 0000171742, № 0000192340 та № 0000202340.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014, позов задоволено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що Підприємство документально підтвердило право на податковий кредит та витрати за реальними господарськими операціями з придбання товарів та послуг у задекларованих постачальників; Інспекцією не доведено належними засобами доказування нікчемності укладених договорів. Також суди дійшли висновку про відсутність у позивача обов'язків податкового агента при виплаті доходу фізичним особам-підприємцям.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що позивачем не подано доказів, необхідних та достатніх для встановлення виконання поставок саме заявленими постачальниками, які не володіють необхідними трудовими та технічними ресурсів, мають ознаки фіктивних суб'єктів господарювання. Платником не надано доказів транспортування товару, його фактичного прийняття уповноваженими представниками Підприємства, а також актів виконаних робіт за операціями з придбання монтажних послуг у рамках взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «ЮКВАР» (далі - ТОВ «Фірма «ЮКВАР»).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за той самий період.

За результатами цієї перевірки Інспекцією складено акт від 28.11.2012 № 661/22-1/3381147-9 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2012 № 0000192340 про нарахування позивачеві грошового зобов'язання у сумі 284 532 грн. за основним платежем та 45145,50 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення від 12.12.2012 № 0000202340, за яким платника зобов'язано сплатити грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 223 212 грн. за основним платежем та 35911,25 грн. за штрафними санкціями.

Підставою прийняття цих актів індивідуальної дії слугував висновок податкового органу про фіктивний характер взаємовідносин Підприємства із задекларованими постачальниками - ТОВ «Фірма «ЮКВАР», товариством з обмеженою відповідальністю «Електродизель», товариством з обмеженою відповідальністю «Лайнстар», товариством з обмеженою відповідальністю «БМ-Технологія», товариством з обмеженою відповідальністю «ФМБ-Днепр».

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на обставини, установлені у ході проведення контрольно-перевірочних заходів відносно названих контрагентів, під час яких встановлено їх неперебування за місцезнаходженням, відсутність у них матеріальних та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій. Крім того, Інспекція зазначає про неподання позивачем під час перевірки первинних документів, які б з достатнім ступенем достовірності дозволяли б встановити дійсний рух активів у процесі виконання розглядуваних операцій (як-от порядку виконання монтажних робіт, транспортування товару, його сертифікації), а також безпосередніх виконавців цих операцій.

Також під час перевірки Інспекція, дійшовши висновку про невиконання платником обов'язку з утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб під час виплати фізичним особам - підприємцям грошових коштів за мешкання, збільшила позивачеві грошове зобов'язання з цього податку на 937,50 грн. за основним платежем та на 2274,38 грн. за штрафними санкціями згідно з податковим повідомленням-рішенням від 12.12.2012 № 0000171742.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які визнаються у податковому обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2) у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4).

З наведених законодавчих положень (які за змістом відповідають положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який регулював порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011, та приписам підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що визначали умови визнання витрат у податковому обліку платника до 01.04.2011) вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг і зміст господарської операції та її учасників.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків господарських операцій позивача (покупець) з товариством з обмеженою відповідальністю «Електродизель», товариством з обмеженою відповідальністю «Лайнстар», товариством з обмеженою відповідальністю «БМ-Технологія», товариством з обмеженою відповідальністю «ФМБ-Днепр», суди встановили, що у рамках виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем названі постачальники поставили платникові товарно-матеріальні цінності. На підтвердження реального виконання зазначених господарських операцій платником подано первинні документи - договори, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення про оплату позивачем придбаних товарів в безготівковому порядку, проаналізувавши які суди дійшли висновку, що вони оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідну для цілей оподаткування про зміст, обсяг господарських операцій та їх учасників.

Інспекцією, в свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та безспірно підтверджують відсутність у діях платника розумної ділової мети у правовідносинах з названими контрагентами та спрямування цих дій виключно на створення бажаних податкових наслідків.

Так, неперебування контрагента за адресою, вказаній в установчих документах, не суперечить податковому законодавству та не є ознакою безтоварності господарської операції. Факт відсутності у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу. Інспекцією не наведено, які саме ресурси та в яких обсягах необхідні для виконання розглядуваних операцій з урахуванням видів придбаних товарів, їх габаритів тощо.

Невмотивованими є й посилання Інспекції на недостатність представлених платником документів для встановлення реального переміщення активів у процесі виконання розглядуваних операцій. Судами встановлено, що умовами договорів поставок передбачалося постачання товарів Підприємству й на умовах самовивозу, що не передбачає оформлення товарно-транспортних накладних. Також Інспекцією не встановлено фактів придбання позивачем товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації.

Інспекція неправильно кваліфікувала господарську операцію між Підприємством та ТОВ «Фірма «ЮКВАР» за договором поставки від 05.01.2010 № 6 як поставку позивачеві монтажних послуг, адже предметом цього договору була передача позивачеві у власність брудоочисних систем (а не їх налагодження та встановлення). А відтак посилання Інспекції на відсутність у платника актів приймання-передачі цих послуг із зазначенням фактичних надавачів послуг є неспроможними.

Правильним є і висновок судів про відсутність у Товариства обов'язків податкового агента при виплаті доходу фізичним особам-підприємцям - платникам єдиного податку, у тому числі за видами діяльності, які не зазначені в свідоцтвах таких платників.

Так, відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Водночас в силу вимог пункту 177.8 статті 177 ПК під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Власне факт підтвердження фізичними особами, яким позивач виплачував дохід у вигляді плати за мешкання, наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності у порядку наведеної норми Закону Інспекцією не заперечувався. Основним доводом відповідача по цьому епізоду наведено неможливість поширення передбаченого наведеною нормою звільнення від виконання платником функцій податкового агента при виплаті доходу платнику єдиного податку за видами діяльності, що не зазначені у його свідоцтві.

Відповідно до пункту 292.9 статті 292 ПК доходи фізичної особи - платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з главою 1 розділу XIV цього Кодексу, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу.

Згідно з пунктом 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з ПДФО у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримано в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковано згідно з главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

За правилами підпункту 2 пункту 293.4 статті 293 ПК ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі 15 відсотків до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи.

При цьому в силу вимог підпункту 7 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у свідоцтві платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

Таким чином, суб'єкт господарювання при виплаті фізичній особі - підприємцю - платнику єдиного податку доходів за видами діяльності, які не зазначено у свідоцтві такого платника, не пов'язаний утримувати податок з доходів фізичних осіб за умови надання таким платником копії документа, що підтверджує його реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки згідно з нормами чинного законодавства платник єдиного податку оподатковує такий дохід самостійно, а у разі порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування зобов'язаний перейти на сплату інших податків і зборів з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваних нарахувань та з обґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Норми матеріального права було правильно застосовано судами, їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі № 804/2/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України..

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова М.О. Федоров