Ухвала

від 19.02.2013 по справі 2а/2370/4471/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2370/4471/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Приходько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сиророб» до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Сиророб» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 04.09.2012 №0001022301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сиророб» зареєстроване як юридична особа Катеринопільською районною державною адміністрацією Черкаської області 24.02.1998, ідентифікаційний код 25212619 (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 155246); взято на податковий облік 28.02.1998 за № 50. Згідно свідоцтва № 32391859 від 13.03.1998 позивач зареєстрований платником податку на додану вартість за №252126123173.

З 11.06.2012 по 09.07.2012 (термін проведення перевірки продовжувався з 10.07.2012 по 23.07.2012) посадовими особами Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Сиророб» (код за ЄДРПОУ 25212619) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 30.07.2012 № 81/22-017/25212619 (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено, що згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України по товариству з обмеженою відповідальністю «Сиророб» за червень - грудень 2010 року та квітень 2011 року рахується розбіжність по взаєморозрахунках із товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока» на загальну суму 1 623 115 грн.

Вказана розбіжність виникла внаслідок невизнання державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська по товариству з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока» в якості податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість за червень - грудень 2010 року та квітень 2011 року.

При проведенні перевірки позивача було використано акт державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 13.07.2012 № 493/23-227/36495183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока» (код ЄДРПОУ 33856725) щодо підтвердження господарських відносин з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Сиророб» за період червень - грудень 2010 року, квітень 2011 року», в якому встановлено, що юридична особа не знаходиться за юридичною та фактичною адресою.

За наслідками перевірки встановлено, зокрема, порушення:

-пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого в періоді, що перевірявся, занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 623 115 грн., в тому числі червень 2010 р. в сумі 240 070 грн. 25 коп., липень 2010 р. в сумі 241720 грн. 78 коп., серпень 2010 р. в сумі 242 770 грн. 70 коп., вересень 2010 р. в сумі 266 369 грн. 53 коп., жовтень 2010 р. в сумі 101 072 грн. 90 коп., листопад 2010 р. в сумі 101 581 грн. 59 коп., грудень 2010 р. в сумі 329 485 грн. 83 коп., квітень 2011 р. в сумі 100 043 грн. 50 коп. по декларації.

На підставі акта перевірки Катеринопільська об'єднана державна податкова інспекція Черкаської області Державної податкової служби прийняла податкове повідомлення-рішення від 04.09.2012р. №0001022301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 953 603 грн., в тому числі за основним платежем 1 623 115 грн., за штрафними санкціями 330 488 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем було подано скаргу до Державної податкової служби у Черкаській області. За результатами розгляду скарги Державна податкова служба у Черкаській області прийняла рішення від 05.11.2012 року №24757/10-210, згідно з яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 04.09.2012 № 0001022301, а скаргу товариства - без задоволення.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що вони є обґрунтованими, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як незаконне.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що угоди між ТОВ «Технологія переробки молока» і позивачем є нікчемними та первинні документи, що посвідчують ці угоди є нікчемними, а тому спірне податкове повідомлення рішення прийняте ним правомірно.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, що доводиться наступним.

01.01.2010 та 01.01.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю «Сиророб» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока» (продавець) укладено договори купівлі-продажу (далі по тексту - договори), відповідно до яких продавець продає, а покупець купує молоко коров'яче охолоджене, в перерахунку по базисному вмісту жиру 3,4, що відповідає за якістю ДСТУ 3662-97 та витримує пробу на кип'ятіння (надалі - сировина). Вартість сировини зазначена у Додатку 1 (розділ 1 Договорів).

Відпуск сировини проводиться на підставі товарно-транспортної накладної (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 договорів передбачено, що якісне посвідчення та ветеринарне свідоцтво (Форма - 2) надається покупцю на кожну поставку сировини.

Відповідно до п 3.4 договору купівлі-продажу від 01.01.2010 доставка здійснюється транспортом покупця.

Оплата за сировину здійснюється покупцем на кожний третій день після отримання сировини по безготівковому розрахунку. Ціна на сировину та умови оплати узгоджуються щодекадно, шляхом підписання додаткової угоди (розділ 4 Договорів).

Як вбачається з ветеринарних свідоцтв, виданих товариству з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока», молоко коров'яче збірне з сіл Тальнівського району вивозиться із товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока» і направляються товариству з обмеженою відповідальністю «Сиророб», с. Мокра Калигірка Катеринопільського району.

Згідно інформації щодо заготівлі коров'ячого незбираного молока, що заготовлялося в індивідуальних господарствах населення Тальнівського району, за адресою м. Тальне, вул. Вокзальна, 107, протягом 2010 року та по серпень 2011 року для товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока» (код ЄДРПОУ 33856725) та з вересня 2011 по травень 2012 для товариства з обмеженою відповідальністю Фірма СЕЗ «Консалтінг ЛТД» (код ЄДРПОУ 14328336), заготовувачами молока для вищезгаданих товариств були фізичні особи -платники єдиного податку.

Та обставина, що заготовлювачами молока для товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока» були фізичні особи - платники єдиного податку, не спростовує наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія переробки молока».

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «Технологія переробки молока» на момент складання податкових накладних було зареєстроване як платник податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду накладні, податкові накладні, видаткові накладні, ветеринарні свідоцтва, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Технологія переробки молока», що підтверджують факт реального виконання умов договорів.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення закріпленні і ПК України.

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Отже, позивачем доведено факт реального виконання умов договорів між ним та ТОВ «Технологія переробки молока», а тому ним правомірно сформовано податковий кредит по вищезазначених господарських операціях.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Більш того, колегія суддів зазначає, що кримінальна справа за даними обставинами не порушена, відомості про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача та його контрагентів у відповідача відсутні, тоді як при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Оскільки відповідачем дійсно не надано суду будь-яких доказів щодо притягнення до кримінальної відповідальності вищезазначених контрагентів або позивача, то відсутні підстави стверджувати про їх намір вчинення нікчемного правочину.

Судом першої інстанції вірно оцінено доводи відповідача про недійсність первинних документів з посиланням на обставини, викладені в акті, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Апелянтом не спростовано того факту, що позивач уклав договори, додаткові угоди та отримав від контрагентів акти прийому-передачі відповідно до вказаної вище норми Закону, наявність яких підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з доданих до справи первинних документів, про недійсність яких зазначає апелянт, а саме договорів, додаткових угод, то вони складені відповідно до вимог чинного законодавства (дотримано форму, зміст та наявні підписи, уповноважених на момент вчинення правочинів осіб, засвідчені печатками). Підстави вважати договори купівлі-продажу нікчемними відсутні, докази визнання їх в судовому порядку недійсними не надані.

Згідно ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

При цьому, на момент укладення спірних угод між позивачем та контрагентом до Єдиного державного реєстру записи про державну реєстрацію їх припинення не вносились.

Відповідно до п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений Закон не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється виключно на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не порушено пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, та не занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 623 115 грн., в тому числі червень 2010 р. в сумі 240 070 грн. 25 коп., липень 2010 р. в сумі 241720 грн. 78 коп., серпень 2010 р. в сумі 242 770 грн. 70 коп., вересень 2010 р. в сумі 266 369 грн. 53 коп., жовтень 2010 р. в сумі 101 072 грн. 90 коп., листопад 2010 р. в сумі 101 581 грн. 59 коп., грудень 2010 р. в сумі 329 485 грн. 83 коп., квітень 2011 р. в сумі 100 043 грн. 50 коп. по декларації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 №0001022301.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення , а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст виготовлено 25.02.2013

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.