Ухвала

від 26.02.2013 по справі 2а-17574/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17574/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Раченко Д.Г.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державно податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Робота Плюс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування акту перевірки від 22.11.2012 року та податкового повідомлення-рішення №0013882202 від 10.12.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування акту перевірки від 22.11.2012 року та податкового повідомлення-рішення №0013882202 від 10.12.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2013 року адміністративний позов задоволено частково:

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 10 грудня 2012 року №0013882202.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач у справі подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду від 28.01.2013 року, і постановити нове рішення про відмову у задоволені адміністративного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку TOB «Робота Плюс» (код ЄДРПОУ 33302178) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з TOB «Медіамастерс» (код ЄДРПОУ 36050983) за період серпень 2011 року, за результатами якої складено акт від 22.11.2012 року №1062/22-2/33302178.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, Податкового Кодексу України та ч. 1 ст. 203 215, 228 ЦК України, що призвело до заниження податку на додану вартість в серпні 2011 року на суму 90 000,00 грн.

На підставі висновків вказаного акт перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 року(№0013882202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість - 88 312,50 грн., з яких за основним платежем - 70650,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 17662,5 грн.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства сформовано податковий кредит.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Під господарською діяльністю згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Тобто, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає лише у разі фактичного здійснення господарської операції та її зв'язку з господарською діяльністю платника податку.

Матеріалами справи встановлено, що між TOB «Робота Плюс» (Замовник) та TOB «Медіамастер» (Виконавець) були укладені договори про надання рекламно інформаційних послуг від 01.06.2011 року №Вт-11/84 та №Вт-11/85.

Згідно умов даних договорів. Виконавець зобов'язується надати Замовнику, а Замовник, зобов'язується прийняти та оплатити, на умовах Договору рекламно - інформаційні послуги (виготовлення та розповсюдження рекламних матеріалів).

На виконання вищевказаних договорів були виписані позивач податкові накладні від 31.08.2011 року №25, №26, №2/, №28. Колегія суддів звертає увагу на той факт, що акт перевірки не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованим платником податку.

Разом з цим, в акті перевірки відповідач вказує на те, що актами від 20.08.2012 року №1189/22/-40/36050983 та від 19.10.2012 року №1692/2220/36050983 ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Медіамастер» встановлено, відсутність реальної можливість отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством, а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, засобів для транспортування, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Також, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було отримано від слідчого відділу ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС протокол допиту свідка від 16.07.2012 року в рамках розслідування кримінальної №76-00334. Опитано засновника TOB «Медіамастер» ОСОБА_3, який повідомив, що ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності TOB «Медіамастер» не має, не підписував ніяких документів, печатка підприємства в нього не знаходилась та нею він не користувався.

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку, що правочини, які укладені між позивачем та TOB «Медіамастер», не спричиняють реального настання правових наслідків, та слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечливими інтересам держави та суспільства, оскільки мають ознаки «фіктивних» правочинів.

Однак, акт перевірки від 22.11.2012 року №1062/22-2/33302178 не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. названого кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Пункт 201.7 статті 201 ПК України встановлює, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в акті перевірки відсутні будь-які посилання на те, що податкові накладні оформленні з порушенням чинного законодавства, що дає підстави для суду вважати їх належними первинними документами.

Також, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Акт державного чи іншого уповноваженого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб (наприклад, дії щодо вилучення майна, затримання особи тощо).

Отже, за змістом наведених правових норм, ключовим моментом щодо підвідомчості спорів у сфері публічно-правових відносин адміністративним судам є виникнення правовідносин, що мають активний вплив на права і обов'язки фізичних та юридичних осіб; припиняють, змінюють чи породжують певні правові наслідки для цих осіб.

У такому випадку реалізується компетенція видавця акта як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

У зв'язку з цим, не можуть оспорюватись в суді акти, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної влади, органів місцевого самоврядування, які не мають обов'язкового характеру для певного суб'єкта.

Вимоги позивача про оскарження дій податкового органу щодо висновків акту перевірки є нічим іншим як оскарженням висновків акту перевірки. Такі вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного чи то іншого судочинства, оскільки не породжують для позивача прав та обов'язків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не мають обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся.

Акт перевірки податкового органу - це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Такий акт документальної перевірки, який містить висновки податкового органу щодо її результатів не є актом державного чи іншого органу в розумінні КАС України, оскільки не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

Таким чином, виходячи з вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи зміст позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що даний позов в частині оскарження акта перевірки не підлягає розгляду в порядку адміністративного чи то іншого судочинства.

Отже, матеріалами справи підтверджується фактичне отримання послуг позивачем та використання його у власній господарській діяльності, а саме податковими накладними, видатковими накладними, акти здачі-прийняття робіт (послуг), а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2012 року № 0013882202 прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У X В Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.М Романчук

Судді: Я.Б. Глушенко

С.Б. Шелест

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.