Постанова

від 28.02.2013 по справі 5015/3650/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2013 р. Справа № 5015/3650/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Краєвської М.В.

при секретарі судового засідання Петрик К.О.

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства "Реліквія" від 07.12.2012 р.

на рішення господарського суду Львівської області

від 31.10.2012р. у справі № 5015/3650/12

за позовом спільного українсько - німецького підприємства "МАРКОМ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ

до відповідача приватного підприємства "Реліквія", м. Львів

про стягнення заборгованості в сумі 13 082,66 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Меркулова К.О.

від відповідача не з ?явився

Права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.11.2012р. у справі №5015/3650/12 (суддя Коссак С.М.), задоволено позов спільного українсько - німецького підприємства "МАРКОМ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі СП ТзОВ «МАРКОМ»), присуджено до стягнення з приватного підприємства (далі-ПП) "Реліквія" на користь позивача 13 082,66 основного боргу та 1609,50 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий по видаткових накладних товар підтверджена матеріалами справи і підлягає стягненню з врахуванням положень ст. ст. 526, 610, 611, 612, 626, 655, 692 ЦК України .

Дане рішення оскаржується відповідачем у справі - ПП «Реліквія», оскільки, на його думку, таке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що, в свою чергу, призвело до прийняття необґрунтованого рішення; просить рішення скасувати і прийняти нове, яким в позові відмовити. Як на підставу для скасування рішення скаржник посилається на те, що спірна заборгованість відповідача перед позивачем фактично погашена згідно меморіальних ордерів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, оскільки відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, позивач при здійсненні розрахунків зобов'язаний був зараховувати оплату по накладних, визначених відповідачем в призначеннях платежу, відтак, скаржник вважає, що вимоги позивача виникли до порушення провадження у справі про банкрутство ПП «Реліквія», і оскільки позивач, як конкурсний кредитор не заявив своїх вимог у справі №5015/2298/11 про банкрутство відповідача, тому, згідно ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги позивача вважаються погашеними.

Представник скаржника, який брав участь в судовому засіданні 14.02.2013р., підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач заперечив доводи скаржника з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.149, 154-155) та усними поясненнями представника в судових засіданнях, зокрема, зазначив, що поставки товару здійснювались відповідачу з 25.09.2007р. і всі оплати, що здійснювались відповідачем, відповідно до п.4.5. договору купівлі-продажу №1/1052 від 01.09.2007р., зараховувались позивачем в оплату заборгованості, що виникла раніше, відтак, зазначає, що позивач є поточним кредитором, оскільки поставки товару, за який не розрахувався відповідач, здійснювались з 06.05.2011року по 23.08.2011р., тобто після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача.

Відповідач (скаржник) явку представника в судове засідання 28.02.2013р. не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується поданим ним клопотанням про відкладення розгляду справи (а.с.180).

Зокрема, 27.02.2013р. на адресу суду від відповідача надійшло повторне клопотання про відкладення розгляду справи у зв?язку з неможливістю забезпечити участь представника в судове засідання, яке судовою колегією розглянуто та відхилено, з врахуванням наступного:

Згідно пункту 3.9.2.постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Відповідачем не обґрунтовано неможливість явки в судове засідання іншого представника, окрім Сухорончака І.С., з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Окрім того, відповідачем не долучено доказів, якими підтверджується неможливість явки представника в дане судове засідання.

За таких обставин, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка у судове засідання не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення.

Крім того, відкладення розгляду справи призведе до виходу за межі строку, встановлено ст. 102 ГПК України, який і так було продовжено ухвалою від 14.02.2013р.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

01.09.2007 року між СП ТзОВ "Марком" (продавець по договору, позивач у справі) та ПП "Реліквія" (покупець по договору, відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу №1/1052, відповідно до умов якого позивач зобов'язався продати у власність покупцю за його заявками товари народного споживання належної якості (товар), а покупець зобов'язався протягом дії цього договору купувати товар і своєчасно сплачувати його вартість (а.с.8-10).

Згідно з п.1.2. договору, конкретний асортимент (номенклатура), кількість і вартість товару вказуються в накладних на товар, які після оформлення є невід'ємною частиною договору. Асортимент, що вказаний в накладних, може бути змінений, при цьому загальна сума договору перед та після заміни товару одного асортименту на інший залишається незмінною.

Відповідно до п.2.2. договору, датою купівлі-продажу вважається дата прийняття товару покупцем. Доставка товару здійснюється зі складу продавця транспортним засобом продавця в межах асортименту і кількості, зазначеній у видатковій накладній (специфікації).

Згідно з п.4.3. договору, покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок продавця в гривнях у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару не пізніше 21-ї (двадцяти однієї) доби від дати приймання товару.

Відповідно до п.4.5. договору, при перерахуванні грошових коштів за одержаний товар, покупець зобов'язується вказати в платіжному дорученні номер та дату накладної, згідно з якою він одержав конкретну сплачену партію товару. До повного остаточного розрахунку за кожну партію раніше одержаного товару (за кожною накладною), будь-яке наступне перерахування покупцем грошових коштів в оплату за товар, зараховується продавцем як сплата за партію товару (за накладною), яку одержав покупець раніше від інших партій товару і не оплатив, незалежно від того, який номер накладної (або інше формулювання про сплату) вказано в платіжному дорученні покупця.

Строк дії договору до 31.12.2007р., який продовжується на новий термін, якщо жодна із сторін не заявить письмово про бажання його розірвати не пізніше, ніж за місяць до закінчення дії договору (п.7.3, п.7.6. договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін, підписи яких скріплені відбитками печаток товариств.

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товару на суму 130 397,18грн., вартість якого відповідачем оплачена частково в розмірі 117 314,52грн., що сторонами не заперечується.

Таким чином, заборгованість відповідача за договором складає 13 082,66грн., що стверджується самим відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх.№21237/12 від 24.09.12р.) та актом звіряння взаємних розрахунків за період 3 квартал 2011р., підписаним сторонами та скріпленим печатками, а також не заперечується скаржником згідно доводів апеляційної скарги.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем проводилось погашення заборгованості за поставлений товар відповідно до ч. 2 п.4.5. договору, а саме, до повного остаточного розрахунку за кожну партію раніше одержаного товару (за кожною накладною), наступне перерахування покупцем грошових коштів в оплату за товар, зараховувалось позивачем як сплата за партію товару (за накладною), яку одержав відповідач раніше від інших партій товару, незалежно від того, який номер накладної (або інше формулювання про сплату) вказано в платіжному дорученні покупця.

Відтак, позивач, зазначаючи, що у відповідача існує заборгованість за товар, поставлений з 06.05.2011року по 23.08.2011р. по видаткових накладних про прийняття товару, які підписані сторонами та скріплені печатками (а.с.53-71), листом від 11.07.2012р. за №36 заявив вимогу про оплату 13 082,66грн. заборгованості (а.с.75-77), яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення з позовною заявою про стягнення даної суми боргу в судовому порядку.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування рішення місцевого суду - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Спір у даній справі виник з виконання договору купівлі-продажу (поставки), тому на спірні правовідносини між сторонами поширюються норми глав 48, 54 Цивільного кодексу України та глав 20, 22 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору купівлі-продажу, поставив відповідачу товар, який відповідачем оплачено частково.

Факт поставки товару позивачем на загальну суму 130 397,18грн. підтверджується видатковими накладними, оригінали яких оглянуті колегією в судовому засіданні та визнані такими, що оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Видаткові накладні містять інформацію про найменування, кількість, ціну, вартість товару, осіб, які повноважні передати товар та отримати, підписи зазначених осіб, а також відтиски печаток сторін.

Отже, видатковими накладними підтверджено факт здійснення господарської операції - поставки товару, тобто факт передачі права власності на вищевказаний товар від ТзОВ «Марком» у власність ПП. «Реліквія», який прийнятий відповідачем по кількості та якості.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що відповідачем не заперечується факт отримання товару на вказану суму.

Колегія суддів вважає, що господарський суд дав правильну оцінку первинним документам і фактичним обставинам справи, що свідчать про факт отримання ПП "Реліквія" товарно-матеріальних цінностей, та, відповідно, виникнення у нього зобов?язання по оплаті вартості отриманого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарозпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, п.4.3. договору сторони погодили, що розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування покупцем на поточний рахунок продавця в гривнях у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару не пізніше 21-ї (двадцяти однієї) доби від дати приймання товару.

Матеріали справи містять документи, якими підтверджується факт оплати відповідачем вартості отриманого товару (меморіальні ордери, платіжні доручення, довідки банку про рух коштів), якими підтверджується факт проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару на суму 117 314,52грн.

Статтею 534 ЦК України визначено черговість погашення вимог у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов?язання у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Абзацом 2 п.4.5. договору, сторони погодили, що до повного остаточного розрахунку за кожну партію раніше одержаного товару (за кожною накладною), будь-яке наступне перерахування покупцем грошових коштів в оплату за товар, зараховується продавцем як сплата за партію товару (за накладною), яку одержав покупець раніше від інших партій товару, незалежно від того, який номер накладної (або інше формулювання про сплату) вказано в платіжному дорученні покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював зарахування таких оплат відповідно до ч.2 п. 4.5. договору, тобто, в оплату заборгованості, що виникла раніше.

При цьому, судова колегія зазначає, що сторони укладаючи договір купівлі-продажу на свій розсуд, погодили всі його істотні умови та взяли на себе зобов'язання з їх виконання, зокрема, в частині, що стосується порядку розрахунків.

Відтак, судова колегія зазначає, що позивачем правомірно заявлено до стягнення заборгованість, яка виникла з поставки товару в період з 06.05.2011року по 23.08.2011р., тобто, після порушення ухвалою господарського суду Львівської області від 27.04.2011р. у справі №5015/2298/11 провадження у справі про банкрутство відповідача, відтак, відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", позивач вважається поточним кредитором.

З огляду на викладене доводи скаржника про те, що позивач є конкурсним кредитором, який не заявив вимоги до закінчення строку, встановленого для їх подання, відтак, спірна заборгованість вважається погашеною, визнаються судовою колегією безпідставними, оскільки припис ч. 2 ст.14 Закону поширюється виключно на конкурсних кредиторів, а тому права вимоги поточних кредиторів не припиняються (8.14. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 04.06.2004 № 04-5/1193).

Отже, факт порушення зобов ?язання в частині проведення розрахунків підтверджується матеріалами справи та документально не спростований скаржником (відповідачем), доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар відповідачем не подано. Натомість, позивачем вжито всіх заходів досудового врегулювання спору, які не дали результатів, а тому останній звернувся до суду за захистом порушеного права.

Таким чином, з'ясувавши зміст та природу взаємних зобов'язань сторін за договором купівлі-продажу, ступінь їх виконання та правові наслідки порушення зобов'язань, судова колегія прийшла до висновку про обгрунтованість оскаржуваного рішення як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Тому, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо відмови в позові не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Враховуючи вище наведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Львівської області від 14.11.2012р. у справі №5015/3650/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «Реліквія» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 05.03.2013р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Краєвська М.В.