Рішення

від 26.06.2006 по справі 16/156-06-4133

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/156-06-4133

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2006 р.Справа  № 16/156-06-4133

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Счастливцевої К.С.

За участю представників сторін:

Від позивача:    Онищенко І.П. по дов. №317/102 від 29.12.2005р.;

Від відповідача: Павловський С.А. –директор,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до товариства з обмеженою відповідальністю “Генезіс”   про стягнення  4.093,39 грн., -  

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі по тексту ДК “Газ України”) звернулась до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю “Генезіс”  (далі по тексту ТОВ “Генезіс”)  про стягнення  заборгованості  у сумі 2.984,19 грн, пені у розмірі 267,76 грн., інфляційних у сумі 674,62 грн., 3% річних у сумі 166,82 грн. Свої доводи позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди майна, укладеного між сторонами 02.02.2002р.

Відповідач повністю заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість та в тому числі наполягає на застосуванні інституту позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

02.02.2002р. між ДК “Газ України” (Орендодавець) та ТОВ “Генезіс” (Орендар) був укладений договір оренди за №1, відповідно до умов п.1. якого Орендодавець передає, а Орендар  приймає у строкове платне користування майно –склад, інвентарний номер, вартість і розрахунок суми річної орендної плати якого визначено відповідно до Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (додатки №№ 1, 2, які є невід'ємною частиною даного договору). Згідно додатку №1 до договору оренди №1 від 02.02.2002р., ТОВ “Генезіс” було отримано в оренду стіл робочий, тумба, стілець ISO, жалюзі.  Договір оренди №1 від 02.02.2002р. був укладений на строк до 31.12.2002р.

Умовами п. 4.2 договору оренди №1 від 02.02.2002р., Орендарем були прийняти  на себе обов'язки із своєчасного перерахування орендних платежів. Розмір орендної плати обумовлений сторонами пунктом 3.2 договору та складає  за перший місяць 48,94 грн. Відповідно положень розділу 3 договору оренди №1 від 02.02.2002р., орендна плата  за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць і перераховується не пізніше 10 числа кожного місяця наступного за звітним на підставі пред'явленого рахунку.   

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається  на положення статті 260 ЦК УРСР від 18.07.1963р. (із змінами та доповненнями, які діяли на час укладення договору). Даною законодавчою нормою було передбачено, що у разі продовження  користування  майном  після  закінчення строку договору  при  відсутності  заперечень  з  боку  наймодавця договір вважається поновленим на  невизначений  строк  і  кожна  з сторін  вправі  в  будь-який  час  відмовитись    від    договору, попередивши про це другу сторону  за  один  місяць. З огляду на відсутність заперечень з боку обох сторін, позивач  стверджує, що договір оренди №1 від 02.02.2002р. був продовжений на невизначений строк та закінчив свою дію 01.01.2006р. шляхом підписання між сторонами акту приймання-передачі майна Орендодавцю. Позивач стверджує, що Орендарем, починаючи з квітня 2002 року, було припинено перерахування орендних платежів, в результаті чого, згідно розрахунку позивача,  станом на 01.01.2006р. заборгованість ТОВ “Генезіс” по орендним платежам скала 2.984.19 грн., яку відповідач у добровільному порядку сплатити відмовився, що і спричинило звернення ДК “Газ України” до господарського суду з даними позовними вимогами.

Крім того, посилаючись на положення діючого цивільного законодавства та п. 8.2 договору оренди, яким передбачено нарахування пені  у розмірі подвійної облікової ставки НБУ  у разі порушення Орендарем строків перерахування орендних платежів,  ДК “Газ України” наполягає на стягненні  з ТОВ “Генезіс” пені у розмірі 267,76 грн., інфляційних у сумі 674,62 грн., 3% річних у сумі 166,82 грн.

Проаналізувавши підстави заявлених ДК “Газ України” позовних вимог, суд зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди №1 від 02.02.2002р. був підписаний не уповноваженими особами як з боку орендодавця так і з боку орендаря. Згідно наказу  ДК “Газ України” №140\4 від 14.12.2000р. “Про ліквідацію Одеської філії ДК “Газ України”,  були здійснені заходи щодо ліквідації Одеської філії. Пунктом  4 цього наказу передбачено, що з моменту підписання наказу керівникам філії забороняється  без попереднього письмового погодження з керівництвом ДК “Газ України”  проводити дії щодо розпорядження майном (відчуження, передача в оренду та інше).  Як вбачається з редакції договору оренди №1 від 02.02.2002р., з боку Орендодавця договір був підписаний керівником Одеської філії Чегурковим Г.Б. та завірений печаткою філії. Доказів  погодження з боку ДК “Газ України” на підписання цієї угоди керівником Одеської філії позивач суду не надав. З боку Орендаря договір був підписаний директором Павловським С.А., в той час як в матеріалах справи міститься наказ за №8 від 06.08.2003р., яким Павловський С.А. був призначений на посаду директора ТОВ “Генезіс” з 06.08.2003р.

Все наведене свідчить про підписання договору оренди №1 від 02.02.2002р. неуповноваженими особами з боку обох сторін. Однак, враховуючи, що жодної із сторін в процесі розгляду справи не заявлялися вимоги про визнання договору недійсним, а також враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо отримання майна в оренду за договором №1 від 02.02.2002р., суд вважає правомірним розглядати позовні вимоги по суті, з огляду на підтвердженність  факту виникнення між  сторонами по справі орендних правовідносин.

Як зазначалося по тексту рішення вище, договір оренди №1 від 02.02.2002р. був укладений на строк до 31.12.2002р. Позивач стверджує про пролонгацію між сторонами договірних відносин до моменту передачі майна по акту приймання-передачі, тобто до 01.01.2006р. Умовами п.10.5. договору оренди №1 від 02.02.2002р. передбачено, що у разі, якщо в термін 30 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін на заявить по припинення його дії або зміну договору, то він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Відповідач стверджує про усну домовленість  сторін про продаж переданого в оренду майна по остаточної вартості.  Своїми листами від 20.07.2002р. та від 02.09.2002р., які були надіслані рекомендованою поштою, про що в матеріалах справи  є квитанції,  ТОВ “Генезіс” просив надати рахунок для придбання орендованого ним майна. Однак, звернення відповідача були залишені ДК “Газ України” без відповіді. Після чого, відповідач листом від 02.09.2002р. звернувся на адресу ДК “Газ України” з пропозицією розірвати договірні відносини в зв'язку із  зміною свого міста знаходження. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, даний лист був отриманий позивачем 09.09.2002р., однак залишився без відповіді та задоволення.  Другим листом від 22.11.2002р. ТОВ “Генезіс” знов звернулося на адресу ДК “Газ України” з пропозицією припинити договірні відносини та зібрати майно, яке є предметом договору оренди №1 від 02.02.2002р., однак даний лист теж був залишений позивачем без відповіді та задоволення, хоча  згідно повідомлення про вручення поштового відправлення ДК “Газ України” отримала зазначений лист 28.11.2002р. Представник ДК “Газ України” стверджував про відсутність зазначених листів, однак це спростовується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи відмову відповідача від продовження договірних відносин стосовно оренди майна, яке було предметом договору оренди №1 від 02.02.2002р., та факт належного повідомлення з цього приводу орендодавця, суд доходить висновку, що пролонгації договірних відносин після закінчення строку дії договору оренди  між сторонами не відбулося. При цьому, судом не приймаються до уваги акт приймання-передачі майна від 01.01.2006р., підписаний обома сторонами, так як орендарем неодноразово пропонувалося ДК “Газ України” зібрати майно, однак, дані звернення відповідача були залишені позивачем без відповіді та задоволення. При цьому, у своєму листі від 22.11.2002р. орендар попередив позивача, що  майно залишиться у ТОВ “Генезіс” на умовах зберігання до моменту отримання ДК “Газ України” свого майна.

За своєю юридичною сутністю договір є вільним волевиявленням учасника право чину та повинен відповідати його внутрішній волі.

Підсумовуючи наведене, суд оцінює позовні вимоги ДК “України” по стягнення заборгованості по орендним платежам, яка виникла за період після 31.12.2002р. необґрунтованими та безпідставними. За таких же підстав суд вважає безпідставним нарахування на суму заборгованості розрахованої за період з квітня 2002 року по січень 2006 року пені у розмірі 267,76 грн., інфляційних у сумі 674,62 грн. та  3% річних у сумі 166,82 грн.

Що стосується вимог по стягнення заборгованості по орендним платежам за період з квітня 2002 року по грудень 2002 року включно, тобто за період дії договору оренди №1 від 02.02.2002р., суд  звертає увагу позивача на наступному.

Положеннями глави 19 Цивільного кодексу України надається поняття та порядок застосування інституту позовної давності. Відповідно до ст..256 ЦК України, позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності встановлений ст..257 ЦК України та складає три роки. Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася  або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями,  строк  виконання  яких  не визначений або визначений моментом вимоги,  перебіг позовної давності починається від  дня,  коли  у  кредитора  виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.  

Звертаючись до наведених законодавчих норм, суд зазначає, що з моменту виставлення ДК “Газ України” рахунків на оплату орендних платежів,  починається перебіг строку позовної давності, в межах якого позивач вправі звернутися до судових органів за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів з метою зобов'язання ТОВ “Генезіс” у примусовому порядку виконати прийняти на себе за договором оренди обов'язки  зі своєчасного перерахування орендних платежів. Строк позовної давності за заявленими ДК “Газ України” вимогами про стягнення заборгованості по орендним платежам, яка виникла за період до 31.12.2002р., а також нарахованих на суму заборгованості   інфляційних та 3% річних, сплинув 10 січня 2006 року.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що ТОВ “Генезіс” у процесі розгляду справи було заявлено усне клопотання про  застосування строків позовної давності  суд вважає за необхідне та правомірне відмовити ДК “Газ України” у задоволенні позову про стягнення заборгованості по орендним платежам, яка виникла за період до 31.12.2002р., а також нарахованих на суму заборгованості інфляційних, пені та 3% річних, з підстав пропуску строку позовної давності.      

Підсумовуючи наведене, у позові ДК “Газ України” про стягнення  з ТОВ “Генезіс” заборгованості  у сумі 2.984,19 грн, пені у розмірі 267,76 грн., інфляційних у сумі 674,62 грн., 3% річних у сумі 166,82 грн. необхідно відмовити повністю з вищенаведених підстав.  

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 44, 49,  82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

     Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

      Рішення підписане 30.06.2006р.

Суддя                                                                                       Желєзна С.П.