Постанова

від 06.03.2013 по справі 819/220/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/220/13-a

"06" березня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В. при секретарі судового засідання Твердохліб Н.В.

за участю:

представника позивача - Купельської С.Д.

представників відповідача - Талабана В.В. та Гонтарука В.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду місті Тернополі адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лановецький цукровий завод»

до Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень №0000092300, №0000112300, №0000082300 від 5 грудня 2012 року, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лановецький цукровий завод» (далі по тексту - ТОВ «Лановецький цукровий завод» або позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби (далі по тексту - Збаразька МДПІ або відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000092300, №0000112300, №0000082300 від 5 грудня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є неправомірними у зв'язку з тим, що відповідач невірно застосував норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

Представник позивача зокрема пояснила, що товариством правомірно, у відповідності до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, віднесено до складу валових витрат відсотки за користування кредитом та позиками, оскільки вважає, що дані витрати є пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, представник позивача вважає безпідставними висновки податкового органу щодо порушення товариством податкового законодавства по податку на додану вартість. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням наведених послуг, правомірно віднесені Товариством до складу податкового кредиту, оскільки за змістом п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, п. 198.3 ст. 198 ПКУ підставою для нарахування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої належним чином, і аж ніяк не акти наданих послуг.

Також представник позивача звернула увагу суду, що податковий орган проводив позапланову перевірку з порушенням вимог п.44.5 ст.44 ПК України, оскільки ТОВ «Лановецький цукровий завод» повідомляв Збаразьку МДПІ про втрату ряду первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку і просив надати встановлений законодавством час для їх відновлення. Проте, податковий орган завершив проведення перевірки не чекаючи відновлення документів зі сторони позивача та оформив її результати відповідним Актом.

З врахуванням викладеного, представник позивача просила позов задовольнити та скасувати оспорювані податкові повідомлення-рішення Збаразької МДПІ.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити в їх задоволенні.

Свою позицію представники податкового органу обґрунтували тим, що під час проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 141.1 ст. 141, п. 150.1 ст. 150 ПК України, внаслідок включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитом та позиками, які, на думку відповідача є такими, що не пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, оскільки спрямовані на придбання корпоративних прав, від володіння якими доходу не отримано і в подальшому продано по ціні придбання з відстроченням оплати, що призвело до завищення валових витрат та відповідно заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток, а також порушено пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 ПК України внаслідок включення до податкового кредиту суми нарахованого (сплаченого) податку у зв'язку із придбанням послуг, отримання яких не підтверджено та не доведено використання в господарській діяльності.

З врахуванням викладеного, представники податкового органу вважають, що перевірка була проведена правомірно, висновки акту перевірки є обґрунтованими, а винесені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі норм чинного податкового законодавства, а тому просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Крім пояснень представників сторін, судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані представниками позивача та відповідача, а також витребувані з ініціативи суду.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Збаразькою МДПІ була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Лановецький цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 10.07.2009 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 10.07.2009 року по 30.06.2012. року.

Результати перевірки відображені в акті перевірки від 25.10.2012 року № 403/22-00/35820491 (далі по тексту - Акт).

На підставі Акту Лановецьким відділенням Збаразької МДПІ було прийнято наступні податкові повідомлення- рішення від 5.12.2012 року:

№ 0000092300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 781 488 грн., (в т.ч. 2 587 696 грн. - основний платіж та 193 792 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

№ 0000112300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за II квартал 2012 року на 2 265 653 грн.;

№ 0000082300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 454 639 грн., (в т.ч. 432 048 грн. - основний платіж та 22 591 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Не погоджуючись із прийнятими Рішеннями Товариство подало скарги в адміністративному порядку.

ДПС у Тернопільській області прийнято рішення від 08.01.2013 року № 76/0/10-207, відповідно до якого строк розгляду скарги продовжено до 17.02.2013 року.

Однак, як пояснила представник позивача, розпочата процедура адміністративного оскарження не була завершена, оскільки до прийняття рішення по скарзі позивачем було прийнято рішення про необхідність оскарження зазначених Рішень в судовому порядку.

Згідно висновків Акту Товариством порушено вимоги п. 5.1, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 141.1 ст. 141, п. 150.1 ст. 150 ПК України, внаслідок включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитом та позиками, які, на думку відповідача є такими, що не пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, оскільки спрямовані на придбання корпоративних прав, від володіння якими доходу не отримано і в подальшому продано по ціні придбання з відстроченням оплати, що призвело до завищення валових витрат та відповідно заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток, а також порушено пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 ПК України внаслідок включення до податкового кредиту суми нарахованого (сплаченого) податку у зв'язку із придбанням послуг, отримання яких не підтверджено та не доведено використання в господарській діяльності.

Аналізуючи висновки податкового органу зроблені в акті перевірки та які лягли в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку про їх помилковість та необґрунтованість виходячи з наступного:

Щодо порушень по податку на прибуток підприємств, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Як зазначалось вище, податковий орган прийшов до висновку, що товариством порушено п. 5.1, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 141.1 ст. 141, п. 150.1 ст. 150 ПК України, внаслідок включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитом та позиками, які, на думку відповідача є такими, що не пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, оскільки спрямовані на придбання корпоративних прав, від володіння якими доходу не отримано і в подальшому продано по ціні придбання з відстроченням оплати, що призвело до завищення валових витрат та відповідно заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Суд не погоджується з такими висновками Збаразької МДПІ виходячи з наступного:

Так, 02.10.2008 року ТОВ «Лановецький цукровий завод» було придбано корпоративні права ТОВ «Ланівці - цукор» (код ЄДРПОУ 31092217), загальна вартість яких становила 22 026 146,79 грн., у наступних юридичних осіб: ТОВ «Цукорінвест» згідно договору купівлі-продажу - 99,999790% корпоративних прав у статутному капіталі; ТОВ «Бучач цукор» згідно договору купівлі-продажу - 0,000210% корпоративних прав у статутному капіталі за рахунок грошових коштів, отриманих в кредит, згідно кредитного договору, укладеного із ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 30.09.2008 року № 1512208/К51 (далі - кредитний договір).

20.10.2008 року згідно договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Ланівці - цукор», укладеного нашим Товариством із ТОВ «Інвест Сервіс», 100% корпоративних прав реалізовано по ціні придбання - 22 026 146,79 грн.

Іншу частину грошових коштів в сумі 5 973 853,21 грн., отриманих у кредит від ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», використано ТОВ «Лановецький цукровий завод» на придбання 02.10.2008 року майна (рухоме/нерухоме, стор. 20 акту).

Придбане майно з 2008 року використовується в господарській діяльності позивача шляхом здавання в оренду на підставі укладених договорів.

Протягом 2008 року позивач у зв'язку зі здаванням майна в оренду отримав дохід в сумі 1 703 870 грн., в т.ч. ПДВ - 283 978 грн.; в 2009 році - 5 223 753,28 грн., в т.ч. ПДВ - 870 625,55 грн.; в 2010 році - 6 536 732,05 грн., в т.ч. ПДВ - 1 089 455,34 грн.; в 2011 році - 9 581 696,03 грн., в т.ч. ПДВ - 1 596 949,34 грн.; в І півріччі 2012 року - 418 887,09 грн., в т.ч. ПДВ-69 814,52 грн.

Повернення ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отриманих за кредитним договором коштів, в загальній сумі 27 999 954,35 грн. (106 621,02 грн. та 27 893 333,33 грн. відповідно), за кредитним договором мало місце 28.02.2011 року та 18.03.2011 року, за рахунок отриманих грошових коштів від ТОВ «Компанія з управління активами «Пріоритет Фінанс», на підставі договору відсоткової позики №АП(П)-15/03/3 від 15.03.2011 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач, стверджуючи в акті перевірки збитковість господарської діяльності позивача, за результатами здійснення вказаних господарських операцій, залишив поза увагою той факт, що умови договору відсоткової позики є більш прийнятними порівняно з умовами кредитного договору, а саме: згідно наведеного договору відсоткової позики, Товариство за користування отриманими у позику коштами зобов'язано сплатити відсотки у вигляді 16% річних від отриманої суми.

Тоді як за умовами кредитного договору та додатків до нього, відсоткова ставка за користування отриманими в кредит коштами у період з 30.09.2008 року по 23.12.2008 року становила 20% річних, з 24.12.2008 року по 31.12.2010 року - 21% річних, з 01.01.2011 року - 19% річних.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що зазначені господарські операції за своїм економічним змістом цілком спрямовані на отримання Товариством доходу.

Враховуючи, що перевіркою було охоплено період з 1 липня 2009 року по 30 червня 2012 року то суд до спірних правовідносин застосовує як норми Податкового кодексу України (почав діяти з 1 січня 2011 року) так і Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) (діяв до 01.01.2011 р., а окремі норми до 01.04.2011 р.)

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п.5.5.1 п.5.5 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку зі веденням господарської діяльності платника податку.

Господарська діяльність відповідно до визначення пункту 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПКУ витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПКУ).

До складу витрат, згідно із п.п.141.1 ст. 141 ПКУ, включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь- якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 150.1 ст.150 ПКУ, у разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Суд вважає, що наведені положення податкового законодавства не допускають довільного тлумачення, оскільки вимагають встановлення об'єктивного зв'язку понесених витрат з направленістю діяльності на отримання доходу. Тобто економічна доцільність витрат визначається, виходячи із економічного змісту тих чи інших витрат. Спрямованість витрат на отримання доходу є визначальним при визначенні обґрунтованості витрат.

За змістом наведених норм, при наданні оцінки обґрунтованості понесених витрат слід враховувати саме наміри та мету (спрямованість) діяльності (операції), в рамках якої проведено такі витрати - на отримання доходу (прибутку), а не на її результат у вигляді отримання доходів.

Тобто, юридична конструкція наведених положень Закону № 334/94-ВР, ПКУ вказує виключно на цільову спрямованість понесених платником податків витрат на отримання доходів, отримання яких в результаті здійснення таких витрат не є обов'язковою умовою для їх кваліфікації в якості обґрунтованих витрат.

Зазвичай отримання платником податків доходу є результатом сукупності дій і здійснення ряду витрат, головною ж умовою для визнання витрат економічно виправданими на підставі такого критерію як «дохід (прибуток)» є саме цільова направленість на отримання доходу (прибутку).

При цьому, витрати, спрямовані в діяльності на отримання доходу і такі, які не принесли позитивного результату у вигляді доходу (прибутку), мають визнаватись обґрунтованими і враховуватись при оподаткуванні.

Важливим є те, що ані Закон № 334/94-ВР, ані ПКУ, закріплюючи критерій обґрунтованості витрат в податковому обліку у вигляді їх дохідної направленості, не визначають термін «діяльність, спрямована на отримання доходу».

А тому, на підставі ст. 1 Закону № 334/94-ВР, ст. 14 ПКУ під такою діяльністю в податковому обліку слід розуміти підприємницьку діяльність. Так, згідно із ст. 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-ІУ (далі - ГКУ) це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, витрати платника податків для визнання їх обґрунтованими, такими, що понесені у зв'язку зі веденням господарської діяльності, за змістом п.п.5.5.1 п.5.5 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, п.141.1 ст. 141 ПКУ, мають бути здійснені з метою отримання доходу від підприємницької (господарської) діяльності, а не прибутку (позитивної різниці між доходами та витратами). Тому, навіть у випадку отримання збитку від діяльності, направленої на отримання доходу, витрати такого платника податків, понесені ним в межах такої діяльності, мають визнаватись обґрунтованими (економічно виправданими) витратами.

Також варто звернути увагу, що податкове законодавство не використовує поняття економічної обґрунтованості і не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності, а тому підставність витрат, які зменшують в податковому обліку отримані доходи, не може оцінюватись з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності отриманого результату. Платник податків здійснює господарську діяльність самостійно на власний ризик і вправі самостійно і одноосібно оцінювати її ефективність, доцільність.

Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності, як негосподарської. Питання щодо наявності підстав для віднесення витрат, понесених у зв'язку із здійсненням такої діяльності, до валових витрат повинно вирішуватися з врахуванням конкретних обставин здійснення господарської діяльності платника податку, зокрема дійсних намірів платника податку, об'єктивних умов, що вплинули на фінансові результати господарської діяльності.

Відтворення в податковому обліку витрат у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) як валових витрат презумує, що ці витрати, якщо і не виключають, то зводять до мінімуму можливість збитків внаслідок такої господарської операції, що відповідає суті підприємництва, визначення якого наведено в ст. 42 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.11.2012 року № К/9991/25333/12, від 26.10.2011 року № К-17742/09, від 11.04.2012 року №К-13696/08.

Крім того, як зазначила в судовому засіданні представник позивача, та не спростували представники відповідача, за результатами фінансово-господарської діяльності в І кварталі 2009 року Товариством отримано прибуток в сумі 2 400 грн., за І півріччя 2009 року - 10 398 грн., 9-ть місяців 2009 року - 330 778 грн., II - III квартал 2011 року - 821 382 грн., ІІ-ІУ квартал 2011 року - 1 331 930 грн. (рядок 07 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за відповідний період), що спростовує висновки податкового органу про здійснення ТОВ «Лановецький цукровий завод» негосподарської діяльності, тобто такої, що не передбачає мети отримання прибутку.

Враховуючи наведене, суд вважає, висновки Збаразької МДПІ про порушення позивачем вимог податкового законодавства по податку на прибуток підприємств є безпідставними, внаслідок чого прийнято незаконні податкові повідомлення-рішення.

Щодо порушень по податку на додану вартість, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Як вбачається з Акту перевірки, Товариством порушено пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 ПКУ, внаслідок включення до податкового кредиту суми нарахованого (сплаченого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними, включення послуг, отримання яких не підтверджено та не доведено використання в господарській діяльності.

Суд вважає, що висновок відповідача в цій частині є передчасним, так як не відповідає фактичним обставинам, правильному застосуванню норм Закону України «Про податок на додану вартість» та ПК України та підтверджується наступним.

Враховуючи, що перевіркою було охоплено період з 1 липня 2009 року по 30 червня 2012 року то суд до спірних правовідносин застосовує як норми Податкового кодексу України (почав діяти з 1 січня 2011 року) так і Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР ) (діяв до 01.01.2011 р.).

Згідно із абз. 1 п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПКУ, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту даних норм бачимо, що зміст їх в основному ідентичний.

Також відповідачем не взято до уваги той факт, що ТОВ «Лановецький цукровий завод» було втрачено договір про надання послуг, укладений в 2009 році із ТОВ «Цукровий завод Ланівці», отримані податкові накладні за період з 01.03.2010 року по 30.04.2010 року, з 01.06.2010 року по 30.06.2010 року, касові документи за 2009-2010 роки, про що повідомлено МДПІ 09.10.2012 року шляхом пред'явлення листа від 05.10.2012 року Вих. № 08/10-12.

Крім того, у вказаному листі Товариством повідомлено, що ним будуть вжиті заходи, спрямовані на відновлення втрачених первинних документів згідно чинного законодавства, про результати розгляду направленого листа висловлено прохання повідомити в установленому чинним законодавством порядку.

Не зважаючи на викладене, 11.10.2012 року згідно Наказу МДПІ № 450 строки проведення документальної планової виїзної перевірки було продовжено на 5 робочих днів.

В результаті чого, акт перевірки містить висновки щодо порушення Товариством зазначених норм Закону № 168/97-ВР, ПКУ, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, внаслідок відсутності належним чином оформлених податкових накладних, а саме: за березень 2010 року - 33 956 грн., квітень 2010 року - 67 727 грн., червень 2010 року - 50 368 грн., а отже, виключно відносно періоду, за який було втрачено первинні документи, про що в установленому порядку було повідомлено відповідача. Тоді як на момент складання акту перевірки робота над їх відновленням не була завершена.

Суд вважає, що такі дії податкового органу суперечать чинному податковому законодавству виходячи з наступних міркувань:

Відповідно до абз. 1 п. 85.2 ст. 85 ПКУ платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно із п. 44.5 ст. 44 ПКУ у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зокрема, первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Як встановлено ст. 83 ПКУ, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

В порушення наведених норм ПК України Збаразькою МДПІ не було надано ТОВ «Лановецький цукровий завод» можливості відновити та пред'явити в рамках перевірки первинні документи, отже позбавлено можливості довести правильність ведення податкового обліку в частині визначення податкового кредиту, а тому висновки акту перевірки в цій частині суд вважає необгрутнованими.

Той факт, що висновок акту перевірки побудований на неповному вивченні первинних документів ТОВ «Лановецький цукровий завод», підверджується наступним:

Як встановлено в судовому засіданні, станом на час розгляду справи в суді, товариством, на виконання п.44.5 ст. 44 ПКУ, відновлено втрачені документи.

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року, розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (додаток № 1), розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток № 5), реєстру отриманих та виданих податкових накладних податковий кредит позивача становив 423,43 грн. та підтверджений податковими накладними складеними ВАТ «Укртелеком»/ТФ від 31.03.2010 року № 200/610016 на загальну суму 40,57 грн., в т.ч. ПДВ - 6,76 грн., № 192/610010 на загальну суму 2 500 грн., в т.ч. ПДВ - 416,67 грн.

Відповідно до розділу II Податковий кредит податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень 2010 року, червень 2010 року, розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток № 5), реєстрів отриманих та виданих податкових накладних податковий кредит позивача становив:

- за квітень 2010 року - 67 727 грн., підтверджений податковими накладними ТОВ «ВІТА-БУД» від 29.01.2010 року № 2 на загальну суму 400 000 грн., в т.ч. ПДВ - 66 666,67 грн.; ДП «Тернопільгеодезцентр» від 28.04.2010 року № 141-04 на загальну суму 6 323,87 грн., в т.ч. ПДВ - 1 053,98 грн.; ВАТ «Укртелеком», Тернопільська філія від 30.04.2010 року № 195/610016 на загальну суму 40,57 грн., в т.ч. ПДВ - 6,76 грн.;

- за червень 2010 року - 50 368 грн., підтверджений податковими накладними ТОВ «ВІТА-БУД» від 17.02.2010 року № 4 на загальну суму 300 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 50 000,00 грн.; ВАТ «Укртелеком», Тернопільська філія від 31.05.2010 року № 173/610010 на загальну суму 400,00 грн., в т.ч. ПДВ - 66,67 грн., № 170/610016 на загальну суму 40,57 грн., в т.ч. ПДВ - 6,76 грн.; від 30.06.2010 року № 186/610016 на загальну суму 40,57 грн., в т.ч. ПДВ - 6,76 грн., № 182/610010 на загальну суму 1 728,48 грн., в т.ч. ПДВ - 288,08 грн.

В судовому засіданні також встановлено, що 15 червня 2009 року між позивачем та ТОВ «Цукровий завод Ланівці» було укладено договір оренди, у відповідності до якого передано в строкове платне володіння та користування на умовах оренди майно.

Умовами зазначеного договору, зокрема, п.6 встановлено, що ТОВ «Цукровий завод Ланівці» (орендар) вправі здійснювати поліпшення об'єкту оренди лише за наявності письмової згоди орендодавця. В разі дострокового повернення об'єкту оренди позивач, згідно із п.6.4 цього договору, зобов'язаний відшкодувати вартість понесених витрат у зв'язку із поліпшенням об'єкту оренди проведеного орендарем за власний рахунок.

Згідно із п.3.1 договір діє до 01.06.2012 року.

15.06.2009 року ТОВ «Лановецький цукровий завод» листом № 15/06-2009 було надано згоду ТОВ «Цукровий завод Ланівці» щодо проведення поліпшення об'єкту оренди. 17.08.2010 року та 27.12.2010 року мало місце повернення орендарем об'єкту оренди.

Фактично ТОВ «Цукровий завод Ланівці» було здійснено поточний ремонт орендованого майна, зміст якого полягав у підготовці об'єкту оренди до виробничого сезону.

Виконання зазначених робіт підтверджується належним чином оформленим сторонами протоколом погодження суми відшкодування витрат на поточні ремонти та підготовку об'єкту оренди до виробничого сезону у зв'язку із його поверненням від 31.10.2010 року до якого додано звіти витрат щодо виконаних робіт, наданих послуг: сторонніми виконавцями в частині виконаних робіт, наданих послуг; щодо видачі дозволів; оплату праці працівників, які безпосередньо забезпечили виконання зазначених робіт, послуг; нарахування на фонд оплати праці; використані матеріали та МШП; зокрема, актами наданих послуг від 31.10.2010 року № 67, № 68, № 69, № 70. Проте, як вбачається з акту перевірки, акти наданих послуг від 31.10.2010 р. №69 та №70 не були предметом дослідження.

З врахуванням того, що договір оренди від 15 червня 2009 року укладений між позивачем та ТОВ «Цукровий завод Ланівці» не був об'єктом дослідження при перевірці, суд вважає, що перевіряючими зроблено і безпідставний висновок, що необхідності представлення для підтвердження реальності вищезазначених операцій, актів форми КБ-2 та КБ-3.

Суд вважає, що наявність на актах прийому-передачі обов'язкових реквізитів щодо змісту господарської операції і підписів орендаря та орендодавця є достатніми документами для підтвердження реальності господарських операцій.

На підставі виписаних ТОВ «Цукровий завод Ланівці» податкових накладних від 31.10.2010 року № 67, 68 позивачем було сформовано податковий кредит: за січень 2011 року в сумі 140 000 грн., лютий 2011 року в сумі 140 000,00 грн.

Як зазначалось вище, за змістом п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, п. 198.6 ст. 198 ПКУ підставою для включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту є податкова накладна.

Тобто, податковий кредит є таким, що підтверджений належним чином оформленими податковими накладними.

При цьому, варто звернути увагу на той факт, що згідно розділу II Податковий кредит податкової декларації з податку на додану вартість за листопад та грудень 2010 року позивачем задекларовано податковий кредит в сумі 147 194 грн. та 186 371 грн. відповідно.

У відповідності до додатку 5 до податкових декларацій та реєстрів отриманих накладних податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Цукровий завод Ланівці» від 31.10.2010 року № 69 на загальну суму 840 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 140 000,00 грн., № 70 на загальну суму 840 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 140 000,00 грн.

Зауважень щодо правильності оформлення первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій по результатам яких були складені податкові накладні від 31.10.2010 року № 69, № 70 акт перевірки не містить.

З врахуванням викладеного, підтвердження відповідачем, по результатам перевірки, податкового кредиту за листопад та грудень 2010 року і одночасне виключення з податкового кредиту податку на додану вартість за січень 2011 року в сумі 140 000 грн., лютий 2011 року в сумі 140 000,00 грн., тоді як здійснення господарських операцій кожного з цих періодів підтверджується тотожними за змістом первинними документами, є свідченням незаконності висновків акту перевірки.

Згідно офіційної позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена в листі від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошено на тому, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування такого підходу на практиці, оскільки подібне розмежування дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.08.2008 року та ухвалах Вищого адміністративного суду України від 06.05.2010 року №К-13115/10, від 25.05.2010 року № К-4867/07.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Як суд зазначав вище, незважаючи на заперечення проти позову, представниками відповідача належними та допустими доказами не доведено правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення від 5 грудня 2012 року , суд приходить до висновку, що вони прийняті в порушення вимог Конституції України та податкового законодавства України, не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ч.1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби від 5 грудня 2012 року №0000092300, №0000112300, №0000082300.

3. Повернути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лановецький цукровий завод» 2 294 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 березня 2013 року.

Головуючий суддя Осташ А. В.

копія вірна

Суддя Осташ А. В.