Ухвала

від 24.07.2013 по справі 819/220/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 року Справа № 5858/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Гудима Л.Я., Курильця А.Р.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лановецький цукровий завод» до Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У січні 2013 року позивач ТзОВ «Лановецький цукровий завод» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Збаразької МДПІ Тернопільської області, в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Збаразької МДПІ : № 0000092300 від 05.12.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2781488 грн. (в тому числі 2587696 грн. за основним платежем і 193792 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000112300 від 05.12.2012 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2012 р. у розмірі 2265653 грн.; № 0000082300 від 05.12.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 454639 грн. (в тому числі 432048 грн. за основним платежем і 22591 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач Збаразька МДПІ Тернопільської області позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Збаразької МДПІ Тернопільської області від 05.12.2012 р. № 0000092300, № 0000112300, № 0000082300.

З цією постановою суду не погодився відповідач Збаразька МДПІ Тернопільської області та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята із неповним встановленням обставин у справі, із невідповідністю висновків суду обставинам справи, із порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржена постанова суду від 06.03.2013 року підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 05.12.2012 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення : - п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету в загальному розмірі 1283653 грн., в т.ч. за : 3 квартал 2009 року на 302317 грн., 3 квартал 2010 року на 376929 грн., 4 квартал 2010 року на 398237 грн., 1 квартал 2011 року на 206170 грн.; - п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету в загальному розмірі 1606360 грн., в т.ч. за : 2 квартал 2011 року на 737071 грн., 3 квартал 2011 року на 628694 грн.; 4 квартал 2011 року на 240595 грн.; - п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.1 ст.5, п.6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за : 2009 рік в сумі 2397734 грн., 1 квартал 2010 року в сумі 3570905 грн., півріччя 2010 року в сумі 4756924 грн., три квартали 2010 року 2529889 грн., 2010 рік в сумі 2135808 грн., 1 квартал 2011 року в сумі 4090307 грн.; - п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.141.1 ст.141, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за : 2 квартал 2011 року в сумі 1739682 грн., 1 квартал 2012 року в сумі 1143486 грн., півріччя 2012 року в сумі 2265653 грн.; - п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ всього в сумі 432048 грн., в т.ч. за : травень 2010 року на 68554 грн., червень 2010 року на 83494 грн., січень 2011 року на 95915 грн., лютий 2011 р. на 136371 грн.; березень 2011 р. на 47714 грн.. Зокрема, податковою перевіркою було встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат відсотки, нараховані за користування кредитними коштами в сумі 22026146,79 грн., отриманими від ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» згідно кредитного договору № 151208/К51 від 30.09.2008 р., які в подальшому позивачем перераховані ТОВ «Цукор-Інвест» та ТОВ «Бучач-цукор» за придбані корпоративні права. Також податквою перевіркою було встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, які виникли за рахунок віднесення до податкового кредиту послуг по ремонту, отриманих від ТзОВ «Цукровий завод Ланівці», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 432051 грн.. На думку апелянта отримання позивачем таких послуг не підтверджується первинними документами.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 06.03.2013 р. і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ТзОВ «Лановецький цукровий завод» подав заперечення на апеляційну скаргу, де просить оскаржену постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 28.09.2012 року по 18.10.2012 року відповідачем Збаразькою МДПІ Тернопільської області було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Лановецький цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законлдавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року. За наслідками перевірки складено Акт № 403/22-00/35820491 від 25.10.2012 року (а.с. 143-215 Т.1).

У висновках Акта перевірки зазначено, що товариством порушено вимоги : - п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету в загальному розмірі 1283653 грн., в т.ч. за : 3 квартал 2009 року на 302317 грн., 3 квартал 2010 року на 376929 грн., 4 квартал 2010 року на 398237 грн., 1 квартал 2011 року на 206170 грн.; - п.п.14.1.27, п.п.14.1.37 п.14.1 ст.14, п.141.1 ст.141 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету в загальному розмірі 1606360 грн., в т.ч. за : 2 квартал 2011 року на 737071 грн., 3 квартал 2011 року на 628694 грн., 4 квартал 2011 року на 240595 грн.; - п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.1 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за : 2009 рік в сумі 2397734 грн., 1 квартал 2010 року в сумі 3570905 грн., півріччя 2010 року в сумі 4756924 грн., три квартали 2010 року 2529889 грн., 2010 рік в сумі 2135808 грн., 1 квартал 2011 року в сумі 4090307 грн.; - п.п.14.1.27, п.п.14.1.37 п.14.1 ст.14, п.141.1 ст.141, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за : 2 квартал 2011 року в сумі 1739682 грн., 1 квартал 2012 року в сумі 1143486 грн., півріччя 2012 року в сумі 2265653 грн.; - п.198.3 ст.198 ПК України, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ всього в сумі 432048 грн., в т.ч. за : травень 2010 року на 68554 грн., червень 2010 року на 83494 грн., січень 2011 року на 95915 грн., лютий 2011 року на 136371 грн.; березень 2011 року на 47714 грн..

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 25.10.2012 року відповідачем Збаразькою МДПІ винесено 05.12.2012 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0000092300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2781488 грн. (в тому числі 2587696 грн. за основним платежем і 193792 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000112300, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2012 р. у розмірі 2265653 грн.; № 0000082300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 454639 грн. (в тому числі 432048 грн. за основним платежем і 22591 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 14-16 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про порушення позивачем протягом перевіреного періоду вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 05.12.2012 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.5.5.1 п.5.5 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку зі веденням господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції вірно враховано, що господарська діяльність, відповідно до пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПКУ, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПКУ, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

До складу витрат, згідно із п.п.141.1 ст.141 ПКУ, включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно п.150.1 ст.150 ПКУ, у разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від від'ємного значення.

Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Із матеріалів справи видно, що позивач ТзОВ «Лановецький цукровий завод» уклав кредитний договір з ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 151208К51 від 30.09.2008р., за умовами якого отримав кредит в сумі 27999954,35 грн. для фінансування інвестиційного проекту з придбання корпоративних прав та майнового комплексу ТОВ «Ланівці-цукор». Із отриманих позивачем коштів 5973853,21 грн. було використано на придбання нерухомого майна і товарно-матеріальних цінностей, а 22026146,79 грн. використано на придбання корпоративних прав ТзОВ «Ланівці - цукор».

Судом першої інстанції правильно враховано, що придбане позивачем майно з 2008 року використовується в його господарській діяльності шляхом здавання в оренду на підставі укладених договорів.

Повернення ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отриманих за кредитним договором коштів в загальній сумі 27999954,35 грн. здійснено 28.02.2011 року та 18.03.2011 року, за рахунок отриманих грошових коштів від ТзОВ «Компанія з управління активами «Пріоритет Фінанс», на підставі договору відсоткової позики № А11(П)-15/03/3 від 15.03.2011 року.

Умови договору відсоткової позики були більш прийнятними порівняно з умовами кредитного договору. Тому, зазначені господарські операції за своїм економічним змістом були спрямовані на отримання Товариством доходу.

При цьому, судом вірно зазначено, що отримання платником податків доходу є результатом сукупності дій і здійснення ряду витрат, головною ж умовою для визнання витрат економічно виправданими є саме цільова направленість на отримання доходу (прибутку). Витрати платника податків для визнання їх обґрунтованими, такими, що понесені у зв'язку зі веденням господарської діяльності, мають бути здійснені з метою отримання доходу від підприємницької (господарської) діяльності, а не прибутку (позитивної різниці між доходами та витратами). Тому, навіть у випадку отримання збитку від діяльності, направленої на отримання доходу, витрати такого платника податків, понесені ним в межах такої діяльності, мають визнаватись обґрунтованими (економічно виправданими) витратами. Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності, як негосподарської. Питання щодо наявності підстав для віднесення витрат, понесених у зв'язку із здійсненням такої діяльності, до валових витрат повинно вирішуватися з врахуванням конкретних обставин здійснення господарської діяльності платника податку.

З врахуванням наведених вище норм законодавства і фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності тверджень податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства по податку на прибуток підприємств.

Щодо питання відносно дотримання позивачем податкового законодавсмтва по ПДВ, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону (аналогічно п.198.3 ст.198 ПК України), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом першої інстанції вірно враховано, що розглядувані господарські операції підтверджуються відновленими позивачем первинними документами, зокрема, договором про надання послуг, податковими накладними, касовими документами, актами прийому-передачі наданих послуг.

При цьому, судом правильно зазначено про неправомірність дій податкового органу щодо ненадання позивачу можливості відновити втрачені первинні документи в межах проведеної податкової перевірки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо правильності визначення позивачем податкового кредиту у перевірений період.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано і судом не отримано доказів на підтвердження доводів податкового органу щодо нереальності розглядуваних господарських операцій, за якими було сформовано зазначені суми податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області - залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лановецький цукровий завод» до Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Л.Я. Гудим

А.Р. Курилець

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 29.07.2013 року.