Постанова

від 27.02.2013 по справі 801/1137/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2013 р. (11:23) Справа №801/1137/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С.О., при секретарі судового засідання Багдасарян Н. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Біг-Електро"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1; ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_2

відповідача - не з'явився.

Суть справи: Приватне підприємство "Біг-Електро" звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013р. №0000732204 та №0000722204, винесені Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.01.2013р. було відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані невідповідністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, фактичним обставинам справи. Так, позивач зазначив, що відповідачем був безпідставно зроблений висновок про нікчемність правочинів позивача з контрагентами ТОВ «Юкрейнексчендж» та ТОВ «Спільне інвестування», оскільки реальність господарських операцій підтверджується відповідними первинними документами, а будь-які судові рішення про визнання правочинів фіктивними чи нікчемними відсутні.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відповідних письмових запереченнях на позов.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

З 17.12.2012р. протягом 5 робочих днів ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС була проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «Біг-Електро» (ЄДРПРОУ 36478372) з питань формування податкового кредиту та визначення податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Юкрейнексчендж» (ЄДРПОУ 34578168) за грудень 2010р. та ТОВ «Спільне інвестування» (ЄДРПОУ 34730512) за квітень 2011р., за результатами якої був складений акт №10495/23-3/36478372 від 27.12.2012р.

За результатом проведеної перевірки відповідачем був зроблений висновок про порушення позивачем п.п. 7.2.1 п.7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.1, п.п. 7.4.5п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податку на додану вартість в сумі 4837,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року - 2965 грн., за квітень 2011 року - 1872 грн.

Також відповідачем зазначено про порушення ПП «Біг-Електро» п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, через що донараховано податку на прибуток в сумі 5860,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року - 3707 грн., за 2 квартал 2011 року - 2153,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000732204 від 15.01.2013 р. про збільшення Приватному підприємству «Біг-Електро» суми податку на додану вартість в розмірі 4837 грн. та застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції в сумі 742,25 грн.;

- №0000722204 від 15.01.2013р. про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 5860,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 926,75 грн.

Не погодившись з правомірністю винесення зазначених податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток на ПДВ було здійснено відповідачем на підставі зробленого висновку про нікчемність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Юкрейнексчендж» та ТОВ «Спільне інвестування».

Вказаний висновок був зроблений, в свою чергу, на підставі аналізу інформації, викладеної в Довідці, складеної співробітниками УБВД ОЗШ ДПС в АРК за №32/16-01 від 15.08.2012р. про сумнівну фінансову операцію від 07.08.2012р. №0101100000083 щодо фінансово-господарських відносин ТОВ «ДСК» (ЄДРПОУ- 3259343) з ТОВ «ВСК Геос» (ЄДРПОУ -3676148), ТОВ «Юкрейнексчендж» (ЄДРПОУ 34578168), ТОВ «Спільне інвестування» (ЄДРПОУ 34730512) за період з 01.01.2010р. по 30.05.2011р. (а. с. 11).

Згідно зазначеної довідки ТОВ «Спільне інвестування» в процесі фінансово-господарської діяльності формувало податковий кредит по ПДВ та валові витрати по податку на прибуток з використанням завідомо неправдивих первинних документів, складених підставною особою, яка формувала бухгалтерські документи та податкову звітність. ТОВ «Спільне інвестування» згідно з характером операцій є транзитером - суб'єктом господарювання, який зазначається у роз шифровках податкового кредиту контрагента та формує податкову вигоду вигодонабувачу (виробнику, отримувачу), у тому числі через вигодоформуючих суб'єктів та носить вигодотранспортуючий характер. Наведене розцінено в якості порушення ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання вищевказаних підприємств до реальних вигодонабувачів з 01.01.2010р. по 30.05.2011р. Проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності ТОВ «Спільне інвестування» встановлено ознаки фіктивності, передбачені ст. 55-1 Господарського кодексу України. На підставі цього в довідці був викладений висновок, що легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом по ТОВ «ДСК» не встановлено, але при умові, якщо буде доказано, що фінансово-господарські операції ТОВ «Спільний загін підводно-технічних робіт» з ТОВ «ВСК Геос» та ТОВ «Спільне інвестування» носять безтоварний характер, мають ознаки нікчемності, то збитки бюджету у недоотриманні коштів складатимуть 136 744 грн. (а.с. 12).

На підставі зазначеного, ДПІ у м. Сімферополі при проведенні перевірки ПП «Біг-Електро» був зроблений висновок щодо того, що ТОВ «Спільне інвестування» неправомірно було виписано позивачеві податкові накладні по нібито реалізованому товару (а.с. 12), у зв'язку з чим позивачем, в свою чергу, зайво включено до складу валових витрат придбання товарів (робіт, послуг) по безтоварних операціях з метою одержання податкової вигоди і, відповідно, відсутній факт поставки товарів (а.с. 13).

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції позивача з контрагентами ТОВ «Юкрейнексчендж» та ТОВ «Спільне інвестування» були здійснені в грудні 2010 року та в квітні 2011 року, тобто як в період дії Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про податок на додану вартість», так і в період дії Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

П. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону було передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, згідно з п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належали до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

П.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» було передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно з п.п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковим зобов'язанням була загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, яка визначена згідно з Законом.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п. 1.7 ст. 1 Закону).

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалася виходячи з їх договірної (контрактної) вартості , зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) згідно із законами України з питань оподаткування.

До складу договірної (контрактної) вартості включались будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передавались платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу (п. 4.1. ст. 4 1 Закону України "Про податок на додану вартість")

Порядок обчислення та сплати податку був встановлений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п.7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

П. п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону було обумовлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п. п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього Закону було встановлено, що якщо платник податків використовував (виготовляв) матеріальні і нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включалась до складу податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначалась як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Аналогічні приписи містить й Податковий кодекс України.

Так, згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

П. 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

П. 201.1 ст. 201 ПК України закріплено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Матеріали справи свідчать, що 08.12.2010р. ТОВ «Юкрейнексчендж» був переданий у власність позивачеві товар загальною вартістю 17790,65 грн., у тому числі ПДВ в сумі 2965,11 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-ЮЕ-081213 від 08.12.2010 р. В цей же день ТОВ «Юкрейнексчендж» була виписана податкова накладна від 08.12.2010р. №081213 на суму вартості переданого товару, а також рахунок-фактура №СФ-081213 від 08.12.2010 р. Отримання податкової накладної було відображено позивачем у відповідному реєстрі, примірник якого наявний в матеріалах справи. Вартість товару була оплачена позивачем в повному обсязі, про що свідчать банківські виписки від 09.12.2010 р. та 05.01.2011 р.

Витрати, пов'язані з придбанням товару у ТОВ «Юкрейнексчендж», були включені позивачем до складу валових витрат звітного періоду. Сума податку на додану вартість була включена позивачем до складу податкового кредиту в грудні 2010 року, що підтверджується Додатком 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року (Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів).

Товари, придбані у ТОВ «Юкрейнексчендж», були використані позивачем при проведенні робіт з електропостачання та освітлення їдальні по вул. Київській, 81 в м. Сімферополь за договором підряду №22 від 03.12.2010р., укладеного з ТОВ «ВКФ «Нептун», що підтверджується наданим позивачем договором з додатками, зокрема, локальним кошторисом №4-1-1/1, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 за грудень 2010р., актом №79 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010р., підсумковою відомістю ресурсів за грудень 2010р. та податковою накладною на ім'я ТОВ ВКФ «Нептун» .

Також з матеріалів справи вбачається, що на підставі видаткової накладної від 28.04.2011р. №РН805 ПП «Біг-електро» був придбаний у ТОВ «Спільне інвестування» товар - «ЩИТ ГРЩ» у кількості 1 од. вартістю 11230,00 грн., в тому числі й ПДВ в сумі 1871,67 грн.

28.04.2011 р. постачальником - ТОВ «Спільне інвестування», була виписана податкова накладна №360 на суму поставки, яка була відображена позивачем в реєстрі отриманих податкових накладних.

Вартість придбаного товару була оплачена позивачем 28.04.2011 р., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Витрати, пов'язані з придбанням товару у ТОВ «Спільне інвестування», були включені позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Сума сплаченого податку на додану вартість була віднесена до складу податкового кредиту квітня 2011 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за відповідний період.

Матеріали справи свідчать, що в подальшому придбаний у ТОВ «Спільне інвестування» товар був відчужений позивачем ТОВ «Укренергорезервінвест» за ціною 16544,76 грн., у тому числі ПДВ 2757,46 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна №РН-0000004 від 06.05.2011р., а також податкова накладна від 28.04.2011р. №7.

Таким чином, судом встановлено, що придбання позивачем товарів у контрагентів ТОВ «Юкрейнексчендж» та ТОВ «Спільне інвестування» було пов'язано зі здійсненням позивачем свої господарської діяльності.

Щодо висновків відповідача стосовно безтоварного характеру операцій позивача з цими контрагентами суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до законодавства, яке було чинним до набрання чинності Податковим кодексом України та відповідно до зазначеного кодексу, підставою для обчислення та сплати податкових зобов'язань платників податків є господарські угоди та документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідні платіжні документи, якими підтверджується факт придбання, отримання та проведення розрахунків за товари (роботи або послуги) суб'єктом господарювання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними документами вважаються документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Проте, будь-які документи (у тому числі й договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією вважається операція (дія або подія) яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Під господарською діяльністю в контексті ст. 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення, реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - господарською діяльністю є діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з приписами п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарською діяльністю є діяльність особи, пов'язана з виробництвом, виготовлення та (або) реалізацією товарів, робіт або послуг, спрямована на отримання доходу та яка проводиться такою особою самостійно та (або) через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, яка діє на користь першої особи, зокрема за договорами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Однак, наведені обставини взагалі не були предметом дослідження під час проведення відповідачем перевірки, у зв'язку з чим суд критично ставиться до висновків податкового органу щодо невідповідності первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку діючому на момент їх складення законодавству.

Крім того, суд вважає, що відповідачем не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Юкрейнексчендж» і ТОВ «Спільне інвестування» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. У той же час, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неприпустимим, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

При цьому, враховуючи наявність у позивача на момент проведення перевірки всіх первинних документів, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів у ТОВ «Юкрейнексчендж» і ТОВ «Спільне інвестування», та надання цих документів податковому органу, висновок про безтоварність операцій із зазначеними контрагентами був зроблений відповідачем безпідставно.

Таким чином, суд вважає, що не знайшли свого підтвердження висновки відповідача щодо недійсності правочинів, тобто їх укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування валових витрат та податкового кредиту. Більш того, суд вважає, що ці висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не можуть бути доказами.

Разом з тим, на підставі наданих позивачем первинних документів суд з'ясував зміст зазначених вище господарських операцій, який також знайшов своє відображення в бухгалтерському обліку.

Позивач надав суду документи, які надають можливість дійти до висновків про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням у зв'язку з цим витрат і господарською діяльністю платника податку тощо.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, під час розгляду справи відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених в акті перевірки обставин, а також правомірності здійснених донарахувань податкових зобов'язань, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та обґрунтованість вимог позивача, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 27.02.2013 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови, а постанова у повному обсязі складена 04.03.2013 року.

Керуючись ст. ст. 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000732204 від 15.01.2013р., винесене Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АРК ДПС.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00007222004 від 15.01.2013р., винесене Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АРК ДПС.

4. Стягнути Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Біг-Електро" (95044, м. Сімферополь, вул. Аральська, 69, кв. 61, ідентифікаційний код 36478372) 123,66 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК ДПС(95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.