Постанова

від 11.03.2013 по справі 1570/6250/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/6250/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: Тичинський Д.В.- представник за довіреністю

відповідач: Грунь С.О. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Союзвідео» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № № 0001422240; 0001442240 від 04.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Союзвідео» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № № 0001422240; 0001442240 від 04.10.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними, протиправними та такими, що мають бути скасовані та визнані недійсними, оскільки при прийнятті останніх відповідач не розглянув та не врахував жодного із заперечень відповідача. Позивач зазначає, що ТОВ «Союзвідео» не порушило п.п.5.3.9 п.5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки позивачем завчасно та в повному обсязі було надано всі необхідні та достатні документи на підтвердження правильності ведення податкового та бухгалтерського обліку, а саме акт виконаних робіт та документи, які фіксують факт виконання господарської операції, а тому підтверджують товарність договору №64/12-10 від 01.12.2010р. Окрім того, позивач вважає, що відповідачем в порушення п.п.1,2,3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання валютного податкового та іншого законодавства відповідачем сфабриковано всі факти, що встановлені у акті перевірки, в акті чітко не зазначено та не викладено зміст порушення, не зазначено перелік документів, які на думу відповідача, не були надані до перевірки та інші відомості відповідно п.5.2 Порядку. Таким чином, позивач вважає, що висновки відповідача щодо порушення податкового законодавства, зазначені у Розділі 4 акту перевірки є безпідставними, неправомірними та такими, що не можуть бути підставою для визначення грошового податкового зобов'язання, а отже підставою для винесення податкових повідомлень-рішень № № 0001422240; 0001442240 від 04.10.2012 року.

У судовому засіданні представник позивача, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначивши, що проведеною перевіркою ТОВ «Союзвідео» встановлено порушення пп..7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ТОВ «Союзвідео» відображено у складі податкового кредиту суми ПДВ по отриманим послугам, по яких не встановлено зв'язок з господарською діяльністю ТОВ «Союзвідео» на загальну суму 11 618 грн., в зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення № № 0001422240; 0001442240 від 04.10.2012 року є правомірними та не підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзвідео» зареєстровано 11.04.2000р., номер запису до ЄДР №1 556 120 0000 007536 (а.с.44).

На підставі п.п.78.1.1.,78.1.4 ст.78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України ДПІ у Приморському районі міста Одеси Одеської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Союзвідео» (код ЄДРПОУ 30940316) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Квантор Плюс» (код ЄДРПОУ 36110146),їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р.

За наслідками зазначеної перевірки складено акт №5562/22-4/30940316 від 20.09.2012р., відповідно до висновків якого перевіркою встановлено: порушення ТОВ «Союзвідео» п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 11618 грн., в т.ч. по періодах грудень 2010 року - 11618 грн.; п.п.5.1 п.п.5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14523,00 грн,- 2010 рік на суму 14523 грн., в т.ч. 4 квартал 2010 року на суму 14523 грн.(а.с.23-31).

26.09.2012р позивачем подано заперечення до акту перевірки №5562/22-4/30940316 від 20.09.2012р, у відповідь на які ДПІ у Приморському районі міста Одеси надіслано позивачу лист №40298/10/22-4 від 03.10.2012р., яким повідомлено про залишення висновку акту перевірки №5562/22-4/30940316 від 20.09.2012р. без змін. (а.с.33-40).

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001422240 від 04.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 18154 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001442240 від 04.10.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14 523 грн. (а.с.41-42).

Позивач, не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати їх недійсними та скасувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Згідно пп.78.1.11 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, серед іншого, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно п.79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Повідомлення на перевірку №604/10/22-4 та копію наказу вручено директору ТОВ «Союзвідео» Шкуренко В.Д.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001442240 від 04.10.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14 523 грн., суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення є порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Перевіркою встановлено, що позивачем до Декларацій з податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. до податкового кредиту включено суми ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Квантор Плюс» у сумі 11618 грн. за грудень 2010 року , по яких не встановлено зв'язок з господарською діяльністю ТОВ «Союзвідео».

На момент формування позивачем податкового кредиту діяв Закон України «Про податок на додану вартість», відповідно до п.п.7.2.1-7.2.3 п. 7.2 ст. 7 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 5 цього Закону, у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що 01.12.2010р. між ПП «Квантор Плюс» (Виконавець) та ТОВ «Союзвідео» (Замовник) укладено Договір №64/12-10 про надання рекламних послуг, відповідно п.1.1. якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику рекламні послуги з виробництва та розповсюдження в ЗМІ реклами, пов'язаної із господарською діяльністю замовника (а.с.9-11).

На виконання умов договору ТОВ «Союзвідео» отримало податкову накладну №5087 від 31.12.2010 року (12).

Перевіркою встановлено, що податковий кредит за грудень 2010 року складає сума ПДВ, зазначена в податковій накладній, виписаниій ПП «Квантор Плюс» (11618, 26 грн.).

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковою накладною, отриманою від ПП «Квантор Плюс», суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В якості підтверджуючих документів про виконання зобов'язань позивачем надано акт приймання-передачі робіт (послуг) від 31.12.2010 р. (а.с.13).

Відповідач вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердження фактичного виконання укладеного позивачем договору надання послуг, оскільки до перевірки позивачем не було надано жодних примірників рекламних матеріалів, не надано зразків рекламних роликів та жодної ефірної довідки від виконавця «Наше радіо», яка б безпосередньо свідчила про виконані роботи.

Суд погоджується з зазначеними твердженнями представника відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Наданий позивачем на виконання умов договору акт від 31.12.2010р., всупереч ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містить місця складання акту.

Окрім того, судом встановлено, що відповідач посилався на протокол старшого слідчого СУ ДПС в Одесьей області старшого лейтенанта податкової міліції ОСОБА_4 від 16.11.2011р. про допит свідка - директора ПП «Квантор плюс» ОСОБА_5, згідно якого ОСОБА_5 пояснив, що він зареєстрував підприємство за грошову винагороду та його фінансово-господарську діяльність не здійснював, податкова звітність подана ПП «Квантор Плюс» не була підписана директором та скріплена печаткою (а.с.79-83).

Допитаний у судовому засіданні свідок директор ПП «Квантор плюс» ОСОБА_5 підтвердив надані старшому слідчому СУ ДПС в Одесьей області старшому лейтенанту податкової міліції ОСОБА_4 пояснення та зазначив, що документів бухгалтерського та податкового обліку ПП «Квантор плюс» не підписував.

Твердження представника позивача щодо відсутності належних доказів відносно повноважень даної особи спростовуються наявним в матеріалах справи витягом з ЄДР щодо ПП «Квантор плюс», з якого вбачається, що ОСОБА_5 є керівником цього підприємства згідно Статуту (а.с.64).

Таким чином, суд вважає, що вищезазначене свідчить про безтоварність операцій між ТОВ «Союзвідео» та ПП «Квантор плюс», в зв`язку з чим, позивачем відображено у складі податкового кредиту суму ПДВ по отриманим послугам, по яких не встановлено зв'язок з господарською діяльністю ТОВ «Союзвідео».

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ПП «Квантор Плюс», судом встановлено, що відповідач посилався на висновки акту ДПІ у Приморському районі міста Одеси №298/23-5/36110146 від 15.03.2011р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Квантор Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з планиками податків за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року», яким у ПП «Квантор Плюс» встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до ч.1,4 ст. 203, п,1,2 ст 228 Цивільного кодексу України, угоди з контрагентами за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. є нікчемними.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено у ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Однак, на думку суду дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено належного виконання сторонами договору, реальності укладеного правочину.

Відтак, позивачем не було надано суду первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та ПП «Квантор Плюс», в тому числі належних та допустимих доказів у підтвердження факту надання послуг, передбачених Договором.

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0001442240 від 04.10.2012р., є таким, що відповідає нормам чинного законодавства, тому не підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0001422240 від 04.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 18154 грн., суд вважає, що позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ «Союзвідео» за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року завищено валові витрати на суму 58 091 грн.

Суд погоджується з зазначеним висновком перевіряючого органу, з огляду на наступне.

Перевіркою відображених у рядку 06 Декларації показників за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року в загальній сумі 1378835грн. встановлено, що ТОВ «Союзвідео» здійснювало операції з придбання відео та радіотехніки, пов'язаних з основною діяльністю підприємства.

Відповідно п.5.1 ст. 5 Закону України № 334/94 від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Закон № 334/94) дано визначення витрат - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.п.5.2.1 (абзац 4) п.5.2 ст.5 зазначеного закону до складу валових витрат включаються: суми витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, проведенням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті».

Згідно п.п.5.3.9 (абзац 4) п.5.3 ст.5 Закону України № 334/94, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку».

Судом встановлено, що ТОВ «Союзвідео» у складі валових витрат відображено вартість отриманих рекламних послуг та робіт у сумі 58 091 грн. згідно договору з ПП «Квантор Плюс», з яким не підтвержено факт реального здійснення господарських операцій, в зв'язку з чим не встановлено зв'язок отриманих від зазначеного суб'єкта господарської діяльності рекламних послуг з господарською діяльністю ТОВ «Союзвідео» та отримання ним доходу, що призвело до завищення валових витрат на суму 58091 грн., вт.ч. за 4 квартал 2010 року в сумі 58091 грн.

Частиною другою ст.71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Союзвідео» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Союзвідео» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № № 0001422240; 0001442240 від 04.10.2012 року, - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 березня 2013 року.

Cуддя: Г.П.Самойлюк