Постанова

від 04.03.2013 по справі 5013/1032/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2013 року Справа № 5013/1032/12

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Тищик І.В. (доповідач)

суддів - Верхогляд Т.А.., Білецька Л.М.

при секретарі - Мацекос І.М.

за участю представників

позивача Моцун О.П.

відповідача Пащенко Л.В., Білоус О.А.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства „Універсал Кран Сервіс" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2012 року у справі № 5013/1032/12

за позовом приватного підприємства „Універсал Кран Сервіс", м. Олександрія Кіровоградської області

до повного товариства „Старт", м. Олександрія Кіровоградської області

про стягнення 127 781,94 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними № РН-00045*1 від 27.06.2008р., № РН-0000015 від 30.06.2009р. та № РН-0000027 від 31.08.2010р., у загальній сумі 127 781,94 грн.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2012 року у справі № 5013/1032/12 (головуючий суддя Колодій С.Б., судді Шевчук О.Б., Коротченко Л.С.) в задоволенні позову відмовлено з посиланням на сплив строку позовної давності за видатковими накладними за 2008, 2009 рік та недоведеність поставки за видатковою накладною за 2010 рік.

З рішенням господарського суду Кіровоградської області не погодився позивач та звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про повне задоволення заявлених позовних вимог. При цьому скаржник посилається на порушення господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Вмотивовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що перебіг строку позовної давності у справі належить обчислювати у відповідності до положень ч. 2 ст.530 ЦК України, тобто, через 7 днів після отримання відповідачем вимоги про оплату отриманого товару; доказом відвантаження товару слід вважати податкову накладну, а дії боржника ж з подання до податкового органу податкової декларації з ПДВ та податкової декларації з податку на прибуток, в яких він відобразив відповідну господарську операцію як таку, яка створює для нього податковий кредит з ПДВ, а також може бути віднесена до валових витрат у складі податку на прибуток, слід вважати визнанням свого боргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 04.03.2013 року.

В судовому засіданні 04.03.13р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як убачається з матеріалів справи, позивач - ПП „Універсал Кран Сервіс", стверджує, що ним у 2008, 2009, 2010 роках був відвантажений відповідачу товар (профнастіл) на загальну суму 127 781,94 грн., у тому числі: за видатковими накладними № РН-00045*1 від 27.06.2008р. на суму 89 996,94 грн., № РН-0000015 від 30.06.2009р. на суму 25 185,0 грн., РН-0000015 від 30.06.2009р. на суму 12 600,) грн.

Відповідний договір між сторонами укладений не був.

Таким чином, цивільні права та обов'язки сторін виникли внаслідок дій позивача та відповідача з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

З вимогою про стягнення грошових коштів у сумі 127 781,94 грн. позивач звернувся до господарського суду. Рішенням господарського суду в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі з посиланням на пропуск строку позовної давності за видатковими накладними №№ РН-00045*1 від 27.06.2008р., РН-0000015 від 30.06.2009р. та на недоведеність поставки товару за видатковою накладною РН-0000015 від 30.06.2009р.

Колегія суддів вважає вказаний висновок місцевого суду правомірним, з огляду на наступне:.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до положень цивільного законодавства строк оплати товару визначається договором або встановлюється актами цивільного законодавства.

Якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлено строк здійснення платежу покупцем, в силу ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

За спірними правочинами між сторонами мали місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар. Зі змісту видаткових накладних строк оплати вартості отриманого товару також не убачається.

За видатковими накладними №РН-00045*1 від 27.06.2008р. та №РН-0000015 від 30.06.2009р. здійснювалися разові господарські операції з постачання відповідачу товару, обумовленого у даних первинних документах.

Відтак місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло у 2008 році за видатковою накладною №РН-00045*1 та у 2009 році за видатковою накладною №РН-0000015, а тому строк позовної давності згідно з приписами ч. 5 ст. 261 ЦК України для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача закінчився 27.06.2011р. та 30.06.2012р. відповідно.

З позовом про стягнення заборгованості за вказаними накладними позивач звернувся за межами строку позовної давності - 17.07.2012р.

Колегія суддів вважає помилковим твердження скаржника про те, що обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, посилаючись при цьому на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

За вказаних обставин місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в даній частині внаслідок спливу строку позовної давності для звернення позивача за захистом свого порушеного права.

Щодо поставки товару за видатковою накладною №РН-0000027 від 31.08.2010 року на суму 12 600,0 грн., то суд правомірно визнав не доведеним факт поставки вказаного товару.

В силу ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні, що являються підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

В копії видаткової накладної №РН-0000027 від 31.08.2010 року підпис отримувача товару відсутній і взагалі не зазначено особу, яка брала участь у здійсненні даної господарської операції, а саме, отримувала товар.

За вказаних обставин господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що видаткова накладна №РН-0000027 від 31.08.2010р. не може вважатися первинним документом, який в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України може бути належним та допустимим доказом того, що відбулася господарська операція з поставки/передачі товару.

Колегія суддів не приймає до уваги вимогу скаржника про те, що доказом відвантаження товару слід вважати податкову накладну, а дії боржника ж з подання до податкового органу податкової декларації з ПДВ та податкової декларації з податку на прибуток, в яких він відобразив відповідну господарську операцію як таку, яка створює для нього податковий кредит з ПДВ, а також може бути віднесена до валових витрат у складі податку на прибуток, слід вважати визнанням свого боргу.

В силу положень чинного законодавства безпосередньо первинні документи є підставою для формування фінансової та податкової звітності підприємства, а не навпаки.

За відсутності первинних документів, як підстави для формування податкової звітності та відображення у ній вчинених господарських операцій, дані декларацій, поданих до податкового органу, не можуть бути доказом відвантаження/отримання товару.

Більш того, наявність податкової звітності не виключає можливості її уточнення (корегування) в майбутніх податкових періодах у разі самостійного виявлення платником податків помилок в поданих деклараціях (ст. 50 Податкового кодексу України).

З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування оспорюваного рішення являються необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу приватного підприємства „Універсал Кран Сервіс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2012р. у справі № 5013/1032/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий І.В. Тищик

Судді: Т.А.Верхогляд

Л.М.Білецька