Постанова

від 20.05.2013 по справі 5013/1032/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2013 року Справа № 5013/1032/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі) суддів:Кролевець О.А. Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:Моцун О.П. - за дов. від 24.01.2013р. від відповідача:Пащенко Л.В. - за дов. від 17.10.2012р. № 4 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Універсал Кран Сервіс" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.03.2013р. у справі№ 5013/1032/12 господарського суду Кіровоградської області за позовомПриватного підприємства "Універсал Кран Сервіс" доПовного товариства "Старт" простягнення 127 781,94 грн.

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 17.05.2013р. № 02-05/460 для розгляду справи № 5013/1032/12 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді Кролевець О.А., Саранюк В.І.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Універсал Кран Сервіс" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Повного товариства "Старт" про стягнення 127 781,94 грн. боргу.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2012р. (головуючий суддя Колодій С.Б., судді Шевчук О.Б., Коротченко Л.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.03.2013р. (головуючий суддя Тищик І.В., судді Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.), в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 11, 202, 256, 257, 261, 264, 267, 334, 530, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського суду України, статті 50 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", з огляду на встановлення факту звернення позивача до суду про стягнення заборгованості за видатковими накладними від 27.06.2008р. № РН-00045*1 та від 30.06.2009р. № РН-0000015 з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем. Крім того судами було відхилено в якості належного доказу поставки відповідачеві товару на суму 12 600,00 грн. видаткову накладну від 31.08.2010р. № РН-0000027 через її невідповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 264, 265 Цивільного кодексу України, статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України, статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансовий облік". При цьому скаржник наголошує на тому, що строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за видатковими накладними від 27.06.2008р. № РН-00045*1 та від 30.06.2009р. № РН-0000015 було перервано у зв'язку з поданням позовної заяви, яку було повернуто без розгляду на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України, та у зв'язку із визнанням відповідачем боргу шляхом подання податкової звітності, у якій було обліковано вказану господарську операцію з поставки товару. Крім того скаржник зауважує на тому, що поставка 31.08.2010р. відповідачеві товару на суму 12 600,00 грн. підтверджується виписаною позивачем податковою накладною на вказану господарську операцію, що свідчить про виникнення у відповідача зобов'язання з оплати вартості поставленого товару.

Від ПТ "Старт" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27.06.2008р. та 30.06.2009р. позивачем було здійснено поставку відповідачеві товару на загальну суму 115 181,94 грн., що підтверджується видатковими накладними від 27.06.2008р. № РН-00045*1 на суму 89 996,94 грн. та від 30.06.2009р. № РН-0000015 на суму 25 185,00 грн., підписаними сторонами та скріпленими їхніми печатками, а також довіреностями Повного товариства "Старт" від 27.06.2008р. серії ВАЕ № 444407 та від 30.06.2009р. № 2, виданими на отримання цього товару.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами в силу приписів частини 1 статті 181 Господарського кодексу, статті 205 Цивільного кодексу України було укладено у спрощений спосіб договір купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 цього Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у зв'язку з чим положення частини 2 статті 530 цього Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість отриманого від позивача товару виник з моменту прийняття цього товару за видатковими накладними від 27.06.2008р. № РН-00045*1 та від 30.06.2009р. № РН-0000015.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, поставлений позивачем товар згідно видаткових накладних від 27.06.2008р. № РН-00045*1 та від 30.06.2009р. № РН-0000015 не оплатив, у зв'язку з чим у нього виник борг в розмірі 115 181,94 грн.

Проте, як з'ясовано місцевим та апеляційним судами, Приватне підприємство "Універсал Кран Сервіс" звернулося за захистом порушеного права в частині існуючої заборгованості за видатковими накладними від 27.06.2008р. № РН-00045*1 та від 30.06.2009р. № РН-0000015 в сумі 115 181,94 грн. зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що в силу частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові в цій частині.

Посилання позивача на переривання перебігу позовної давності у зв'язку із зверненням з позовною заявою з аналогічними вимогами, яку господарським судом було повернуто без розгляду на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки повернення позовної заяви у відповідності до вказаної статті свідчить, що не був дотриманий встановлений порядок подання позову і позовна давність у такому випадку не переривається.

Правова позиція з цього питання викладена також в пункті 24 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України".

Доводи скаржника з приводу того, що дії відповідача з подання податкової декларації, у якій було обліковано господарську операцію за видатковою накладною від 30.06.2009р. № РН-0000015, є визнанням останнім своєї заборгованості, що свідчить про переривання перебігу позовної давності, судова колегія вважає безпідставними. При цьому слід зазначити, що подання відповідачем податкової звітності та сплата відповідних податків і зборів є його обов'язком як платника податку перед державою, що не може вважатися вчиненням ним відповідних дій з виконання своїх господарських зобов'язань та визнання боргу, який виник у зв'язку з простроченням їх виконання.

Судами попередніх інстанцій було обґрунтовано відхилено посилання позивача в якості належного доказу поставки відповідачеві товару на суму 12 600,00 грн. на видаткову накладну від 31.08.2010р. № РН-0000027 через її невідповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, а саме: відсутність підпису уповноваженого представника відповідача про отримання товару за цією накладною.

При цьому слід зазначити, що видаткова накладна у разі належного її оформлення та відповідності вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, є первинним обліковим документом, який фіксує та підтверджує господарську операцію і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин вбачається, що позивачем під час розгляду справи не було підтверджено належними доказами як сам факт поставки 31.08.2010р. відповідачеві товару на суму 12 600,00 грн., так й існування заборгованості у вказаному розмірі, що свідчить про відсутність підстав для стягнення останньої з відповідача та задоволення позову у цій частині.

Доводи скаржника з приводу того, що доказом поставки 31.08.2010р. відповідачеві товару на суму 12 600,00 грн. є оформлена позивачем податкова накладна від 31.08.2010р. № 42 та відображення відповідачем у податковій звітності вказаної господарської операції, були предметом розгляду і дослідження у судах попередніх інстанцій та обґрунтовано ними відхилені.

Окрім цього, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем було подано до податкового органу уточнений розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за ІІІ квартал 2010 року, та здійснено відповідне коригування з виключенням вказаної господарської операції з податкового обліку, що не суперечить приписам статті 50 Податкового кодексу України.

За приписами статті 4 3 Господарського процесуального кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, судова колегія погоджується з правомірними висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Універсал Кран Сервіс" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.03.2013р. у справі № 5013/1032/12 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.А. Кролевець

В.І. Саранюк