Постанова

від 05.03.2013 по справі 810/545/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року 810/545/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Житлово-будівельного кооперативу «Моноліт» про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2013 Заступника прокурора Київської області в інтересах держави (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області (далі - Рада, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення 45 сесії 5 скликання Коцюбинської селищної ради від 11.10.2010 № 183 «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «Моноліт» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 105,00 га для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу» (далі - спірне рішення).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Так, на думку позивача, при прийнятті рішення не враховано, що Житлово-будівельний кооператив «Моноліт» не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР і статті 41 Земельного кодексу України, оскільки житлово-будівельний кооператив створюється не менше як п'ятьма особами, а також житлово-будівельні кооперативи створюються громадянами, які потребують поліпшення житлових умов.

Крім того, рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надано за відсутності затвердженої містобудівної документації та погодження спеціального уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури, що підтверджується даними листа Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 28.01.2013 № 26.

Також в ході перевірки прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами селища Коцюбинське, проте всупереч вимогам п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України рішення про надання дозволу на розробку проектної документації прийнято Коцюбинською селищною радою, яка не є органом виконавчої влади.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житлово-будівельний кооператив «Моноліт» (далі - ЖБК, третя особа) та зобов'язано, зокрема, позивача надати суду докази на підтвердження обставин про розташування за межами смт. Коцюбинське Київської області земельної ділянки площею 105,00 га, стосовно відведення якої надано дозвіл житлово-будівельному кооперативу «Моноліт» на розроблення проекту землеустрою, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, при цьому, зазначивши, що на доводах стосовно знаходження земельної ділянки, щодо якої прийнято спірне рішення, поза межами Коцюбинської селищної ради Київської області не наполягає, оскільки дане питання є спірним, і просив суд позов задовольнити. На виконання вимог ухвали суду від 07.02.2013 документів суду не надав.

Відповідач позову не визнав. Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позов та зазначив, що доводи позивача, викладені в позовній заяві, не підтверджуються документально та спростовуються наявними у відповідача доказами, тому підстави з яких позивач просить суд скасувати спірне рішення є необґрунтованими.

Крім того, представник відповідача наголошував на пропущенні позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позов, оскільки про існування спірного рішення органам прокуратури було відомо ще у 2011 році, коли Прокурор міста Ірпіня звернувся до суду з позовною заявою про оскарження того ж рішення Ради, яка ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17.05.2011 у справі № 2а-4080/11, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012, була повернута позивачу.

Зокрема, представник відповідача вказав, що посилання позивача на Примірний статут ЖБК відносно мінімальної кількості членів ЖБК є безпідставним, оскільки положення цього статуту суперечать вимогам Закону України «Про кооперацію», який саме і регулює діяльність різних видів кооперативу.

Щодо відсутності у відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення містобудівної документації, представник відповідача пояснив, що станом на дату прийняття спірного акта рішенням Коцюбинської селищної ради від 22.07.2010 № 106 була затверджена схема планування території, а також рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 153 затверджений Генеральний план смт. Коцюбинське. На підтвердження даної обставини представник відповідача надав суду відповідні документи.

Крім того, як підкреслив представник відповідача, у листі Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 28.01.2013 № 26 вірно зазначено про те, що містобудівна документація для забудови конкретної земельної ділянки щодо якої приймалося оскаржуване рішення до відділу не подавалась, з огляду на те, що спірне рішення не тягне за собою саме передачу земельної ділянки у власність, а отже на момент прийняття оскаржуваного рішення не вирішувалось питання про планування забудови земельної ділянки, яка ще не передана у власність.

Відносно знаходження земельної ділянки поза межами смт. Коцюбинське представник відповідача зазначив, що такі висновки позивача спростовуються даними Генерального плану смт. Коцюбиньске та картагрофічного зображення зовнішніх меж смт. Коцюбинське згідно матеріалів інвентаризації щодо відновлення адміністративно-територіальних меж смт. Коцюбинське відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941. На підтвердження даної обставини представник відповідача надав суду відповідні документи.

Також відповідач звернув увагу на те, що питання встановлення меж смт. Коцюбинське вже було предметом судового оскарження у справі № 2а-6326/11/2670, в якій позивач - Київська міська рада просила суд визнати нечинними та скасувати рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 06.11.2009 № 170 "Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське", рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 29.04.2010 № 75 "Про затвердження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області", рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153, яким затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське, а також встановити відсутність повноважень у Коцюбинської селищної ради Київської області на прийняття цих рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Уповноважені представники третьої особи у судове засідання не з'явились.

Третя особа повідомлена судом належним чином про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Як встановлено судом, Коцюбинською селищною радою Київської області прийнято рішення від 11.10.2010 № 183 «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «Моноліт» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 105,00 га для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу».

Згідно з даним рішенням третій особі надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 105,00 га за рахунок земель запасу житлової і громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу. Відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня - смуга існуючого автошляху, з півночі - вул. Ф.Саєнка.

Крім того, вказаним рішенням (пункт 2) третю особу зобов'язано у встановленому порядку розробити містобудівну документацію для обґрунтування розміру земельної ділянки.

Вважаючи спірне рішення неправомірним, прокурор звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Обов'язок доказування визначений в статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, частина перша даної норми встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У свою чергу, частина друга даної статті визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 Заступнику прокурора Київської області поновлений строк звернення до адміністративного суду із позовною заявою в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення № 183 від 11.10.2010. Оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження тих обставин, що Прокурору Київської області або його заступникам було відомо про існування спірного рішення раніше, ніж проведена перевірка у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, призначена постановою від 21.01.2013 № 05/3-4, суд не бере до уваги доводи відповідача про порушення позивачем строків звернення до адміністративного суду, встановлені ст. 99 КАС України.

Відносно тверджень позивача про те, що житлово-будівельний кооператив "Моноліт" не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР і статті 41 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач дійшов такого висновку, виходячи з аналізу Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985.

Так, як зазначає позивач, згідно статей 133-135 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. До членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу.

Проте, на думку позивача, засновники даного кооперативу не відповідають зазначеним вимогам, оскільки ці громадяни не перебувають на квартирному обліку та не проживають у смт. Коцюбинському.

Крім того, позивач посилається на пункт 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу відповідно до якого, при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу не може бути менше 5 чоловік.

Враховуючи викладене, позивач робить висновок, що при створенні та державній реєстрації ЖБК "Моноліт" його засновниками (членами) виступали 3 особи, що суперечить зазначеній вимозі Примірного статуту жилого-будівельного кооперативу, тому даний кооператив не створювався як житлово-будівельний кооператив.

Надаючи оцінку таким висновкам позивача суд враховує ту обставину, що предметом даного спору є саме оскарження рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 № 183, тобто наданні оцінки чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а не надання правової оцінки обставинам створення та реєстрації ЖБК «Моноліт».

Згідно зі статтею 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 755-IV) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 280122 Житлово-будівельний кооператив «Моноліт» 07.10.2010 зареєстрований юридичною особою (ідентифікаційний код 37075815).

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України (частина 1 статті 17 Закону № 755-IV).

Частиною 2 статті 17 Закону № 755-IV встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться зокрема такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; організаційно-правова форма; перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; види діяльності;

На підставі частини 1 статті 25 Закону № 755-IV Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 цього Закону.

Так, частиною 1 статті 27 Закону № 755-IV встановлено, що підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є, серед іншого: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону щодо найменування окремих видів юридичних осіб (банк, кредитна спілка, недержавний пенсійний фонд тощо).

Організаційно-правові форми юридичних осіб встановлені, зокрема, Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 94 Господарського кодексу України встановлено, що кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Згідно із Статутом ЖБК «Моноліт», затвердженого зборами засновків (протокол №1 від 01.10.2010), ЖБК «Моноліт» є юридичною особою створеною згідно з Господарським кодексом України та Законом України «Про кооперацію», є обслуговуючим кооперативом, а за напрямом діяльності - житлово-будівельним кооперативом, який створено для надання послуг його членам в сфері житлового будівництва та експлуатації збудованого житла.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом встановлено, і дана обставина не заперечувалась представниками сторін, що як на момент звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняття рішення від 11.10.2010 № 183, так і на час розгляду даної справи, запис про реєстрацію ЖБК «Моноліт» в ЄДРПОУ не скасовано, тобто, він є чинним.

Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема, є визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (частина 2 статті 38 Закону № 755-IV).

Суд звертає увагу, що у справах щодо визнання недійсною та скасування державної реєстрації юридичною особи, остання є відповідачем у судовій справі, адже згідно з частиною 3 статті 8 Закону № 755-IV установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

На час розгляду даної справи будь-яких доказів наявності судових рішень щодо скасування запису про реєстрацію Житлово-будівельного кооперативу «Моноліт» та визнання недійсним статуту даної юридичної особи позивачем суду не надано. При цьому, позивач наполягав на наявності у адміністративного суду повноважень щодо встановлення невідповідності організаційно-правової форми зареєстрованої юридичної особи меті її створення.

У свою чергу, суд виходить з того, що відповідач, як орган місцевого самоврядування, не наділений повноваженнями щодо перевірки обґрунтованості та правомірності реєстрації тієї чи іншої юридичної особи при вирішенні питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. В інакшому випадку відповідач діяв би з перевищенням повноважень, встановлених Конституцією та законами України.

Крім того, судом було досліджено нормативно-правове обґрунтування доводів позивача щодо того, що ЖБК «Моноліт» не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР та статті 41 Земельного кодексу України.

Так, слід зазначити, що спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок створення кооперативів в Україні є Законом України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV).

Відповідно до статті 2 Закону № 1087-IV кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Згідно зі статтею 6 Закону № 1087-IV відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до статті 7 Закону № 1087-IV кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників.

Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Тобто, із аналізу вказаних норм вбачається, що нормами спеціального Закону, який визначає правові, організаційні, економічні і соціальні основи функціонування кооперації в Україні та який регулює порядок створення кооперативів в Україні передбачено мінімальну чисельність учасників кооперативу у кількості трьох осіб, а також не передбачено обов'язкової умови для створення житлово-будівельного кооперативу перебування його засновників на обліку для поліпшення житлових умов.

У свою чергу, стаття 41 Земельного кодексу України визначає, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Тобто, дана норма за своїм змістом не стосується визначення поняття гаражно-будівельного кооперативу, бо встановлює лише порядок передачі у власність або в оренду земельних ділянок.

За викладених обставин, доводи позивача щодо скасування спірного рішення від 11.10.2010 № 183 з тих підстав, що, на думку позивача ЖБК «Моноліт» не є житлово-будівельним кооперативом не беруться судом до уваги.

Щодо тверджень позивача про те, що Коцюбинська селищна рада Київської області не мала повноважень приймати рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки за відсутності затвердженої містобудівної документації селища, суд зазначає наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пунктів "а" і "б" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Нормативним актом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закону № 3038-VI).

Відповідно до пункту 2 статті 1 даного Закону генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Згідно з пунктом 7 статті 7 Закону № 3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 3038-VI містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та кодування об'єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до статті 19 Закону № 3038-VI детальний план території уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток території, тобто, детальне планування забудови території здійснюється на основі генерального плану.

В ході слухання справи відповідачем надано суду кольорову копію генерального плану смт. Коцюбинське Київської області, який затверджено рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 153, а також вказане рішення ради. Відповідно до умовних зображень земельна ділянка, яка зазначена у спірному розпорядженні відносяться до резерву садибної забудови.

Таким чином, посилання прокурора на інформацію Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради, викладену у листі від 28.01.2013 № 26, як на докази відсутності містобудівної документації селища на дату прийняття оскаржуваного рішення, не відповідає дійсності, оскільки у смт. Коцюбинське наявний генеральний план, тобто містобудівна документація, який було затверджено на час прийняття спірного рішення, і відповідно до якого визначено принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Слід також зазначити, що зі змісту листа Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради викладену у листі від 28.01.2013 № 26 не вбачається, що саме на час прийняття спірного рішення до відділу не було подано містобудівної документації. У листі, зокрема зазначено, що станом на даний час містобудівна документація щодо детального планування забудови земельних ділянок, дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення їх у власність до відділу не направлялись.

Суттєвим у наданні оцінці висновкам позивача, щодо відсутності у відповідача на момент прийняття спірного рішення містобудівної документації є також аналіз норм Земельного кодексу України, який у главі 19 визначає порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами.

Так, стаття 1 Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Частини шоста, сьома та восьма даної норми визначають, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, процедура отримання земельної ділянки у власність передбачає декілька етапів, одним з яких є отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, іншим розробку відповідної проектної документації, яка має розроблятися в складі проекту землеустрою.

Саме тому в тексті рішення від 11.10.2010 № 183 (пункт 2) було зобов'язано третю особу розробити містобудівну документацію для обґрунтування розміру земельної ділянки.

Отже, відповідачем вірно та обґрунтовано зазначено, що рішення про надання дозволу на розробку проектної документації само по собі не тягне за собою передачу земельної ділянки у власність, тому на момент прийняття спірного рішення не може розглядатись питання про планування забудови земельної ділянки, яка ще не передана у власність.

Не зважаючи на те, що у судовому засіданні представник позивача не наполягав на доводах позовної заяви стосовно знаходження за межами смт. Коцюбинське земельної ділянки, щодо якої прийнято спірне рішенням, оскільки, як повідомив представник позивача дане питання є спірним, судом дані обставини досліджені.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, відносно якої прийнято рішення від 11.10.2010 № 183 не знаходиться в межах смт. Коцюбинське, судом встановлено наступне.

Як вже було зазначено вище, позивач на підтвердження своїх доводів надав суду копію схеми розташування земельної ділянки.

Дослідивши дану схему судом встановлено, що цей документ не є належним доказом у справі, оскільки, сама по собі схема розташування земельної ділянки не відображає планування території смт. Коцюбинське в цілому. Тобто, зі змісту цієї схеми вбачається лише місце розташування саме земельної ділянки, а не проекція цієї ділянки відносно загального плану всієї території.

Крім того, на вказаній схемі відсутні умовні зображення щодо меж селища, а також відмітки відповідного компетентного органу, який видав даний документ і до повноважень якого відноситься ведення моніторингу та обліку земель.

У свою чергу, відповідач на спростування доводів позивача надав суду Генеральний план смт. Коцюбинське Київської області, який затверджений рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.10.2010 № 153, а також матеріали інвентаризації адміністративно-територіальних меж смт. Коцюбинське Київської області, які затверджені рішенням Коцюбинської селищної ради від 06.11.2009 № 170 та погоджені Висновком Відділу Держкомзему у м. Ірпені Київської області від 06.11.2009 № 1483.

Відповідно до частини першої статті 72 кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 відмовлено у задоволенні позову щодо, зокрема, скасування рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 06.11.2009 № 170 "Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське", рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 29.04.2010 № 75 "Про затвердження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області", рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153, яким затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське.

При цьому, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 судом зазначено, що зі змісту рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153 не вбачається розпоряджень землями або територіями інших територіальних громад, у тому числі - територіальної громади м. Києва. Прийнявши дане рішення відповідачем фактично затверджено містобудівну документацію селища, яка передбачає планувальні заходи щодо розвитку внутрішньої та зовнішньої інфраструктури селища в межах, встановлених Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941, і матеріалів інвентаризації меж селища.

Крім того, рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.10.2010 № 156 "Про ведення обліку земель" доручено Коцюбинському селищному голові направити до відділу Держкомзему у м. Ірпені наявну містобудівну документацію та чинні рішення щодо врегулювання питань адміністративно-територіального устрою селища Коцюбинське Київської області та зобов'язано відділ Держкомзему здійснювати облік земель селища Коцюбинське Київської області (площею 4065 га) за встановленими формами державної статистичної звітності на підставі вищевказаних матеріалів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 у справі № 2а-3881/11/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, зобов'язано відділ Держкомзему в місті Ірпені Київської області та Головне управління Держкомзему у Київській області включити до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем адміністративні дані про кількісний склад селища Коцюбинське відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 156.

Відповідно до листа Відділу Держкомзему у місті Ірпені Київської області від 14.02.2012 № 01-06/199 облік земель по селищу Коцюбинське здійснюється відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 156.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем спростовані доводи позивача щодо знаходження земельної ділянки поза межами селища. У свою чергу, позивачем не доведено належними доказами тих обставин, що земельна ділянка, щодо якої прийнято рішення від 11.10.2010 № 183 знаходиться поза межами смт. Коцюбинське.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

За наведених обставин суд дійшов висновку, про те, що рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 № 183 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки прийняте відповідачем у відповідності до вимог та у межах повноважень, наданих чинним законодавством, а тому скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.