Рішення

від 05.03.2013 по справі 902/73/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2013 р. Справа № 902/73/13

Провадження № 13/902/2/13

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Кучер Р.П. ,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО УА" (код ЄДРПОУ 33088506, 21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 73а)

до : закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" (код ЄДРПОУ 31576304, 23257, смт. Вороновиця, вул. Цукрозаводська, 1, Вінницький район, Вінницька область)

про витребування частини майна з чужого незаконного володіння загальною вартістю 152 500,00 грн.

представників сторін:

від позивача : Максимчук А. І. - за довіреністю

від відповідача : Кліща А. О. - за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО УА" 11.01.2013 року звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" про витребування частини майна з чужого незаконного володіння загальною вартістю 152 500,00 грн..

Ухвалою суду від 14.01.2013 року порушено провадження у справі № 902/73/13 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 29.01.2013 року, однак в зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних доказів, розгляд справи було відкладено ухвалою суду від 29.01.2013 року на 11.02.2013 року.

Окрім того, з огляду на клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та неявкою представника відповідача, ухвалою суду від 11.02.2013 року відкладено розгляд справи на 05.03.2013 року.

11.02.2013 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій відповідач посилаючись на ст. ст. 257, ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, просить застосувати строк позовної давності та відмовити в позові у повному обсязі.

Зокрема, відповідач у заяві зазначив, що згідно п.п. 7.2 п. 7 договору зберігання № 2006/12-12 від 12.12.2006 року строк дії якого закінчився 31.12.2007 року, а інших угод на продовження строку зберігання чи терміну дії договору зберігання, сторони не укладали.

Починаючи з 01.01.2008 року ТОВ "Агро УА" могло вимагати повернення майна, що передавалось на зберігання згідно вказаного договору, а в разі його не повернення у добровільному порядку звернутись за захистом свого права до суду.

Оскільки позивач звернувся із позовною заявою 04.01.2013 року та пропустив 3-річний строк позовної давності, в зв'язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Також 05.03.2013 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 04.03.2013 року наступного змісту.

Як вбачається з копій договору зберігання №2006/12-12 від 12 грудня 2006 р., копії акту приймання-передачі майна на зберігання від 12 грудня 2006 р., копій складських довідок № 559, № 560 від 14 грудня 2006 р., 983 тонни цукру передавалися на зберігання за оціночною вартістю в розмірі 2 998 150,00 грн., який ЗАТ "Подільський Цукор" не повернуто і до сьогоднішнього дня.

Проте, як вірно зазначає позивач, ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.03.2010 року, було порушено провадження у справі № 10/29-10 про банкрутство ЗАТ "Подільський цукор" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

07.10.2010 року в газеті Голос України № 187 опубліковано оголошення про порушення провадження у справі № 10/29-10 про банкрутство ЗАТ "Подільський цукор".

Вимоги ТОВ "Агро УА", як конкурсні, в рамках зазначеної справи про банкрутство ЗАТ "Подільський цукор" визнані не були.

Підставою для відхилення заявлених позивачем кредиторських вимог у справі № 10/29-10 стало не грошовий характер вимог та відсутність рішення за результатами розгляду вимог про стягнення у позовному провадженні.

Згідно викладених обставин, відповідач вказує, що зобов'язання ЗАТ "Подільський Цукор" за договором зберігання № 2006/12-12 від 12 грудня 2006 р. не підлягають виконанню, а правовідносини припинені.

З огляду на вказане та керуючись ст. 59 ГК України, ст. 202 ЦК України, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Агро УА" до ЗАТ "Подільський цукор" про витребування майна з чужого незаконного володіння, ціна позову 152 500,00 грн..

На визначену дату 05.03.2013 року з'явилися представники позивача та відповідача.

Перед початком розгляду справи по суті від представника позивача надійшла заява про поновлення строку позовної давності в якій зазначені такі обставини.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, подання позову до боржника зупиняє перебіг строку позовної давності. Тому ТОВ "АГРО УА" просить суд врахувати той факт, що дана вимога вже заявлялась до відповідача раніше - в судовому проваджені у справі про банкрутство ЗАТ "Подільський цукор" № 10/29-10, а саме, 05.11.2010 року ТОВ "АГРО УА" подало до суду заяву про включення до реєстру кредиторів ЗАТ "Подільський цукор" у даній справі.

Термін дії договору зберігання № 2006/12-12 від 12 грудня 2006 року та строк зберігання цукру по договору встановлений (погоджений) сторонами до 31 грудня 2007 року. Таким чином, враховуючи загальний строк позовної давності - 3 роки, ТОВ "АГРО УА" мало право звернутись до ЗАТ "Подільський цукор" із вимогою про повернення майна або відшкодування його вартості в термін до 31 грудня 2010 року.

Виходячи з того, що ЗАТ "Подільський цукор" подано заяву про застосування строків позовної давності по позову, позивач просить суд поновити їх, як такі, що пропущені з поважних причин.

Зокрема, представник позивача у заяві вказує, що вимоги по договору зберігання № 2006/12-12 від 12 грудня 2006 року не заявлялись у справі № 10/41-09, оскільки на той час ТОВ "АГРО УА" не було відомо про відсутність цукру на зберіганні у ЗАТ "Подільський цукор", а тому дана вимога не вважалась грошовою (майнова вимога щодо повернення цукру із чужого володіння) і могла бути заявлена тільки у ліквідаційній процедурі, або в загальному порядку у разі відсутності справи про банкрутство ЗАТ "Подільський цукор".

05.03.2010 р. господарським судом Вінницької області було порушено нове провадження у справі № 10/29-10 про банкрутство ЗАТ "Подільський цукор", але заявити свої вимоги ТОВ "АГРО УА" змогло лише після публікації 07.10.2010 р. в газеті "Голос України" № 187 оголошення про порушення справи про банкрутство ЗАТ "Подільський цукор" № 10/29-10.

Також у заяві зазначено, що виходячи із змісту постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2011 р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р., ТОВ "АГРО УА" не мало права звертатись до ЗАТ "Подільський цукор" з вимогою щодо витребування цукру, так як це не грошова вимога. Банкрутство в справі № 10/29-10 тривало з 05.03.2010 р. по 04.04.2012 р. - 761 день. Вказаний період повинен виключатись для розрахунку терміну позовної давності (з 31.12.2007 р. по 11.01.2013 р. 1838 днів (1838 - 761)=1077 днів).

Представник відповідача щодо задоволення даної заяви заперечив.

Суд заслухавши представників сторін та оглянувши наявні докази у справі, вирішив відмовити у задоволенні вказаної заяви, оскільки причини пропуску позовної давності наведені позивачем у заяві не є поважними.

В судовому засіданні, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин, вказаних в позові.

Представник відповідача позов не визнав з підстав та за обставин, вказаних у відзиві та в заяві про застосування строків позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував слідуюче.

12.12.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО УА" (поклажодавець) та закритим акціонерним товариством "Подільський цукор" (зберігач) укладено договір зберігання № 2006/12-12 на слідуючих умовах.

За умовами цього договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання таке майно : цукор в мішках по 50 кг; одиниця виміру - тонн; кількість одиниць - 983; вартість за одиницю - 3050,00 грн.; загальна вартість в т.ч. ПДВ - 2 998 150,00 грн.; початок зберігання 12.12.2006 року; закінчення зберігання - 01.05.2007 року (п. 1.1).

Право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передане ним третім особам (п. 1.2).

Зберігач : приймає майно на зберігання через свого представника, повноваження якого підтверджуються довіреністю; в підтвердження приймання майна передає поклажодавцю відповідну довіреність (п.п. 2.1, 2.1.1, 2.1.2).

Поклажодавець : передає майно зберігачу відповідно до накладної; одержує майно після припинення договору в місці його зберігання, якщо інше не встановлено сторонами додатково (п.п. 2.2, 2.2.1, 2.2.2).

Вартість зберігання майна за цим договором становить 120,00 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ 20,00 грн. (п. 3.1); поклажодавець здійснює оплату послуг по цьому договору щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.2).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2007 року (п. 7.2).

На виконання умов вказаного договору позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі про те що ТОВ "АГРО УА" передало, а ЗАТ "Подільський цукор" прийняло на зберігання 983 тонни цукру в мішках по 50 кілограм загальною оціночною вартістю 2 998 150,00 грн.. Також у акті вказано, що цукор прийнятий згідно договору зберігання № 2006/12-12 від 12.12.2006 року належної якості, мішкотара не пошкоджена.

14.12.2006 року відповідачем видано складські довідки № 559 та № 560 про те що станом на 14.12.2006 року на цукрових складах знаходиться на зберіганні цукор ТОВ "АГРО УА" м. Вінниця в кількості 491 тонна та 492 тонни.

Відповідно до платіжного доручення № 273 від 26.12.2006 року, позивач перерахував відповідачу кошти у сумі 1 200 000,00 грн..

Призначенням платежу у даному платіжному дорученні вказано : плата за цукор згідно договору № 12/2006-12 від 12.12.2006 року.

03.03.2011 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням № 67/21-11 наступного змісту.

В жовтні 2010 року ТОВ "Агро УА" подано у справі № 10/29-10 заяву про включення до реєстру кредиторів ЗАТ "Подільський цукор" із сумою вимог 17 268 880,92 грн., в тому числі позивач просив суд стягнути з боржника вартість неповерненого із зберігання цукру на суму 6 389 500,00 грн.. В судовому засіданні та у відзиві, а також арбітражним керуючим Гонтою О.А. було повідомлено, що вимоги ТОВ "АГРО УА" по договору № 2006/12-12 від 12.12.2006 року не є грошовими, а тому не можуть бути задоволені.

Враховуючи викладене, позивач для вирішення питання щодо можливості повернення ТОВ "АГРО УА" 983 тонни цукру отриманого ЗАТ "Подільський цукор" на зберігання за договором № 2006/12-12 від 12.12.2006 року просить відповідача провести перевірку та повідомити про наявність вказаного майна.

Окрім того, 18.03.2011 року, позивач повторно звернувся до відповідача із вимогою № 64/24-11 щодо негайного повернення цукру, отриманого за вказаним вище договором, а разі неможливості такого повернення, ТОВ "АГРО УА" вимагає відшкодувати його вартість у сумі 5 013 300,00 грн..

Направлення даного клопотання та вимоги підтверджується описами вкладення із відбитком календарного штемпеля від 03.03.2011 року та від 18.03.2011 року.

21.12.2010 року постановою господарського суду Вінницької області у справі № 5/70-10 за заявою ТОВ "Агро УА", останнє визнано банкрутом.

Також згідно матеріалів справи, ухвалою господарського суду Вінницької області від 03.06.2011 року у справі № 10/29-10 за заявою Вінницької МДПІ до закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" про визнання банкрутом затверджено реєстр вимог кредиторів закритого акціонерного товариства "Подільський цукор", зокрема у п. 7 включено ТОВ "АГРО УА" з сумою 14 013 300 грн. (четверта черга).

Закрите акціонерне товариство "Подільський цукор" та товариство з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" не погоджуючись із вказаною вище ухвалою суду звернулися із апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року у справі № 10/29-10 апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" задоволено частково.

Ухвалу господарського суду Вінницької області від 03.06.2011 р. у справі № 10/29-10 скасовано в частині визнання грошових вимог кредиторів: АТ "АGRO CZ, a.s.", ТОВ "АГРО УА", ВАТ "Селянський комерційний банк "Дністер" та Вінницької МДПІ.

Зокрема, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО УА" у визнанні його кредитором у справі про банкрутство закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" з сумою грошових вимог 14 013 300,00 грн. та зобов'язано розпорядника майна внести в цій частині зміни до реєстру вимог кредиторів закритого акціонерного товариства "Подільський цукор". В решті ухвалу господарського суду Вінницької області від 03.06.2011 р. у справі № 10/29-10 залишено без змін.

Окрім того, постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2011 року у справі № 10/29-10 касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Агро УА", акціонерного товариства "AGRO CZ, a.s." та відкритого акціонерного товариства "Селянський комерційний банк "Дністер" залишено без задоволення.

Касаційну скаргу Вінницької міжрайонної Державної податкової інспекції та Першого заступника прокурора Вінницької області задоволено.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року у справі № 10/29-10 скасовано частково, в частині відмови Вінницькій міжрайонній Державній податковій інспекції у визнанні її кредитором у справі про банкрутство закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" у визнанні грошових вимог на суму 348 540,18 грн.

Ухвалу господарського суду Вінницької області від 03.06.2011 року у справі № 10/29-10, в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог Вінницької міжрайонної Державної податкової інспекції із сумою 785 577,97 грн. до боржника залишено в силі.

В решті - постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року у справі № 10/29-10 залишено без змін.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

В силу п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг зберігання майна та їх оплати.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

За змістом ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частина 1 ст. 949 Цивільного кодексу України визначає, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Абзац 4 п. 3.12 вказаної вище постанови, визначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову в даній справі є витребування у відповідача частини майна переданого за договором зберігання.

Підставами позову позивач зазначив обставини, відповідно до яких відповідач майно не повернув та зберіг його у себе без достатніх правових підстав, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, 12.12.2006 року між ЗАТ "Подільський цукор" та ТОВ "АГРО УА" було укладено договір зберігання № 2006/12-12, відповідно до якого позивач передав відповідачу на зберігання 983 тонни цукру загальною вартістю 2 998 150,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 12.12.2006 року та складськими довідками № 559 і № 560 від 14.12.2006 року.

Станом на день звернення із позовом до суду (11.01.2013 року), цукор переданий позивачем на зберігання відповідачу не повернуто.

Водночас, у позовній заяві позивач вказав, що 05.11.2010 року ТОВ "АГРО УА" подано до господарського суду Вінницької області заяву про включення до реєстру кредиторів у справі про банкруцтво ЗАТ "Подільський цукор" № 10/29-10 (із уточненнями) в тому числі із грошовими вимогами щодо відшкодування вартості майна (цукру) по договору зберігання на суму 5 013 300,00 грн. з розрахунку його мінімальної вартості на дату звернення до суду - 05.11.2010 року.

При цьому, судом встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 03.06.2011 року у справі № 10/29-10 затверджено реєстр вимог кредиторів закритого акціонерного товариства "Подільський цукор", зокрема у п. 7 включено ТОВ "АГРО УА" з сумою 14 013 300 грн. (четверта черга).

За результатами перегляду даної ухвали в апеляційному порядку, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року у справі № 10/29-10 відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО УА" у визнанні його кредитором у справі про банкрутство закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" з сумою грошових вимог 14 013 300,00 грн. та зобов'язано розпорядника майна внести в цій частині зміни до реєстру вимог кредиторів закритого акціонерного товариства "Подільський цукор". В решті ухвалу господарського суду Вінницької області від 03.06.2011 р. у справі № 10/29-10 залишено без змін.

З даним висновком суду апеляційної інстанції погодився Вищий господарський суд України у вказаній справі, внаслідок чого постановою від 08.11.2011 року в частині відмови у визнанні ТОВ "АГРО УА" кредитором залишено без змін.

Зокрема, суд касаційної інстанції у даній постанові зазначив наступне.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що боржник за вказаним договором зберігання не мав зобов'язань грошового характеру.

Відповідно до вимог ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає що зобов'язання зберігача за договором зберігання мають не грошовий характер, обов'язок повернути передану на зберігання річ у схоронності в натурі існує і після закінчення строку договору зберігання, в зв'язку з чим, застосування до даних правовідносин норм ч. 2 ст. 1213 ЦК України, згідно якої, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна - є необґрунтованим.

Виходячи з вимог ст. 951 ЦК України відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві відбувається у позовному провадженні.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється також за домовленістю сторін про зміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Матеріали справи не містять доказів трансформації не грошового зобов'язання боржника за договором зберігання перед TOB "Агро УА" в грошові, шляхом новації, а також, за рішенням суду у позовному провадженні.

Враховуючи викладене, Рівненський апеляційний господарський суд в постанові від 13.07.2011 року дійшов правомірних висновків про відхилення у повному обсязі вимог TOB "Агро УА" до боржника.

Крім того, під час розгляду справи, відповідачем було подано заяву про застосування до поданої позивачем позовної заяви строку позовної давності.

В свою чергу, представник позивача надав заяву про поновлення строків позовної давності в якій просив їх поновити як такі, що пропущені з поважних причин.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 1 ст. 260 ЦК України, визначає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, ч.5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи із змісту вказаних статей, можна зробити висновок, що законодавець визначив початок перебігу строку позовної давності з моменту виникнення у позивача права пред'явлення вимоги, а не з моменту фактичного пред'явлення самої вимоги у будь-який час.

Такої ж позиції притримується і Вищий Господарський Суд України, зазначивши у п. 26 інформаційного листа № 01-8/211 від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", що згідно з абзацом другим частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Судом встановлено, що позивач звертався в господарський суд Вінницької області, зокрема, із грошовими вимогами до боржника в сумі 9 000 000 грн. за договором № 03-03/2007 від 28.03.2007 року; в сумі 1 244 074,92 грн. за договором № зерно 2006 від 02.08.2006 року та в сумі 6 389 500,00 грн. за договором зберігання № 2006/12-12 від 12.12.2006 року у справі № 10/29-10 за заявою Вінницької МДПІ до закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" про визнання банкрутом.

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд у постанові від 13.07.2011 року у справі № 10/29-10 вказав, що місцевий господарський суд частково задоволив вимоги кредитора товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО УА" та задоволив клопотання вказаного кредитора про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення з грошовими вимогами до боржника. При цьому суд не досліджував чи звертався кредитор до суду з позовом про захист свого порушеного права та поновленню терміну позовної давності у позовному провадженні.

Виходячи з положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у справах про банкрутство спір не вирішується по суті, а лише встановлюються грошові вимоги кредиторів до боржника. Строк позовної давності в процедурі банкрутства не відновлюється. Отже, вимоги вказаного кредитора в сумі 14 013 300,00 грн. не є доведеними.

Слід зазначити, що звернення із грошовими вимогами у справі № 10/29-10 не є підставою для відновлення строку позовної давності.

За змістом позову, в травні 2007 року ТОВ "АГРО УА" залишило у ЗАТ "Подільський цукор" цукор за договором № 2006/12-12 від 12.12.2006 року до закінчення строку його - тобто до 31.12.2007 року, проти чого боржник не заперечував. Інших угод на продовження строку зберігання цукру чи терміну дії даного договору сторони не укладали.

Приймаючи до уваги, що право пред'явлення позивачем вимоги до відповідача щодо повернення цукру, виникло одразу після закінчення строку дії договору, а саме з 01.01.2008 року, тому строк позовної давності почав свій перебіг саме з цієї дати та збіг, відповідно до ст. 257 ЦК України 01.01.2011 року.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою про витребування частини майна 11.01.2013 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

Згідно ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача з позовом в даній справі, ним пропущено строк позовної давності, внаслідок чого заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати з розгляду даної справи відповідно до положень ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 4-5, 32-34, 43, 82, 84, 85, 115 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

Відмовити в задоволенні позову повністю.

Повне рішення складено 11 березня 2013 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи