Постанова

від 06.03.2013 по справі 12/72/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2013 р. Справа № 12/72/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритму судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 17.01.13 р.

у справі № 12/72/2012/5003 (суддя Кожухар М.С. )

позивач Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

відповідач Управління агропромислового розвитку Гайсинської районної державної адміністрації

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації " Вінниця газ"

про стягнення 25328,79 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Мацегоріна А.О., представника, довіреність в справі

відповідача - не з'явився

тртеьої особи - Мосьондза С.А.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 06 березня 2013 року відповідно до застверджених складів колегій внесені зміни до складу колегії і визначено колегію суддів у складі : головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Сініцина Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17 січня 2013 року у справі № 12/72/2012/5003 (суддя Кожухар М.С.) частково задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та стягнуто на її користь з Управління агропромислового розвитку Гайсинської районної державної адміністрації 20 049,20 гривень боргу, 1 403,44 гривень штрафу, 1 202,95 гривень інфляційних, 1 177,13 гривень - 3% річних та 1 514,43 гривень у відшкодування витрат на сплату судового збору.

Визнано недійсним абзац другий п.6.1 Договору № Г/Б-09-412 на постачання та транспортування природного газу від 01.12.2009р., укладеного між Дочірнім підприємством "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"та Управлінням агропромислового розвитку Гайсинської районної державної адміністрації.

У задоволенні позову в частині стягнення 1496,07 гривень пені - відмовлено.

Частково задовольняючи позов з огляду на ст. 193, 218,230,306,307 Господарського кодексу України, ст.525,526,530,612,617,625,712 Цивільного кодексу України та умови договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 від 01.12.2009 року, укладеного між ДП "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") та Управлінням агропромислового розвитку (з змінами та доповненнями) суд першої інстанції вважав, що відповідачем порушено строки проведення розрахунків за поставлений природний газ та послуги із його транспортування та визнав обґрунтованими та доведеними вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача боргу у розмірі 20 049,20 гривень, 1403,44 гривень штрафу, 1202,95 гривень інфляційних, 1177,13 гривень - 3% річних .

Відмовляючи у стягненні 1496,07 гривень пені , місцевий господарський суд визнав недійсним абзац другий п.6.1 Договору № Г/Б-09-412 на постачання та транспортування природного газу від 01.12.2009 року, укладеного між Дочірнім підприємством "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Управлінням агропромислового розвитку Гайсинської районної державної адміністрації, оскільки вважав, що означені умови договору змінюють початок перебігу та порядок обчислення позовної давності, що суперечить ст.ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6. ст. 232 ГК України.

Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подано апеляційну скаргу, якою вважають оскаржуване рішення в частині визнання недійсним абзацу другого п.6.1 Договору № Г/Б-09-412 на постачання та транспортування природного газу від 01.12.2009 року та відмови у стягненні пені ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З покликанням на ст.223,232 Господарського кодексу України, ст.253,256,258,261 Цивільного кодексу України вважають, що пункт 6.1. спірного Договору встановлює саме строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а не строк позовної давності та порядок його обрахування до вимоги про стягнення пені.

На думку апелянта, встановлений сторонами договору на власний розсуд порядок обрахування пені за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом повністю відповідає нормам ст. 6, 627 ЦК України.

Також, звертають увагу, що суд першої інстанції за наслідками визнання абз.2.п.6.1. Договору недійсним , помилково не здійснив перерахування та стягнення пені.Просять скасувати рішення господарського суду Вінницької області в частині визнання недійсним абзацу 2 пункту 6.1 Договору та відмови в задоволенні вимоги про стягнення пені та у цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління агропромислового розвитку Гайсинської районної державної адміністрації звертає увагу, що судом першої інстанції не досліджувалися оригінали доказів, якими позивач обгрунтовує позовні вимоги.Зазначає, що судом не взято до уваги припис Гайсинського МРУ Вінницької філії ДК «НАФТОГАЗМЕРЕЖІ» від 26.01.2010 року №1 про те, що у зв'язку з відсутністю договору на постачання природного газу пропонується в термін до 10.00 години 01.02.2010 року відключити Відповідача від газових мереж. Означений припис підтверджує, що фактично договір від 01.12.2009 року №Г/Б-09-412 «На постачання та транспортування природного газу» був укладений після 26 січня 2010 року.

Цим приписом Відповідач поставлений перед фактом , що постачальник змінився ще з 1 грудня 2009 року і тим, що за відсутністю договору з новим постачальником буде відключений від мережі. За таких умов Відповідач був змушений іти на умови «НАФТОГАЗМЕРЕЖІ» та підписати договір 1-м грудня 2009 року, розраховуючи на розуміння і об'єктивність з сторони позивача в даній ситуації.

З покликанням на ст.193 ГК України, 526 ЦК України, п. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, пункти 7.1 та 7.2 договору № Г/Б-09-412 та у зв»язку із затвердженням розпису асигнувань Державного бюджету України на І квартал 2010 року (кошторисом), за яким для оплати використаного природного газу Відповідачу було виділено 4 200 гривень, визнають суму боргу 2686,27гривень, які зобов'язуються сплачувати по мірі надходження коштів. В задоволенні апеляційної скарги просять відмовити.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору « ПАТ по газопостачанню та газифікації Вінницягаз» письмових пояснень по суті апеляційної скарги не надало.

У судовому засіданні представник Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" апеляційну скаргу підтримав з мотивів, що у ній викладені та просив рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним абзацу другого п.6.1 Договору № Г/Б-09-412 на постачання та транспортування природного газу від 01.12.2009 року та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені скасувати та у цій частині прийняти нове рішення про стягнення із відповідача на користь позивача пені у повному обсязі. В іншій частині рішення вважає законним та обґрунтованим.

Представник третьої особи в судовому засідання щодо вимог апеляційної скарги покликається на думку суду.

Управління агропромислового розвитку Гайсинської районної державної адміністрації в судове засідання не з»явилось, надіслало заяву ,відповідно до якої просить справу розглядати без участі їх представника .( а.с. 151)

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи,явка сторін обов»язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників апелянта та третьої особи ,обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Як під час апеляційного перегляду справи та і судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2009 року між ДП "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) (правонаступником якого є ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") та Управлінням агропромислового розвитку (Споживач) укладено договір на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачу у грудні 2009 та у 2010 році природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ, послуги з його постачання та транспортування на умовах даного договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 та 3.1 означеного договору сторони погодили, що Постачальник передає, а Споживач приймає у грудні 2009 року газ в об'ємі виділених Споживачу у державному/місцевому бюджеті коштів для закупівлі га транспортування газу до - тис. куб.м., а у 2010 році газ в об'ємі виділених Споживачу у державному/місцевому бюджеті коштів для закупівлі та транспортування газу до 18,6 тис. куб. м., в тому числі по місяцях: січень - 3,4, лютий - 3,1, березень - 2,7, квітень 1,5, жовтень 1,5, листопад - 3,0, грудень - 3,4.

Пунктами 3.6 та 3.7 договору № Г/Б-09-412 позивач та відповідач передбачили, що приймання-передача газу, поставленого Постачальником Споживачу у відповідному місяці оформляється щомісячними актами приймання-передачі газу, які складаються уповноваженими представниками сторін до 1 (першого) числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 4.1. Договору , граничний рівень ціни на природний газ становить 2020,25 грн. за 1000 м. кубічних без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 % - 40,4050 грн.; тариф на постачання природного газу - 23,00 грн.; тариф на транспортування природного газу розподільчими мережами - 99,70 грн.; тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами- 22,30 грн.; податок на додану вартість - 20 %. До сплати за 1000 куб. м. природного газу 2205,6550 грн., крім того ПДВ - 441,1310 грн., всього з ПДВ - 2 646,7860 (дві тисячі шістсот сорок шість гривень, 7860 коп.) гривень.

Загальна сума даного договору складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 4.4. Договору від 01.12.2009р.).

Відповідно до п. 5.1. Договору від 01.12.2009р., Споживач не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку поставки газу здійснює попередню оплату грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок Постачальника 100 % вартості газу, який запланований для поставки (згідно з п. 2.1. договору) та послуг по постачанню та транспортуванню. При невиконанні Споживачем п. 5.1. договору Постачальник не здійснює постачання газу Споживачеві.

Відповідно до п. 5.2. Договору, в разі перебору обсягів газу понад попередньо оплачених, остаточний розрахунок здійснюється до 5 числа, наступного за звітним місяця.

Звірка розрахунків здійснюється на підставі відомостей про фактичну оплату спожитого газу та акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за звітним місяця. Вказана звірка оформлюється актом звірки. У разі відмови Споживача від підписання акту звірки, представники Постачальника (не менше двох осіб) роблять про це відмітку в акті (або складають окремий акт) і акт звірки в цьому випадку вважається підписаним Споживачем (п. 5.5. Договору від 01.12.2009р.).

В разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ, послуги з постачання та транспортування у строки, зазначені у п. 5.2. даного договору, Споживач сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. За прострочення понад тридцять календарних днів окрім пені, додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми заборгованості (абзац 1 п. 6.1 Договору).

Неустойка нараховується Постачальником протягом 6 (шести) місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом (абзац 2 п. 6.1. Договору від 01.12.2009р.).

В подальшому, 04.06.2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору № Г/Б-09-412 на постачання та транспортування природного газу від 01.12.2009р., відповідно до п. 1 якої, в зв'язку з прийняттям постанови НКРЕ від 01.03.2010р. № 195, Сторони домовились внести до договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 від 01.12.2009 року наступні зміни до розділу 4 та пункту 10.1 договору, виклавши їх у наступній редакції :

п. 4.1. - Граничний рівень ціни на природний газ становить 2020,25 грн. за 1000 м. кубічних без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 % - 40,4050 грн.; тариф на постачання природного газу - 22,20 грн.; тариф на транспортування природного газу розподільчими мережами - 120,20 грн.; тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами - 1,80 грн.; податок на додану вартість - 20 %. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 2204,8550 грн., крім того ПДВ - 440,971 грн., всього з ПДВ - 2645,8260 грн. (дві тисячі шістсот сорок п'ять гривень 8260 коп.).

Пункт 10.1 договору - Даний договір діє: в частині поставки природного газу з 01 грудня 2009 р. до 31 березня 2010 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з постачання та транспортування - до їх повного здійснення.

Решта умов Договору залишилися незмінними.

Відповідно до п.3 додаткової угоди вона набирає чинності з 01 березня 2010 року та діє протягом строку договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 від 01.12.2009 року.

Як вбачається із двосторонніх актів приймання - передачі природного газу від 29.01.2010 року, 25.02.2010 року та 23.03.2010 року ДП "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 33400,20 гривень (а.с.14-17).

Наявні у справі платіжні доручення свідчать, що відповідач провів розрахунки за отриманий природний газ із постачальником на суму 13351 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які вказують на постачання позивачем відповідачеві природного газу на загальну суму 33400,20 гривень .

Між тим, відповідачем не надано доказів проведення розрахунків у повному обсязі за отриманий природний газ.

Колегія суддів не може прийняти доводи відповідача про відсутності його вини у затримці розрахунків з покликанням на виділення управлінню агропромислового розвитку згідно з кошторисом бюджетних асигнувань для оплати використаного газу на 1 квартал 2010 р. лише 4200 гривень, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 р., відсутність у бюджетної організації бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов"язання. Про це наголошено у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 20 049,20 гривень ( за період січень-березень 2010 року) за поставлений природний газ та витрат із його транспортування.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Таке право гарантоване кредитору нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосування господарських санкцій до учасника господарських правовідносин та стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, нерозривно пов»язане із простроченням зобов»язання, порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З огляду на наведені норми, приписи договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 та достовірне встановлення порушення відповідачем строків проведення розрахунків за природний газ - апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим стягнення судом першої інстанції із відповідача на користь позивача 1403,44 гривень штрафу у розмірі 7 відсотків від суми заборгованості,як то передбачено у п.6.1 договору, 1177,13 гривень -трьох відсотків річних ( за період з 30.11.2010 р. по 15.11.2012р.) та 1202,95 гривень інфляційних( за період грудень 2010р.-березень 2012 року )

Разом з тим, позивачем на дану суму боргу нараховано за період з 17.05.2012 р. по 15.11.2012 р. 1496,07 грн. пені.

Згідно частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частина 2 статті 551 ЦК України)

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 1 статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Згідно статті 256 ЦК України позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини 2 статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Отже, частиною 6 статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Сторонами у договорі визначено розмір та строк нарахування пені, у разі порушення покупцем строків оплати газу (пункт 6.1).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом.

Однак, сторонам не надано право змінювати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 ЦК України, згідно частини 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 2 статті 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статей 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого частини 2 статті 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Отже, положення договорів, що змінюють початок перебігу, тобто порядок обчислення позовної давності, суперечать статтям 260, 261 ЦК України та частині 6 статті 232 ГК України.

Абзацом 2 частини 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положення пункту 6.1 договору № Г/Б -09-412, в якому другим абзацем сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України (Постанова Верховного суду України від 04.12.2012 р. у справі № 17/034-11).

Відповідно до статті 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З матеріалів справи, зокрема наданого до справи розрахунку пені, вбачається, що до стягнення заявлено пеню, що нарахована протягом шести місяців, що передують зверненню до суду з даним позовом, з посиланням на п. 6.1. договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 від 01.12.2009р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що другим абзацом пункту 6.1. договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 від 01.12.2009р., сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах, сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 ГК України).

За приписами частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ч.1 ст.215 ЦК України).

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно пункту 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Отже, господарський суд першої інстанції зобов"язаний перевірити законність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги і в разі, якщо господарський суд дійде висновку про невідповідність договору вимогам законодавства, він має право визнати цей договір недійсним.

Пунктом 7 Листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що згідно з вимогами пункту 1 статті 83 ГПК, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині (див. також постанови Верховного Суду України від 09.12.2003 р. зі справи № 32/206 та від 20.01.2004 р. зі справи № 8/113-2003).

За таких обставин, встановивши невідповідність окремих положень договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 від 01.12.2009 року щодо зміни порядку обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (пені) суд першої інстанції цілком правомірно визнав недійсним абзац другий пункту 6.1. договору на постачання та транспортування природного газу № Г/Б-09-412 від 01.12.2009 року та обґрунтовано відмовив у стягненні пені у розмірі 1496,07 гривень пені, яка була помилково обчислена позивачем за період з 17.05.2012 року по 15.11.2012 року.

Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та скасування чи зміни рішення господарського суду Вінницької області від 17 січня 2013 року у справі № 12/72/2012/5003 .

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 17 січня 2013 року у справі № 12/72/2012/5003 залишити без змін ,а апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку .

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.