Постанова

від 13.02.2013 по справі 2а-15077/11/0170/5

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2013 р. о 12 годин 46 хвилин Справа №2а-15077/11/0170/5

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Сидоренко Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

за участю представників:

позивача - Клепикова Г.Л., директор, паспорт серії НОМЕР_1,

відповідача - Калінчук К.В., довіреність № 18/10-0 від 14.03.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Підприємства "Еліс"-С

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій

Обставини справи: До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Підприємства «Еліс-С» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим з позовними вимогами щодо:

- скасування податкового повідомлення-рішення від 25.05.2011 року № 0005212301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 10993,00 грн., штрафу - 2748,25 грн., а всього - 13741,25 грн.,

- визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 28.04.2011 року № 1401 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань перевірки взаємовідносин з ПП «Севелітстрой» за період: грудень 2010 року,

- визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим по проведенню позапланової перевірки позивача з питань достовірності формування податкового зобов'язання з грудень 2010 року,

- визнання незаконними дій Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим з відображення в акті тверджень відносно нікчемності правочинів Підприємства «Еліс-С» з ПП «Севелітстрой», що стало підставою для нарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позапланову невиїзну перевірку Підприємства «Еліс-С» проведено з порушенням норм податкового законодавства, за відсутності підстав, визначених Податковим кодексом України. Крім того, на думку позивача, відповідач необґрунтовано в акті перевірки вказав на нікчемність правочину, укладеного з ПП «Севелітстрой», оскільки визначення правомірності проведеної господарської операції не належить до повноважень податкового органу. Також, в обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що підприємством виконано всі вимоги законодавства, які дають право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.12.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.02.2012 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду АР Крим в адміністративній справі № 2а-4654/11/0170/7 за позовом Приватного підприємства «Севелітстрой» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання незаконними дій та скасування податкових повідомлень - рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.01.2013 року провадження по справі поновлено з 22.01.2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.02.2013 року первинного відповідача замінено на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні 13.02.2013 року, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у адміністративному позові.

Представник відповідача проти позову заперечував. Раніше відповідачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у їх задоволенні. Позиція відповідача обґрунтована тим, що в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення податкового законодавства в частині формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой», яким, в свою чергу, були укладені фіктивні угоди з постачальниками ПП «Фрегат ХХІ» та ПП «Родіна ХХІ». Порушення вимог податкового законодавства спричинило донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість як за основним платежем, так і за штрафними санкціями. Враховуючи вищевикладене, відповідач вказав на відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 25.05.1991 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Підприємства «Еліс-С, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 №434215 від 25.05.1991 року та довідкою з ЄДРПОУ №05/3-6-06/1070 від 11.05.2005 року (а.с.11-12).

Позивачем 21.11.2000 року отримано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 00866943 (а.с.13).

Посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим проведено позапланову документальну невиїзну перевірку підприємства «Еліс-С» (ЄДРПОУ 13776959) з питань взаємовідносин з ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 35096833) за грудень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 10993,00 грн.

Висновки перевірки щодо порушення вимог податкового законодавства засновані на тому, що позивачем необґрунтовано було оподатковано господарську операцію по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой».

Актом проведеної перевірки ПП «Севелітстрой» встановлено, що постачальниками відвантаженої продукції контрагента були підприємства ПП «Фрегат ХХІ» та ПП «Родіна ХХІ», діяльність яких була визнана нікчемною, такою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, підприємство «Еліс-С» не могло отримувати товар (роботи,послуги) від названого контрагента у зв'язку з тим, що:

- ПП «Севелітстрой» не здійснювало операцій по купівлі товару та послуг від постачальників ПП «Фрегат ХХІ» та ПП «Родіна ХХІ», а отже не могло мати таких обсягів товарної маси для її подальшої реалізації,

- у ПП «Севелітстрой» відсутні основні фонди та виробничі потужності, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської операції між даними підприємствами.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 5835/23-4 від 11.05.2011 року (а.с.28-38).

На підставі акту № 5835/23-4 від 11.05.2011 року, враховуючи виявлені під час перевірки порушення з боку позивача, податковим органом 25.05.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0005212301 (а.с.27), в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 13741,25 грн., у тому числі 10993,00 грн. за основним платежем та 2748,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з названим податковим повідомленням-рішенням, позивачем було його оскаржено до податкового органу. Проте, за наслідками розгляду скарг позивача податкове повідомлення-рішення №0005212301 від 25.05.2011 року залишено без змін.

Вважаючи дії відповідача щодо проведення документальної позапланової перевірки, висновки, викладені в акті перевірки, а також податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки, протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Судом під час розгляду справи перевірено правомірність дій відповідача щодо проведення перевірки позивача та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 21.1 статті 21 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Пунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служб (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Порядок проведення документальних позапланових перевірок платників податків визначений статтею 78 Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до підпункту 78.1.1. пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом (п.78.4 ст. 78 ПК України).

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Як свідчать матеріали справи, начальником Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим 28.04.2011 року прийнято наказ № 1401 (а.с.40) про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства «Еліс-С» на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79, ст. 20 Податкового кодексу України.

Фактичною підставою для проведення перевірки став висновок № 378 від 28.04.2011 року до декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року № 255621 від 20.01.2011 року (а.с.85). Зі змісту висновку вбачається, що на виконання вимог розпорядження ДПА України від 24.02.2011 року № 48-р щодо відпрацювання міжрегіональної схеми мінімізації податкових зобов'язань за участю підприємств, задіяних у схемі руху сумнівного ПДВ були проведені невиїзні перевірки з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Севелітстрой», за результатами яких виявлено сумнівний податковий кредит. При цьому, підприємством «Еліс-С» у грудні 2010 року задекларовано податковий кредит, у тому числі по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой».

Враховуючи зазначене, підрозділу податкового контролю юридичних осіб (відділу контрольно-перевірочної роботи підрозділу фізичних осіб) рекомендовано розглянути можливість організації перевірки платника за звітний період.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що наказ № 1401 від 28.04.2011 року начальником податкового органу прийнято на підставі закону та в межах наданих повноважень, у зв'язку з цим відсутні підстави як для визнання наказу протиправним, так і його скасування. До того ж, суд зазначає, що на час розгляду справи оскаржуваний наказ приведено в дію та виконано, а отже, він вже ніяким чином не може вплинути на права та обов'язки позивача, що також вказує на відсутність підстав для його скасування.

В адміністративному позові позивач також просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У відповідності до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки (п.79.2 ст. 79 ПК України).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем на адресу позивача було спрямовано наказ № 1401 від 28.04.2011 року та повідомлення про проведення перевірки №49/10/23-4 від 28.04.2011 року. Вказані документи отримані позивачем 06.05.2011 року, про що свідчить відмітка на наказі про проведення перевірки, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.40).

Таким чином, податковим органом було дотримано вимог податкового законодавства щодо завчасного повідомлення платника податків про проведення перевірки. А отже, зазначене вище надало посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки позивача.

Посилаючись на неправомірність дій відповідача щодо проведення перевірки позивач також вказав на те, що на письмовий запит податкового органу підприємством були надані пояснення та всі необхідні документи. У зв'язку з цим, враховуючи положення п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України, у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки.

Як зазначалось вище, підпунктом 78.1.1. пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено можливість податкового органу проведення документальної позапланової перевірки, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. На підтвердження цих доводів позивачем було надано суду супровідний лист вих.№8 від 12.05.2011 року про надання документів.

Однак, суд зазначає, що наявність податкової інформації про факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, які виявлені за наслідками перевірок інших платників податків, навіть у випадку надання відповіді платником податку на письмовий запит, не може позбавити податковий орган права на проведення перевірки. Зазначене вище свідчило б про обмеження повноважень податкового органу у здійсненні контролю за дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Що стосується вимог позивача про визнання незаконними дій відповідача щодо відображення в акті перевірки тверджень відносно нікчемності правочину, укладеного з контрагентом ПП «Севелітстрой», то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). При цьому у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а якщо такі порушення відсутні складається довідка.

Згідно пунктом 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України за № 984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 34/18772 від 12.01.2011 року довідкою є службовий документ, який підтверджує факт проведеної документальної перевірки фінансової-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків.

Відповідно до вищевказаного Порядку актом є службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансової-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявленні порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктами 4,5,6 Порядку передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансової-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, з огляду на те, що в ході проведеної перевірки позивача, на думку податкового органу, було виявлено порушення вимог податкового законодавства, суд дійшов висновку про те, що їх обґрунтовано було відображено в акті перевірки.

Твердження щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ПП «Севелітстрой», які наведені відповідачем в акті перевірки, є виключно висновками посадової особи контролюючого органу, які остання вправі робити відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому жодних дій, якими відповідач визнав чи намагався визнати вищевказаний правочин нікчемним чи які призвели до порушення суб'єктивного права позивача або змінили б обсяг прав і обов'язків підприємства «Еліс-С, як платника податків, судом не встановлено.

За таких умов, відсутні підстави для задоволення вимог позивача в зазначеній частині.

Що стосується безпосередньо порушення позивачем вимог податкового законодавства, виявлених в ході перевірки, то суд зазначає наступне.

Під час перевірки позивача виявлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 10993,00 грн. по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой».

Порядок оподаткування податком на додану вартість у період до 01.01.2011 року було визначено нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Вказаним Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до пункту 1.7. статті 1 Закону є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались статтею 7 Закону № 168.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, зі змісту норм Закону України «Про податок на додану вартість» слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з частиною 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарської операції з ПП «Севелітсрой».

Так, 01.12.2010 року між ПП «Севелітсрой» (продавець) та підприємством «Еліс-С» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №01/12/10/875 (а.с.124-125). Відповідно до умов вказаного договору та специфікації до нього продавець зобов'язується продати, а покупець придбати товар (матеріали будівельні) на суму 65958,33 грн., в тому числі ПДВ 20% - 10993,05 грн.

Відвантаження позивачу продукції за договором №01/12/10/875 від 01.12.2010 року підтверджується видатковими накладними № 1947 від 01.12.2010 року, № 1948 від 01.12.2010 року та № 2098 від 28.12.2012 року, що виписані ПП «Севелітсрой» (а.с.128-130).

Проведення позивачем оплати за отриманий товар підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальними чеками (а.с.132) та карткою клієнта, яка ведеться ПП «Севелітстрой» (а.с.133).

Оплата проведена позивачем за рахунок коштів, отриманих за договором позики №3-Ф від 07.11.2010 року про надання поворотної фінансової допомоги (позики), що був укладений з позикодавцем Клепиковим Г.Л. (а.с.131). Повернення позивачем позики позикодавцю підтверджується випискою з особового рахунку № 26008440113650 у КРФ «Укрсоцбанк» (а.с.151).

Матеріали, отримані від ПП «Севелітстрой», було використано позивачем у своїй господарській діяльності під час виконання робіт за договором субпідряду №06/12 від 06.12.2010 року, укладеним з МП «Агротехналадка» (а.с.140-141). Ці дані підтверджуються наданими позивачем суду копіями акту виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.143-150).

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, підтверджується дійсність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Севелістрой», а також його спрямованість на настання реальних правових наслідків.

За результатами проведеної господарської операції відповідно до договору №01/12/10/875 від 01.12.2010 року ПП «Севелістрой» були складені податкові накладні:

№1948 від 01.12.2010 року на суму 29170,27 грн., з них ПДВ - 4861,71 грн.,

№1947 від 01.12.2010 року на суму 9248,06 грн., з них ПДВ - 1341,34 грн.,

№ 2098 від 28.12.2010 року на суму 27540,00 грн., з них ПДВ - 4590,00 грн.

Дослідивши перелічені вище податкові накладні, суд дійшов висновку про їх відповідність вимогам податкового законодавства, чинним на момент їх складення.

Відтак, позивач мав право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Севелістрой».

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на додану вартість заснований на тому, що правочин, укладений між позивачем та ПП «Севелістрой», має ознаки «нікчемності».

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також було зауважено про те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки їх нікчемності, зокрема шляхом донарахування податкового зобов'язання та застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Севелітсрой», зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Севелістрой».

Враховуючи відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства, необґрунтованим є застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідком визнання цього рішення протиправним.

Позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року № 0005212301.

В свою чергу, ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року № 0005212301.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 28,23 грн., з державного бюджету.

У судовому засіданні, яке відбулось 13.02.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 18.02.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 25.05.2011 року № 0005212301.

3.В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства «Еліс-С» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 28,23 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.