cpg1251
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
м. Сімферополь
27 лютого 2013 р. (15:40 год.) Справа №801/1048/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайський комбікормовий завод"
до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
представники сторін: не з'явились.
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайський комбікормовий завод" (далі- Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 17.01.13р. №0000142300 та №0000152300.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.
Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства на момент виникнення спірних правовідносин та необґрунтовано зроблені висновки про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.01.2013 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
У судове засідання 27.02.2013 р. представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надіслав на адресу суду 26.02.2013 р. клопотання про перенесення розгляду справи.
У судове засідання представник відповідача 27.02.2013 р. також не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надіслав на адресу суду 27.02.2013 р. клопотання про перенесення розгляду справи.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайський комбікормовий завод" є юридичною особою (код за ЄДРПОУ 00688717), зареєстроване Бахчисарайською районною адміністрацією Автономної Республіки Крим 23.03.1998 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 444758, є платником податків і зборів, передбачених законодавством України, в тому числі податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.
У період з 26.12.2012 р. по 02.01.2013 р. працівниками Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби була проведена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та господарських операцій з ТОВ БВП "Строитель-плюс", ПП "Ротонда Торг", ПП "Габарит-груп", ПП "Гранд - М", ПП "Райс-М", ПП "Грандпродукт", ТОВ "ВТК"Окнополь", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Скипер", ПП "Добре Місто", ПП "Мобкримторг", ПП "Комманд", ПП "Визит Торг", ПП "Нантехімидж", ПП "Кримторг", ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь", ПП "Базис Торг", ПП "Укрторгпартнер", ПП "Кримспецтехнолоджи", ТОВ "Тонар - Крим", ТОВ "Кримстройиндустрия", ТОВ "Аквамарин", ПП "Евроградстрой", ТОВ "ТМ-Компані", Фірма "Капітель-Плюс", ПП "Пан-Буд", ПП "Беллатрикс", ПП "Севалітстрой", ПП "Мастер Торг" за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р. За результатами проведеної перевірки був складений акт від 10.01.2013р. № 9/40/22/00688717 (а.с.17-39).
З висновків акту перевірки (а.с.38-39) вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені порушення, а саме:
1) п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз "г" п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податку на прибуток всього у сумі 10001,00 грн., у тому числі по періодах:
- 3 квартал 2009 рік у сумі 3125,00 грн.;
- 2009 рік у сумі 3125,00 грн;
- 1 квартал 2010 р. у сумі 6876,00 грн.
однак з урахування п. 102.1 ст. 102 ПК України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), заниження податку на прибуток, підлягаючого до сплати в бюджет, складає усього у сумі 6876,00 грн., у т.ч. по періодах, по яких не минув строк позовної давнини: за І квартал 2010 року у сумі 6876,00 грн.
2) п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4. п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), а також в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у суму 8001,00 грн., у тому числі по періодах: за липень 2009 року у сумі 2500,00 грн., за березень 2010 року на 5501,00 грн.
однак з урахування п. 102.1 ст. 102 ПК України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), заниження податку на додану вартість, підлягаючого до сплати в бюджет, складає усього у сумі 5501,00 грн., у т.ч. по періодах, по яких не минув строк позовної давнини: березень 2010 року у сумі 5501,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 17.01.2013 р. №0000142300 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 6876,25 грн., з яких за основним платежем 5501,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1375,25 грн. (а.с.15) та № 0000152300 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 8595,00 грн., з яких за основним платежем 6876,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1719,00 грн. (а.с.16).
Перевіряючи обґрунтованість визначення суми завишення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 5501,00 грн. та суми завишення від'ємного значення податку на прибуток на суму 6876,00 грн. ТОВ "Бахчисарайський комбікормовий завод", суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.
Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень -рішень, якими позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та нараховані штрафні санкції.
Перевіряючи реальність придбання позивачем послуг у ПП "Севелістрой" (ін. код 35096833) та у КП "Альянс" (ін. код 32468182), суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "Бахчисарайський комбікормовий завод" мав господарські відносини з ПП "Севелістрой" на підставі рахунку - фактури №260 від 29.03.2010 р.
Відповідно до поняття "рахунок-фактура" - це від комерційного рахунку, який виписується продавцем покупцеві після відпустки товару і служить підставою для прийняття до відрахування або відшкодування податку на додану вартість. Рахунок-фактура визначається первинним документом, якщо містить таки реквізити: назву документа, дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст, обсяг та одиницю вимірювання госоперації; посади осіб, відповідальних за здійснення госопераційі правільність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні госоперації.
Також, видаткова накладна є теж первинним документом бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"первинні документи є лише підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Але для надання видатковій накладній юридичної сили й доказовості вона повинна містити обов'язкові реквізити, передбачені законодавством.
Таким чином, якщо рахунок-фактура містить усі істотні умови та у сторін є первинні документи, які підтверджують виконання операції (видаткова накладна), то можливо вважати, що між сторонами укладено договір у спрощеній формі.
Отже відповідно до цих первинних документів суд убачає, що на виконання договору у спрощеній формі ПП "Севелістрой" було виписано рахунок-фактуру за надані послуги з реконструкції ваговій на загальну суму 33004,27 грн., в тому числі ПДВ -5500,71 гривень.
Судом встановлено, що позивачем від ПП "Севелістрой" було отримано податкову накладну №273 від 29.03.2010 року на загальну суму - 33004,27 грн., в т.ч. ПДВ -5500,71 грн.
Для підтвердження фактичного існування договірних відносин та реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, були використані первинні документи, на підставі яких у бухгалтерському та податковому обліку відображено отримані послуги від ПП "Севелістрой" на суму 33004,27 грн. а саме: акт здачі-прийняття робіт №б/н від 29.03.2010р. на загальну суму 33004,27 грн. у т.ч. ПДВ - 5500,71 грн. (а.с. 46), договірна ціна (тверда) (а.с. 47), №2-1-1 (а.с. 48-50), відомість ресурсів к локальному кошторису №2-1-1 (а.с. 51-52), ), довідка про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2010 р. на суму 33004,27 грн. (а.с. 53), акт прийомки виконаних робіт за березень 2010 р. (а.с. 54-56), підсумкова відомість ресурсів за березень 2010 р. (а.с. 59-61).
Акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами договору, є безпосереднім фактом підтвердження виконання узятих за договором зобов'язань і, відповідно, фактом виконання робіт.
Після чого, позивач на розрахунковий рахунок ПП "Севелістрой" перерахував грошові кошти платіжним дорученням №1150 від 01.04.2010 р. на суму 33004,27 грн. у т.ч. ПДВ - 5500,71 грн.
Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість була сплачена позивачем, зазначена сума увійшли до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавця - ПП "Севелістрой".
Вказана сума податку на додану вартість була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді березень 2010 року.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг від ПП "Севелістрой" у березні 2010 року.
Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (березень 2010 р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкову накладну. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом березня 2010 р. у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.
Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (ПП "Севелістрой") позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.
Також, з матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "Бахчисарайський комбікормовий завод" мав господарські відносини з КП "Альянс" на підставі рахунку №2078 від 06.07.2009 р. та №2077 від 01.07.2009р.
Отже відповідно до цих первинних документів суд убачає, що на виконання договору у спрощеній формі КП "Альянс" були виписані рахуни за надані послуги з ремонту крівлі № 2077 від 01.07.2009р. на загальну суму 7500,00 грн., в тому числі ПДВ - 1250,00 гривень та №2078 від 06.07.2009р. на загальну суму 7500,00 грн., в тому числі ПДВ - 1250,00 гривень
Судом встановлено, що позивачем від КП "Альянс" були отримані податкові накладні №2350 від 06.07.2009 року на загальну суму - 7500,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1250,00 грн. та №2349 від 02.07.2009р. на загальну суму - 7500,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1250,00 грн.
Для підтвердження фактичного існування договірних відносин та реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, були використані первинні документи, на підставі яких у бухгалтерському та податковому обліку відображено отримані послуги від КП "Альянс" на суму 15000,00 грн. а саме: довідка про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2009 р. (а.с. 71), акт прийомки виконаних робіт за липень 2009 р. (а.с. 72-74), підсумкова відомість ресурсів за липень 2009 р. на суму 15000,00 грн. (а.с. 75-76).
Після чого, позивач на розрахунковий рахунок КП "Альянс" перерахував грошові кошти платіжним дорученням №89 від 02.07.2009 р. на суму 7500,00 грн. у т.ч. ПДВ - 1250,00 грн. та №96 від 07.07.2009р. на суму 7500,00 грн. у т.ч. ПДВ - 1250,00 грн.
Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість була сплачена позивачем, зазначена сума увійшли до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавця - КП "Альянс".
Вказана сума податку на додану вартість була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді липень 2009 року.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг від КП "Альянс" у липні 2009 року.
Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (липень 2009 р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкову накладну. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом липня 2009 р. у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.
Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (КП "Аляьнс") позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.
Отже суд зазначає про те, що факт наявності первинних документів не може бути проігнорований контролюючим органом, оскільки тільки аналіз первинних документів може давати об'єктивну картину господарської діяльності і, відображення її результатів в податковій та бухгалтерській звітностях.
Розглядаючи матеріали справи, доводи та заперечення сторін, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги, заперечення та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.
Закон України від 25.06.91р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.
З положень статті 6 Закону № 1251 об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.
До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону №1251, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.
За приписами п. 1.32 Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає платників податку на прибуток підприємств, валові доходи, валові витрати, об'єкти, базу та ставки оподаткування, правила ведення податкового обліку, порядок нарахування та строки сплати податку, відповідальність платників податку за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства, встановлено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Відповідно п. 5.1. Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно п.п.5.2.1 п. 5.2 Закону № 334 суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, з положень пп. 5.2.1. п. 5.2. включаються до складу валових витрат.
Обмеження щодо неможливості віднесення до валових витрат сум, визначено пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону. Так, зокрема пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п. 5.11. ст. 5 Закон України №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.
З урахуванням вказаних норм, платіжні доручення, за якими позивачем перераховані грошові кошти контрагенту, потрібно вважати первинними та такими, на підставі яких позивач здійснив оприбуткування товару (послуг) отриманого від контрагента.
Враховуючи викладене, немає підстав робити висновки про відсутність реального настання правових наслідків (безтоварності) правочинів між позивачем та контрагентами, а тому немає підстав вважати, що з боку позивача було допущено порушення ст. 3, п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства у ході формування податку на прибуток, а тому вважає можливим визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 17.01.2013р. № 0000152300.
Щодо висновків про порушення позивачем положень податкового законодавства в частині заниження податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
Як було вказано вище відповідач під час перевірки дійшов до висновку, що позивачем неправомірно завищено суму податкового кредиту з ПДВ у тому числі за березень 2010 р. на суму 5501,00 грн., з підстав того, що не встановлено факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами (а.с. 37).
Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Матеріалами справи, як було вказано вище, підтверджено перерахування коштів (списання з банківського рахунку) позивача в оплату товарів (послуг) по укладеним позивачем з контрагентом угодою, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами - платіжним дорученням №1150 від 01.04.2010 р., що відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є самостійною підставою для виникнення права позивача на податковий кредит.
До матеріалів справи залучено виписану ПП "Севелітстрой" податкову накладну №273 від 29.03.2010, яка підтверджує сплату податку у зв'язку з придбанням позивачем послуг у ПП "Севелітстрой" за вказаним вище договором.
Таким чином, правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" підтверджується матеріалами справи, а саме первинними бухгалтерськими документами (податковою накладною та платіжним дорученням).
Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо встановлення порушень позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" в частині правомірності формування податкового кредиту з ПДВ, а тому суд вважає можливим визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення від 17.01.2013 р. №0000142300.
Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання позивачем ТМЦ (послуг) у ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс", у зв'язку з тим, що останні мають ознаку "фіктивності" та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому усі операції з надання послуг ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс" не спричиняють реального настання правових наслідків - є нікчемними, суд зазначає наступне.
Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Так, позивач та його контрагенти - ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.
Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.
Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.
Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочини між позивачем та ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс", були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).
Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами, укладеними між ПП "Севелітстрой", КП "Альянс" і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.
А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочини з наданням товарів (послуг)ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.
Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.
З огляду на зазначене, відсутні ознаки нікчемності у правочинах, укладених між позивачем з ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс", оскільки вказані правочини мають реальний характер, були направлені на досягнення правових наслідків з набуттям сторонами правочину відповідних прав та обов'язків.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби від 17.01.2013 р. №0000142300 та №0000152300.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайський комбікорбовий завод" судові витрати, шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби, в рахунок відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору, розміром 154,72 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Панов О.І.
Суд | Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 27.02.2013 |
Оприлюднено | 13.03.2013 |
Номер документу | 29849696 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Севастопольський апеляційний адміністративний суд
Мунтян Ольга Іванівна
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Панов О.І.
Адміністративне
Севастопольський апеляційний адміністративний суд
Мунтян Ольга Іванівна
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Панов О.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні