Постанова

від 28.02.2013 по справі 801/1065/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2013 р. о 14:17 Справа №801/1065/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Кузьміні О.В., за участі представників:

від позивача - Горбачова Г.В., Кірюхін С.О.,

від відповідача - Васильєва Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Мицар"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Приватне підприємство "Мицар" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013 року №0000062203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 70597,33 грн.; №0000072203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 61373, 33 грн., з яких 61373,33 грн. - сума грошового зобов'язання, 1 грн. - штрафні санкції.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість по операціях купівлі-продажу товару у сумнівного контрагента, що має ознаки "нікчемності" та безтоварність зазначених господарських операцій.

Ухвалами суду від 28.01.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов повністю, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, зауважив, що перевіркою встановлено заниження валових витрат, задекларованого позивачем податку на прибуток, та податку на додану вартість, завищення податкового кредиту по правовідносинах з сумнівним контрагентом, усі операції з постачання товарів (надання послуг) з якими не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 31185149, зареєстрований у якості платника ПДВ, перебуває на податковому обліку в Феодосійській ОДПІ АР Крим ДПС (а.с.128-131).

Видами діяльності позивача за КВЕД та відповідно до Статуту є роздрібна, оптова торгівля пальним, посередництво в торгівлі паливом та інше, право на здійснення яких підтверджується торговим патентом серії ТПВ №19402 (а.с.129, 140-142, 217).

Посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правових відносин із ФОП ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за червень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 21.12.2012 року №2161/22-03/31185149 (далі - Акт) (а.с.205-214).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

-ч.1,3,5 ст.203, ч.1,2 ст.215,ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків;

-ст.134 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями (далі -ПК України), що призвело до завищення валових витрат за 2-й кв. 2011 року на загальну суму 306866,67 грн., внаслідок чого встановлено заниження сплати до бюджету податку на прибуток підприємств за 2-й кв.2011 року в сумі 70579,33 грн.

- п.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 61373,33 грн. за червень 2011 року, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 61373,33 грн., у т.ч. за червень 2011 року - 61373,33 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013 №0000062203 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 70579,33 грн.; №0000072203 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 61374,33 грн., у тому числі 61373,33 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями визнаються протиправними та підлягають скасуванню (а.с.8-9).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств за 2-й квартал 2011 року та податком додану вартість за червень 2011 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації після І кварталу 2011 року позивач мав керуватися нормами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно із ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за червень 2011 року, у тому числі на виконання договору купівлі-продажу №031 від 11.05.2011 року з ФОП ОСОБА_4 (продавець), предметом якого є товар (нафтопродукти) (а.с.219), зокрема: видаткова накладна №25 на бензин від 10.06.2011 року на суму 368240,00 грн., у т.ч. 61373,33 грн. ПДВ (а.с.91); товаро-транспортна накладна на бензин вартістю 368240,00 грн. №10/06-11 від 10.06.2011 року (а.с.22); сертифікат відповідності (а.с.23); паспорт№65 (а.с.24); платіжні доручення всього на суму 368240,00 грн., у т.ч. 61373,33 грн. ПДВ №303 від 08.06.2011 року, №304 від 09.06.2011 року, №309 від 09.06.2011 року, №311 від 10.06.2011 року, №313 від 14.06.2011 року (а.с.27-31), оборотно-сальдова відомість по рахунку позивача за червень-липень 2011 року(а.с.32-33)

Право позивача на отримання податкового кредиту по вказаним господарським операціям підтверджується наявною в матеріалах справи податковою накладною від 10.06.2011 року №25 на суму 368240,00 грн., у т.ч. 61373,33 грн. ПДВ ( зв.бік а.с.21).

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаного від ФОП ОСОБА_4 бензину підтверджується документами про оприбуткування товару, зокрема: службовими документами реєстратора розрахункових документів від 10.06.2011 року (а.с.21), товарними звітами від 10.06.2011 року (а.с.34), Х-звітом РРО (а.с.35) та іншими документами про подальшу реалізацію цього товару кінцевому споживачу (а.с.36-127).

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість заснований на тому, що правочин, укладений між позивачем та вищезазначеними контрагентам має ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_4, зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, суд також зазначає, що у відповідності до положень ст.75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В той час, як відповідачем при проведенні перевірки були використані відомості комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та акт проведення перевірки ФОП ОСОБА_4.

В акті перевірки є лише посилання на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які мали бути досліджені під час проведення перевірки, та саме на них мали бути засновані висновки документальної перевірки в силу положень ст. 75 ПК України

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, судом встановлено, що анулювання свідоцтва платника ПДВ ФОП ОСОБА_4 відбулося лише 17.07.2012 року, тобто вже після періоду спірних правовідносин.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_4 за червень 2011 року.

Застосування санкцій у податковому повідомленні-рішенні від 15.01.2013 року №0000072203 обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення - рішення від 15.01.2013 року №0000062203 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 70579,33 грн.; №0000072203 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 61374,33 грн., у тому числі 61373,33 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями визнаються протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, тому суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1319,54 грн.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

В судовому засіданні 28.02.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі буде складено 05.03.2013 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000062203 від 15.01.2013 року про збільшення Приватному підприємству "Мицар" (ідентифікаційний код юридичної особи 31185149) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 70579,33 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000072203 від 15.01.2013 року про збільшення Приватному підприємству "Мицар" (ідентифікаційний код юридичної особи 31185149) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 61374,33 грн., у тому числі 61373,33 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

4. Стягнути на користь Приватного підприємства "Мицар" (ідентифікаційний код юридичної особи 31185149) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1319,54 грн. з Державного бюджету України (шляхом їх безспірного списання із рахунків Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.