Ухвала

від 27.02.2013 по справі 1570/4826/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 р.Справа № 1570/4826/2012

Категорія: 8.2.9 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О. судді -Домусчі С.Д. судді -Шеметенко Л.П.

за участю секретаря - Левицької З.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Алгрі»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Корпорація «Алгрі» звернулося до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби та просила скасувати податкові повідомлення-рішення №0004232210 від 31.05.2012 року та №0004222210 від 31.05.2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року позов був задоволений .

Не погоджуючись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової ,якою відмовити у задоволенні позову.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Алгрі»в якості юридичної особи зареєстроване 01.02.2001 року виконавчим комітетом Центрального району м. Одеси Одеської міської ради та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС.

Відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 12.04.2012 року № 448 та направлення від 12.04.2012 року № 000698/592, фахівцями ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС була проведена перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Алгрі»з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Максан-Транс»їх реальності та повноти відображення в обліку за січень-грудень 2011 року. Направлення на перевірку та копія наказу були вручені директору підприємства 18.04.2012 року.

За результатами вказаної перевірки був складений та підписаний акт перевірки від 03.05.2012 року № 1376/221/30127112 ,згідно з яким висновки актів перевірок ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.02.2012 року №523/23-5/37422308 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки TOB «Таверс»(код ЄДРПОУ 37422308), акт від 24.02.2012 року № 506/23-5/37420365 «Акт про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Маркет-Строй КО», (код ЄДРПОУ 37420365), акт від 18.11.2011року № 2936/23-513/37170630 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Фортуна - лайн»(код ЄДРПОУ 37170630), акт від 18.11.2011 року №8163/23-513/37009747 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Рангіроа»(код ЄДРПОУ 37009847), акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Світ Бабулєс» від 27.02.2012 року № 195/2307/36856136 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Світ Бабулєс»(код ЄДРПОУ 36856136) ,свідчать ,що вказані підприємства реально не здійснювали господарську діяльність та мають ознаки «податкової ями», цивільно-правові договори, статутні документи, отримані податкові накладні, видаткові накладні, податкові декларації з податку на додану вартість , додаток №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», регістри бухгалтерського обліку, довідка від 28.04.2012року № 1349/22-1/30127112 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Корпорація "Алгрі"», (код ЄДРПОУ 30127112) (Індивідуальний податковий номер 301271115535) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків TOB «Максан-Транс», код ЄДРПОУ 34056056 (Індивідуальний податковий номер 340560515534) їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень - грудень 2011 року», інформація, що міститься в базах даних: АРМ «Бест Звіт», АРМ », «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів», АІС «Реєстр платників податків».

У зв'язку із вищезазначеним перевіряючими зроблений висновок, що правочини, які були укладені з вказаними підприємствами по ланцюгу мають ознаки нікчемності.

Крім того, актом перевірки зафіксовано про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими слідством особами ПП «Світ бабулєс» за ч. 2 ст. 205 КК України , за фактом підроблення документів за ч. 2,4 ст. 358 КК України , що підтверджено постановою про порушення кримінальної справи № 50-6270.

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС було прийняте податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2012 року № 0004222210 за порушення вимог ст. 138 та 6-7 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового Кодексу України від 02 .12.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження Товариством податку на прибуток на загальну суму 170761 грн., в розрізі податкових періодів: І квартал 2011 року на суму 47803 грн., II квартал 2011 року на суму 46816 грн., ІІ-Ш квартали 2011 року на суму 89436 грн., ІІ-ІУ квартали 2011 року на суму 122958 грн., ТОВ «Корпорація «Алгрі» було збільшено податкове зобов'язання податку на прибуток підприємств на загальну суму 170761 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС було прийняте податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2012 року № 0004232210 та ст. 198 , п.123.1 ст.123 та п.7 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755- VІ (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 145162 грн., в тому числі в розрізі податкових періодів: за січень 2011 року в розмірі 14689 грн., за лютий 2011 року в розмірі 11174 грн., за березень 2011 року в розмірі 12379 грн., за квітень 2011 року в розмірі 13981 грн., за травень 2011 року в розмірі 13269 грн., за червень 2011 року в розмірі 13460 грн., за липень 2011 року в розмірі 14213 грн., за серпень 2011 року в розмірі 11678 грн., за вересень 2011 року в розмірі 11170 грн., за жовтень 2011 року в розмірі 8619 грн., за листопад 2011 року в розмірі 10442 грн., за грудень 2011 року в розмірі 10088 грн., ТОВ «Корпорація «Алгрі» було збільшено податкове зобов'язання податку на прибуток підприємств на загальну суму 161716 грн.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що на виконання договорів, укладених позивачем з ФОП ОСОБА_5 від 31.08.2011 року, ФОП ОСОБА_6 від 01.11.2010 року,ФОП ОСОБА_7 від 22.11.2010 року, ФОП ОСОБА_8 від 04.05.201 року, ФОП ОСОБА_9 від 01.11.2010 року, ФОП ОСОБА_10 від 20.11.2011 року, ФОП ОСОБА_11 від 01.11.2010 року ФОП ОСОБА_12 від 22.11.2010 року, ФОП ОСОБА_13 від 01.08.2011 року, якими покладено на позивача обов'язок надання транспортно-експедиційних послуг, між ТОВ «Корпорація Алгрі»(Замовник) та ТОВ «Максан-Транс»(Виконавець) був укладений договір на надання транспортно-експедиційних послуг № 10/01/09-14 від 10.01.2009 року , відповідно до умов якого Замовник замовляє, а Виконавець надає транспортно-експедиційні послуги (п. 1.1. договору), передоручення надання послуг третіми особами можливо лише за згодою Замовника (п. 1.2. договору). Виконавець гарантує, що автотранспортні засоби, що виконують перевезення належать Виконавцю на праві власності (п. 1.3. договору).

На момент виникнення правовідносин ТОВ «Максан-Транс» мало ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом та власні автотранспортні засоби, для виконання умов договору.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (що діяв під час формування позивачем податкового кредиту після 01.01.2011 року), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України , в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201. 4 ст. 201 Податкового кодексу України ).

Відповідно до п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України , податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України ).

Згідно з п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України , право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники

податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 11 підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України , реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень -з 01 січня 2012 року, понад 100 тисяч гривень -з липня 2011 року. До платників податку, до яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців 8 і 9 п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу .

Таким чином,апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що Податковим кодексом України , передбачені випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної, оформлення її з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу , складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість та/або відсутність мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний кодекс не передбачає.

Факт здійснення вищевказаних господарських операцій між ТОВ «Корпорація «Алгрі» та ТОВ «Максан-Транс» по перевезенню товарів підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, розрахунками транспортних послуг , товарно-транспортними накладними, подорожніми листами та платіжними дорученнями .

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.185 ст. 14 ПК України постачання послуг - операція, зокрема, з надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до вимог ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що позивач мав правовідносини виключно з ТОВ «Максан-Транс», який у спірний період був належним чином зареєстрований як платник ПДВ, податкові накладні були належним чином оформлені, у відповідності до вимог Податкового кодексу України , також транспортно-експедиційні послуги надавалися на власному транспорті ТОВ «Максан-Транс», без залучення третіх осіб, в тому числі, ТОВ «Таверс», ТОВ «Маркет-Строй КО», ТОВ «Фортуна лайн», ТОВ «Рангіроа»ПП «Світ Бабулєс», придбані послуги відповідають цілям господарської діяльності позивача, а докази на підтвердження того, що позивач мав будь-які господарські правовідносини з ТОВ «Таверс», ТОВ «Маркет-Строй КО», ТОВ «Фортуна лайн», ТОВ «Рангіроа»ПП «Світ Бабулєс» -надані не були .

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Але на момент розгляду судом 1-ої інстанції вказаної адміністративної справи відсутній вирок суду , який набув законної сили, та встановлював факт фіктивності створення контрагента позивача .

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо «фіктивності» господарських операцій не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі постанови про порушення кримінальної справи чи обвинувальним висновком .

Апеляційний суд вважає ,що постанова ст. слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві від 2.03.2012 р. про порушення кримінальної справи відносно за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими слідством особами ПП «Світ бабулєс» за ч. 2 ст. 205 КК України , за фактом підроблення документів за ч. 2,4 ст. 358 КК України , не є належним доказом відповідно до ч.4 ст.72 КАС України неправомірності дій позивача .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що виникнення у позивача податкового зобов'язання є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та його контрагентом, який на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання був зареєстрованний, не припинений та не виключений з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, тех. Стосується і контрагентів по ланцюгу.

Фактично податковий орган у порушення статті 71 КАС України як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій по збільшенню грошового зобов'язання , оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, постачальниками сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладені угоди між позивачем та підприємствами-постачальниками до теперішнього ніким не оскаржені та не визнавалися недійсними у судовому порядку, «товарність» операцій щодо виконання робіт , перевезення товарів також підтверджено видатковими накладними, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції ; позивачем правомірно визначений податковий кредит за період з 01.01. 2011 року по 31.12.2011 р.,тобто виконані всі вимоги Податкового Кодексу України,які діяли у відповідні періоди.

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» , є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі «Булвес»АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Слід зазначити, що ПК України (в редакції, діючої на момент укладання угод з контрагентами) для платників податків не передбачає обов'язку та не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Судом 1-ої інстанції встановлено, що з аналогічних підстав податковим органом було визначено завищення позивачем валових витрат на суму 725810 грн. за 2-4 квартал 2011 року, що є порушенням пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , що призвело до заниження податку на прибуток на суму 170761 грн.

У позивача наявні всі первинні документи, що підтверджують здійснення витрат за правовими відносинами з ТОВ «Максан-Транс».

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкові повідомлення-рішення №0004232210 від 31.05.2012 року та №0004222210 від 31.05.2012 року є протиправним, та підлягає скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Податкового Кодексу України,які діяли у відповідні періоди, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагентів позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , про наявність підстав для задоволення позову.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановлені постанови правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку, що немає підстави для скасування постанови суду та прийняття нового судового рішення, необхідно залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції - без змін.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210,211,212, ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення , а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції .

Головуючий суддя

Судді: