Постанова

від 21.02.2013 по справі 2а-1670/7443/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2013 р. Справа № 2а-1670/7443/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. по справі № 2а-1670/7443/12

за позовом Державного підприємства "Миргородське лісове господарство"

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП "Миргородське лісове господарство", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миргородської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 листопада 2012 року № 0000602301, № 0000582301 та № 0000592301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 р. позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 20 листопада 2012 року № 0000602301.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 20 листопада 2012 року № 0000582301.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 20 листопада 2012 року № 0000592301.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Миргородське лісове господарство" (ідентифікаційний код 00992697) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2178 (дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 19 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що в сукупності призвело до неправильного вирішення справи .

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП "Миргородське лісове господарство" 03 лютого 1998 року зареєстроване як юридична особа (ідентифікаційний код 00992697) державним реєстратором Миргородської РДА (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 587097) (а.с. 33). Позивач перебуває на податковому обліку в Миргородській ОДПІ.

Відповідачем у період з 17 вересня 2012 року по 26 жовтня 2012 року проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року.

За результатами перевірки 02 листопада 2012 року складено акт № 1384/22-110/00992697/71 (а.с. 11-28), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- підпункту 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.8, 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 243460,00 грн., в тому числі: за ІІ квартал 2011 року на суму 93163,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 81943,00 грн., за IV квартал 2011 року на суму 68354,00 грн.

- пункту 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.6, 201.8 статті 208 Податкового кодексу України, що стало наслідком заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за вересень 2011 року на суму 7602,00 грн.

- пункту 9 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме: невиконання щоденного друку фіскальних звітних чеків протягом 140 днів.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2012 року:

- № 0000602301 (а.с. 8), яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 47600,00 грн.;

- № 0000582301 (а.с. 9), яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 7602,00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1900,50 грн.;

- № 0000592301 (а.с. 10), яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 243460,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 03,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи .

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія" (Постачальник) укладено договір поставки від 01 березня 2011 року (а.с. 54-55).

Згідно умов вказаного договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю обладнання, запасні частини, металопродукцію, гумотехнічні вироби, ДСП, ламіновану плиту, меблі, пиломатеріали, столярні вироби (товар), а Покупець прийняти та оплатити їх. Найменування товару, його кількість, асортимент, види, марки, ціну за одиницю та за позиціями, загальна вартість, строки та умови поставки товару передбачаються у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору.

Первинними бухгалтерськими документами підтверджено факт отримання позивачем за вказаним договором від свого контрагента товар, обумовлений зазначеною угодою, на виконання якої ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія" складено податкову накладну (а.с. 56).

Суму податку на додану вартість позивачем включено до свого податкового кредиту, враховано під час обчислення податкових зобов'язань та відображено в декларації з податку на додану вартість за відповідний податковий період.

Також, в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивачем до складу витрат віднесено вартість робіт/послуг з розрубки, навантаження та транспортування деревини, що здійснювались фізичними особами-підприємцями відповідно до укладених договорів підряду на проведення лісозаготівельних робіт.

Так, на підставі договору підряду між позивачем та ФОП ОСОБА_1 (НОМЕР_4) (а.с. 68-70, 71-73, 75-76) передбачено розробку рубок 6827 куб. м., вартість послуг оцінена сторонами в 552988,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений підприємець має спеціальний дозвіл на початок виконання роботи підвищеної небезпеки, зокрема з лісосічних робіт та трелювання лісу (а.с. 78).

ФОП ОСОБА_1 надав позивачу довідки, якими підтверджує факт наявності необхідного для виконання робіт, обумовлених договорами, досвіду.

Податковими накладними (а.с. 80-100), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 101-116) підтверджено факт виконання сторонами взятих на себе за договором підряду на проведення лісозаготівельних робіт зобов'язань, та правомірність врахування позивачем у своєму бухгалтерському обліку зазначених витрат.

Договором про надання послуг між позивачем та ФОП ОСОБА_2 (НОМЕР_5) (а.с. 117-118) передбачено навантаження, вивезення 9192 куб. м. деревини, вартість послуг визначена сторонами правочину та становить 180965,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що зазначений підприємець має спеціальний дозвіл на початок виконання роботи підвищеної небезпеки, зокрема з лісосічних робіт та трелювання лісу (а.с. 120).

ФОП ОСОБА_2 надав позивачу довідку, якою підтверджує факт наявності необхідного для виконання робіт, обумовлених договорами, досвіду (а.с. 119).

Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 121-126) підтверджено факт виконання сторонами взятих на себе за договором про надання послуг зобов'язань, та правомірність врахування позивачем у своєму бухгалтерському обліку зазначених витрат.

Договором про надання послуг між позивачем та ФОП ОСОБА_3 (НОМЕР_6) (а.с. 127-128) передбачено надання підприємцем послуг з навантаження 5616 куб. м. деревини, вартість послуг згідно договору складає 123509,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений підприємець має спеціальний дозвіл на початок виконання роботи підвищеної небезпеки, зокрема з лісосічних робіт та трелювання лісу (а.с. 130).

ФОП ОСОБА_3 надав позивачу довідку, якою підтверджує факт наявності необхідного для виконання робіт, обумовлених договорами, транспорту (а.с 130).

Податковими накладними (а.с. 131-135) та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 136-140) підтверджено факт виконання сторонами взятих на себе за договором підряду на проведення лісозаготівельних робіт зобов'язань, та правомірність врахування позивачем у своєму бухгалтерському обліку зазначених витрат.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ДП "Миргородське лісове господарство". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ДП "Миргородське лісове господарство" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія", ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія", ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентами позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, на думку колегії суддів, зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія", ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3

Також, в обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на той факт, що актом Дергачівської МДПІ Харківської області ДПС про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія" (код ЄДРПОУ 33002408) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ТОВ "Промтехноопт" (код 37092055), встановлено факт нереальності здійснення господарської діяльності контрагентом позивача з ТОВ "Промтехноопт" за вересень 2011року. Зазначений суб'єкт господарювання не має трудових ресурсів, не знаходиться за юридичною адресою, не має офісних, складських, торгівельних та інших приміщень, що може використовуватись підприємством для здійснення фінансово-господарської діяльності. Аналіз декларації з ПДВ за вересень 2011 року свідчить, що до складу податкового кредиту ТОВ "Промтехноопт" включено суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Агро-Синергетика" (код ЄДРПОУ 36457295), яке знаходиться на обліку у ДПІ Жовтневого району м. Харкова, та має ознаки ризику, а також не знаходиться за юридичною адресою. Враховуючи вищевикладене, податковий орган не визнав факт реального вчинення господарських операцій за вересень 2011 року між ТОВ "Промтехноопт" та ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія".

Проте, колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача щодо достатності наведених підстав для невизнання правомірними витрат, сформованих позивачем, за період, що перевірявся, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року (а.с. 189-192), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року (а.с. 193-195), спростовано висновки акта перевірки Дергачівської МДПІ Харківської області ДПС про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ТОВ "Промтехноопт", господарським відносинам контрагента позивача ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія" з ТОВ "Промтехноопт" надана правова оцінка, встановлено та підтверджено їх правомірність.

Крім того, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "Слобожанська лісопромислова компанія", ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Також, висновками акта перевірки не підтверджено правомірність віднесення позивачем до складу витрат суму 77245,90 грн. з утримання гуртожитку, визнано їх такими, що не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Так, до складу інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат, підприємством позивача в II кварталі 2011 року віднесено витрати на утримання гуртожитку на загальну суму 77245,90 грн., що на думку податкового органа, є порушенням пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема інвентарною карткою № 69 (а.с. 58), що на балансі позивача з 1980 року перебуває гуртожиток, витрати на утримання якого позивачем віднесено до складу витрат ІІ кварталу 2011 року, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Згідно абзацу 6 підпункту 140.1.8 пункту 140.8 статті 140 при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати платника податку (крім капітальних, які підлягають амортизації) на утримання та експлуатацію таких об'єктів, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок платника податку станом на 01 липня 1997 року, але не використовуються з метою отримання доходу, багатоквартирного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства.

З огляду на зазначені норми законодавства, доводи відповідача про протиправність віднесення до складу витрат ІІ кварталу 2011 року, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат, пов'язаних з утриманням гуртожитку, є необґрунтованими.

Крім того, податковим органом в ході перевірки встановлено та відображено в акті перевірки, що підприємством позивача в IV кварталі 2011 року отримано на баланс ДП "Миргородське лісове господарство" 4 голови коней загальною вартістю 85806,00 грн.

Відповідач дійшов висновку, що позивачем допущено заниження розміру доходів, відображених у р. 03 податкової декларації з податку на прибуток підприємства на вартість безоплатно отриманого майна.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи, оскільки ДП "Миргородське лісове господарство" в межах проведення усної претензійної роботи на виконання вимог органу КРУ за наслідками проведеної ревізії (витяг з акту КРВ в м. Мирогород та Миргородському районі міститься в матеріалах справи - арк.с. 196-199), отримало на баланс підприємства в рахунок відшкодування здійснених витрат по утриманню коней від власників тварин 4 голів коней загальною вартістю 85806,00 грн.

Зазначений факт підтверджується належним чином завіреними копіями накладних від 09 листопада 2011р. № 10, № 11 (передачу здійснено Громадською організацією "Мисливсько-рибальське товариство "Попівське"), накладної без номера (передачу здійснено гр. ОСОБА_5), накладної без номера (передачу здійснено гр. ОСОБА_4).

Підпунктом 136.1.5 пункту 136.1 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або в результаті задоволення претензій у порядку, встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, а також суми відшкодування немайнової шкоди за рішенням Європейського суду, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

Таким чином, висновки відповідача щодо заниження позивачем у IV кварталі 2011 року розміру доходів на суму вартості безоплатно отриманих коней є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність податкових повідомлень-рішень № 0000582301, № 0000592301 від 20.11.2012 р.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені підпунктом 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, пунктами 138.8, 138.10 статті 138, пунктом 198.1, 198.6 статті 198, пунктом 201.6, 201.8 статті 208 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000582301, № 0000592301 від 20.11.2012 р. є протиправними та підлягають скасуванню.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000602301 від 20.11.2012 року, суд першої інстанції виходив з того, що пункт 4 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не передбачає застосування до суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), штрафних санкцій за порушення суб'єктами господарювання вимог пункту 9 статті 3 цього Закону за кожен випадок невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку, а тому застосування до позивача штрафних санкцій на суму 47600, 00 грн. є безпідставним.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків відповідача стали відомості акта перевірки про невиконання позивачем друку Z-звітів протягом 140 днів, внаслідок чого відповідачем за кожен день такого порушення застосовано штрафні санкції, що в сумі складають 47600,00 грн.

Під час проведення перевірки встановлено, що в порушення пункту 9 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в лісовому кордоні (зона відпочинку) не забезпечено виконання щоденного друкування на РРО ( МІНІ-500 МЕ, заводський номер ПБ 56202186, фіскальний номер 1620001564, КОРО № 1620001564 від 12 серпня 2011 року) фіскальних звітних чеків (Z-звітів) за період 06 жовтня 2011 року по 26 червня 2012 року, тобто протягом 140 днів.

Пунктом 9 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Відповідно до п. 4 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання.

Факт встановлення порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зумовив застосування відповідачем до ДП "Миргородське лісове господарство" штрафних санкцій в розмірі 47600,00 грн. (двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен день не роздрукування Z-звітів).

Проте, колегія суддів зауважує на той факт, що розмір фінансових санкцій, встановлений у п. 4 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання становить 340,00 грн., у той час як відповідач, посилаючись на зазначену правову норму, застосував штрафні санкції у розмірі 47600,00 грн.

Відтак, застосування санкцій на підставі п. 4 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі понад суму, що вказана у санкції правової норми, є незаконним.

Однак, правомірно зазначаючи на той факт, що пункт 4 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не передбачає застосування до суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), штрафних санкцій за порушення суб'єктами господарювання вимог пункту 9 статті 3 цього Закону за кожен випадок невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку, суд першої інстанції не вірно скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення в повному обсязі, оскільки позивач не заперечував факт встановленого податковим органом порушення п. 9 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а тому податкове повідомлення-рішення № 0000602301 від 20.11.2012 року підлягає скасуванню в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 47260, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак, у вищезазначеній частині оскаржувана постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому дана постанова підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. по справі № 2а-1670/7443/12 в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000602301 від 20.11.2012 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 340,00 грн. скасувати та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 р. по справі № 2а-1670/7443/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П'янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.