Ухвала

від 26.02.2013 по справі 2а-12412/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 р.Справа № 2а-12412/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2013р. по справі № 2а-12412/12/2070

за позовом Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Українсько-російсько-американського ТОВ підприємство «СПЕЦ», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнених позовних вимог просив скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби від 07.07.12 р. № 0000410041 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 136201,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 52173,5 грн. і № 0000400041 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 123747,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.13 р. по справі № 2а-12412/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.13 р. по справі № 2а-12412/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 227/41-018/05837085 від 26.06.12 р. позапланової виїзної документальної перевірки підприємства позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за період з 01.05.11 р. по 31.12.11 р. та податку на прибуток за період з 01.04.11 р. по 31.12.11 р. по правовим відносинам з ТОВ «Технології нових генерацій» (код ЄДРПОУ 33835071) (а.с. 13 - 27), в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 198.3, п. 198.4, ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, ст. 201 ПК України, які призвели до завищення податкового кредиту на загальну суму 136201,0 грн. за період з травня по грудень 2011 р. та заниження суми ПДВ, яка підлягає перерахуванню до бюджету на загальну суму 136201,0 грн.; п. 134.1.1 ст. 134, п. 138.1.1, п. 138.8.1 ст. 138 ПК України, які призвели до завищення витрат за 2-4 квартал 2011 р. на суму 538030,0 грн. і заниження податку на прибуток за 2-4 квартал 2011 р. на суму 123747,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з відсутністю у платника податків доказів реальності операцій з ТОВ «Технології нових генерацій», оскільки позивачем при перевірці не були надані ТТН на перевезення товару, а за інформацією, отриманою від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, ТОВ «Технології нових генерацій» при перевірці не надав пояснення та документальне підтвердження подальшої реалізації товарів, придбаних ним у ТОВ «Ліката», ТОВ «Юкмас» та ТОВ «Гала Груп», що свідчить про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям з ТОВ «Технології нових генерацій».

Судом першої інстанції був досліджений укладених позивачем з ТОВ «Технології нових генерацій» договір поставки № 01-05/2009 від 05.01.09 р., предметом якого є поставка комп'ютерних комплектуючих та перефірія з найменуванням та цінами, зазначеними у специфікації постачальника (а.с. 55-56 т.1). Поставка товару здійснюється на умовах EXW у редакції Інекотермс 2000, а оплата за отриманий товар здійснюється у безготівковій формі не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару. Додатковою угодою від 30.12.10 р. строк дії договору був подовжений до 31.12.12 р.

На підтвердження виконання сторонами умов договору позивачем до матеріалів справи надані видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, банківські виписки, платіжні доручень (а.с. 105-235 т.1), журналу реєстрації довіреностей (а.с. 28-77 т.2), перелік яких також наведений в акті перевірки. На підставі вказаних документів позивачем придбані флеш-накопичувачі, модулі пам'яті, комплекти пам'яті, процесори, накопичувачі на загальну суму 817204,2 грн., в т.ч. ПДВ 136200,7 грн.

Транспортування здійснювалося автомобілем марки «Fiat Dukato», що належить позивачу на праві власності, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу (а.с. 161 т.1), копіями подорожніх листів (а.с. 20-27 т.2) та наказом про прийняття на роботу водія (а.с. 162 т.2). Надані документи свідчать також про те, що податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних по даті їх отримання от зареєстрованого у встановленому порядку платника ПДВ і відображені у податкових деклараціях і додатках до них, що відповідачем не заперечувалося.

Крім того, факт використання придбаних товарів у подальшій господарській діяльності підтверджується, зокрема, довідкою про витрачання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 62-104 т.1), що також не заперечується представником відповідача у судовому засіданні.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції навів зміст ст. 1, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 ПК України і зазначив, що всі витрати позивача на придбання ТМЦ були об'єктивно необхідні йому для забезпечення господарської діяльності та підтверджені належним чином складеними первинними документами, а тому позивач вірно визначив суму валових витрат по взаємовідносинах із ТОВ «Технології нових генерацій».

Також суд першої інстанції процитував зміст п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7 ст. 201 ПК України і зробив висновок про те, що для отримання права на податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності, а тому при наявності у позивача належним чином оформлених документів і доведеність реальності отримання товару і подальшого його продажу позивач правомірно включив ПДВ по взаємовідносинах із ТОВ «Технології нових генерацій» до складу податкового кредиту за період, що перевірявся.

В акті перевірки відповідач вказав на те, що за висновками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва всі правочини за участю ТОВ «Технології нових генерацій» є недійсними як такі, що не відповідають приписам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

В постанові суду першої інстанції вказано, що наведені висновки зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України не визнає за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених суб'єктом господарювання за тими критеріями ознак, що містяться в акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем з контрагентом, кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, СДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених правочинів. Проте відповідач по даній справі розцінив як доведений факт нікчемності правочинів і на цій підставі виключив з податкового кредиту позивача відповідні суми ПДВ.

Колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції і вважає доцільним зауважити, що порушення позивачем податкового законодавств при формуванні валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Технології нових генерацій» відповідач також пов'язує з відсутністю у позивача ТТН на перевезення придбаного у цього постачальника товару. Проте предметом поставки були флеш-накопичувачі, модулі пам'яті, комплекти пам'яті, процесори, накопичувачі, але відповідач не вказує які саме автотранспортні засоби повинні перевозити вантажі, перелічені у видаткових накладних, з урахуванням їх кількості, ваги, об'єму, зважаючи на визначення поняття «автомобіль вантажний», наведене в Законі України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.97 р., на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, ТТН є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання ТМЦ, обліку та шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів і обліку роботи. Крім того, в п. 11.1 Правил визначено, що ТТН і подорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Наведене свідчить про те, що оформлення ТТН передбачено виключно при перевезенні вантажів вантажними автотранспортними засобами. Оскільки автомобіль марки «Fiat Dukato», який використовував позивач для перевезення придбаного товару, є мікроавтобусом малої місткості, а не вантажним автомобілем, то у відповідача не існувало законних підстав вимагати оформлення ТТН.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.13 р. по справі № 2а-12412/12/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2013р. по справі № 2а-12412/12/2070 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2013р. по справі № 2а-12412/12/2070 за позовом Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська