Постанова

від 21.02.2013 по справі 1170/2а-4249/12

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2013 року Справа № 1170/2а-4249/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 10.08.2012 року №0002230171.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі необґрунтованих висновків в акті перевірки яким зафіксовано порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами і доповненнями), п.1 ст. 203, п.1, п.2, ст. 215, ч.1 ст.216, ст.. 228 ЦК України в частині нікчемності правочинів.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та ПП «Агро-Буд-Гранд», ПП «Тревел-Ком» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Угоди укладені між позивачем та ПП «Агро-Буд-Гранд», ПП «Тревел-Ком» недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги органами державної податкової служби.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкове повідомлення - рішення винесене з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

У своєму запереченні відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, та зазначає, що податковий орган під час проведення перевірки діяв на підставах, у межах повноважень та в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством.

Також посилається на прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України, так як в ході проведення податковим органом перевірки позивача встановлено, що правочини між позивачем та ПП «Агро-Буд-Гранд», ПП «Тревел-Ком», здійснено без мети настання правових наслідків, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем порушено вимоги Цивільного кодексу України.

В судове засідання 21 лютого 2013 року представники позивача та відповідача не прибули подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності (т.3 а.с.231-232).

Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи клопотання представників сторін та положення частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 лютого 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з ПП «Агро-Буд-Гранд» та ПП «Тревел-Ком», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 22.04.2003 року (т.1 а.с.226), перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ Кіровоградської області ДПС та є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100027578 (т.3 а.с.151).

Посадовою особою Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС на підставі наказу начальника Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС (т.1 а.с.233) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к. НОМЕР_1) з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Агро-Буд-Гранд» (код 36390670) та ПП «Тревел-Ком» (код 37096835) за період з 01.11.2010 року по 30.11.2011 року, за результатами якої складено акт № 236/1710/НОМЕР_1 від 26.06.2012 року (т.1 а.с.8-29).

В акті перевірки податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.08.2012 року №0002230171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 161 506,02 грн. в тому числі за основним платежем - 125 750,01 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 756,01 грн. (т.1 а.с. 7).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ПП «Агро-Буд-Гранд» («Продавець») та ФОП ОСОБА_1 («Покупець») укладено договір купівлі-продажу №33 від 01.11.2010 року. Відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити: вантажну техніку та запчастини до вантажної техніки відповідно до заявок Покупця (т.1 а.с. 31-32).

Як слідує з досліджених письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за листопад - грудень 2010 року та січень - серпень 2011 року суми ПДВ на підставі податкових накладних №1011 від 10.11.2010 року, №29121 від 29.12.2010 року, №2121 від 02.12.2010 року, №19111 від 19.01.2011 року, №11021 від 11.02.2011 року, №22021 від 22.02.2011 року, №01031 від 01.03.2011 року, №06411 від 06.04.2011 року, №12051 від 12.05.2011 року, №17051 від 17.05.2011 року, №30611 від 03.06.2011 року, №60611 від 06.06.2011 року, №12711 від 12.07.2011 року, №40711 від 04.07.2011 року, №20711 від 20.07.2011 року №02811 від 02.08.2011 року виписаних ПП «Агро-Буд-Гранд» (т.1 а.с. 35, 39, 42-43, 47-48, 52, 56, 59-60, 65, 69, 71, 74-75, 80, 84, 89, 92-93, 96).

Позивачем оплачено отриманий товар в безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (т.1 а.с.37-38, 41, 45-46, 50-51, 54-55, 58, 62-64, 67-68, 70, 73, 77-79, 82-83, 86-88, 91, 95, 98-99).

Матеріалами справи встановлено, що між ПП «Тревел-Ком» («Продавець») та ФОП ОСОБА_1 («Покупець») укладено договір купівлі-продажу №22 від 19.08.2011 року. Відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити: розвантажувальну техніку та запчастини до розвантажувальної техніки згідно замовлення Покупця (т.1 а.с. 33-34).

Як слідує з досліджених письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за серпень - листопад 2011 року суми ПДВ на підставі податкових накладних №233 від 19.08.2011 року, №242 від 25.08.2011 року, №267 від 08.09.2011 року, №304 від 03.10.2011 року, №383 від 07.11.2011 року виписаних ПП «Тревел-Ком» (т.1 а.с. 100-101, 106, 110-111, 117-118, 124-125).

Позивачем оплачено отриманий товар в безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (т.1 а.с.104-105,109, 114-116, 122-123, 128-129).

Придбаний у ПП «Агро-Буд-Гранд» та ПП «Тревел-Ком» товар використаний ФОП ОСОБА_1 у власній господарській діяльності що підтверджується: договорами купівлі-продажу, договорами на поставку та додатковими угодами до договорів (т.3 а.с.29-107); видатковими накладними (т.2 а.с.3, 6, 19, 22, 25, 28, 34, 37, 40, 45-47, 50, 54, 58, 59, 62, 65, 68, 79, 82, 85, 88, 91, 95, 98, 100, 103, 106, 109, 112, 117, 118, 124-126, 129, 132, 136, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161, 163, 166, 169, 172, 176, 179, 182, 185, 189, 194, 195, 199, 202, 205, 208, 211, 214, 217, 220, 222, 226, 229, 234, 235, 238, 241, 245, 248; т.3 а.с. 2, 6, 7, 10, 14, 16, 19, 22, 27); актами здачі-приймання робіт (т.2 а.с.9, 12, 15, 31, 71, 74, 76); актами виконаних робіт (т.2 а.с.91, 98, 124, 129, 194-195, 238; т.3 а.с.14-16).

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у матеріалах справи знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену суму ПДВ у розмірі 125 750,01 грн. до податкового кредиту в періоді, що перевірявся, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за 4 квартал 2010 року, січень-листопад 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Агро-Буд-Гранд» та ПП «Тревел-Ком», та які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням товарів.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача відповідно до акту, був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на товар; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту-Кодекс), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до статті 198.3 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до статті 201 Кодексу, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом пункту 198.2 статті 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а)порядковий номер податкової накладної; б)дата виписування податкової накладної; в)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ)місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е)опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж)ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з)загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и)вид цивільно-правового договору; і)код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до вимог пункту 201.8 статті 201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 Кодексу.

Таким чином, суд встановив, що господарські операції ФОП ОСОБА_1 з ПП «Агро-Буд-Гранд» та «Тревел-Ком» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" Вищий адміністративний суд України зазначив: "…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року".

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Зміст акта перевірки № 236/1710/НОМЕР_1 від 26.06.2012 р. позивача свідчить про те, що перевірка проводилася з використанням: акта перевірки ПП «Агро-Буд-гранд» №193/2330/36390670 від 30.12.2011 р.; акта перевірки ПП «Тревел-Ком» №17/23-1/37096835 від 26.01.12 року.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно актів перевірок вказаних вище контрагентів ФОП ОСОБА_1, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та вказаних вище контрагентів проігноровані податковою інспекцією для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності в ході розгляду справи не спростовано.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ФОП ОСОБА_1 з ПП «Агро-Буд-Гранд» та «Тревел-Ком», а також відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з позицією інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або/ бюджетне відшкодування.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що правочини між позивачем та ПП «Агро-Буд-Гранд» та «Тревел-Ком» є реальними, документи, що надають право на формування податкового кредиту оформлені належним чином, тому відсутні жодні підстави стверджувати, що ФОП ОСОБА_1 завищив суму податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ФОП ОСОБА_1 довів правомірність своєї правової позиції в частині формування податкового кредиту за перевірений період із вищевказаним контрагентом, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем було неправомірно винесено податкове повідомлення - рішення №0002230171 від 10.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 161 506,02 грн., в тому числі за основним платежем -125 750,01 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35756,01 грн.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В даній справі відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 10 серпня 2012 року № 0002230171.

Присудити Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1) з Державного бюджету України судові витрати в сумі 1 615,06 грн., зобов'язавши Державне казначейство України в Кіровоградській області стягнути 1 615(тисяча шістсот п'ятнадцять) грн. 06 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Кіровоградської об'єднаної держаної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Жук